.

Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
261 3296
Скачать документ

Реферат на тему:

Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення

Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і
суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності,
викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація
злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її
розвитку. Уряд Української держави на даний час намітив і здійснює
комплекс заходів з виконання цих завдань. Нині особливу увагу приділено
вдосконаленню діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, юстиції,
судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян
України, інтересів суспільства.

Розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ у суді —
це сфера кримінально-процесуальної діяльності зазначених органів. Процес
доказування — це формування (виявлення, збирання, дослідження,
перевірка, закріплення і оцінка) доказів і їх процесуальних джерел,
обгрунтування висновків з метою встановлення об’єктивної істини і
прийнятт на її основі правильного, законного, обґрунтованого
справедливого рішення.

у кримінально-процесуальній науці немає однозначного визначення поняття
доказування. Наприклад, Р. Г. Домбовський під доказуванням розуміє
викладення думок у процесі спілкування одного індивіда з іншим. На його
думку, пізнання передує доказуванню, бо перш ніж викладати знання
індивід повинен їх здобути; різниця в судовому дослідженні пізнання і
доказування має велике практичне і теоретичне значення, оскільки тут
проходить межа між двома видами діяльності — криміналістичною і
процесуальною; сутність криміналістичної діяльності становить пізнання,
а кримінально-процесуальної — доказування1. З таким розумінням сутності
кримінально-процесуального доказування погодитися складно, оскільки
змістовна сторона Його зникає і залишається тільки процесуальна форма.
Тому криміналістична діяльність, що не врегульована нормами права,
визнається засобом пізнання у судовому дослідженні.

Інші автори розглядають зміст кримінально-процесуального доказування
ширше, виділяючи два його види: доказування як дослідження фактичних
обставин і доказування як логічне і процесуальне доведення визначеної
тези, ствердження висновків по справі. При цьому, зазначає В. М.
Савицький, доказування тези завжди звернено до зовнішнього адресата.
Доказування, отже, є лише частиною загального розуміння у кримінальному
процесі. Така позиція, на наш погляд, є цілком правильною, однак її не
завжди враховують при розробленні визначень поняття доказування у
кримінальному процесі як у монографічній, так і в навчальній літературі.

У нових роботах, присвячених проблемам доказування, є також різні
погляди з цього питання. Так, Р. Ю. Савонюк до
кримінально-процесуального доказування в досудовоу слідстві відносить
регламентовану кримінально-процесуальним законом підзнавально-практичну
діяльність слідчого за участю інших суб’єктів кримінального процесу зі
збирання (закріплення), дослідження (перевірки), оцінки доказів та їх
джерел з метою встановлення об’єктивної істини в кримінальній справі.

С. М. Стахівський кримінально-процесуальне доказування визначає як
передбачену законом діяльність суб’єктів кримінального процесу по
збиранню (формуванню), перевірці й оцінці доказів та їх процесуальних
джерел, прийнятті на цій основі певних процесуальних рішень і наведення
аргументів для їх обґрунтування (мотивації).

Відомі українські процесуалісти М. М. Гродзинський, М. М. Михеєнко, В.
Т. Hop під доказуванням у кримінальному процесі в загальних рисах
визначають діяльність досудо-вого розслідування, прокурора і суду, а
також інших учасників процесу, яка здійснюється в установлених законом
процесуальних нормах і спрямована на збирання, закріплення, перевірку і
оцінку фактичних даних, зібраних при провадженні по кримінальній
справі3. Разом з тим у сучасній кримінально-процесуальній літературі
сформульований підхід, згідно з яким збирання і практичні дії з
перевірки доказів не повинні включатись у поняття доказування у
кримінальному процесі, бо вони, на думку автора, передують доказуванню,
а їх результати служать основою доказування і є важливими для його
всебічності, надійності і результативності’1.

Разом з тим поняття доказування М. Костін визначає як «діяльність у
порушенні кримінальної справи судді, прокурора, слідчого, дізнавача,
інших уповноважених кримінально-процесуальним законом суб’єктів, основу
якої складають логічно-аналітичні операції з перевірки й оцінки
сформованих доказів з метою встановлення підстав для кримінальної
ілповідальності і застосування покарання, захисту невинних осіб від
необґрунтованого засудження, шляхом використання доказів для
обґрунтування і мотивування відповідних процесуальних рішень»1.

Не зрозуміло, як можна у практичній діяльності органу дізнання,
слідчого, прокурора і суду отримати джерела доказів без їх основних
елементів: збирання, перевірки та оцінки доказів, на які сам автор
посилається у своему визначенні поняття доказування.

У ст. 194 КПК України прямо сказано, що з метою перевірки і уточнення
результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого
або даних, одержаних при провадженні огляду та інших слідчих дій,
слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необхідних
випадках з участю спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрюваного або
обвинуваченого відтворити обстановку і умови, в яких ті чи інші події
могли відбуватися в дійсності. Зазначена слідча дія: відтворення
обстановки і обставин події (слідчий експеримент) провадиться, щоб
перевірити, чи могла конкретна людина в певних умовах сприйняти ту чи
іншу подію, об’єкт (наприклад, чи міг свідок в описаних ним умовах і з
указаної відстані побачити, як відбувалась та чи інша подія).

В результаті проведеного слідчого експерименту слідчий не тільки збирає,
перевіряє, закріплює і оцінює показання свідка з точки зору їх
правдивості, а й отримує нове джерело доказу, яке може використовувати
при пред’явленні обвинувачення винному у вчиненні злочину.

Це поєднання практичних дій і мислення учасників
кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є виявлення,
збирання, дослідження, перевірка, закріплення та оцінка доказів і їх
джерел.

Деякі процесуалісти як самостійний елемент процесу доказування виділяють
процесуальне закріплення доказів Правильно зазначає С. А. Шейфер, що
доказування мойсца вважати отриманим лише після фіксації здобутої
інформації в передбаченій кримінально-процесуальним законом формі1 Ф. М.
Фаткуллін відносить до елементів доказування також побудову та
динамічний розвиток слідчих версій. На наш погляд, побудову слідчих
версій не можна розглядати як елемент доказування. Версія — це форма
мислення, що є не процесуальною, а криміналістичною категорією, яка не
врегульована нормами права.

С. В. Курильов вважає, що оцінка доказів як розумова діяльність — це
самостійна процесуальна категорія, що перебуває за межами понять
судового доказування і не є його складовою частиною. Під доказуванням
він розуміє лише процесуальні дії слідчих і судових органів зі збирання
та закріплення доказів. Але без розумової діяльності, без оцінки
зібраних доказів кримінально-процесуальне доказування неможливе.

На основі наведеного можна зробити висновок, що в кримінальному
судочинстві як елементи процесу доказування слід розглядати виявлення,
збирання, дослідження, перевірку, закріплення та оцінку як доказів, так
і їх джерел.

Отже, під доказуванням в кримінальному процесі слід розуміти діяльність
особи, яка провадить дізнання, дізна-вача, слідчого, прокурора, судді
(суду) по виявленню і збиранню доказів (сукупність їх елементів) та їх
процесуальних джерел і на їх основі отримання обґрунтованих висновків по
кримінальній справі.

Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є
розумовою діяльністю, що протікає відповідно до законів логіки, у
визначених логічних формах доказування, разом з цим, це є і практична
діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом.

Розглянемо докладніше елементи доказування.

Виявлення доказів — це діяльність безпосередніх учасників (суб’єктів)
доказування, а також інших уповноважених на те осіб, наділених в силу
кримінально-процесуального закону правом представляти органу дізнання,
слідчому, прокурору, судді (суду) виявлену ними доказову інформацію
(фактичні дані) для прийняття того чи іншого кримінально-процесуального
рішення.

Наприклад, працівник ДАІ, перевіряючи документи водія на право
перевезення вантажу, виявив підробку або фальшиві документи, затримав
автомобіль з вантажем і разом з рапортом передав матеріали начальнику
органу дізнання для подальшого реагування тощо.

Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання,
слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками
процесу, підприємствами, установами, організаціями і громадянами (ч. 1
ст. 66 КПК). Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії
досудового слідства, однак суд з власної ініціативи або за клопотанням
учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства.

Закріплення доказів, виявлених особою, яка провадить дізнання, слідчим,
прокурором та судом проводиться лише тими способами і в тих формах, що
встановлені КПК. Правильне закріплення доказів і суворе додержання норм,
встановлених КПК, забезпечують як зберігання доказів, так і можливість
їх перевірки і відповідної оцінки.

Наступними елементами доказування є дослідження і перевірка доказів,
тобто всі зібрані по справі докази повинна об’єктивно дослідити і
перевірити особа, яка провадить Дізнання — слідчий, прокурор і суд. Ці
обидва елементи дотування тісно між собою взаємопов’язані, оскільки
неможливо перевірити докази без їх попереднього дослідження. Дослідження
і перевірка (дослідження) доказів провадяться шляхом їх аналізу,
зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових
слідчих чи судових дій з метою пошуку нових доказів, підтвердження або,
навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі. Крім того,
перевірка доказів провадиться з метою з’ясування питання про їх
достовірність.

Найважливішим елементом процесу доказування є оцінка доказів. Оцінити
докази означає визначити їх силу, переконливість, придатність. Отже,
оцінка доказів — це розумова діяльність, що здійснюється в логічних
формах зі встановлення достовірності чи недостовірності доказів,
зібраних по справі, і визначення їх значення для вирішення даної справи.
Оцінка доказів як один з етапів доказування відбувається на всіх стадіях
кримінального процесу. Оцінка доказів регламентується ст. 67 КПК, в якій
зазначено, що суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання,
оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на
всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом. Оцінивши всі наявні в справі засоби
доказування і всі встановлені ними фактичні дані, особа, яка провадить
дізнання, слідчий, прокурор і суд доходять певних висновків по справі.
Висновки ці можуть бути різними за своїм характером і змістом,
достовірними і недостовірними. Достовірність — це більш-менш
обґрунтоване припущення про винність обвинуваченого, а недостовірний
висновок — це категоричне твердження про невинність, що випливає з усіх
наявних у справі доказів. Не-достовірність має місце там, де
правильність висновку викликає обґрунтований, такий, що випливає з
обставин справи, сумнів, а тому можливе й інше вирішення справи. Тому
виносити вирок при недостовірних висновках про винність підсудного
неприпустимо. Достовірним є такий висновок, щодо правильності якого не
виникає сумнівів, він є єдино можливим у даній справі й виключає
будь-яке інше її вирішення, тобто відповідає об’єктивній істині.

Отже, отримання остаточних висновків по суті справи і оцінка їх як
достовірних і недостовірних є кінцевим моментом доказування у кожній
окремій справі.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020