Поняття і значення основних принципів трудового права

У теорії права під правовими принципами розуміються керівні ідеї, які
виражають суть, основні властивості й загальну спрямованість розвитку
правових норм у межах всієї системи права або її окремих галузей, або
інститутів. Принципи — це ідеї. На яких будується система права
(Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учеб. для вузов. — М.:
Юрайт, 1999. — С. 186).

У науці немає єдності в розумінні цієї категорії. Існують різні точки
зору: одні автори розуміють під принципами права тільки «керівні ідеї» і
виводять їх значення зі змісту правових норм, інші вважають, що вони
обов’язково повинні бути ще закріплені в цих нормах. Поширеним також є
ототожнення правових принципів і суб’єктивних прав і обов’язків, тобто
принципи трудового права пов’язуються в основному зі змістом ст. 2 КЗпП,
що визначала раніше основні трудові права і обов’язки працівників, а в
редакції Закону України від 5 липня 1995 р. — основні трудові права
працівників.

Правові принципи важливі для нормотворчої і правозастосовчої діяльності.
Вони служать тим правовим орієнтиром, виходячи з якого законодавець
формулює галузеві норми, вносить зміни і доповнення в діючі нормативні
акти. Правові принципи допомагають глибше зрозуміти значення конкретних
норм і визначають тенденції розвитку законодавства.

Професор О. В. Смирнов вважає, що під принципами трудового права
потрібно розуміти закріплені в чинному законодавстві основоположні
керівні засади (ідеї), які виражають суть норм трудового права і головні
напрями політики держави в галузі правового регулювання суспільних
відносин, пов’язаних з функціонуванням ринку праці, застосуванням і
організацією найманої праці (див. Трудовое право: Учебник. — М.: «Статус
ЛТД+», 1996. — С. 23).

Професор Р.З. Лівшиць виділяє два різновиди принципів права —
принципи-норми та принципи, які виводяться з норм. На його думку, одні
правові принципи прямо закріплюються в нормах. Після подібного
закріплення вони стають принципами-нормами. Інші принципи прямо не
закріплюються в конкретних нормах. Формулювання правового принципу не
переходить у формулювання однієї конкретної норми. Але ж воно переходить
у численну кількість норм, ніби розчиняється у них… У цих випадках ми
маємо справу з принципами, які виводяться з норм (Лившиц Р.З. Теория
права: Учебник. — М.: БЕК, 1994. — С. 196).

Під принципами трудового права слід розуміти основні керівні ідеї
(засади), які закріплені в нормах або виводяться з них і є такими, що
характеризують зміст трудового права та напрямки його подальшого
розвитку.

Проблема принципів сучасного трудового права не досліджена в науковій
літературі. Відкритим залишається як питання про перелік принципів, так
і про їхній зміст в умовах перехідного періоду. Принципи як керівні ідеї
мають надзвичайно важливе значення для ефективного функціонування всієї
системи норм даної галузі права. За допомогою принципів не тільки
формулюється сучасний державний підхід до правового регулювання праці,
але й визначається суть майбутніх правових норм. Яка важлива проблема
для держави, що перебуває в перехідному періоді! Не менш важливим є те,
що правильно сформульовані принципи дозволяють усувати прогалини в
законодавстві при застосуванні правових норм. Сучасне законодавство про
працю України в багатьох питаннях є незавершеним, неповним. Ринкові
засади, які впроваджуються в економіку України, породили нові відносини,
що не знайшли ще свого адекватного регулювання. І в цій справі значення
принципів трудового права важко переоцінити.

Ще один аспект заслуговує уваги. Принципи повинні створювати певну
систему, бути узгодженими між собою, а також із загальними принципами
права і принципами державної політики. Сьогодні необхідно говорити і про
їх узгодженість з принципами міжнародно-правового регулювання праці, в
тому числі регіонального на рівні Ради Європи, Європейського Союзу.

§ 3.2. Визначення і система принципів трудового права

Залежно від того, в одній, декількох чи всіх галузях права діють
відповідні принципи, їх можна розділити на основні (загальні),
міжгалузеві й галузеві.

У трудовому праві, як і в будь-якій іншій галузі права, міжгалузеві
принципи діють, виявляються не цілком, а лише стосовно особливостей,
врегульованих нормами трудового права суспільних відносин. Наприклад,
міжгалузевий принцип охорони власності виявляється через встановлення
обов’язку працівника дбайливо ставитися до майна власника, з яким
укладено трудовий договір (ст. 139 КЗпП України), а також матеріальної
відповідальності працівника за шкоду, заподіяну підприємству, установі,
організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов’язків
(ст. 130 КЗпП України).

Галузеві принципи трудового права виражають загальні сутнісні
властивості норм тільки даної галузі права. Таких принципів більшість,
вони конкретизуються і виявляються в окремих інститутах і нормах залежно
від їх змісту і цільової спрямованості.

В літературі сучасні принципи трудового права поділяються на чотири
групи:

1) такі, що виражають політику держави в галузі правового регулювання
ринку праці й ефективної зайнятості;

2) що містять керівні засади в галузі встановлення умов праці
працівників;

3) визначають правове регулювання застосування праці працівників;

4) що відображають головні напрями правової політики в галузі охорони
здоров’я і захисту трудових прав працівників (Трудове право: Учебник /
Отв. ред. проф. О.В. Смирнов. — М.: «Статус ЛТД+», 1996. — С. 23-24).

Виходячи з класифікації суспільних відносин, які є предметом сучасного
трудового права України, на нашу думку, принципи трудового права можна
поділити на 2 види: принципи трудового регулювання індивідуальних
трудових відносин і принципи правового регулювання колективних трудових
відносин.

Основні принципи трудового права закріплено в Конституції України й
інших найважливіших законодавчих актах.

Одним з них, проголошеним у Конституції України, є принцип верховенства
права. Цей принцип виступає загальним для всіх галузей права і є
головним орієнтиром у законотворчій і правозастосовчій діяльності.

У ст. 43 Конституції України закріплений принцип свободи праці: «Кожен
має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя
працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». У цій же
статті говориться про заборону використання примусової праці:
«Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою
працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота
чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або
відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан».

H

/a/v0u0 2ae41/45T7?;AeE6OeX?Z/eeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

в умовах кризового стану економіки України носять багато в чому
декларативний характер. Зростаючий рівень безробіття, фактичне закриття
багатьох підприємств, скорочення витрат з держбюджету на такі життєво
важливі сфери, як охорона здоров’я, соціальне забезпечення, мізерні
розміри допомоги по безробіттю, — все це зводить нанівець проголошення
таких принципів. Недостатньо проголосити принцип, необхідно узгодити
його реалізацію в цілому комплексі заходів щодо його забезпечення.

Неодноразово підкреслювався такий принцип, як рівність сторін трудового
договору. Цей принцип, запозичений з цивілістичної концепції договору,
фактично не відповідає реальним суспільним відносинам. Потрібно ясно й
однозначно визнати, що працівник і роботодавець не є рівними суб’єктами.
Працівник завжди є слабшою стороною, особливо тепер, в умовах кризи, і
необхідна ціла система правових заходів щодо його захисту. Ці суб’єкти
не рівні не лише в процесі трудових відносин, що визнавалося вченими, а
й на стадії укладання трудового договору. Спад виробництва тільки
загострив цю проблему. Не зайвим буде ознайомитися з оцінкою цього
питання на міжнародному рівні. У доповіді Генерального директора
Міжнародного Бюро Праці підкреслювалося наступне: «Основна мета розвитку
трудового законодавства і, системи трудових відносин протягом багатьох
десятиріч полягала в тому, щоб покінчити з фікцією цивільного права XIX
сторіччя, яка проголошувала, що сторони індивідуального договору найму
мають рівну силу, і тому вони повинні цілком самостійно визначати свої
взаємовідносини» (див. Меняющийся мир труда: главные проблеми будущего:
Доклад Генерального директора МБТ на 72-й сессии МОТ. — Женева, 1986. —
С. 56).

Важливим для трудового права є конституційний принцип збереження
існуючих прав і свобод (статті 22, 157 Конституції). Цей принцип повинен
бути обов’язково закріплений в новому Трудовому кодексі. Адже насправді
в сучасних умовах постійно відбувається протилежне. Постановами уряду,
навіть інструкціями центральних органів виконавчої влади, передбачається
звуження існуючих трудових прав. Наприклад, відповідно до постанови
Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 31 серпня
1996 р. №1033 «Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до
бюджету та підвищення соціальних виплат населенню» на період погашення
заборгованості по заробітній платі працівникам бюджетних установ доплата
за суміщення професій (посад), виконання обов’язків тимчасово відсутніх
працівників виплачується в розмірі до 30% посадового окладу працівника,
який виконує обов’язки тимчасово відсутнього працівника; обмежується
тривалість робочого часу на роботі за сумісництвом — не більш 4 годин у
день. Однак ці обмеження протирічать чинному законодавству. Постановою
Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1999 р. №175 продовжена дія
абзацу другого п. 2 та пунктів 5 і 8 постанови №1033 до 1 січня 2000 р.
(Праця і зарплата. — 1999. — №4. — Лютий).

Ряд важливих принципів закріплено в Кодексі законів про працю України.
Між тим у цей час не всі принципи трудового права отримали текстуальне
формулювання в Конституції та інших нормативно-правових актах про працю.

У чинному КЗпП немає окремої статті, що встановлює основні принципи
регулювання трудових відносин. Цей недолік слід усунути в новому
Трудовому кодексі. До основних принципів потрібно віднести наступні
принципи, свобода праці; забезпечення права кожного вільно
розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати рід діяльності та
професію; заборона примусової праці й дискримінації в сфері трудових
відносин; забезпечення права на охорону здоров’я у процесі праці, на
умови, що відповідають вимогам безпеки і гігієни; забезпечення права на
винагороду за працю без будь-якої дискримінації і не нижче заробітної
плати, визначеної законом; захист трудових прав працівників.

На нашу думку, необхідно назвати і такий принцип як недопущення
погіршення становища працівника порівняно з рівнем, передбаченим
законодавством. У зарубіжному трудовому праві цей принцип є
загальновизнаним і застосовується не лише до співвідношення договорів
про працю із законодавством. Він має універсальне значення, торкається
будь-якого нижчестоячого нормативного акта, який може тільки поліпшувати
становище працівника порівняно з нормативними актами більш високого
рівня. Такий принцип є і в законодавстві про працю України (статті 9,9-1
КЗпШ. Принцип, згідно з яким договори про працю не можуть погіршувати
положення працівників порівняно із законодавством України, — це основний
принцип, що має універсальний характер.

Можливим видається включення до системи основних принципів трудового
права принципу соціального партнерства. Цей принцип міжнародно-правового
регулювання праці (діяльність МОП базується на трипартизмі) набув
поширення і в Україні. Соціальне партнерство існує на різних рівнях: на
державному (Генеральна угода), на галузевому (галузеві угоди), на
регіональному (регіональні угоди), на виробничому (колективний договір)
— і покликане вирішити протиріччя, узгодити інтереси найманих
працівників і власників. У даний час відбувається процес становлення
механізму соціального партнерства, який повинен бути законодавчо
закріплений Законом України «Про соціальне партнерство».

В основних напрямах соціальної політики на 1997 — 2000 роки,
затверджених Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р.,
передбачено низку заходів, спрямованих на розвиток соціального
партнерства в Україні. Зокрема, передбачається розробити правовий
механізм удосконалення організаційних форм і принципів соціального
партнерства, взаємодії суб’єктів соціально-трудових відносин, ведення
консультацій, переговорів, укладення угод і колективних договорів,
проведення примирних процедур; створити систему розгляду і вирішення
колективних трудових спорів і конфліктів, забезпечити проведення
активної примирної політики у разі виникнення конфліктів шляхом
застосування посередництва, примирних комісій, трудових арбітражів;
утворити Національну службу посередництва і примирення; посилити роль
держави як гаранта соціального партнерства, дотримання і розширення
соціально-економічних прав найманих працівників; удосконалити структуру
системи органів соціального партнерства на всіх рівнях та ін. Деякі з
намічених заходів вже реалізовано.

Проблема принципів трудового права не лише важлива, але й вимагає
багатьох зусиль від дослідників, адже необхідно звести воєдино і права
людини, і досягнення загальної теорії права і проаналізувати весь масив
трудового законодавства і, нарешті, — реальні економічні можливості
держави.

Похожие записи