Реферат
Поняття кримінального конфлікту
Зміст :
Поняття кримінального
конфлікту………………………………………………..2
Види кримінальних
конфліктів……………………………………………………..
.4
а)
триваючі……………………………………………………….
……………………………..4
б)
ситуативні……………………………………………………..
…………………………….6
Джерела кримінальних
конфліктів…………………………………………………8
Динаміка кримінальних
конфліктів………………………………………………9
Список використаної
літератури………………………………………………….16
1.Поняття кримінального конфлікту
Юридичний конфлікт – конфлікт, у якому суперечка зв’язана з правовими
відносинами сторін і, отже, суб’єкти і мотивації їх поводження, а також
суб’єкт конфлікту мають правові ознаки.
Великий інтерес являє собою кримінальний конфлікт – різновид
юридичного конфлікту, що дозволяє найбільше докладно проілюструвати його
механізм і динаміку.
Навряд чи має потребу в поясненні твердження про те, що злочин, злочинне
поводження, а виходить, і інтереси злочинця суперечать інтересам
суспільства і його окремих громадян. Досить очевидно, що саме карне
законодавство, що визначає, що ж є злочинним, випливає з необхідності
захисту визначених суспільних інтересів. У кримінально-правовій і
кримінологічній літературі міркування на подібні теми давно вже стали
загальним місцем. Однак ці, здавалося б, банальні думки мають цілком
конкретний і ємний зміст у застосуванні до даного предмета.
Протиріччя злочинних і суспільних інтересів у багатьох випадках
виливається в протистояння інтересів злочинця і конкретної особистості
(групи). Злочин, де маються потерпілі – конкретні особи, як правило,
створює конфліктну ситуацію або прямий міжособистісний (міжгруповий)
конфлікт, що здійснюється шляхом зусиль приватних осіб, у тому числі
самих потерпілих, а також за допомогою державних інститутів у процесі
карного судочинства. Крадіжка особистого майна і приватної власності,
тілесні ушкодження і наклеп, а також багато інших видів злочинів являють
собою обмеження особистих або групових інтересів, що завжди створюють
ґрунт для конфліктів.
Але в багатьох випадках злочин не тільки створює можливість для
конфліктів, але саме є наслідком конфліктів і їхньою заключною стадією.
Особливо явно подібний причинно-наслідковий взаємозв’язок простежується
на прикладі насильницьких злочинів, таких, як навмисної убивство,
тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості і злісне хуліганство.
Традиційна кримінологічна модель аналізу насильницьких злочинів майже не
звертає уваги на міжособистісну взаємодію між злочинцем і жертвою, що
відбувається до здійснення злочину. Тим часом події насильницького
злочину звичайно передує послідовність циклів взаємодії, що складаються
з взаємних стимулів і реакцій злочинця і потерпілого. Досить виразно з
цього приводу висловилися західні і вітчизняні виктимологи, що зайнялися
не тільки аналізом поводження жертви, але і що приділили увагу – правда
головним чином у теоретичному плані – міжособистісній взаємодії злочинця
і жертви. Зокрема, А.В.Ривман і Л.В.Франк, що сприйняли західний
виктимологічний досвід і самі здійснивши поглиблені дослідження, прийшли
до висновку, що основним змістом злочинних і дозлочинних подій є
міжособистісна взаємодія . Вітчизняний виктимолог В.Я.Рибальска прямо
ототожнила дозлочинні події з конфліктом, що розвивається по спіралі .
Насильницькі і деякі інші злочини Ю.М.Антонян назвав «злочинами
відносин» .
Для усвідомлення того, що цим злочинам, як правило, передує конфліктна
ситуація, досить навіть звернутися до формулювань Кримінального кодексу
і традиційно застосовуваним у вітчизняній кримінології позначенням
мотивів насильницьких злочинів. Такі, наприклад, часто використовувані
поняття як «помста» і «ревнощі», «злість» і «ворожість», мають прямий
зв’язок з конфліктними взаєминами. До поняття конфлікту, як неважко
побачити, протягаються нитки від таких понять і формулювань, як
«необхідна оборона» і «перевищення меж необхідної оборони», «сильне
щиросердечне хвилювання, викликане протизаконними діями потерпілого»,
«опір представнику влади або інших громадян, що припиняють протиправні
дії», «перешкоджання правомірній діяльності потерпілого, зв’язаної з
виконанням їм службового або громадського обов’язку» і т.п. Відомо, що
хуліганським діям звичайно передує той або інший привід з боку
потерпілого, і їх, як правило, помилкова кваліфікація в процесі слідства
або в суді в якості «безпричинних» найчастіше зв’язана лише з явною
несорозмірністю приводу і відповідних дій.
Багатьма емпіричними дослідженнями причин насильницьких злочинів
встановлено, що їм найчастіше передують різного роду скандали, сварки,
побутові безладдя, помітні неприязні відносини. Узагальнення значного
числа фактів насильницьких проявів у суспільстві дозволяє прийти до
висновку, що міжособистісний конфлікт є джерелом більшості випадків
застосування насильства.
Таким чином, як специфічний різновид конфліктів, що торкаються сферу
правових відносин, можуть виділені конфлікти, що стосуються
кримінально-правовий сфери, або кримінальні конфлікти. Кримінальний
конфлікт, звичайно, специфічний насамперед своїм результатом або
завершуючою стадією, але це, утім, нерідко характеризує особливості його
виникнення і розвитку. Насильницький злочин або серія таких злочинів, що
завершують кримінальний конфлікт, є результатом і проявом особливих
механізмів динаміки конфлікту. Сам факт застосування насильства в
конфлікті характеризує його як конфлікт інтересів – або спочатку, або
тільки на завершальних стадіях.
2. Види кримінальних конфліктів.
Кримінальні конфлікти у своїй масі неоднорідні. Насамперед різні
злочини, якими вони завершуються. Крім того, подібні конфлікти мають
різна кількість учасників. Нерідко це усього лише дві людини (майбутні
злочинець і потерпілий), але досить часто конфліктуючих суб’єктів (і,
відповідно, злочинців і (або) потерпілих) більше, також зустрічаються
міжгрупові кримінальні конфлікти. Різні предмети й об’єкти цих
конфліктів, а також приводи до їхнього виникнення. Одним з важливих
критеріїв диференціації кримінальних конфліктів є критерій тимчасовий,
тобто їхня тривалість і кількість епізодів конфліктної взаємодії. За цим
критерієм кримінальні конфлікти можна розділити на триваючі і ситуативні
(спонтанні).
Триваючі конфлікти – це, як правило, ціла серія конфліктних епізодів.
Суб’єктами таких конфліктів виступають родичі, члени родини,
співмешканці, сусіди, знайомі, товариші по службі й інші люди, у
відносинах яких накопичується ворожість, присутні постійні предмети
розбіжностей, періодично виникають спірні теми. Завершує такі конфлікти
конкретний епізод взаємодії, що і реалізується в злочині, але сам цей
заключний епізод викликається загальним станом відносин, напруженість
яких досягає деякого критичного рівня. Конкретні теми розбіжностей тут
досить варіюються – це може бути проблема влади і підпорядкування в
міжособистісних відносинах спільно проживаючих людей, проблема володіння
і поділу майна, аморальне і розпущене поводження одного із суб’єктів,
погане ведення господарства кимсь з родичів або сусідів, ревнощі у
відносинах чоловіка і дружини або співмешканців. Подібні конфліктні
відносини можуть розтягуватися на місяці або на довгі роки. Основна
кількість триваючих кримінальних конфліктів складають побутові
конфлікти, значну частину яких, у свою чергу, складають сімейні.
Прикладом триваючого конфлікту на ґрунті сімейних протиріч може
послужити справа К. (навмисне убивство, зроблена з особливою
жорстокістю). Оженившись на М., К. довідався від її, що раніше вона
зустрічалася з хлопцем, що до її заміжжя пішов в армію. Через якийсь час
колишній улюблений М. повернувся з армії, а М. стала пізно повертатися
додому. К.запідозрив її в зраді, у будинку почалися сварки. Пізніше М.
зізналася, що знову зустрічалася з тією ж людиною і що любить його.
Сварки підсилилися й один раз К. побив дружину. За вимогою дружини К.
був змушений переїхати жити до своїх родичів, але продовжував щодня
приходити до неї й умовляти її жити разом з ним. М. відповідала йому
відмовами і серед інших претензій називала ту, що він не задовольняє її
як чоловік. В один зі своїх приходів на квартиру до М. К. знову
посварився з нею і наніс їй безліч ударів ножем.
Як видно з приведеного прикладу, кримінальний конфлікт може включати
епізоди застосування насильства вже на ранніх стадіях, у процесі свого
розвитку. В одних випадках насильницькі дії відбуваються в ході розвитку
конфлікту тільки однією стороною (майбутнім злочинцем або майбутнім
потерпілим), в інші – заключному кримінальному інциденту передують
взаємні побої і бійки. У більшості подібних ситуацій протиправні
насильницькі дії не є зовсім несподіваною й екстраординарною подією для
учасників конфлікту. С.В.Кудрявцев вважає, «що не тільки нагромадження
взаємних образ і ворожості, але і звичка використовувати у відносинах
фізичну силу (або бути жертвою насильства) відіграють вирішальну роль в
обумовлюванні насильницького злочину. Стаж взаємин із застосуванням
фізичного насильства може бути досить високий. За даними одного з
опитувань, 68% жертв застосування насильства в родині почали піддаватися
побоям протягом подружнього життя, але 19% – стали жертвами насильства
ще під час спільного життя до одруження, а 13% – ще навіть до початку
спільного життя з майбутнім чоловіком. Хоча серед опитаних у ході цього
дослідження гнітючий відсоток займали жінки, у реальному сімейному житті
чоловіка майже настільки ж часто стають жертвами жіночого насильства.
Найважливіша особливість кримінальних конфліктів з «насильницькою
історією» розвитку укладається в тім, що частота й інтенсивність
застосовуваного насильства постійно збільшуються, завершуючи, як
правило, тяжким злочином. Застосування насильства в родині навіть у
«малих дозах» значно збільшує ризик подальшого підвищення його
жорстокості.
Триваючі кримінальні конфлікти, однак, не завжди мають подібну
насильницьку історію розвитку. Але в їх «просуванні» до насильницького
злочину істотну роль грає акумуляція негативних емоцій і взаємної
недовіри. Конкретним же приводом для злочину можуть послужити стара
рахівниця або кревні образи. Вирішальне значення можуть мати погрози,
застосовувані сторонами в незліченних дрібних сутичках і сварках.
Установлено, що чим довше і частіше погрози використовуються в
конфліктах між близькими людьми, тим вище імовірність насильницького
вирішення виникаючих інцидентів.
Таким чином, можна укласти, що в ході розвитку триваючих кримінальних
конфліктів виявляється тенденція до їх ескалації. Ця ескалація може мати
як явний, так і схований характер, проходити на очах у навколишніх або
протікати непомітно, прориваючи в акт насильства лише на завершальний,
власне кримінальної стадії конфлікту.
Інший різновид кримінальних конфліктів виникає і протікає в рамках
однієї ситуації, одного епізоду взаємодії і, як правило, має місце в
інцидентах, що виникають у спілкуванні раніше незнайомих людей. Для
соціологічної і кримінологічної характеристики подібних конфліктів
немаловажно відзначити, що на відміну від конфліктів між близькими або
добре знайомими людьми вони найчастіше відбуваються в громадських
місцях: на вулиці, у парках, у барах, кафе і т.д. Ці спонтанно виникаючі
міжособистісні або міжгрупові колізії не мають ніякої передісторії і
розвертаються через найрізноманітніших дрібні і не настільки дрібних
проблем, часто на очах у безлічі свідків. Остання обставина дозволяє
виділити приватний різновид ситуативних конфліктів, що виникають у
результаті втручання в чужий конфлікт сторонніх людей, що намагаються
зупинити протиправні дії і фактично своїм втручанням ініціюючий новий
конфлікт із власною участю.
Хоча ситуативні конфлікти повинні розглядатися як самостійний об’єкт
вивчення, результати їхнього аналізу почасти стерпні і на інший
самостійний об’єкт – триваючі конфлікти, особливо вони можуть бути
використані для розуміння того, як розвертається боротьба на заключній
стадії триваючого конфлікту, у ході завершального інциденту. Однак у
триваючому конфлікті його останній епізод завжди виявляється під сильним
впливом усієї «минулої історії» конфлікту, на реакції думки і вчинки
його учасників істотний тиск робить минулий негативний досвід
спілкування з даним суб’єктом (суб’єктами). У ході триваючого конфлікту,
як правило, що характеризується циклічністю, повторюваністю конфліктних
епізодів, у його учасників виробляються звичні, стереотипні реакції, і
поетом заключний кримінальний епізод нерідко є як би «зліпком» з минулих
ситуацій, що відрізняється від минулих епізодів більш могутнім впливом
схованих механізмів. Ці сховані механізми раптово прориваються в
зовнішній план і, здавалося б, у досить стереотипному інциденті дають
кримінальний результат. Так, злочинець П., засуджений за навмисне
убивство з особливою жорстокістю, у якийсь момент, за його словами,
«згадав усі», всі образи, заподіяні йому потерпілим, і, схопивши
знаряддя убивства, кинувся на жертву. Саме тому динамічні особливості
ситуативних криміналістичних конфліктів лише почасти характеризують
епізоди триваючих конфліктних, що завершуються, взаємин.
Конфліктні інциденти, що завершуються насильницьким злочином, мають,
звичайно, різні причини, однак усі вони у своєму зародку мають і багато
загального. Усі вони розвертаються як конфлікти інтересів і мають або
«об’єктну» або «безоб’єктну» основу.
Частина конфліктів характеризується наявністю об’єкта обопільних потреб
сторін, фактична і (або) психологічна «неподільність» якого змушує
кожного учасника конфлікту одноосібно претендувати на цей об’єкт,
відкидаючи аналогічні спроби іншої сторони. Подібні розбіжності,
наприклад, виникають у тих випадках, коли два раніше незнайомих суб’єкти
одночасно зупиняють ту саму машину таксі або одночасно претендують на
той самий столик у ресторані. Кожний із конфронтуючих індивідів прагне
захопити якийсь об’єкт і перешкодити зробити те ж саме іншому. Через це
виникає сварка, що переходить, як правило, у бійку.
Інші кримінальні інциденти не мають подібної основи і можуть бути
віднесені до категорії «безоб’єктних». Їхня суть состоїть у тім, що
сторони лагодять перешкоди один одному в здійсненні визначеної
діяльності, не зв’язаної зі спробами володіння тим або іншому об’єкту.
Така, наприклад, ситуація в справі Н., засудженого за нанесення
навмисних легких тілесних ушкоджень. У той час як машиніст електропоїзда
Г. вів потяг у депо, в одному з вагонів знаходився С., що забув при
виході частину своїх речей. Коли потяг почав відходити від платформи,
С. Зірвав стоп-кран, і потяг зупинився. М. відключив стоп-кран і
продовжив рух. С. Удруге зірвав стоп-кран. М. попросив свого помічника
привести С. І, побачивши його, ударив його кулаком по обличчю. Такі ж
«безоб’єктивні» ситуації зустрічаються в тих випадках, коли, наприклад,
випадковий перехожий зауважує людині, що робить хуліганські дії, або
прямим утручанням припиняє його протиправну діяльність.
3. Джерела кримінальних конфліктів
Дослідження кримінальних конфліктних інцидентів, що відбувалися в
американських і ірландських барах, показало широку варіацію проблем,
через які найчастіше виникають подібні конфлікти. Конфлікти звичайно
виникають через відмовлення працівника бара обслужити клієнта, через
прямі образи і чиєсь неправильне поводження, через теми, зв’язані з
політикою і спортом, а також з роботою, через протилежну стать, гроші і
власності, а також у процесі або результаті ігор. Це дослідження з всією
очевидністю показує, що в генезисі ситуативних конфліктів можуть лежати
не тільки «об’єктні» (наприклад, через гроші) або «безоб’єктні»
(наприклад, через чуже неправильне поводження або відмову обслужити)
протиріччя, але і когнітивні конфлікти. Суперечки на теми політики або
спорту, якщо вони не мають у виді схованої основи протиріччя інтересів
(спроб довести, що співрозмовник менш компетентний, наприклад) – це
чистий варіант когнітивного конфлікту; когнітивний конфлікт у якийсь
момент переростає в конфлікт інтересів. В інших випадках спор
споконвічно може існувати як «ширма» для реалізації власних амбіцій, як
чисто зовнішня форма або як «мова», на якому розвертається не завжди
помітна спостерігачу справжня боротьба інтересів.
Важливо відзначити і та обставина, що ситуативні конфлікти іноді
починаються з, так сказати, більш високого і «стартового рівня»,
наприклад із прямих образ і образливих дій. Цей варіант «безоб’єктного»
конфлікту можна позначити як персоналізований, оскільки зіштовхуються не
приватні інтереси сторін, а фізичних і соціальні «я» суб’єктів, їхнього
самолюбства, самооцінки, захисні механізми. Аналогічним образом деякі
«об’єктивні конфлікти також можуть бути віднесені до категорії
персоналізованих: типовим представляється випадок, коли хто-небудь
намагається затримати (полонити) суб’єкта, що порушує суспільний порядок
або робить інші протиправні дії. Об’єктом розбіжностей фактично є сам
затримуваний, котрий пручається захопленню і захищає право на власну
автономію.
4. Динаміка кримінальних конфліктів
Динаміка ситуативних конфліктів – їхній розвиток від моменту виникнення
до завершальних насильницьких дій – проаналізована в невеликій кількості
емпіричних досліджень. Дослідження такого роду, як випливає із самого
предмета дослідження, практично не можуть бути проведені шляхом
насильницького спостереження за ходом розвитку конфлікту, вони завжди
спираються на матеріали конкретних кримінальних справ або в крайніх
випадках інших документів, зафіксувавших події. Ці справи, однак, не
дають відразу прямої картини подій, дослідник змушений по крупицях
відновлювати фабулу конфлікту, зіставляючи різні документи справи (в
основному різні показання, дані в ході слідства), щоб відновити ряд
подій. Багато деталей при цьому все-таки неминуче вислизають, і тому
відновлювана фабула майже завжди виявляється приблизною. Проте виявлені
загальні закономірності виявляються плідним предметом для подальшого
наукового аналізу.
Д. Лакенбіл, що вивчав конфлікти, що завершуються убивством, показав, що
такі конфлікти мають у середньому шість стадій:
майбутня жертва ображає майбутнього злочинця або не підкоряється його
вимогам;
злочинець інтерпретує ці дії як ворожі і
відповідає викликом або фізично атакує злочинця;
жертва не підкоряється виклику або у відповідь фізично атакує злочинця;
сторони вступають у фізичне зіткнення або досягають «робочої угоди»;
сторони продовжують протиборство або знову вступають у боротьбу.
Р.Фалсон і Х.Стедмен, проаналізувавши розвиток конфліктів, що передували
різним типам тяжких насильницьких зазіхань, установили динаміку
послідовно складається з восьми етапів:
різні атаки, що не приносять фізичного збитку (образи, обвинувачення,
поштовхи і т.п.);
спроби впливу (прохання, домовленості, вимоги і т.п.);
непокора;
підбурювання спостерігачів;
посередництво спостерігачів;
погрозу (вербальні і невербальні) з боку злочинця;
спроби жертви ухилитися від боротьби;
фізична атака злочинця.
Як можна бачити, важливою особливістю інцидентів є поступова ескалація
конфліктний взаємин до застосування насильства. Ш.Шохам і його колеги
взагалі установили, що в подібних кримінальних інцидентах кількість
циклів взаємодії, що складаються з одноразового обміну реакціями,
обмежене і чим вище інтенсивність взаємодії (тобто чим з більш високого
стартового рівня конфлікт виник), тим менше подібних циклів передує
застосуванню насильства.
В.Н.Кудрявцев і В.П.Казімірчук спробували виявити основні теми взаємних
дій у кримінальних конфліктах і на цій основі простежити основні
варіанти їхнього розвитку. Усі дії, що починалися сторонами в ході цих
конфліктів, були розділені на сімох груп:
створення перешкод;
захоплення об’єкта;
прохання, вимоги, відмовлення;
поштовхи;
погрози;
образи;
фізичне насильство.
Звичайно кримінальні конфлікти починаються зі створення кимсь перешкод
для дій іншого суб’єкта або спроб захопити бажаний іншим об’єкт, тобто
мають «об’єктивну» або «безоб’єктивну» основу. Далі їхній розвиток йде
різними шляхами. За першими проявами протиріч може випливати
«переговорна» ситуація, що складається з однобічного або взаємного
стягнення вимог або прохань, а також відмовлень уступити чужим
домаганням. Нерідко в ході кримінальних інцидентів сторонами
застосовуються погрози, що істотно розжарюють ситуацію і звичайно, як і
образи, переводять її на новий виток, на стадію однобічного або
взаємного застосування фізичної сили.
Як уже відзначалося, розвиток кримінальних інцидентів характеризується
ескалацією, що представляє собою, як правило, поступовий перехід від
менш інтенсивних до більш інтенсивних конфліктних дій. Ескалація, однак,
може бути і не настільки поступової, а мати стрибкоподібний, часом
вибуховий, характер. Зрозуміло, сторони часто зовсім не «симетричні» у
своєму поводженні і звичайно одна з них більш активна й агресивна, хоча
не обов’язково це саме злочинець.
Істотно те, що динаміка кримінальних інцедентів характеризується не
просто зміною (ростом) інтенсивності конфліктних дій, але якісними
змінами в природі самого конфлікту. При переході на стадію образ і
фізичного насильства звичайно відбувається відтискування первісного
предмета конфлікту, зв’язаного з тими або іншими приватними проблемами,
на другий план, і домінуючою темою стають колись не існуючі протиріччя в
особистих взаєминах – «проаналізовані» протиріччя. Конфлікт завдяки дії
визначених внутрішніх механізмів переростає в більш глибоку колізію.
Які ж механізми?
Аналізуючи характер протікання кримінальних інцидентів, можна звернути
увагу на кілька ключових механізмів ескалації. Насамперед сам
«переговорний процес» у цих конфліктах звичайно дуже короткий і,головне,
являє собою зіткнення непримиренних позицій, тобто характеризується
бескомпромісністю. Спроби домовитися і знайти взаємно прийнятне рішення
в таких випадках звичайно відсутні, кожна вимога або прохання викликає
рішуче відмовлення або відповідну конфліктну дію. А, як відомо,
визначені поступки в ході переговорів часто є тими засобами, що можуть
загальмувати конфлікт.
Крім того, спроби висловити сою позицію в конфлікті, як правило,
провадяться з неприхованою ворожістю. Ця ворожість виявляється в тоні,
яким висловлюється вимога або відмовлення, в агресивній позі або
висловлюваннях особи. У такий спосіб «переговорне повідомлення»,
призначене служити проявом позиції сторони, стає фактором, що поглиблює
сформовану проблемну ситуацію і переводить її в план особистого
протистояння, конфлікту амбіцій, самооцінок, фізичних «я». У цьому
змісті саму провокативну роль грають погрози. Призначені примусити іншу
сторону уступити власним домаганням, вони є типовим і універсальним
«безкомпромісним» засобом. Але у формулу погрози включені можливі
санкції за непокору вимоги. А вони припускають зазіхання на більш
істотні інтереси супротивника і тим самим відкрито сигналізують про
ворожість, що виявляється. Саме за рахунок цього багато конфліктів
переходять на наступну ступінь ескалації.
Істотну роль в інтенсифікації конфлікту грають конфліктні дії
«утилітарного» призначення, проміжні, тактичні елементи конфлікту, такі,
як товчки, відштовхування, а також інші різні легкі форми насильства,
застосовувані сторонами для того, щоб віддалити супротивника від
просторового епіцентру конфлікту. Ці дії по своєму результаті виходять
за рамки свого функціонального призначення, і застосовуючи для того, щоб
дозволити на користь однієї зі сторін виникаючу відносно приватну
проблему, насправді сигналізують про ворожість, що виявляється, і
викликають відповідну персонально спрямовану атаку. Боротьба переходить
на особистісний план.
Крім названих механізмів у ході конкретного кримінального інциденту, як
і в ході триваючого конфлікту, значення має нагромадження, акумуляція
негативних впливів, що приводить до вибухових змін у конфліктній
динаміці. Постійне створення перешкод, наприклад, або триваюче
нереагування на прохання або вимоги формують у супротивника враження про
неповажне і вороже поводження до його особистості, а це також просуває
конфлікт по витку спирали, приводячи до «персоналізованого зіткнення».
Нарешті, розповсюдженою причиною інтенсифікації кримінальних інцидентів
є різноманітні помилки сприйняття, соціально-перцептивні перекручування.
Як відомо, будь-яка людина в ситуації взаємодії надходить відповідно до
того образа ситуації, супротивника, його дій, що складається в нього на
дійсний момент. Перекручування цього образа здатні викликати неадекватні
дії і модифікувати ситуацію, – як правило, у гіршу сторону. У конфлікті
такі перекручування часто зв’язані з перебільшенням чужої ворожості й
інтенсивності (зокрема, образливості) дії. Бувають випадки, коли просте
зауваження сприймається як образа, а необережна дія як навмисна. Подібне
сприйняття викликає контрдію іншого стартового рівня і спричиняє
відповідно не менш інтенсивна дія. Перекручуванням сприйняття сприяє
стан алкогольного сп’яніння, вони також зв’язані з особливостями складу
особистості, загальною тривожністю і підозрілістю.
Особливо варто сказати про ті випадки, коли конфлікт не є спонтанним
проявом випадково сформованих протиріч, а виникає унаслідок свідомої
провокації однієї зі сторін. Такі випадки досить поширені в
кримінально-правовій практиці і звичайно зв’язані з кваліфікацією дій
однієї зі сторін як хуліганських. Розповсюджені випадки приставання до
жінок, що знаходиться з іншим чоловіком, що починається заради того, щоб
затіяти бійку з цим чоловіком. Широко відомі приклади хуліганського
поводження, що починається з прохання закурити або дати небагато грошей.
Ціллю провокатора є будь-яка негативна відповідна реакція
провоційованого, відмова, незгода, що як би засновує потім його
ворожість і хуліганські дії. Злочинець розробляє своєрідний
міні-сценарій взаємодії, де уже визначена наступна доля жертви.
До особливого типу конфліктів із застосуванням насильства варто віднести
рітуалізовані форми конфліктних зіткнень, так називані «чесні бійки».
Вони генетично йдуть від широко практикувавшихся в минулому дуелей або
кулачних боїв. Подібний тип насильницької взаємодії сполучений з
визначеними правилами, зокрема, тими або іншими заборонами й
обмеженнями, наприклад «битися один на один», «до першої крові» і т.п.
Ці правила можуть бути більш твердими і допускати серйозні поранення або
навіть смерть однієї зі сторін. У цілому подібні рітуалізовані форми
конфліктів являють собою стадію конфліктного процесу, перехід до якої
відбувається в результаті угоди учасників.
У цілому модно сказати, що кримінальні конфлікти досить різноманітні по
формах свого протікання і конкретних механізмів динаміки або їхні
сполучення. Ці розходження залежать від багатьох факторів, таких, як
особливості особистості боків-учасників, їхньої вікової і статевої
особливостей, оточення, тимчасових і просторових факторів і т.п.
Безумовно складніше механізми розвитку триваючих конфліктів, що мають
безліч схованих пружин розвитку. Але усі вони, безсумнівно, мають ряд
загальних причин як суб’єктивної, психологічної, так і об’єктивної
властивості.
Комплекс психологічних причин кримінальних конфліктів зв’язаний
насамперед з досвідом формування особистості і загальною культурою
поводження. І головне тут – невміння йти на компроміси, «почуття
ворога», зв’язане з підвищеною підозрілістю і ранимістю, а також норми
поводження, що пропонують здійснення відплати за нанесений збиток.
Традиції помсти і насиченість людської культури образами насильницького
поводження самим фатальним образом виявляються в спілкуванні конкретних
суб’єктів.
Повсякденне життя створює безліч приводів і об’єктивних причин для
розбіжностей, що здобувають кримінальний характер в основному завдяки
психологічним причинам. Побутова невпорядкованість, дефіцит тих або
інших товарів і послуг, недостача грошей або інші перешкоди до
нормального існування, створюють короткочасні або постійні вогнища
фрустрації, що не тільки викликають підвищену дратівливість людей, але і
формують конкретні міжособистісні проблеми, що стають причинами
конфліктів.
Список використаної літератури:
Скибицька Л.І. Конфліктологія.-К., 1991.
Антонян Ю.М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении
преступления. М., 1973.
Казимирчук В.П., Кудрявцев В.Н. Современная социология права: Учебник
для вузов. – М.: Юристъ, 1995. – 297 с.
Ривман А.В. Виктимологические факторы и профилактика преступления. Л.,
1975.
Франк Л.В. Потерпевшие от преступления и проблемы советской
виктимологии. Душанбе, 1977.
Рыбальская В.Я. Виктимологические исследования в системе
криминологической разработки проблемы профилактики в системе
преступлений несовершеннослетних//Вопросы борьбы с преступностью. М.,
1980. Вып.33.
Вершинин М.С. Конфликтология конспект лекций. Спб., 2000. Издательство:
Михайлова В.А.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
