РЕФЕРАТ
на тему:
Поняття і види споріднення у Римському праві
ПЛАН
Вступ
1. Поняття споріднення, його види
2. Форми проведення шлюбів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Римське право складалося в обстановці гострої соціальної боротьби, у
якій приходилося від багато чого відмовлятися, зберігаючи найкраще. Це і
сформувало такі його риси, як строгість, твердість правової
регламентації, раціоналізм і життєва мудрість. Подібні якості визначили
становлення строгої юридичної системи, зв’язаної широкими принципами, що
поєднують правові норми. Висловлюється думка, що римлянам із самого
початку вдалося виділити субстанцію права зі сфери почуттів і підкоривши
її розрахунку створити з права незалежний від мінливих
суб’єктивно-моральних поглядів зовнішній організм.
Особливістю римського права є його пристосованість до світового обороту,
тому що Рим активно підтримував торгово-економічні і політичні відносини
із сусідніми країнами. Це сприяло розробці абстрактних фундаментальних
юридичних конструкцій у сфері приватного права. Таким чином, римське
право пройшло строгу технічну школу.
Римське право торкалося різних сфер суспільного життя, в тому числі – і
сімейної сфери. У сімейному npaві в епоху ранньої Республіки
відбувається порівняно мало змін. Огічейська влада (patria potestas)
залишається непохитною. Деякі зміни спостерігаються в юридичних
відносинах між подружжями.
1. Поняття споріднення, його види
Про сімейне право древнього Рима може бути сказане перш за все те, що
римська родина, як її відображають Таблиці, була родиною суворо
патріархальною, тобто яка знаходиться під необмеженою владою
домовладця, яким міг бути дід чи батько. Таке споріднення називалося
агнатичним, від чого всі “підвладні” домовладцю були один одному
агнатами.
Когнатичне споріднення виникало з переходом агнату (агнатки) в іншу
родину чи з виділом з родини. Так, дочка домовладця, що вийшла заміж,
підпадала під владу чоловіка і ставала когнаткою у відношенні своєї
кровної родини.
Когнатом ставав і син, що виділився з родини, (з дозволу батька).
Навпроти, усиновлений і тим самим прийнятий у родину, ставав стосовно
неї агнатом – із усіма зв’язаними з тим правами, у тому числі і на
законну частину спадщини.
Агнатичне споріднення мало безсумнівну перевагу над спорідненням
кровним, когнатичним, у чому не можна не бачити релікт, пережиток
родових відносин.
2. Форми проведення шлюбів
Здавна в Римі існували три форми проведення шлюбів: два найдавніших і
одна порівняно нова. Найдавніші відбувалися в урочистій обстановці
і віддавали жінку-наречену під владу чоловіка. У першому випадку
(confarreatio) шлюб відбувався в релігійній формі, у присутності
жреців, супроводжувався поїданням спеціально виготовлених коржів і
урочистою клятвою дружини випливати всюди за чоловіком. Друга форма
(coemptio) шлюбу складалася у формі покупки нареченої (у манципаційній
формі).
Але вже Закони XII таблиць знають безформальну форму шлюбу – “sine
manu” – тобто “без влади чоловіка”. Можна припустити, що цей шлюб
диктувався нестатком збіднілих патриціанських родин у союзі з
багатими плебейськими, але це тільки припущення. Як би там ні було, але
саме в цій формі шлюбу – sine manu – жінка знайшла собі значну волю,
включаючи волю розводу (якої вона не мала в “правильному шлюбі”). З
розводом жінка забрала своє власне майно, внесене в загальний будинок як
придане, як дорівнює і придбане після вступу в шлюб.
З часом саме шлюбу sine manu набув найбільшого поширення, тоді як
“правильні” форми шлюбу усе більш занепадали, зберігаючи головним чином
у жрецьких і патриціанських родинах.
Специфічною особливістю шлюбу sine manu було те, що його випливало
відновляти щорічно, інакше на підставі Законів чоловік одержувала усі
права як у шлюбі conventio in manum у силу давнини володіння. Для
збереження шлюбу у формі sine manu дружина в покладений день на три дні
ішла з чоловічого будинку (до батьків, друзям) і тим переривала термін
давнини (VI.4.).
Витрати на утримання родини лежали, природно, на чоловікові, тому що
шлюб був патріархальним, по чоловіку, звичайно, не заборонялося
розпоряджатися приданим, принесеним дружиною. Воно було його власністю.
По переказам, перший розвід у Римі мав місце в 231 р. до н.е., однак,
мабуть, що родини в Римі розпадалися і раніш. Так у Законах XII таблиць
уже зустрічається стаття, що регулює цю сферу сімейно-шлюбного права.
Розвід був доступний чоловіку при усіх формах шлюбу, для дружини тільки
в шлюбі sine manu. Для формального розводу чоловіку досить було вимовити
дружині «Бери свої речі і йди геть» і відняти ключ (IV.3.).
Також Законам XII таблиць відомий і інститут опіки, що встановлювалася
над жінками («V.I.. …унаслідок властивого ним легкодумства…»,
неповнолітніми, божевільними і марнотратами (V.7. а.б.).
Закони Дванадцяти таблиць підтверджували Закони Каїулея старовинна
заборона шлюбів між патриціями і плебеями. За даними традиції, лише в
445 р. згідно із законом, запропонованому трибуном Канулієм, ця заборона
знімалася, і шлюби, укладені між патриціями і плебеями, признавалися
законними.
Другий законопроект Канулея передбачав обрання консулів з плебеїв;
законопроект цей не пройшов, але з 444 р. замість консулів стали
обиратися військові трибуни з консульською владою.
Ця посада була доступна плебеям. Спочатку військові трибуни обиралися на
кожний рік, вибори їх чергувалися з виборами консулів, але на початку IV
ст. до н. е. військові трибуни замінили консулів на досить довгий час.
Законом Канулея закінчується перший період боротьби між патриціями і
плебеями.
Успіхи плебеїв зумовлені передусім їх економічною потужністю, що зросла
і роллю їх в армії, але частково успіхам плебса сприяло і те, що між
патріціанськими родами не було згоди. Окремі роди ведуть навіть
самостійну зовнішню політику. Так, в 477 р. в боротьбі з Вейями загинуло
306 Фабієв, що намагалися, очевидно, незалежно від держави заснувати
колонію. По дослідженню Моммзена, з початку Республіки до середини V cт.
зникло не менше ніж 20 патріціанских родів. Це пояснюється, головним
чином, боротьбою між окремими родами патриціїв. Після закону Канулея
відбувається консолідація патрициата в боротьбі з плебсом, завдяки чому
розбрат і зіткнення між родами пом’якшуються.
Висновки
Отже, родина, яка була суворо патріархальною, тобто яка знаходиться під
необмеженою владою домовладця (батько або діда) відносилася до
споріднення агнатичного, від чого всі “підвладні” домовладцю були один
одному агнатами.
Когнатичне споріднення виникало з переходом агнату (агнатки) в іншу
родину чи з виділом з родини. Так, дочка домовладця, що вийшла заміж,
підпадала під владу чоловіка і ставала когнаткою у відношенні своєї
кровної родини.
Когнатом ставав і син, що виділився з родини, (з дозволу батька).
Навпроти, усиновлений і тим самим прийнятий у родину, ставав стосовно
неї агнатом – із усіма зв’язаними з тим правами, у тому числі і на
законну частину спадщини.
Агнатичне споріднення мало безсумнівну перевагу над спорідненням
кровним, когнатичним, у чому не можна не бачити релікт, пережиток
родових відносин.
Найдревнішою формою шлюбу був релігійний обряд, в якому брали участь
великий понтифік, фламін Юпітера і десять свідків. Наречений та наречена
приносили богам в жертву хліб з полови (far), тому весь обряд носив
назву confarreatio. В очевидь, такий шлюб могли укладати тільки
патриції. Поруч з цією релігійною існувала і світська форма шлюбу, яка
полягала в уявному продажу нареченої жениху (coemptio). Здійснювався
обряд манціпації, і наречена переходила у владу чоловіка. Шлюб міг бути
довершений і без всяких обрядів: дружина, що прожила рік в будинку
чоловіка, вступала під його владу. Ця влада як би придбавалася давнім
володінням. З течією часу стали укладатися і такі шлюби, коли дружина не
вступала під владу чоловіка (matrimonium sine manu mariti). Вже законами
Дванадцяти таблиць було визначено, що жінка, що не бажала встановлення
над нею влади чоловіка, повинна була відлучатися з будинку щорічно на
три ночі і, таким чином, переривати давнє володіння. Шлюби без влади
чоловіка характерні особливо для подальших періодів римської історії.
Список використаної літератури
Всеобщая история государства и права. Под ред. К. И. Батыра. Москва:
Былина, 1996.
Методическое пособие по изучению курса основ римского права. Составитель
Е. А. Скрипилев. Москва. 1995.
Римское частное право: Учебник/под ред. Проф. И.Б.Новицкого и проф.
И.С.Перетерского. – М.: Юриспруденция, 1999. – 512с.
Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Под.ред.
Черениловского З.М.. Москва: фирма Гардарика, 1996.
Гай. Институции. I. 144-145.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
