.

Поняття і структура адміністративних правовідносин (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 11820
Скачать документ

Курсова робота

на тему

Поняття і структура адміністративних правовідносин

I. Вступ.

II. Основна частина:

1.1. Поняття адміністративних правовідносин.

1.2. Система адміністративного права.

1.3. Основні риси адміністративного правовідносини.

1.4. Структура адміністративного правовідносини.

1.5. Види адміністративних правовідносин:

а) основні і неосновні адміністративні правовідносини;

б) суббординаційні і координаційні адміністративні правовідносини;

в) вертикальні і горизонтальні правовідносини в адміністративному праві;

г) внутрішньо апаратні і зовнішньо апаратні правовідносини;

III Висновок.

I. Кожна галузь права регулює визначені правовідносини, тобто
відносини урегульовані нормами права. Зокрема, цивільному праву властиве
регулювання цивільних правовідносин (майнових і зв’язаних з ними
особистих немайнових прав), карному праву – регулювання відносин,
зв’язаних зі злочином і покаранням. Які правовідносини регулює
адміністративне право? Насамперед варто вказати, що адміністративне
право – це самостійна галузь правової системи Росії. Галузі права
відрізняються друг від друга по предметі і методу правового регулювання.
Саме предмет адміністративного права складають ті відносини, про які
мова йтиме далі.

1.1. Адміністративно-правові відносини – це урегульовані нормами
адміністративного права суспільні відносини, що складаються в сфері
діяльності виконавчої влади.

Адміністративно-правові відносини являють собою різновид правових
відносин, різноманітних за своїм характером, юридичному змісту, по їхніх
учасниках. Їм властиві всі основні ознаки будь-якого правовідносини,
якось: первинність правових норм, унаслідок чого правовідношенням є
результат регулюючого впливу на дані суспільні відносини даної правової
норми, що додає йому юридичну форму; регламентація правовою нормою дій
(поводження) сторін цього відношення; кореспонденція взаємних обов’язків
і право сторін правовідносини, обумовлена нормою і т.п.

Однак варто виділити деякі особливості, що доповнюють цю загальну
характеристику і здатні бути основою для обмеження
адміністративно-правових відносин від інших видів правовідносин. До
таких особливостей відносяться:

– права та обов’язки сторін даних відносин зв’язані з діяльністю
виконавчих органів держави й інших суб’єктів виконавчої влади;

– завжди однієї зі сторін у таких відносинах виступає суб’єкт
адміністративної влади (орган, посадова особа, недержавна організація,
наділені державно-владними повноваженнями);

– адміністративні правовідносини практично завжди виникають з
ініціативи однієї зі сторін;

– якщо відбулося порушення адміністративно-правової норми, те порушник
несе відповідальність перед державою;

– дозвіл споровши між сторонами, як правило, здійснюється в
адміністративному порядку.

– адміністративні правовідносини є властевідношеннями, побудованими на
засідках “влада-підпорядкування”, де відсутня рівність сторін. Ознака
підпорядкування є в таких відносинах домінуючим, оскільки він визначений
найважливішими пріоритетами державно-управлінської діяльності.

Підводячи підсумок вищевказаному, можна дати відповідне поняття
адміністративного правовідносини, як урегульоване
адміністративно-правовою нормою управлінські суспільні відносини, у
якому сторони виступають як носії взаємних правий і обов’язків,
встановлених і гарантованих адміністративно-правовою нормою.

1.2. Система адміністративного права — це внутрішня побудова галузі, яка
відображає послідовне розміщення елементів — інститутів і норм, що
утворюють її, їх єдність і структурний взаємозв’язок. Вона складається
із двох частин: загальної і особливої, що обумовлене сутністю і
специфікою державного управління, його багатогалузевим характером і
необхідністю постійного вдосконалення. Іноді говорять про спеціальну
частину адміністративного права.

Загальна частина адміністративного права об’єднує норми, що закріплюють
принципи державного управління; правове становище суб’єктів
адміністративного права (органів виконавчої влади, державних службовців,
громадян та ін.); форми і методи виконавчої та розпорядчої діяльності;
адміністративний процес; засоби забезпечення законності і дисципліни в
державному управлінні.

Особлива частина адміністративного права містить норми, що регулюють
управління промисловістю, агропромисловим комплексом,
соціально-культурною сферою (освітою, наукою та ін.),
адміністративно-політичною діяльністю (управління внутрішніми справами,
управління юстицією), а також міжгалузеве державне управління у сферах
статистики, стандартизації, ціноутворення і т. ін.

Зміст загальної і особливої частин адміністративного права є
взаємозалежним і складає єдине ціле. Норми загальної частини
застосовуються до всіх інститутів особливої частини. Наприклад, загальні
правила, що регулюють порядок підготовки, видання, набрання чинності і
дію актів державного управління, реалізуються у процесі
виконавчо-розпорядчої діяльності органів управління у всіх галузях
соціально-культурного будівництва з урахуванням їх специфіки.

Поряд з поділом на дві основні частини (загальну і особливу) система
адміністративного права складається із адміністративно-правових
інститутів — груп норм, що регулюють тісно пов’язані, однорідні
суспільні відносини (наприклад, державної служби).

Адміністративне право — це галузь права (сукупність правових норм), що
регулює з метою реалізації завдань і функцій держави суспільні відносини
управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої і
розпорядчої діяльності органів виконавчої влади,
внутрішньоорганізаційній діяльності інших державних органів, а також у
процесі здійснення громадськими організаціями, їх органами зовнішніх
юридично-владних повноважень.

Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої
держава регулює однорідні суспільні відносини у сфері державного
управління, розвиває та зміцнює його демократичні основи.
Адміністративному праву належить особлива роль у механізмі правового
впливу — воно виступає необхідним і важливим інструментом управління
соціальними процесами у суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне
право — це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права
специфікою предмета, методу регулювання та структурними особливостями
(системою розміщення нормативного матеріалу).

Предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних
відносин, які виникають у зв’язку з реалізацією функцій державного
управління, з приводу здійснення широкої і різноманітної виконавчої та
розпорядчої діяльності.

Адміністративному праву притаманні певні межі правового регулювання — цс
сфера діяльності виконавчих та розпорядчих органів і суспільні відносини
управлінського характеру, що складаються у цій сфері. Вони виникають,
розвиваються та припиняються між: вищими і нижчими органами виконавчої
влади (між Кабінетом Міністрів України і обласною державною
адміністрацією); органами виконавчої влади і підпорядкованими їм
підприємствами, установами, організаціями (між Міністерством освіти і
науки України і ректором вищого навчального закладу); органами
виконавчої влади, які не пов’язані безпосередньо підпорядкованістю (між
Міністерством охорони здоров’я України і Міністерством освіти і науки
України); органами управління і органами громадських організацій (між
обласною державною адміністрацією і президією обласної ради профспілок);
органами виконавчої влади і громадянами (між районним відділом
внутрішніх справ і громадянином, який притягається до адміністративної
відповідальності за адміністративний проступок).

Найбільш тісний зв’язок спостерігається між адміністративним правом і
конституційним правом, яке становить основу всіх галузей права,
включаючи й адміністративне. Предметом конституційною права є передусім
суспільні відносини, які складаються у зв’язку із здійсненням влади,
діяльністю органів державної влади, проведенням виборів до
представницьких органів державної влади, реалізацією конституційного
статусу громадян і т. ін. Конституційні положення закріплюють місце
органів виконавчої влади в системі державного механізму, підстави їх
взаємовідносин з органами державної влади, правосуддя і прокуратури,
важливі принципи їх формування і діяльності. Таким чином, приписи норм
конституційного права слугують вихідною основою для норм
адміністративного права, які регулюють різноманітну і повсякденну
виконавчо-розпорядчу діяльність органів державного управління. В нормах
адміністративного права розвиваються і деталізуються положення
Конституцій України та інших джерел конституційного права щодо
функціонування виконавчих і розпорядчих органів.

Певні зв’язки існують між адміністративним правом і трудовим правом у
сфері регулювання службових відносин. Норми останнього визначають статус
державних службовців як учасників трудового процесу. Що стосується норм
адміністративного права, то вони регулюють дсржавнослужбові відносини, а
саме: умови вступу на державну службу, порядок її проходження, правила
користування документами, повноваження посадових осіб в організації
трудового процесу.

Адміністративне право носить тісно пов’язане з цивільним правом,
передусім тому, що ці галузі регулюють відносини майнового характеру.
Проте норми цивільного права стосуються майнових відносин, в яких
сторони є рівноправними, а норми адміністративного права — майнових
відносин, які базуються на адміністративній підпорядкованості одної
сторони другій.

Адміністративне право межує з фінансовим правом, яке регулює відносини,
що складаються у процесі фінансово-бюджетної діяльності держави. Для
регулювання цих відносин використовується адміністративно-правовий
метод. Однак фінансове право визнане самостійною галуззю, оскільки
регулювання мобілізації, розподілу та використання грошової маси в
державних інтересах має велике значення і характеризується специфічними
особливостями.

З низкою норм кримінального права пов’язаний зміст норм
адміністративного права про відповідальність за адміністративне
правопорушення. Так, КпАП встановлює адміністративну відповідальність
посадових осіб, а норми кримінального законодавства — їх кримінальну
відповідальність за посадові злочини.

Відмежування адміністративного права від інших галузей, які так чи
інакше з ним пов’язані, характеризує його самостійне значення. Водночас
співвідношення адміністративного права з суміжними галузями права
свідчить про їх взаємозв’язок в єдиній системі права.

Від адміністративного права як галузі права необхідно відрізняти
адміністративне законодавство, яке є складовим елементом законодавства
України. Якщо адміністративне право — це сукупність правових норм, що
регулюють суспільні відносини у сфері державного управління, то під
адміністративним законодавством розуміється система правових актів, в
яких ці норми знаходять свій зовнішній прояв. Адміністративне
законодавство охоплює не всі нормативно-правові акти, а тільки закони та
інші акти Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента
України та урядові постанови загально-нормативного характеру, що
належать до управлінської діяльності.

1.3. Адміністративно-правові відносини прямо зв’язані з практичною
реалізацією задач, функцій і повноважень виконавчої влади в процесі
державно-управлінської діяльності. Ця їхня особливість накладає
визначений відбиток на поводження будь-яких учасників такого роду
правових відносин; їхнього обов’язку і права неодмінно зв’язані з
практичною реалізацією виконавчої влади в центрі і на місцях. Інтереси
іншого роду, небайдужі для держави і суспільства, забезпечуються, якщо в
них мається чітко виражена специфіка, у рамках інших правовідносин.
Томові, що визначає рису адміністративно-правових відносин полягає в
тому, що смороду складаються переважно в особливій сфері державного і
громадського життя – у сфері державного керування.

Варто відзначити також, що адміністративні правовідносини
характеризуються визначеним суб’єктом. Завжди однієї зі сторін є
офіційний чи повноважний суб’єкт виконавчої влади (у широкому змісті
державного керування).

Інакше кажучи, незважаючи на ті, що в адміністративно-правових
відносинах практично можуть брати доля різні сторони, у них завжди
мається обов’язкова сторона, без якої такого роду відносини не
виникають. Така ознака спостерігається в адміністративних відносинах як
прямий дія владної природи державно-управлінської діяльності. Наприклад,
громадянин не може виступати в подібній ролі, хоча і є потенційним
учасником найрізноманітніших адміністративно-правових відносин.

Адміністративні правовідносини виникають з ініціативи кожної зі сторін.
Однак чи згода бажання другої сторони не є у всіх випадках обов’язковою
умовою їхнього виникнення. Смороду можуть виникати і всупереч бажанню
другої чи сторони її згоді. Ця ознака найбільшою мірою відрізняє їх від
цивільно-правових відносин.

Як указувалися вище адміністративно-правові відносини виникають у сфері
державного керування. Однак не всякі суспільні відносини в сфері
державного керування включається в коло відносин, що складають предмет
адміністративного права.

Усі правовідносини складаються з визначених елементів: суб’єктів,
об’єкта і змісту правовідносини.

У змісті адміністративного правовідносини розрізняються дві сторони:
матеріальна (поводження суб’єктів) і юридична (суб’єктивні юридичні
права й обов’язки).

Безпосереднім об’єктом адміністративних правовідносин є вольове
поводження людини, його діяння.

Адміністративний процес має складну структурну побудову та охоплює
різноманітні види адміністративного провадження, кожному з яких
притаманні специфічні особливості залежно від характеру розгляду
конкретних справ та особливостей виникнення
адміністративно-процесуальних відносин. Адже очевидно, що процедура
накладання штрафу, порядок призову на дійсну військову службу, розгляд
заяв і накладення дисциплінарного стягнення мають суттєві відмінності.
Тому й існує багато видів процесуальної діяльності та адміністративних
проваджень.

Адміністративне провадження є особливим видом урегульованої правовими
нормами процесуальної діяльності уповноважених суб’єктів із розгляду
окремих груп адміністративних справ.

Адміністративний процес має у своїй структурі різноманітні види
провадження, з-поміж яких необхідно вирізнити основні, найдетальніше
врегульовані адміністративно-процесуальними нормами: провадження з
пропозицій, заяв і скарг громадян; провадження у справах про
адміністративні правопорушення; провадження із застосування
дисциплінарних стягнень.

Крім того, адміністративний процес складається зі стадій, кожна з яких
криє в собі сукупність послідовних процесуальних дій. Такий процес
звичайно починається зі стадії порушення конкретної справи з подальшим
скеруванням її відповідному повноважному органові для розгляду. На
першому етапі виявляються підстави, встановлюється, яке відомство
розглядатиме справу, а також здійснюється низка процесуальних дій: збір
матеріалів, оформлення документа про порушення справи, виклик
зацікавлених осіб, фіксація доказів тощо.

Найважливішими процедурами у провадженні з конкретної адміністративної
справи є подання сторонами їхніх пояснень, заперечень, вимог,
дослідження органом управління доказів, що на них посилаються сторони.
Отже, можна вирізнити такі стадії провадження. Перша стадія — подання
громадянином заяви і прийняття її до розгляду відповідним органом
(посадовою особою), яка веде провадження; друга — розгляд справи, тобто
встановлення й дослідження фактичних обставин; третя — ухвалення
рішення; виконання рішення; його оскарження.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення найбільш повно
врегульоване нормами матеріального і процесуального адміністративного
права. Правові підстави його застосування закріплено в чинному Кодексі
про адміністративні правопорушення. Саме провадження має такі процедури:
адміністративне розслідування за фактом вчинення проступку; порушення
справи про адміністративне переслідування; розгляд і винесення рішення
із зазначеної справи; оскарження постанови в порядку нагляду; виконання
постанови.

Адміністративне розслідування являє собою попередню перевіркуфактів щодо
конкретного порушення норми Особливої частини Кодексу про
адміністративні правопорушення, огляд місця події, затримання
правопорушника, збір пояснень, установлення особи порушника через
перевірку документів чи адресне бюро. Адміністративне розслідування
проводять працівники міліції, члени дружини, представники державних
спеціальних інспекцій, прокурори.

Порушення справи про адміністративне правопорушення вчиняється за
наслідками адміністративного проступку. Зазначені дії закріплюються
складанням протоколу, що є єдиною підставою для розгляду
адміністративної справи про будь-яке правопорушення. Інші документи не є
підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності,
але на їх основі може бути складено протокол.

th (

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019