Поняття криміналістичної тактики

Тактика необхідна там, де зустрічається протидія цілям предметної
реальності або досягненню конкретного результату і направлена на його
подолання або нейтралізацію. В більш загальному вигляді вона
заключається у вмінні „перехитрити” протидіючу сторону за рахунок
маскування своїх намірів, шляхом введення в оману, доведення до
визначених бажаних дій і т.п.

Дослідження проблеми визначення поняття тактики, її змісту, поняття
тактичних прийомів завжди було у центрі уваги вчених-криміналістів. До
таких можна віднести Р.С. Бєлкіна, О.Я. Баєва, В.Я. Колдіна, О.М.
Васильєва, В.О. Образцова. Потреба в тактичних аспектах діяльності
визначається наявністю факторів, дослідженню яких приділялось
недостатньо уваги до останнього часу:

1) протилежності інтересів взаємодіючих сторін;

2) наявності екстремальних ситуацій;

3) необхідності вибирати найбільш ймовірне рішення з можливих
варіантів дій;

4) тактичного ризику при подібному виборі і вмінні (здатності)
приймати відповідальні рішення.

Метою дослідження виступає необхідність розробки концепції
криміналістичної тактики як частина науки криміналістики, що повинна
включати в себе самостійний розділ „Тактика діяльності злочинців”.

В слідчій діяльності тактиці дій слідчого при збиранні і застосуванні
доказової інформації належить важлива роль, оскільки не тільки
підозрювані і обвинувачувані (через бажання уникнути відповідальності
або пом‘якшити свою вину), а й свідки (і навіть потерпілі) часто
намагаються ухилитись від свідчень або дають неправдиві покази. Нерідко
підозрюваними, обвинуваченими і їх спільниками вживаються заходи щодо
укриття і знищення слідів злочинної діяльності, залякування і підкупу
потерпілих і свідків. Більше того, зараз стають звичайним явищем
погрози, підкуп і провокації по відношенню до працівників слідства і
суду. В таких умовах реалізація завдань кримінального судочинства
повинна забезпечуватись перш за все за рахунок майстерності і вміння
слідчого подолати всі можливі перешкоди на шляху збору об‘єктивної
інформації для встановлення істини по справі. Основним засобом
досягнення цього виступають тактичні прийоми діяльності, оскільки інші
засоби (погрози, обман і т.п.) при розслідуванні неприпустимі і прямо
заборонені законом. У криміналістиці тактику визначають таким чином:

а) основна частина криміналістики про систему прийомів розслідування
злочинів;

б) система наукових прийомів виробництва окремих слідчих дій2.

Розвиваючи і уточнюючи ці визначення, деякі автори внесли в них суттєві
доповнення: Р.С. Бєлкін- про рекомендації щодо проведення слідства і
лінії поведінки осіб, які його здійснюють3; О.Я. Баєв — про напрямок
щодо подолання протидії4; В.Я. Колдін — про визначення оптимальної лінії
поведінки осіб, що розслідують, при їх взаємодії з іншими учасниками
процесу5.

Таким чином, криміналістична тактика характеризується як:

— складова частина науки криміналістики;

— система наукових положень;

— сукупність рекомендацій.

Аналізуючи родове поняття тактики, Р.С. Бєлкін підкреслює, що тактика —
теорія і практика ведення бою6. Тому і криміналістичну тактику необхідно
розглядати як теоретичні основи слідчої реальності і як практичну
реалізацію рекомендацій про прийоми і способи даної реальності, тобто
практику, вивчення якої надає можливість формувати і розвивати її
теоретичні основи.

Що ж собою являє тактика слідчої діяльності в її практичному аспекті? У
багато чисельних визначеннях слідчої тактики відмічаються:

1) елементи планування і організації розслідування;

2) прийоми розслідування;

3) прийоми підготовки і проведення окремих слідчих дій;

4) оцінка інформації в процесі доказування.

З такої точки зору не всі вказані елементи належать до тактики і мають
тактичний характер. Так, в оцінці слідчої інформації не може бути
тактичних аспектів, якщо, звичайно, не вважати такими визначення того,
що з наявної інформації, і яким саме чином може вплинути на конкретного
учасника процесу. Але це вже визначення можливостей використання
інформації на основі проведеної її оцінки.

Власне, тактика дій слідчого заключається і проявляється в тих способах
його дій при збиранні і використанні доказів, які направлені на
подолання перешкод між ним і джерелом інформації, на перешкоджання
спотворенню або укриттю інформації7. Розвиваючи дану думку, О.Я. Баєв
відмітив, що тактика присутня лише там, де існує необхідність долати
реальну протидію або попереджувати потенційне. А якщо немає
конфліктності інтересів і протидії, то немає і тактики8. Із цього, на
наш погляд, виходить принципове положення про те, що тактика в
діяльності слідчого присутня лише там, де присутнє спілкування слідчого
з іншими учасниками кримінального судочинства, причому в ситуаціях, коли
ними створюється протидія, або коли воно можливе і вимагається його не
допустити (попередити) або нейтралізувати.

Уточнення поняття і змісту криміналістичної тактики має не тільки
теоретичне (для розвитку відповідного розділу криміналістики), але і
важливе практичне значення, яке заключається в розробці і конструкції
рекомендацій, які відповідають дійсним потребам практики у сфері саме
тактичних аспектів слідчої діяльності. Як вже відмічалось, на теперішній
час до криміналістичної тактики (як розділу науки) і до тактики слідчої
діяльності, окрім самої тактики (прийомів і способів отримання
об’єктивної інформації від осіб, які нею володіють і намагаються
протидіяти цьому) відносять організаційні заходи, аналіз і оцінку
інформації, вирішення роздумливих задач і т. ін. Не викликає сумнівів
те, що організаційні і аналітико-роздумливі аспекти слідчої діяльності
відіграють важливу роль у забезпеченні її раціональності і
результативності у створенні необхідних умов застосування тактичних
засобів для досягнення конкретної мети розслідування, але самі по собі
вони тактичним характером не володіють.

О.М. Васильєв у системі тактичних прототипів виробництва окремих слідчих
дій виділяє такі тактичні прийоми:

1) засновані на застосуванні логіки в умовах розслідування;

2) за планомірною організацією розслідування;

o

o

o

им прийомом першої групи, відмічає О.М. Васильєв, є версія. Будь-які

елементи тактики у самій версії (як в обгрунтованому припущенні) виявити
складно, оскільки вона є лише інструментом слідчого пізнання, який
сприяє організації і планомірності процесу розслідування. Навряд чи було
б правомірно говорити про тактичний аспект слідчої версії, спираючись на
те, що хитрості злочинця, який переховується, буде суперечити хитрість
кроків по його встановленню і виявленню. Логічні закони і правила можуть
слугувати основою тактичних прийомів слідчої діяльності (наприклад,
виявлення неправдивості показів шляхом демонстрації логічних протиріч у
повідомленій інформації), але в принципі тактичними не являються.

Таким чином, в практичній слідчій діяльності, на нашу думку, потрібно
розмежовувати організацію і тактику її здійснення9. Це „зобов‘яже”
вчених, які займаються дослідженням проблем криміналістичної тактики,
вести конкретну розробку власне тактичних рекомендацій без підміни їх
загальними питаннями організації підготовки і проведення слідчих дій,
що, як вже відмічалось, є характерним на сучасному етапі розвитку
криміналістики.

Своєрідним підходом до розмежування тактики і організації слідчої
діяльності є розподіл слідчих дій на вербальні, нон-вербальні і змішані,
при якому враховуються особливості отримання інформації із матеріальних
та ідеальних джерел, тобто в залежності від наявності або відсутності
спілкування слідчого з учасниками кримінального судочинства10.

В.Ю. Шепітько відмічає: „Раціональність і ефективність способу діяння
(тактичного прийому) є однією з його суттєвих ознак. Разом з цим вказана
ознака ще не дозволяє відмежовувати тактичний прийом від інших способів
дій (організаційних, підготовчих, технічних і ін.). Відмежування
тактичного прийому від інших способів дій, на нашу думку, приховується в
його психологічній сутності, в особливостях психологічного механізму
його реалізації. Такий механізм реалізації тактичного прийому пропонує:
1) його психологічний напрямок, пов‘язаний з викриттям брехні,
актуалізацією забутого, відтворенням події, яка відбулася, виявленням
прихованого і т.п.; 2) безпосередня або опосередкована взаємодія між
слідчим (суддею) і їхніми респондентами;3) психологічний ефект від його
використання (що пов‘язано з отриманням об‘єктивних показів, виявленням
слідів і предметів злочину, встановленням місця знаходження схованки і
т.п.)”11. Однак в той самий час він говорить про „системи тактичних
прийомів, пов‘язані із взаємодією з матеріальними об‘єктами”12, з чого,
очевидно виходить, що „психологічний механізм” реалізації тактичних
прийомів розглядається ним і при відсутності спілкування слідчого з
іншими особами.

Із викладеного можна зробити висновок, що чітке розмежування організації
і тактики слідчої діяльності — не чисто теоретичний винахід, а гарантія
і умова предметної і повної розробки проблем криміналістичної тактики.

Про місце та роль практики в збиранні доказової інформації, її
співвідношенні з процедурними елементами слідчої діяльності давно і
вірно сказали В. Громов і М. Лаговієр: „Дуже багато слідчих проваджень,
які є задовільними з точки зору дотримання процесуальних норм, в той же
час цілком незадовільні з точки зору основної мети всякого розслідування
— розкриття в справі матеріальної істини. Процесуальні норми зовні
отримано, слідство по справі закінчене, а „слід” — то сам безнадійно
втрачений… Але що було зроблено для того, щоб „слід” знайти, щоб
заплутаний клубок розпутати? На перший погляд все зроблено: свідки
допитані, довгий ланцюг протоколів є. Але більш уважніше ознайомлення зі
справою доказує, що в дійсності слідчий брав лише ті докази і факти,
які… самі йшли до нього в руки. Взагалі-то замість достеменного
розслідування і вишукування істини проводиться чисто обрядова реєстрація
можливих фактів, які випливали самі собою”13.

Тактика в слідчій діяльності — це вибір і використання різних способів
(засобів і прийомів) досягнення бажаного результату при вирішенні
конкретних завдань розслідування. Це найбільш раціональний шлях
отримання доказової інформації по кримінальній справі, що розслідується,
який відповідає специфіці слідчої ситуації і меті дій при її вирішенні.

Тактика слідчої діяльності, на нашу думку, заключается у використанні
специфічних способів дій для отримання доказової інформації, які
знаходяться у виборі і реалізації тактичних прийомів, що відповідають
характеру ситуації розслідування, що склалася, і направлених на
подолання і нейтралізацію протидії встановленню об‘єктивної істини по
справі.

Оскільки, як підкреслюють СЮ. Журавльов і О.Ф. Лубін, „практично кожному
розслідуванню протиставиться протидія, боротьба з ним, то саме
розслідування з даних позицій є ні що інше, як боротьба проти
боротьби”14. В цій боротьбі кожна сторона застосовує свої тактичні
прийоми при досягненні мети.

Тактика злочинців проявляється при підготовці і вчиненні злочинів, а
також у процесі розслідування. Перше характерне перш за все для способів
скоєння і приховування злочинів. При проведенні розслідування тактичні
„уловки” злочинців направлені на: встановлення рівня інформованості
слідчого; отримання від слідчого інформації про обставини, які їх
цікавлять; відволікання слідчого від вирішення намічених задач;
провокування з метою вивести слідчого з рівноваги для того, щоб
ухилитись від його „наполегливих атак”; дискредитування зібраних слідчим
доказів і т.п.

Таким чином, для того щоб тактично грамотно вести розслідування,
необхідно знати тактику дій злочинця і володіти арсеналом достатніх
засобів для виявлення і нейтралізації їх тактичних „уловок”. Звідси
витікає необхідність криміналістичного вивчення злочинної діяльності як
соціального явища, а не тільки способів скоєння злочинів, і такого її
елементу, як тактика. На нашу думку, криміналістична тактика як частина
науки криміналістики повинна включати в себе самостійний розділ „Тактика
діяльності злочинців”.

Похожие записи