Реферат на тему:

Поняття і визначення валютних операцій за законодавством України

На розгляді у Верховній Раді України знаходиться проект Закону України
“Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який повинен
замінити відповідний Декрет Кабінету Міністрів України. За роки з часу
прийняття Декрету Кабінету Міністрів України щодо цього питання в
процесі застосування вже є значний досвід, що викликало певні
протиріччя.

У зв’язку з цим відбувається інтенсивна розробка основних понять
майбутнього акту, відмежування його від суміжних, введення нових
елементів у поняття валютних операцій (наприклад, їх поділ на поточні і
капітальні), підняття до рівня закону положень чинних підзаконних
нормативних актів. Широка розгалуженість валютних операцій і їх
суб’єктів роблять актуальною цю проблему і зацікавлюють у її дослідженні
широке коло практиків і науковців – як економістів, так і юристів.

Питання про поняття валютних операцій неодноразово розглядались в
економічній літературі [2; 5; 8; 10; 13]. Однак при цьому на перше місце
ставиться економічний механізм валютних операцій, у той час як на друге
відсовуються такі питання, як роль права власності у визначенні валютної
операції, склад учасників валютних операцій та ін. При аналізі питання
про поняття валютних операцій у юридичній літературі необхідно
пам’ятати, що вони є предметом дослідження науки цивільного і
фінансового права (кожна під своїм кутом зору) і знаходження найбільш
ефективного результату, на нашу думку, можливе з позицій як характеру
самих операцій, так і державного управління ними та фінансово-правового
регулювання з урахуванням висновків економічної науки.

Останні роки характерні посиленням досліджень проблематики з
банківського права, що охоплює і питання валютного права; значна увага
приділяється цим дослідженням у Росії. Щоправда, в центрі уваги
здебільшого виявляються глобальні питання валютної політики і валютних
відносин у цілому, їх міжнародні аспекти, тоді як їх первинна клітинка,
конкретне здійснення валютних відносин у реальному житті – валютна
операція, її внутрішня природа в контексті правового впливу з боку
держави виявляється поза увагою дослідників. У результаті єдиного
чіткого визначення валютних операцій, яке не викликало б труднощів і
сумнівів при застосуванні, на законодавчому рівні сьогодні немає.
Значного покращання вимагає системний внутрішній аналіз суб’єктного
складу учасників валютних операцій, юридичного змісту правовідносин щодо
цього та ін. Тому цілями і завданнями даної роботи є дослідження
юридичної природи валютних операцій, їх суті та системи з розрахунку на
їх практичне застосування, тим більше, що з часу прийняття Декрету
Кабінету Міністрів України щодо цього питання вже є значний досвід.

Визначення валютних операцій дає ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів
України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, в якій
виділяються операції, пов’язані з переходом права власності на валютні
цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті
України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей у
міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та
інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції,
пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію
України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних
цінностей [1]. У даному визначенні охоплено три основні види валютних
операцій, в яких валютні цінності виступають як предмет валютної
операції, як засіб здійснення інших операцій та операції з переміщення
валютних цінностей через митний кордон України. Щоправда, такий підхід
дає не стільки визначення, скільки перелік видів операцій. В юридичній
та економічній літературі при всьому багатстві джерел з цього питання не
завжди дається визначення валютної операції. В аспекті підготовки і
прийняття Закону України „Про систему валютного регулювання і валютного
контролю” це питання має велике теоретичне і практичне значення. Однак
визначення Декрету вимагає належного розуміння. Очевидно, законодавці
вважаються, що будь-яка з операцій із застосуванням валютних цінностей
може вважатись валютною, якщо вона підпадає хоча б під одну із ознак
визначення, даного Декретом, а не обов’язково повинна відповідати всім
ознакам, хоча більшість операцій має не одну, а дві або і всі ознаки.
Практично валютною є будь-яка операція, пов’язана із застосуванням
валютних цінностей у будь-якій якості. Однак при вивченні всіх видів
валютних операцій і їх класифікації можна виявити деякі спірні моменти
щодо застосування на практиці такого визначення.

Не зовсім коректним, на нашу думку, є визначення операцій через
операції. У фінансово-правовій літературі зазначається, що “сукупність
взаємопов’язаних між собою дій, спрямованих на вирішення якісно
відокремлених завдань у рамках фінансової діяльності держави … складає
окрему операцію” [3, с. 40]. Очевидно, дії складають не лише частину
операції, а водночас є і поняттям, яке охоплює будь-які вчинки суб’єктів
у їх зовнішньому вияві, а саме поняття “операція” відноситься, перш за
все, до фінансового змісту цих дій і означає якісне перетворення стану
валюти. Дії в юриспруденції належать до юридичних фактів, хоча у сфері
валютних відносин відбуваються і події, наприклад, зміна валютного
курсу, які прямо не пов’язані з волею людей. Тому, на нашу думку, більш
прийнятно при визначенні валютних операцій вказати, що це є дії
суб’єктів, пов’язані із зміною якісного стану валюти.

Вказівка на якісний стан необхідна для більш чіткого відмежування від
операцій, наприклад, із переміщення валютних цінностей через митний
кордон, коли певні дії щодо валютних цінностей суб’єктом прямо не
здійснюються, а валюта просто знаходиться у володінні суб’єкта, але саме
ввезення вже означає зміну якісного стану іноземної валюти. Зміна
якісного стану валюти має суттєве значення і, якщо якісь операції не
змінюють якісний стан валюти, вони не є валютними. Так, Положення про
порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів і
ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління
Національного банку України від 17.07.2001 р. № 275 [4], визначає, що до
валютних операцій не належать операції з надання послуг з
відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання
цінностей та документів; надання консультаційних та інформаційних послуг
щодо банківських операцій; здійснення випуску, обігу,
погашення/розповсюдження державної та іншої грошової лотереї;
перевезення валютних цінностей та інкасації коштів), які здійснюються з
валютними цінностями.

Викликає сумніви положення щодо визначення переходу права власності на
валютні цінності – воно вимагає тлумачення і не охоплює всіх валютних
відносин, про які говорили законодавці. Зокрема, незрозуміло, як
ставитись до різноманітних операцій, пов’язаних із використанням права
власності на валютні цінності, наприклад, на кредитній основі, коли
переходу права власності у власному розумінні цього слова немає і зміни
власника не відбувається, хоча за суттю – це валютна операція.
Наприклад, депозитна операція означає перехід не права власності на
валютні цінності, а перехід права їх володіння і користування і тим
самим, а своїми юридичними ознаками не підпадає під визначення Декрету,
хоча, без сумнів, за своїм змістом є валютною операцією. Досить складно
з цього погляду кваліфікувати й інвестиційні операції. Дану операцію
доводиться визнавати валютною лише з огляду на розрахунки, які при цьому
відбулись. В економічній літературі зазначається, що „… ряд операцій
на валютному ринку не пов’язані зі зміною власника, наприклад,
депозитні, кредитні. Тому якщо ці операції визнавати операціями
валютного ринку, то від вказаної ознаки валютних операцій слід
відмовитися.”[2, с. 261]. Положення абзацу першого наведеного визначення
Декрету – про перехід права власності на валютні цінності – вимагає
обов’язкового уточнення. Очевидно, в даному випадку законодавці
згадували не лише про операції, пов’язані з переходом права власності на
валютні цінності, але й інші, пов’язані з використанням цього права
шляхом здійснення дій із валютними цінностями. При такому підході суть
валютної операції полягає у тому, що при цьому відбувається практично
обмін одних цінностей на інші, а головною кваліфікуючою ознакою
валютного характеру операції є те, що валютні цінності переходять від
однієї особи до іншої (незалежно від того, переходять у порядку
зустрічного процесу якісь інші цінності від іншої особи, відбувається
при цьому зміна власника чи ні та ін.).

З викладеного вище випливає, що у валютних операціях валюта може
відігравати двояку роль – як об’єкт, щодо якого здійснюється операція,
або як засіб здійснення якоїсь іншої операції (кредитної, розрахункової,
інвестиційної та ін.). Ця обставина ставить питання про різне розуміння
валютної операції. У суто вузькому розумінні (яке найчастіше вживається
при розгляді валютного ринку) валютними є лише операції щодо
купівлі-продажу та інших операцій, де валюта виступає як об’єкт
здійснення операції. У широкому розумінні (саме щодо Декрету Кабінету
Міністрів України) валютними є всі операції, де бере участь валюта як
засіб платежу, кредитних відносин, здійснення інвестицій та ін. Саме
таким є практичне застосування цього терміна і його розуміння в даній
роботі, оскільки вузьке тлумачення терміна поставило б поза увагою
велику кількість операцій і практично унеможливило б валютне регулювання
і валютний контроль.

Особливості як валютної операції має і переміщення валютних цінностей
через митний кордон України, яке в Декреті визначено шляхом
перерахування операцій – ввезення, вивезення, пересилання і переказ.
Очевидно, всі вони охоплюються терміном „переміщення”, який нині
вживається в Митному кодексі України. Особливості цього виду валютних
операцій полягають в тому, що дані операції фактично не є ринковими і
регламентуються нормами фінансового права, які містять у собі владні
імперативні приписи. Валютні цінності при цьому не мають якостей товару,
будь-які торги, характерні для валютного ринку, при цьому виключені,
зміни власника може не відбутись, дозволи на переміщення дають
уповноважені органи держави; дані операції лише збільшують чи зменшують
кількість валюти на ринку України, але не є операціями на самому ринку
та ін. Операції такого роду можна віднести до валютних з огляду на те,
що вони впливають на валютний ринок України і змінюють якісний стан
валюти, яка змінює „місце прописки”, перетворюючись у національну чи
іноземну. Унаслідок цього вони мають особливий характер і не відносяться
до ринкових валютних операцій, а тому повинні у визначенні зайняти
особливе місце.

Визначень валютних операцій в юридичній літературі небагато. Серед них
необхідно звернути увагу на визначення Є. Карманова: „урегульовані
національним законодавством або міжнародними угодами операції з
валютними цінностями. У більш вузькому розумінні – вид банківської
діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти” [1651, с. 292], „юридичну
сутність валютних операцій можна визначити як вольові правомірні дії
фізичних і юридичних осіб, безпосередньо направлені на досягнення
правового результату, а саме: на встановлення, зміну або припинення
цивільних прав та обов’язків при здійсненні дій з валютою” [5, с. 292].
Ще одне визначення дають автори підручника з банківського права:
“…діяльність підприємств, банківських та фінансово-кредитних установ,
юридичних та фізичних осіб з приводу купівлі-продажу, розрахунків і
надання в кредит іноземної валюти” [6, 218]. Останнє визначення, на нашу
думку, недостатньо обгрунтоване, оскільки діяльність передбачає дії
однієї сторони, тоді як операції здебільшого здійснюються між двома і
більше суб’єктами.

З питань валютних відносин кількість літературних джерел економічного
характеру досить велика, однак визначення поняття “валютна операція”
зустрічаються нечасто (їх немає навіть у виданнях, присвячених
безпосередньо валютним операціям). Підхід економічної науки до валютних
операцій має економічну спрямованість, як критерій виступають економічні
категорії. Приклади таких визначень можна навести наступні:

“Валютні операції – це угоди, що укладаються суб’єктами валютного ринку
по купівлі-продажу, розрахунках і наданню в кредит іноземної валюти на
конкретних умовах” [7, с. 469]; “в самом общем виде они являются
сделками по купле-продаже иностранной валюты, то есть на валютном рынке
происходит обмен одной валюты на другую, национальной на иностранную. В
результате этой сделки происходит смена собственников национальной и
иностранной валют – бывшие владельцы национальной становятся
собственниками иностранной валюты и наоборот» [8, с. 94]. Таким чином,
здебільшого ці визначення базуються на критеріях економічного значення
валютних операцій, коли за основу беруться найбільші в кількісному
відношенні операції ринкового характеру.

При визначенні валютних операцій потрібно, перш за все, з’ясувати, в
якому категоріальному понятійному ряді знаходяться терміни „операції”,
„валюта”, „валютні цінності”. Валюта і валютні цінності виступають
об’єктом валютної операції і об’єктом правовідносин щодо здійснення
валютних операцій. Валюта в широкому розумінні слова – це грошова
одиниця, грошові знаки держави або кредитні та платіжні документи [10,
218]. Декрет Кабінету Міністрів України під терміном “валюта” розуміє як
власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери,
виражені у валюті України, а під іноземною валютою – як власне іноземну
валюту, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні
папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах. Більш
широким є поняття „валютні цінності” – це такі цінності, щодо яких
валютним законодавством країни встановлено особливий режим обігу на
території країни та при перетині її кордонів [11, с. 31]. Валютні
цінності обов’язково повинні мати властивість бути об’єктивно засобом
платежу у міжнародних відносинах (розрахунках) або сурогатом міжнародних
розрахункових засобів [12, с. 21].

Найчастіше вважається, що родовою категорією для поняття “валюта” є
термін “гроші”, однак валюта швидше не є грошима, а виконує їх функції.
Грошова національна одиниця є єдиною, в той час як кількість валют
досить значна. Однак не всі іноземні валюти можна розцінювати однозначно
засіб чи предмет платежу (за наявності письмового дозволу Національного
банку України) – їх практично виконують долар і євро, тоді як інші
валюти є засобами платежу лише потенційно, а більшість не має і цієї
якості, оскільки вони віднесені до валют другої і третьої групи
Класифікатора НБУ[9].

Виходячи з викладеного вище, валютні операції можна визначити як дії
суб’єктів валютних правовідносин з валютними цінностями, що змінюють
якісний стан валюти, у процесі переходу права власності на валютні
цінності і його використання, розрахунків і переміщення валютних
цінностей через митний кордон України. До валютних операцій відносяться
обмінні, розрахункові та кредитно-депозитні операції, операції з
інвестування валютних коштів у цінні папери, номіновані в іноземній
валюті, з переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Але це лише загальний перелік, а конкретні види, коло цих операцій
відрізняється різноманітністю залежно від сфери й особливостей
застосування. Правове регулювання валютних операцій поєднує в собі
приватно- і публічно-правові засади. При цьому більш точним має бути
підхід до валютних операцій, що займають особливе місце в системі всіх
грошових відносин, виконуючи окремі функції грошей, і які в одних
випадках є предметом валютних, а у інших – засобом здійснення
господарських операцій.

Література:

1. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет
Кабінету Міністрів України від 19.02.93 № 15-93 // Відомості Верховної
Ради. – 1993. – № 17. – С. 184.

2. Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ. –
2001. – 602 с. [2004].

3. Пацурківський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави:
проблеми методології. – Чернівці: Чернівецький державний університет,
1997. – 244 с.

4. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових
дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій. Затверджене
постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р. №
275. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 р. №
730/5921.

5. Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник. –
Харків: Консум, 2000. – 464 с.

6. Банківське право України: Навчальний посібник / За заг. ред. А.О.
Селіванова. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”. – 2000. – 384 с.

7. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навчальний посібник – К.:
Знання-Прес, 2002. – 535 с.

8. Семёнов К.А. Международные валютные и финансовые отношения. – М.:
ТЕИС, 1996. – 176 с.

9. Класифікатор іноземних валют. Затверджено постановою Правління
Національного банку України від 04.02.98 № 34. Зареєстровано в
юридичному департаменті Нацбанку 10 лютого 1998 року № 521.

10. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. –
2-е вид., перероблене і доповнене. – К.: Знання, КОО, 1999. – 305 с.
[1905].

11. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навчальний посібник.
– К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 359 с. – С. 31.

12. Алисов Е.А. Правовое регулирование валютных отношений в Украине. –
X.: Фирма “Консум”, 1998. – 142 с. – С. 21.

13. Емелин А.В. Валютные операции и валютные сделки: понятие и
классификация // Деньги и кредит. – 2000. – № 4. – С. 42–48.

14. Петрашко Л.П. Валютні операції: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ,
2001. – 204 с.

15. Носкова И.Я. Валютные и финансовые операции: Учебное пособие для
вузов. – Изд-е 2-е, перераб. и доп. – М.: Финансы. ЮНИТИ, 1998. – 334 с.

Похожие записи