Реферат на тему:

Поняття легалізації (відмивання) доходів і майна, одержаних злочинним
шляхом, стан та види правового регулювання боротьби з нею

В останні десятиліття в Україні та інших державах колишнього СРСР
відбулось різке загострення криміногенної ситуації, пов’язане не тільки
з кількісним щорічним зростанням корисливих і насильницьких злочинів, а
й з розповсюдженням організованих злочинних утворень, антисоціальна
діяльність яких спрямована на вчинення нових, раніше незнаних у цих
країнах видів злочинів, які становлять загрозу національній безпеці
України в сфері економіки. Серед них особливу загрозу становлять
злочинні зв’язки, корупція та інші злочини, пов’язані з легалізацією
(відмиванням) коштів та іншого майна, отриманих злочинним шляхом.

У міжнародній практиці вперше поняття легалізації (відмивання) доходів
від злочинної діяльності було визначено у Конвенції ООН „Про боротьбу
проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин”,
прийнятій Конференцією на її 6-му пленарному засіданні від 19 грудня
1988 р.1. Члени Конференції, які висловлювали волю країн-учасниць ООН,
усвідомлюючи, що незаконний обіг забезпечує великі прибутки і фінансові
кошти, що дозволяє транснаціональним злочинним організаціям проникати в
урядові механізми, законну торговельну і фінансову діяльність, і
суспільство на всіх його рівнях, розкладати і підривати їх, закріпили в
даній Конвенції необхідність міжнародного співробітництва по боротьбі із
злочинцями, що отримують величезні прибутки від наркобізнесу, які
згодом, за допомогою різних маніпуляцій, проникають у легальний сектор
економіки, і створюють загрозу для стабільності, безпеки, і суверенітету
держав.

У пункті „е” ст. 1 Конвенції Ради Європи „Про відмивання, пошук, арешт
та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990р.”,1 на відміну
від вищевказаної Конвенції ООН, передбачено, що предикатним злочином
вважається будь-який злочин, унаслідок якого виникли доходи, що можуть
стати предметом злочину, зазначеного у ст. 6 цієї ж Конвенції. Пункт 1
ст. 6 Конвенції закріпив: “ кожна Сторона вживає таких законодавчих та
інших заходів, які можуть бути необхідними для того, щоб дії, вчинені
навмисно, розглядалися внутрішнім законодавством як злочини, а саме:

а) перетворення або передача власності, усвідомлюючи, що така власність
є доходом,2 з метою приховування або маскування незаконного походження
власності або з метою сприяння будь-якій особі, замішаній у вчинені
предикатного злочину, уникнути правових наслідків її дій;

б) приховування або маскування справжнього характеру, джерела,
місцезнаходження, стану, переміщення, прав стосовно власності або
володіння нею, усвідомлюючи, що така власність є доходом;

в) набуття, володіння або використання власності, усвідомлюючи під час
отримання, що така власність була доходом;

ґ) участь у вчиненні, об’єднання або змова з метою вчинення, замах на
вчинення, пособництво, підмова, сприяння і поради щодо вчинення
будь-якого із злочинів, визначених відповідно до цієї статті”.

Вищевказані конвенції мали важливе практичне значення, оскільки
започаткували міжнародне співробітництво в напрямі боротьби з
легалізацією (відмиванням) доходів від злочинної діяльності. Крім того,
вони закріпили необхідність запровадження правового регулювання боротьби
з легалізацією (відмиванням) злочинних доходів у національному
законодавстві країн-учасниць, а також кримінальному переслідуванні осіб,
що вчинили вищевказаний злочин і конфіскації доходів, які мають злочинне
походження.

Найбільш впливовою міжнародною організацією, що займається боротьбою з
відмиванням брудних грошей, є Група з розробки фінансових заходів
боротьби з відмиванням грошей (FАТF), яка була створена у 1989 р. на
зустрічі керівників країн Великої Сімки у Парижі. Одним із перших
завдань FАТF була розробка Рекомендацій (загальною кількістю 40).
Розроблені FАТF у 1990 р. і переглянуті у 1996 та 2003 роках 40
рекомендацій, створили загальні засади діяльності держав у напрямі
боротьби з відмиванням грошей. Документ охоплює такі сфери, як система
кримінального та виконавчого законодавства; фінансова система та її
нормативно-правова база, а також міжнародна співпраця. Усі країни-члени
FАТF взяли на себе зобов’язання боротися з відмиванням грошей і будувати
свої програми боротьби на основі 40 Рекомендацій.

Синонімом терміна „легалізація” у кримінальній літературі вважається
поняття „відмивання”. Термін „легалізація”, порівняно з останнім, більш
точно означає діяння з надання законного статусу доходам, отриманим в
результаті вчинення злочину. Термін „відмивання” історично пов’язаний з
одним із перших та найбільш відомих способів легалізації злочинних
доходів, який у 20-х–30-х роках минулого століття використовував у
Сполучених Штатах Америки мафіозний клан „Коза Ностра”, що отримував
надприбутки від незаконної торгівлі горілчаними виробами під час дії
„сухого закону”. Дані кошти були легалізовані через мережу пралень
білизни, що йому належали, хоча насправді це було прикриття, тому що
такого доходу від прання білизни не можна отримати.

Єдиного визначення поняття стосовно відмивання грошей немає в
міжнародних актах, ні в законодавстві окремих держав. Під „відмиванням”
переважно розуміють легалізацію протиправно отриманих грошових коштів та
майна, що здійснюється шляхом різних маніпуляцій з „брудним” капіталом,
внаслідок чого останній набуває статусу законного (легального), під
маніпуляціями маються на увазі методи і процедури переведення, отримані
у результаті незаконної діяльності коштів, в інші активи для
приховування їх дійсного походження, власників і порушення чинного
законодавства. Варто зазначити, що самі по собі операції з відмивання –
це, як правило, легальні фінансові операції, але злочинним є походження
коштів та майна, що в них використовуються, а також кінцева мета процесу
„відмивання”. Найчастіше різні способи „відмивання” грошей
використовують у таких випадках, як торгівля наркотиками і зброєю,
шахрайство, терористична діяльність, вимагання, проституція, торгівля
контрабандними та краденими товарами, антикваріатом. Однак за своєю
суттю відмивання грошей супроводжує будь-який злочин, мотивом якого
є одержання доходу.

Передумови поширення тінізації економічних відносин в Україні виникли ще
за часів колишнього СРСР, а особливо стрімким було нагромадження
тіньових капіталів за роки з 1990 по 2000. Зі здобуттям незалежності,
Україна отримала у спадок уже сформований тіньовий сектор, у якому
містилося досить вагоме кримінальне ядро, яке складалось з корумпованих
державних чиновників різних рівнів управління та керівників великих
підприємств. Додаткові умови для розвитку тіньової кримінальної
діяльності створювала недосконала галузева та регіональна структура
економіки, її надмірна монополізація. За оцінками експертів, у 1994 році
обсяг неконтрольованої грошової маси в Україні становив близько 25 %
загального обсягу грошової маси, а у 2000 році він уже дорівнював понад
40 %. У 2001 році у нелегальному обігу перебувало 19,5 млрд грн, що
дорівнює половині всієї грошової маси, яка перебуває в обороті. Все це
призвело до того, що Групою з розробки фінансових заходів боротьби з
відмиванням грошей у грудні 2002 р. стосовно України запроваджено
додаткові санкції, як до країни, що не співпрацює у сфері боротьби з
відмиванням брудних коштів.

У зв’язку із введенням у 2002 р. санкцій, уряд та парламент України
розпочали активну розробку системи протидії легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом, головне місце в якій відводилося
механізму правового регулювання правовідносин між правоохоронними і
іншими контролюючими органами та підприємствами в процесі виявлення,
попередження та розслідування легалізації (відмивання) останніми, коштів
та майна, здобутого злочинним шляхом та типологічним дослідженням
технологій „відмивання” вищевказаних доходів. Тому вже 6 лютого 2003
року вийшов Указ Президента України „Про невідкладні додаткові заходи
щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”, що мав
на меті розробити та впровадити в правоохоронних та ін. центральних
органах виконавчої влади ефективні програми по боротьбі з службовими
зловживаннями, хабарництвом та іншими корупційними проявами з боку
посадових осіб даних органів.

Наступним кроком 26 квітня 2003 року стало затвердження Кабінетом
Міністрів України порядку реєстрації фінансових операцій суб’єктами
первинного фінансового моніторингу (Постанова № 644). Тоді ж був
затверджений і порядок визначення Державним департаментом фінансового
моніторингу країн, які не беруть участь у міжнародному співробітництві у
сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним
шляхом і фінансуванні тероризму. Розпорядженням Державної комісії з
регулювання ринків фінансових послуг України від 05 серпня 2003 року №
25 затверджено Положення про здійснення фінансового моніторингу
фінансовими установами, а Розпорядження № 26 від 05 серпня 2003 року –
порядок проведення перевірок з питань запобігання та протидії
легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Дані нормативні акти
мали суттєве значення, тому що інтенсивність та якість виявлення схем
відмивання на первинному етапі, багато в чому залежить від активної
участі в процесі протидії безпосередньо суб’єктів первинного та
державного фінансового моніторингу, а також компетентних органів інших
країн, міжнародних організацій, адже часто лише вони мають можливість
виявити операцію на самому її початку.

12 червня 2003 року було введено у дію Закон України „Про запобігання та
протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”
(прийнятий 28.11.2002 р., № 249-IV). У ньому у статтях 1 та 2 дається
визначення поняття „легалізація” (відмивання) доходів, а саме:

– ст. 1 – легалізація (відмивання) доходів – вчинення дій, визначених
ст. 2 цього Закону, з метою надання правомірного вигляду володінню,
користуванню або розпорядженню доходами або дій, спрямованих на
приховування джерел походження таких доходів;

– ст. 2 – до легалізації (відмивання) доходів цим Законом відносяться
дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження
коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно,
джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само
набуття, володіння або використання коштів або іншого майна, за умови
усвідомлення особою, що вони були доходами. У цьому законі також
визначено систему фінансового моніторингу та перелік суб’єктів
первинного та державного фінансового моніторингу їх завдання, обов’язки,
права та повноваження. Також визначені фінансові операції, які
підлягають обов’язковому та внутрішньому фінансовому моніторингу. Проте
суттєвим недоліком даного закону є те, що із введенням його у дію (з
12.06.2003 р.) злочини, передбачені статтями 207 (Ухилення від
повернення виручки в іноземній валюті) та 212 (Ухилення від сплати
податків, зборів, інших обов’язкових платежів) КК України, не
розглядаються як предикатні, і це при тому, що йдеться про отримання
особою, шляхом ухилення від сплати податку, доходу у розмірі від 307 500
грн ( з 01.01.2004 р. за частиною третьою статті). За статистикою ДПА
України у період 2002 рік – шість місяців 2003 року предикатні злочини
за статтею 212 КК України становили близько 50 % від загальної кількості
предикатних злочинів по кримінальних справах, порушених за статтею 209
КК України.

Кримінальне законодавство України визнає за злочин, кваліфікований за
ст. 209 Кримінального кодексу України „Легалізація (відмивання) доходів,
одержаних злочинним шляхом”, вчинення фінансової операції чи укладення
угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення
суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації
(відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи
маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи
володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження,
місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або
використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення
суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації
(відмиванню) доходів.

Стаття 209 КК України як видно з її змісту спрямована на боротьбу з
представниками тіньової економіки, які використовують розгалужену
злочинну мережу, фіктивні фірми, банківські установи, займаються
торгівлею зброї, гральним та порнобізнесом, отримують неконтрольовані
державою надприбутки, внаслідок чого підривається економічна безпека
країни. З метою виявлення протиправних дій, пов’язаних з „відмиванням”
коштів, необхідно звертати увагу на галузі та сфери економіки, які є
високорентабельними, де обертаються значні фінансові та товарні потоки
(паливно-енергетичний комплекс, ринки: сільгосппродукції, нерухомості,
підакцизних товарі, цінних паперів, сфери приватизації і
зовнішньоекономічної діяльності), у яких існує реальна можливість
виникнення прибутків, що привертає до себе увагу ділків-професіоналів і
функціонерів організованої злочинності, які з метою ефективного
розміщення (використання) протиправних доходів повинні надавати їм
статусу легального (законного) походження. Як свідчать результати
аналізу практики застосування ст. 209 КК України, за відсутності у
складі предикатних злочинів ст. 212 та 207 Кримінального кодексу
України, підрозділами по боротьбі з відмиванням доходів, одержаних
злочинним шляхом, виявляються злочини які не мають „податкову” підстави,
а саме:

– ст. 204 ч. 2, 3 КК України – незаконне виготовлення, зберігання, збут
або транспортування з метою збуту підакцизних товарів;

– ст. 364 ч. 2 КК України – зловживання владою або службовим становищем;

– ст. 191 ч. 3–5 КК України – привласнення, розтрата майна або
заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (викриття фактів
розкрадання бюджетних коштів через незаконне відшкодування податку на
додану вартість згідно з Законом України від 03.04.97 № 168/97 „Про
податок на додану вартість”);

– ст. 205 ч. 2 КК України – фіктивне підприємництво;

– ст. 201 КК України – контрабанда.

Наступним кроком у створенні механізму правового регулювання був Указ
Президента України від 22.07.2003 № 740/2003 „Про заходи щодо розвитку
системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, і фінансуванню тероризму” на виконання якого згідно з
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.09.2003 № 548-р „Про
робочу групу з питань створення та функціонування Єдиної державної
інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню
тероризму та затвердження її складу” під егідою Держфінмоніторингу
проведено засідання робочих груп представників правоохоронних органів і
зацікавлених органів державної виконавчої влади, де були розроблені
спільні заходи по боротьбі з „відмиванням” злочинних доходів, за участю
Держмитслужби, Держкомкордону, МВС і СБУ орієнтовані на викриття та
припинення сумнівних фінансових операцій, виявлення нелегальних товарних
потоків і фіктивних експортних операцій.

16.01.2004 р. Кабінетом Міністрів України разом із Національним банком
України прийнято спільну Постанову № 45, якою затверджено „Програму
протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”.
Згодом Розпорядженням КМУ від 03.08.2005 року № 315-Р схвалено Концепцію
розвитку системи запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних
злочинним шляхом і фінансування тероризму на 2005–2010 роки. Основною
метою даних програм є продовження роботи над створенням ефективної
системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, усунення причин та умов, які спричинили застосування санкцій
проти України.

Крім названих нормативно-правових актів, питання боротьби з „відмиванням
брудних коштів” регулюється такими законами: „Про банки та банківську
діяльність” від 7 грудня 2000 р., із змінами та доповненнями, „Про
фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від
12 липня 2001 року, із змінами та доповненнями. Як свідчить статистика,
останнім часом небанківські установи все частіше використовують для
розміщення нелегально отриманих доходів і введення їх у звичайний
фінансовий оборот. Багато в чому ця тенденція пов’язана з більш
досконалим законодавством, що стосується боротьби з легалізацією
„брудних” коштів у банківській системі, та порівняно кращою організацією
моніторингу в цьому напрямі.

Особливе місце з виявлення, розслідування та розкриття злочинів з
легалізації „відмивання” грошових коштів та майна, одержаних злочинним
шляхом, належить податковим органам. Стратегія діяльності ДПА України в
2004 році у напрямі викриття вищевказаного злочину, переорієнтовано на
виявлення та ліквідацію широкомасштабних схем, тяжких і резонансних
злочинів, та налагодження чіткої оперативної взаємодії з іншими
правоохоронними органами особливо структурними їх підрозділами, на які
покладені в межах своєї компетенції завдання супроводження
зовнішньоекономічних операцій та протидії легалізації (відмиванню)
„брудних” коштів, яке має на меті стратегічне завдання – підрив
фінансової бази організованої злочинності, стала одним із важливих
чинників рішення FАТF виключити Україну у лютому 2004 року з переліку
країн, що не співпрацюють у боротьбі з „відмиванням” грошей. Дане
рішення було сприйнято в Україні, як позитивний сигнал про схвалення
процесу побудови національної системи протидії та пропозиції, щодо
подальшої співпраці по імплементації міжнародних стандартів.

Одним із важливих напрямів діяльності ДПА України є налагодження
взаємодії з Державним департаментом фінансового моніторингу (постанова
КМУ „Про утворення Державного департаменту фінансового моніторингу” від
10.01.2002 р. № 35). Зокрема, з обміну інформацією на підставі укладеної
9 червня 2003 року Угоди № 5 „Про загальні засади співробітництва між
Державним департаментом фінансового моніторингу (далі – ДДФМ) та ДПА
України”. Крім вищезазначеної Угоди, порядок обміну інформацією між ДДФМ
і ДПА України регулюється Угодою „Про взаємодію інформаційних систем
ДДФМ та ДПА України” від 12.08.2003 № 16, та спільним наказом від
12.08.2003 р. № 94/387, зареєстрованим у Мін’юсті 27.08.2003 р. за
№ 740/8061 „Про затвердження порядку надання Державним департаментом
фінансового моніторингу ДПА України, узагальнених матеріалів щодо
фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією
(відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, та отримання
інформації про хід їх опрацювання”.

Як свідчить практика, проникнення „брудних” коштів у легальний сектор
економіки є прямою загрозою розвитку і безпеці кожної держави. Внаслідок
цього усунення причин і наслідків легалізації доходів, одержаних
злочинним шляхом в Україні, є надто важливою проблемою, вирішення якої
перебуває на постійному контролі усіх ланок влади. Інтеграція України в
європейські та світові економічні структури вимагає зміцнення її
економіки, створення сприятливого інвестиційного клімату, виконання
міжнародних угод щодо економічного співробітництва та боротьби з
господарськими злочинами. Удосконалення системи відмивання та протидії
легалізації незаконних доходів і фінансування тероризму сприятиме
становленню та розвитку України, як демократичної правової держави,
забезпеченню захисту її національних інтересів, удосконаленню
соціально-економічних відносин і формування засад громадського
суспільства, прискорить процеси інтеграції України до Європейського
Союзу.

Література:

1. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванн/) доходів,
одержаних злочинним шляхом: Закон України від 28.11.2002 р. №249-IV, і
змінами та доповненнями.

2. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.1995 № 356/95-ВР зі
змінами та доповненнями.

3. Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з
організованою злочинністю і корупцією: Указ Президента України від
06.11.2003р. № 84/2003.

4. Програма протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом: Постанова КМУ разом із НБУ від 16.01.2004 р. № 45.

5. Про затвердження Порядку надання Держфінмоніторингом ДПА України
узагальнених матеріалів щодо фінансових операцій, які можуть бути
пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним
шляхом, та отримання інформації про хід їх опрацювання: спільний Наказ
Держфінмоніторингу і ДПА України від 12.08.2003 р. № 94/387.

6. Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів
і психотропних речовин: Конвенція ООН від 19 грудня 1988 р.

7. Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних
злочинним шляхом: Конвенція Ради Європи від 8 листопада 1990 року.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05.04.
2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К.,
2002. – 1104 с.

9. Відмивання грошей: кримінально-правова кваліфікація, запобігання
злочинності, законодавство та міжнародний досвід: Навчальний посібник /
Азаров М.Я., Ярошенко Ф.О., Мельник П.В. Жвалюк В.Р. – Ірпінь,
Національна академія ДПС України, 2004.

Похожие записи