Реферат на тему:

Поняття категорії господарського договору

1. Еволюція зовнішньоекономічного договору

у вітчизняному праві

Свого часу була поширена теорія господарського договору як особливого
виду договору. Зараз цей вид угод набув дещо інших ознак, він активно
використовується у сфері підприємницької діяльності, що потребує
невеликого огляду історії його трансформацій

З’явився цей договір у СРСР ще під час кредитної реформи 30-х років. Але
протягом тривалого часу термін «господарський договір» вживався у
законодавчих актах не часто і, як правило, лише стосовно одного з видів
договорів, що укладали соціалістичні організації — договору постачання.
Пізніше він набуває збірного значення, охоплюючи всю сукупність
договорів, спеціально сконструйованих для їх використання у відносинах
між організаціями. Основною особливістю цих договорів було те, що вони
формувалися на основі обов’язкового для обох або принаймні одного з
контрагентів планового акта і підпорядковувалися встановленому не тільки
законом, а й плановим актом спеціальному режиму. І хоча міра
визначеності договорів планом була неоднаковою, але в цілому саме план
зберігав значення базису господарського договору.

По суті від самого моменту появи конструкції «господарський договір»
ставлення до неї було неоднозначним. Одні автори визнавали господарські
договори основним інститутом особливої галузі — господарського права, її
предметом мали бути господарські відносини, тобто такі, що «включають і
відносини з керівництва економікою (відносини по вертикалі), і відносини
щодо здійснення господарської діяльності (відносини по горизонталі)».
Водночас вважалося, що особливим різновидом господарських відносин є
відносини внутрішньогосподарчі.

Наведені погляди було піддано критиці прихильниками єдності Цивільного
права І збереження суцільного його підґрунтя у вигляді Цивільного
кодексу. Глибоке обгрунтування концепції єдиного цивільного права
містилося у працях С.С. Алексєєва, С.Н. Братуся, Ю.Х. Калмикова, В.П.
Грибанова, Г.К. Матвеєва, Р.О. Халфіної, О. А. Красавчикова та інших.
При цьому серед тих, кого можна назвати представниками школи цивільного
права, виявилося чимало таких, що виступали за виокремлення особливої
групи — господарських договорів. Спільним для поглядів останніх було
визнання господарських договорів особливим різновидом цивільних
договорів. Відповідно регулювання таких договорів, на їх думку, має
підпорядковуватися загальним нормам цивільного права.

Іншої позиції дотримувалися представники школи господарського права, які
висловлювалися за прийняття нарівні з цивільним такого ж за значенням
господарського кодексу, інститутом якого мали стати господарські
договори, що протиставляються звичайним цивільним договорам.
Найяскравішим прибічником цих поглядів був В.В. Лаптєв. Він наполягав на
тому, що подібність понять господарського і цивільного права є лише
зовнішньою і що спеціальне законодавство про господарські договори
регулює договірні відносини державних соціалістичних організацій, не
вдаючись до загальних понять цивільного законодавства.

2. Проблематика визначення господарського договору

Визначення господарського договору досі є предметом дискусії в правовій
науці. Наприклад, прихильники господарсько-правової концепції всі
договори, що укладаються соціалістичними організаціями, вважали
господарськими, позбавленими будь-яких цивільно-правових ознак.

Інші автори визначали господарські договори через характеристику їх
основних ознак, при цьому розмежовувалися ознаки родові і видові. Так,
М.І. Брагинський, визнаючи господарські договори різновидом
цивільно-правових, зазначає, що господарські договори мають певну
специфіку, і відповідно мають, крім родових, і видові ознаки. Наявність
родових ознак дозволяє законодавцю, з одного боку, поширювати на
господарські договори норми, що утворюють в сукупності загальний
договірний режим, а з іншого -створювати норми, за допомогою яких
встановлюється винятковий режим для всієї цієї групи договорів. Таким
чином, родовими ознаками є те, що об’єднує господарські договори з
іншими цивільно-правовими договорами, а видовими — те, що виокремлює їх
з-поміж інших договорів.

До господарських відносили також і непланові договори, якщо вони були
однотипними з плановими і підпорядковувалися тому ж законодавчому
режиму. Нині більшість з класичних ознак господарського договору зазнає
перегляду. Така тенденція визначилася досить давно, але особливо
помітною стала після початку так званої перебудови управління
економікою, в процесі якої були значно розширені права підприємств, в
зв’язку з чим змінилося значення планових актів, визначення умов
договору тощо.

На сьогодні суб’єктами господарських відносин можуть бути не тільки
юридичні, а й фізичні особи, що здійснюють у встановленому порядку
підприємницьку діяльність.

Це положення, на жаль, поки що не знайшло чіткого відображення у
законодавстві. Навпаки, тлумачення господарського договору, що міститься
в ст.179 ГК, видається неконкретним. У цій нормі йдеться, власне, не про
договір, а про господарсько-договірні зобов’язання, які виникають при
укладенні та виконанні господарських договорів. При цьому визначення
господарського договору не дається взагалі.

Слід зазначити, що останнім часом на практиці частіше оперують поняттям
не «господарський договір», а «підприємницький договір». Це видається
цілком виправданим, оскільки відповідно до ст.1 Закону України від 7
лютого 1991 р. «Про підприємництво» підприємницькою визнається будь-яка
законна діяльність громадян і організацій, що має на меті отримання
прибутку.

Це й дозволяє розцінювати підприємницькі та господарські відносини як
тотожні. При цьому слід мати на увазі, що існує вже згадувана вище
дискусія стосовно того, чи охоплюється господарська діяльність нормами
цивільного законодавства, чи становить вона самостійний предмет
правового регулювання. Однак незалежно від того, вважати господарське
право самостійною галуззю чи ні, правильніше говорити про господарське
законодавство як поняття, що є тотожним категорії «законодавство про
підприємництво». Тому цілком виправдано називати господарські договори
підприємницькими.

Слід зазначити, що поняття підприємницького договору було відомим
проекту ЦК України 1996-1999 рр. Зокрема про нього згадувалося в ч.2
ст.55 проекту, хоча детально це поняття у зазначеній та інших нормах ЦК
не розкривалося.

У ЦК 2003 р. категорія підприємницького договору як така не згадується.
Проте за своєю сутністю такими є група договорів, які за самою своєю
сутністю є підприємницькими: публічний договір, договір приєднання та
попередній договір (ст.ст.633-635 ЦК).

Оскільки підприємницький договір за своєю природою є видом
цивільно-правового договору, то він підпорядковується всім правилам
останніх. Зокрема на нього поширюються загальні положення про договори
розділу II книги п’ятої ЦК (ст.ст.626-654).

Як зазначається в юридичній літературі, в підприємницькому
(господарському) договорі поєднуються як спільні риси, характерні для
будь-якого цивільно-правового договору, так і спеціальні ознаки.

Спеціальними ознаками підприємницького договору є те, що:

— суб’єктами такого договору є фізичні або юридичні особи, зареєстровані
у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності;

— зміст підприємницького договору становлять умови, за якими
передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою
здійснення підприємницької діяльності або з іншою метою, не пов’язаною з
особистим споживанням;

— для деяких видів підприємницьких договорів, зокрема
зовнішньоекономічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися
окремий порядок їх укладення (підписання), обліку і реєстрації;

— певні особливості можуть також характеризувати порядок виконання або
умови відповідальності сторін за підприємницьким договором (наприклад,
відповідальність підприємця незалежно від його вини);

З урахуванням зазначених вище особливостей цього виду договору,
господарським (підприємницьким) договором можна вважати такий
цивільно-правовий договір, в якому обома сторонами або хоча б однією з
них є юридичні або фізичні особи-підприємці і за яким передаються
товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення
підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим
(сімейним, домашнім) споживанням.

Трапляються й простіші визначення господарського договору. Наприклад,
А.Я. Пилипенко та В.С. Щербина визначають господарський договір як
майнову угоду господарюючого суб’єкта з контрагентом, яка встановлює
(змінює, припиняє) зобов’язання сторін в сфері господарської і
комерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції,
виконанні робіт, наданні послуг.

Такі скорочені за обсягом визначення господарського договору, звичайно,
також можуть бути використані в теорії і практиці, однак доцільнішим
видається давати розгорнуті визначення господарського договору, що
містять вказівку на всі характерні його ознаки.

Слід зазначити, що підприємницькі (господарські) договори як різновид
цивільно-правових договорів можуть бути віднесені до тих або інших видів
останнього. Так, договір постачання є консенсуальним. Договір зберігання
може бути реальним або консенсуальним. Договір позики, кредитний договір
є односторонніми, а договір купівлі-продажу, постачання — двосторонніми.
Водночас стосовно господарських (підприємницьких) договорів можливе
виділення їх особливих підвидів. Таким чином, з аналізу особливостей,
характерних ознак і поняття господарського (підприємницького) договору
випливає, що він є різновидом цивільно-правового договору,
підпорядковується загальним правилам цивільного законодавства, а також
положенням спеціальних норм, що регулюють ті або інші відносини у сфері
підприємницької (господарської) діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом №2222-IV
від 08.12.2004 р. – К.: Велес, 2007. – 48 с.

Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991
року

Базисные условия поставки в договорах международной купли-продажи
«Инкотермс». — М., 1990.

Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров:
комментарий. — М., 1994.

Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери — К., 2004.

Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К., 2005.

Основи господарського процесуального права України Навчальний посібник
— Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. — 4-те вид., стер. – К.: Університетська
книга, 2006. — 220 с.

Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків, 2003.

Щербина В.С., Пронська Г.В., Вінник О.М. Господарське право. Практикум.
– К.: Юрінком Інтер, 2001, 320 с.

Щербина В.С. Господарське право України. — К.: “Атіка”, 2003

Юдін С.О. Міжнародний договір купівлі-продажу. — Харків, 2004.

Похожие записи