Поняття й зміст бюджетного процесу

Одержання доходів, розподіл між ланками (видами) бюджетної системи і
використання їх на покриття видатків, пов’язаних із виконанням
передбачених Конституцією України функцій органами держави і місцевого
самоврядування, не відбувається автоматично. Держава за допомогою
правових норм ретельно регулює відносини, що виникають при формуванні і
виконанні всіх видів бюджетів, контролі за виконанням бюджетів і
звітуванні про їх виконання. Бюджетний процес — діяльність органів
держави і місцевого самоврядування в галузі бюджету в широкому плані.

В юридичній літературі до цього часу немає єдиної думки щодо змісту
поняття «бюджетного процесу» і його стадій.

Болгарські вчені юристи-фінансисти, наслідуючи відомого професора А.
Ангелова, вважають, що бюджетний процес — це процес прийняття закону про
державний бюджет, тобто поняття бюджетного процесу тотожне поняттю
законодавчого процесу. Вважаємо, що це — зіставлення різних явищ.
Формування бюджету не зводиться тільки до складання проекту закону про
державний бюджет.

Формування бюджету — система суспільних відносин, по-в ‘язана з
плануванням органами виконавчої влади пріоритетних видатків,
вишукуванням достатніх для цього джерел, виданням цими органами ряду
нормативно-правових актів, що регулюють процес планування. Процес
складання проекту бюджету закінчується виробленням проекту бюджету І
проекту закону. Ці проекти і ряд документів, передбачених Бюджетним
кодексом, подаються Кабінету Міністрів України. Безумовно, закон про
Державний бюджет посідає головне місце серед бюджетно-правових актів,
він має провідне значення в їх системі, але не є єдиним, що регулює
суспільні відносини під час формування бюджету. Складається спочатку
проект бюджету, а потім за узагальнюючими показниками — проект закону
про Державний бюджет.

Звуження поняття бюджетного процесу до стадій складання проекту закону
про бюджет і затвердження його органом законодавчої влади призводить до
висновку, що головне — це скласти проект закону і затвердити його. А.
Ангелов так і вважав: стадія виконання — кінцева мета формування
бюджету.

Прийняття закону про Державний бюджет — це тільки створення юридичних
можливостей для здійснення волі законодавчого органу. Прийняттям закону
закінчується формування бюджету, коли органи законодавчої та виконавчої
влади використовують свої права й обов’язки щодо складання І
затвердження бюджету і застосовують правові норми, які регулюють ці
стадії.

В юридичній науці вироблено розуміння бюджетного процесу як заснованої
на правових нормах діяльності органів держави й органів місцевого
самоврядування зі складання, розгляду проекту бюджету, затвердження і
виконання бюджету, складання, розгляду і затвердження звіту щодо
виконання бюджету.

Повний цикл бюджетного процесу, тобто період із початку складання
проекту бюджету до затвердження звіту про його виконання триває понад
два роки. У ході здійснення окремих етапів діяльності з бюджетом, які
мають назву стадій бюджетного процесу, реалізуються бюджетні
повноваження всіх суб’єктів бюджетних правовідносин. Бюджетний процес є
формою здійснення матеріальних бюджетних прав, які надані учасникам
бюджетного процесу (органам та посадовим особам, що наділені бюджетними
повноваженнями, тобто правами й обов’язками учасників бюджетних
правовідносин) законодавством.

На кожній стадії бюджетного процесу вирішуються питання, які в інший час
не можуть бути вирішені. Стадії бюджетного процесу йдуть послідовно і
порядок цей змінювати неможливо1. Наприклад, питання про надання
фінансової допомоги місцевим бюджетам обговорюється і планується при
складанні проекту бюджету, а остаточно вирішується при затвердженні
закону (рішення) про бюджет.

Бюджетний процес в Україні відбиває важливі риси, властиві нашому
бюджету: повнота доходів і видатків, достовірність, яка може бути
досягнута на основі реальності показників бюджету, гласність і
публічність та спеціалізація показників доходів І видатків бюджету,
завдяки застосуванню бюджетної класифікації на всіх стадіях процесу,
врахування загальнодержавних інтересів при складанні та виконанні
бюджетів, гарантованість самостійності місцевих бюджетів, невтручання
державних органів у бюджетний процес по місцевих бюджетах, за винятком
випадків, передбачених законодавством.

„ d

?????¤?¤?$?????c? про місцеві бюджети представницькі органи — Верховна
Рада України або відповідь на місцева рада, а виконують бюджети всіх
рівнів державні органи виконавчої влади та муніципальні органи.

Слід звернути увагу й на те, що на всіх стадіях бюджетного процесу
враховується принцип спеціалізації показників бюджетів, який полягає в
тому, що в основі складання і виконання бюджету лежить бюджетна
класифікація.

Ст. 8 Бюджетного кодексу України визначила призначення Бюджетної
класифікації як нормативно-правового акта, який застосовується для
здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого
самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення
необхідного аналізу в розрізі доходів і видатків, забезпечення
загальнодержавного й міжнародного порівняння бюджетних показників.
Бюджетна класифікація складається з чотирьох частин:

1)  класифікація доходів бюджету;

2)  класифікація видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням
погашення) бюджету;

3)  класифікація фінансування бюджету;

4)  класифікація боргу.

Доходи бюджету класифікуються за розділами:

— податкові надходження;

— неподаткові надходження;

— доходи від операцій із капіталом (надходження від продажу основного
капіталу; від продажу державних запасів товарів; від продажу землі та
нематеріальних активів);

— трансферти.

Таким чином, класифікація доходів бюджетів України —

це групування доходів державного і місцевих бюджетів, основане на
законодавчих актах України, що визначають джерела бюджетних доходів.

Групи доходів складаються із статей доходів, які об’єднують конкретні
види доходів за джерелами І засобами їх одержання.

Видатки бюджетів класифікують за:

1)  функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функціональна
класифікація видатків);

2)  економічною характеристикою операцій, при проведенні яких
здійснюються ці видатки (економічна класифікація, що включає поточні й
капітальні витрати);

3)  ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча
класифікація);

4)  за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

•   розділи, в яких дозначаються видатки бюджетів на здійснення
відповідно до загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи
органів місцевого самоврядування;

•    підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування
бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної
Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування.

За економічною класифікацією видатки бюджетів поділяються на поточні,
капітальні та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких
визначається Міністром фінансів України.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних
розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство та
місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних
коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні
бюджету за програмно-цільовим методом1. Класифікація фінансування
бюджету означає групування позичених коштів, що залучаються Кабінетом
Міністрів України, органами місцевого самоврядування для фінансування
дефіцитів відповідних бюджетів, а також напрями витрачання фінансових
ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів над Його
видатками (платежі з погашення основної суми боргу).

Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового
зобов’язання.

Для досягнення цілісності категорій бюджетних доходів і видатків та для
забезпечення взаємозв’язку між функціональним призначенням й економічним
характером видатків бюджету право на затвердження бюджетної класифікації
має Міністр фінансів України. Він може вносити до неї зміни, але про все
зобов’язаний інформувати Верховну Раду України (ч. 2 ст. 8 Бюджетного
кодексу).

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Похожие записи