.

Поняття й види злочинів проти життя та здоров\’я особи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
488 7063
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Поняття й види злочинів проти життя та здоров’я особи

Конституція України (ст. 3) проголошує, що людина, її життя і здоров’я,
честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні
найвищою соціальною цінністю. Злочини, які посягають на життя і здоров’я
особи, визнаються одними з найнебезпечні-ших. Відповідальність за них
передбачена розділом II Особливої частини КК, який називається «Злочини
проти життя та здоров’я особи». Цим розділом охоплюється три види
злочинних посягань: 1) злочини проти життя особи; б) злочини проти
здоров’я особи; в) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я
особи.

Кожен вид зазначених злочинів може бути відповідним чином
класифікований.

Злочини проти життя особи поділяються на вбивства (статті 115-119) та
доведення до самогубства (ст. 120).

У свою чергу, вбивства поділяються на: а) просте умисне вбивство (ч. 1
ст. 115), б) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (кваліфіковані
види вбивства) (ч. 2 ст. 115), в) умисне вбивство при пом’якшуючих
обставинах (привілейовані види вбивства) вчинене в стані сильного
душевного хвилювання (ст. 116), матір’ю своєї новонародженої дитини (ст.
117), при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення
заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118), г) вбивство через
необережність (ст. 119).

Злочини проти здоров’я є трьох видів: 1) тілесні ушкодження;

2) завдання фізичних або моральних страждань; 3) зараження соціальними
хворобами.

Тілесні ушкодження поділяються на: умисне тяжке тілесне ушкодження (ст.
121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122), умисне
тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного
хвилювання (ст. 123), умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі
перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів,
необхідних для затримання злочинця (ст. 124), умисне легке тілесне
ушкодження (ст. 125), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне
ушкодження (ст. 128).

До злочинів, які полягають у завданні фізичних або моральних страждань,
належать: побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), погроза
вбивством (ст. 129).

Зараження соціальними хворобами охоплює: зараження вірусом імунодефіциту
людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130), зараження
венеричною хворобою (ст. 133).

Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи, поділяються
на: такі злочини в медичній сфері діяльності та інші злочини.

До злочинів у медичній сфері діяльності, що ставлять у небезпеку життя
та здоров’я особи належать: неналежне виконання професійних обов’язків,
що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої
невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131), розголошення відомостей про
проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту
людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132), незаконна
лікувальна діяльність (ст. 138), ненадання допомоги хворому медичним
працівником (ст. 139), неналежне виконання професійних обов’язків
медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140), порушення прав
пацієнта (ст. 141), незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142),
порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або
тканин людини (ст. 143), насильницьке донорство (ст. 144), незаконне
розголошення лікарської таємниці (ст. 145).

Іншими злочинами, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи, є:
незаконне проведення аборту (ст. 134), залишення в небезпеці (ст. 135),
ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані
(ст. 136), неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я
дітей (ст. 137).

Усі зазначені злочини посягають на життя чи здоров’я особи або ставлять
ці найважливіші соціальні цінності в небезпеку. Названі цінності і є
родовим об’єктом цих злочинів.

Слід зазначити, що в інших розділах Особливої частини КК також є багато
статей, які передбачають відповідальність за злочини, пов’язані із
заподіянням шкоди життю та здоров’ю особи. Але у таких випадках шкода
вказаним об’єктам заподіюється у зв’язку з посяганням на інші суспільні
відносини, які становлять основний об’єкт посягання, а життя та здоров’я
особи виступають як додаткові об’єкти, без яких посягання на основний
об’єкт неможливе. Наприклад, розбій (ст. 187) має основним безпосереднім
об’єктом власність, а додатковим об’єктом – життя та здоров’я потерпілої
особи. При цьому додатковий характер об’єктів аж ніяк не знижує їх
цінності і важливості кримінально-правової охорони.

Злочини проти життя

Вбивством визнається умисне або необережне протиправне заподіяння смерті
(позбавлення життя) іншій людині. І Протиправність заподіяння смерті
відрізняє вбивство від випадків правомірного позбавлення життя людини (в
процесі необхідної оборони, під час бою з противником тощо) або в
результаті невинного заподіяння смерті – випадку (казусу).

Вказівка на заподіяння смерті іншій особі означає, що самогубство (замах
на самогубство) не є злочином. Водночас доведення іншої особи до
самогубства є злочином проти життя (ст. 120).

Вбивство є найтяжчим злочином, адже саме життя людини становить найвищу
соціальну цінність. Життя є найважливішим благом, яке, у разі смерті
людини, не може бути відновлено.

Конституція України закріплює положення: «Кожна людина має невід’ємне
право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Обов’язок держави – захищати життя людини» (ст. 27).

Безпосереднім об’єктом кожного із злочинів проти життя особи є життя
людини. Кримінально-правовій охороні підлягає життя будь-якої людини,
незалежно від її соціальних, демографічних і медичних показників. За
кримінальним правом України, вбивством буде й позбавлення життя
потерпілої особи на її прохання.

Моментом початку життя вважається початок фізіологічних пологів.

Кінцем життя людини вважається її біологічна (незворотна) смерть. Вона
пов’язана з початком незворотного розпаду клітин вищої нервової системи,
тобто з припиненням функціонування головного мозку. Від біологічної
смерті треба відрізняти клінічну смерть, пов’язану із зупинкою роботи
серця, після якої життєздатність людини зберігається ще протягом 5-8
хвилин і її можна, за певних обставин, шляхом надання медичної допомоги
повернути до життя.

Посягання на життя людини з самого початку пологів і до настання
біологічної смерті має розглядатися як вбивство (замах на вбивство). Ці
«граничні межі» набувають у даний час особливого значення у зв’язку з
поширенням використання людських органів або тканин для трансплантації.

Знищення плода до початку фізіологічних пологів за певних умов може
розглядатися як незаконне проведення аборту (ст. 134).

З об’єктивної сторони всі злочини проти життя є злочини з матеріальними
складами, оскільки вважаються закінченими з моменту настання суспільне
небезпечного наслідку – смерті людини, а при доведенні до самогубства
(ст. 120) – наслідку у виді самогубства або замаху на нього.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього складу злочину є
наявність причинового зв’язку між діянням і наслідком.

Вбивство може бути вчинено як шляхом дії (що буває в переважній
більшості випадків), так і шляхом бездіяльності, коли особа повинна та
може запобігти смерті, але не робить цього (лікар, маючи намір позбавити
життя хворого, не лікує його; мати з цією ж метою не годує немовля
тощо).

Суб’єктом злочинів проти життя є осудна фізична особа, яка досягла 14-ти
(статті 115-117) або 16-ти років (статті 118-120).

Суб’єктивна сторона злочинів проти життя може характеризуватися: умисною
виною (статті 115-118); необережною виною (ст. 119); умисною чи
необережною виною (ст. 120).

Мотив і мета, а також емоційний стан винного у ряді випадків є
обов’язковими ознаками складу вбивства: вони роблять його кваліфікованим
(пункти 6, 7, 8, 9, 11 ч. 2 ст. 115) або навпаки привілейованим (ст.
116).

Склад умисного вбивства може бути простим (ч. 1 ст. 115), кваліфікованим
(ч. 2 ст. 115) та привілейованим (статті 116-118).

Простим складом вбивства (ч. 1 ст. 115) є вбивство, вчинення якого не
супроводжується наявністю ні обтяжуючих, ні пом’якшуючих обставин:
вбивство в обопільній сварці чи бійці або вбивство з помсти, ревнощів,
інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим,
тощо.

За ч. 1 ст. 115 слід кваліфікувати також вбивство із заздрості (скажімо,
у зв’язку із вищим рівнем добробуту потерпілого), з боягузтва
(наприклад, під загрозою власної смерті, якщо не було обставин, що
виключають злочинність діяння), на прохання потерпілого. з жалю над ним.

У певних випадках зазначені обставини все ж можуть бути ознакою, яка не
дає підстав відносити вбивство до простого. Так, вбивство з помсти у
зв’язку з виконанням особою службового або громадського обов’язку
необхідно визнавати кваліфікованим, а діям винного давати правову оцінку
за п. 8 ч. 2 ст. 115.

Кваліфіковані склади вбивства передбачені пунктами 1-13 ; ч.2 ст. 115
КК. Визнаючи їх найбільш небезпечними видами вбивств, закон встановлює
за їх вчинення найбільш суворе з існуючих в Україні покарань – довічне
позбавлення волі. Якщо діяння і, передбачено одночасно двома або більше
пунктами ч. 2 ст. 115, І особа засуджується за всіма цими пунктами,
причому покарання за ( кожним пунктом зазначеної статті окремо не
призначається.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) має місце тоді,
коли умисне протиправне позбавлення життя кількох осіб охоплювалось
єдиним умислом (наміром) винного. Для такої кваліфікації не має
значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при
позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як
кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за
відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 (наприклад, за п. 7 ч. 2 ст. 115 –
вбивство з хуліганських мотивів).

Розрив у часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше
осіб на його кваліфікацію за п. 1 ч. 2 ст. 115 не впливає (п. 5
Постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах
про злочини проти життя та здоров’я особи»).

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного
перебувала в стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115). Під ; убивством
малолітньої дитини розуміється умисне позбавлення , життя особи, якій не
виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний
достовірно знав, що потерпіла особа є І малолітньою, або припускав це,
або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати (п. 6
згаданої постанови). Умисне вбивство жінки, яка перебувала у стані
вагітності, за п. 2 ч. 2 ст. 115 кваліфікується за умови, що винний
завідомо знав про такий стан потерпілої (там само).

Відповідальність за умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115) настає
за умови, що потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена
чи трималася з метою спонукати її родичів, державну або іншу установу,
підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи
утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення), і винна особа
це усвідомлювала.

Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно від того, чи
була винна особа причетною до вчинення злочину, передбаченого ст. 147
(захоплення заручника). Водночас, мотив такого вбивства повинен мати
зв’язок із даним злочином (це можуть бути бажання спонукати зазначених у
ст. 147 осіб, установу, підприємство, організацію до вчинення чи
утримання від вчинення певних дій, помста за невиконання висунутих
вимог, прагнення приховати захоплення чи тримання заручника або інший
злочин, вчинений під час їх здійснення, тощо).

Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147, і умисно вбила
заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті, за ознакою
спричинення тяжких наслідків і за п. З ч. 2 ст. 115 (п. 7 постанови).

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115),
має місце тоді, коли винний, позбавляючи потерпілого життя,
усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння
великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в
тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних
речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи
моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння
тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також, якщо
воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в
присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими
діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 на тій
підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину
знищила або розчленувала труп (п. 8 постанови).

Умисне вбивство кваліфікується як вчинене способом, небезпечним для
життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115), за умови, що винний, здійснюючи
умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує
такий спосіб вбивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї
особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має
бути реальною.

Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для багатьох осіб
способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин
кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115, а якщо заподіяно шкоду її
(їх) здоров’ю – за п. 5 ч. 2 ст. 115 та відповідними статтями КК, що
передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень
(п. 9 постанови).

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115) має місце тоді,
коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв’язку з
цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима,
коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти
певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків
(одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або
досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав
винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок вбивства, а також коли
виник корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього злочину.

Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з
метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних
корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).

У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання,
незаконного заволодіння транспортним засобом, дії винного кваліфікуються
за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачена відповідальність за
злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. З ст. 262,
ч. З ст. 308, ч. З ст. 312, ч. З ст. 313, ч. З ст. 289 КК) (п. 10
постанови).

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) – це умисне
позбавлення іншої особи життя внаслідок явної неповаги до суспільства,
нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так
само без будь-якої причини з використанням малозначного приводу.

Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство
під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з
ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на Ґрунті особистих
стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок (п.
11 постанови).

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією
особою службового або громадського обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115) має
місце у випадку, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити
правомірну діяльність потерпілого у зв’язку з виконанням ним зазначеного
обов’язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за
неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх
обов’язків до вбивства.

Виконання службового обов’язку – це діяльність особи, яка входить до
кола її повноважень, а громадського обов’язку – здійснення спеціально
покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в
інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, перепинення
правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування
до нього).

Хуліганство й наступне вбивство особи, яка перепиняла ці дії, належить
кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 і п. 8 ч. 2 ст. 115 (п. 12
постанови).

Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його
виконання (п. 9 ч. 2 ст. 115). Для кваліфікації умисного вбивства як
такого, що вчинене з метою приховати інший злочин, не має значення чи
був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив
умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії
кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачена відповідальність за
приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115.

Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої
особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 не потрібно. Якщо
вбивство з метою приховання іншого злочину, вчиненого іншою особою, було
заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 і за
пособництво в тому злочині, який приховувався.

Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метою полегшити вчинення
іншого злочину незалежно від того, був цей злочин вчинений чи ні (п. 13
постанови).

Умисне вбивство кваліфікується як поєднане із зґвалтуванням або
насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п.
10 ч. 2 ст. 115), тоді, коли воно мало місце в процесі вчинення
зазначених злочинів чи одразу після них. При цьому злочинні дії
кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. З ст. 153, або ще й за
відповідною частиною ст. 15.

Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупом також
тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115.

У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її
зґвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті
неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються
за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або
ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 (п. 14 постанови).

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115),- це умисне
позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за
дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму
наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець
зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити в
інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру
або ж не виконувати їх.

До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві
винагороди за вчинення вбивства, передача чи збереження прав на майно,
звільнення від майнових зобов’язань тощо. Під діяннями нематеріального
характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи не вчинення яких
безпосередньо не пов’язане з матеріальними інтересами виконавця
вбивства.

У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою
одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод
матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця
кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115.

Замовник умисного вбивства, залежно від конкретних обставин справи,
повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо
тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за
відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115, а за наявності до того
підстав – і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 – якщо
виконавець позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального
характеру, за п. 12 – коли вбивство було замовлене групі осіб). Дії
замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього
злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 як умисне
вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за
наявності до того підстав – і за іншими пунктами цієї статті (п. 15
постанови).

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2
ст. 115), має місце тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали
участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку
злочину, домовилися про спільне його виконання.

За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча і не
вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому,
але, будучи об’єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним
умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б
частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації
цього умислу.

Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також кваліфікується за
п. 12 ч. 2 ст. 115. У разі, коли група осіб, яка вчинила за попередньою
змовою умисне вбивство, являла собою злочинну організацію, озброєну
банду, терористичну групу чи терористичну організацію, не передбачене
законом воєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену
з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на
адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п.
12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. З або ч. 4
ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК (п. 16 постанови).

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за
винятком вбивства, передбаченого статтями 116—118 (п. 13 ч. 2 ст. 115).
Відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того,
чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона
закінчене вбивство чи готування до нього, або замах на нього, була вона
виконавцем чи іншим співучасником злочину.

Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до
нього, або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній
кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2
ст. 115 КК. Окремої кваліфікації потребує діяння й у випадках, коли
спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім – готування до
такого ж злочину чи замах на нього.

При вчиненні декількох умисних вбивств за обтяжуючих обставин,
передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного
кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з
урахуванням повторності.

Під раніше вчиненим умисним вбивством розуміються не тільки вбивства,
кваліфіковані за ст. 115 КК 2001 р. чи статтями 93 і 94 КК 1960 р., а й
убивства, відповідальність за які передбачена іншими статтями КК (статті
112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні
статті КК 1960 р.).

При співучасті в убивстві така кваліфікуюча ознака цього злочину, як
вчинення його особою, що раніше вчинила умисне вбивство, повинна
враховуватися при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця
ознака стосується (п. 17 постанови).

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст.
116). Привілейованість даного виду вбивства обумовлена тим, що своєю
поведінкою потерпілий приводить винного у стан сильного душевного
хвилювання, у якому й вчиняється злочин.

Отже, для кваліфікації вбивства за ст. 116 треба встановити, що воно: а)
вчинене в стані сильного душевного хвилювання; б) це хвилювання виникло
раптово; в) воно виникло внаслідок протизаконного насильства,
систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого – за
наявності причинового зв’язку між зазначеною поведінкою потерпілого й
викликаним цією поведінкою його вбивством.

Сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект) є таким психічним станом
людини, який характеризується короткочасним і бурхливим розвитком,
сильним і глибоким негативним емоційним переживанням, яке викликає
звуження свідомості й значною мірою знижує здатність особи усвідомлювати
свої дії або керувати ними. На відміну від патологічного афекту,
вказаний стан не виключає осудності.

Для наявності даного складу злочину необхідно, щоб сильне душевне
хвилювання виникло раптово через відповідну поведінку потерпілого, і
зразу ж потягло за собою реалізацію умислу на його вбивство (як правило,
розрив у часі між протиправною поведінкою потерпілого і вбивством не
перевищує кількох хвилин).

Насильство, знущання та тяжка образа з боку потерпілого можуть
стосуватися як суб’єкта злочину, так й інших осіб.

Потерпілим від злочину може бути тільки особа, яка своєю поведінкою
викликала стан сильного душевного хвилювання у суб’єкта злочину.

Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних і ушкоджень,
завдання побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним
(наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До
тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що
особливо принижує гідність і чи ганьбить честь винного або близьких йому
осіб. Систематичне знущання – це вчинення не менше трьох разів дій,
кожна з яких принижує честь і гідність особи, заподіює їй моральні або
психічні страждання (цькування, безпідставне звинувачення в аморальній
поведінці, глузування над особою тощо).

У випадках, коли вбивство вчинено після того, як стан сильного душевного
хвилювання минув, дії винного не можуть бути кваліфіковані за ст. 116.

За наявності одночасно кваліфікуючих ознак вбивства (з особливою
жорстокістю, двох або більше осіб тощо) і сильного душевного хвилювання,
характерного для ст. 116, кваліфікація вчиненого має здійснюватися за
ст. 116 (аналогічно вирішується питання про кваліфікацію вбивства за
наявності обтяжуючих ознак та пом’якшуючих, передбачених статтями 117 і
118).

З суб’єктивної сторони розглядуване діяння може бути вчинене як з
прямим, так і з непрямим умислом. Обов’язковою її ознакою є емоційний
стан винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати
свої дії або керувати ними.

Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини

(ст. 117). Діяння може бути кваліфіковане за ст. 117 тільки-тоді, коли
воно вчинене породіллею у певний час – під час пологів (тобто до
остаточного відділення плода) або відразу після пологів. Вчинення
вбивства новонародженої дитини її матір’ю через деякий час після
пологів, має кваліфікуватися за п. 2 ч. 2 ст. 115. Так само мають
кваліфікуватися дії співучасника такого вбивства.

З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим або непрямим
умислом.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі
перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118).
Особливістю цього виду вбивства є те, що винний під час вчинення злочину
перебуває в стані необхідної оборони чи вживає заходів, необхідних для
затримання злочинця. Вживаючи заходів по обороні від суспільне
небезпечного посягання чи для затримання злочинця, він діє у
передбачений законом спосіб, який дозволяє йому навіть позбавити життя
особу, що посягає, чи злочинця, який ухиляється від затримання.
Злочинного характеру таке позбавлення життя набуває тоді, коли вжиті
особою заходи були явно не адекватними вчиненому посяганню чи обстановці
затримання злочинця. Тобто тоді, коли особа перевищила межі необхідної
оборони чи перевищила заходи, необхідні для затримання злочинця.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому,
хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності
посягання або обстановці захисту (ч. З ст. 36), а перевищенням заходів,
необхідних для затримання злочинця, умисне заподіяння особі, що вчинила
злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або
обстановці затримання злочинця(ч. 2 ст.38).

Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж
необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи
невідповідність знарядь захисту й нападу, а й характер небезпеки, що
загрожувала особі, яка захищалась, та обставини, що могли вплинути на
реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його
раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих,
хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров’я) та інші
обставини. Аналогічні чинники (тяжкість злочину, наявність у того, кого
затримують, зброї тощо) треба враховувати при вирішенні питання про
перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим
умислом. Завдання смерті з необережності при перевищенні меж необхідної
оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання
злочинця, не утворює складу злочину.

Постанова ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 1 «Про судову практику у справах
про необхідну оборону» (п. 5).

Вбивство через необережність (ст. 119). Як вбивство через необережність
слід розглядати діяння особи, яка, позбавляючи потерпілого життя,
передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи
бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна
самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких
наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна
недбалість)

Коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного при падінні
від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не допускав
настання таких наслідків, такі дії, залежно від змісту суб’єктивної
сторони складу злочину, можуть кваліфікуватися як убивство через
необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило
смерть потерпілого.

Кваліфікованим видом цього злочину (ч. 2 ст. 119) є вбивство двох або
більше осіб, вчинене через необережність. Йдеться про те, що смерть
вказаних осіб є наслідком одного діяння, яке в цілому становить
одиничний злочин.

Доведення до самогубства (ст. 120). Об’єктивна сторона злочину полягає
у:

1) жорстокому поводженні з потерпілою особою (яка досягла повноліття),
або у шантажуванні її, або у примусі до протиправних дій, або в
систематичному приниженні її людської гідності (можлива наявність
одночасно декількох цих чинників);

2) настанні суспільне небезпечних наслідків вказаних дій у вигляді
самогубства особи або замаху на самогубство (але не готування до
самогубства);

3) причиновому зв’язку між зазначеним діянням і наслідком.

Жорстоке поводження – це безжалісні, грубі дії особи, які спричиняють
потерпілому фізичні чи психічні страждання (неодноразове нанесення
побоїв, мордування, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо).

Шантаж полягає в погрозі розголошення відомостей (правдивих чи
брехливих), які загрожують потерпілому суттєвими негативними наслідками.

Примус до протиправних дій передбачає фізичний чи психічний вплив на
потерпілого з метою принудити його до суттєвого порушення норм права
(вчинити злочин, перестати надавати допомогу непрацездатним батькам
тощо).

Систематичне приниження людської гідності — це тривале принизливе
ставлення до потерпілого (постійні прилюдні образи, глум над
релігійними, національними та іншими почуттями людини тощо).

Суб’єкт злочину, передбаченого частинами 1 і 3 ст. 120,- загальний, а ч.
2 ст. 120 – спеціальний (ним є особа, від якої потерпілий перебуває у
матеріальній або іншій залежності).

Суб’єктивна сторона характеризується умисно або необережною формою вини.

Кваліфікуючими ознаками доведення до самогубства (ч. 2 ст. 120) є
вчинення його щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій
залежності від винного, або щодо двох або більше осіб.

Матеріальна залежність передбачає ситуацію, за якої забезпечення життя і
здоров’я потерпілого повністю або значною мірою залежить від винного.
Здебільшого така залежність виникає у сімейно-родинних стосунках
(неповнолітні діти, непрацюючі члени родини тощо), але це можуть бути й
інші особи (які проживають у житлі винного, його боржники тощо).

Інша залежність передбачає стосунки підлеглого й начальника
(роботодавця), учня й викладача, спортсмена і тренера, артиста і
продюсера, обвинуваченого і слідчого тощо. Але у всіх випадках ця
залежність має бути реальною, такою, що за бажанням винного може бути
використана на шкоду потерпілої особи.

Особливо кваліфікуючою ознакою діяння, передбаченого частиною першою або
другою цієї статті, є вчинення його щодо неповнолітнього (ч. З ст. 120).

Перевищення службовою особою влади або службових повноважень, що було
причиною доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство,
має кваліфікуватися за ч. З ст. 365.

Література.

Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем:
навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.-
208с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 352 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 656 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид.
спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.
Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020