Курсова робота

на тему

Поняття і структура адміністративних правовідносин

I. Вступ.

II. Основна частина:

1.1. Поняття адміністративних правовідносин.

1.2. Система адміністративного права.

1.3. Основні риси адміністративного правовідносини.

1.4. Структура адміністративного правовідносини.

1.5. Види адміністративних правовідносин:

а) основні і неосновні адміністративні правовідносини;

б) суббординаційні і координаційні адміністративні правовідносини;

в) вертикальні і горизонтальні правовідносини в адміністративному праві;

г) внутрішньо апаратні і зовнішньо апаратні правовідносини;

III Висновок.

I. Кожна галузь права регулює визначені правовідносини, тобто
відносини урегульовані нормами права. Зокрема, цивільному праву властиве
регулювання цивільних правовідносин (майнових і зв’язаних з ними
особистих немайнових прав), карному праву — регулювання відносин,
зв’язаних зі злочином і покаранням. Які правовідносини регулює
адміністративне право? Насамперед варто вказати, що адміністративне
право — це самостійна галузь правової системи Росії. Галузі права
відрізняються друг від друга по предметі і методу правового регулювання.
Саме предмет адміністративного права складають ті відносини, про які
мова йтиме далі.

1.1. Адміністративно-правові відносини — це урегульовані нормами
адміністративного права суспільні відносини, що складаються в сфері
діяльності виконавчої влади.

Адміністративно-правові відносини являють собою різновид правових
відносин, різноманітних за своїм характером, юридичному змісту, по їхніх
учасниках. Їм властиві всі основні ознаки будь-якого правовідносини,
якось: первинність правових норм, унаслідок чого правовідношенням є
результат регулюючого впливу на дані суспільні відносини даної правової
норми, що додає йому юридичну форму; регламентація правовою нормою дій
(поводження) сторін цього відношення; кореспонденція взаємних обов’язків
і право сторін правовідносини, обумовлена нормою і т.п.

Однак варто виділити деякі особливості, що доповнюють цю загальну
характеристику і здатні бути основою для обмеження
адміністративно-правових відносин від інших видів правовідносин. До
таких особливостей відносяться:

— права та обов’язки сторін даних відносин зв’язані з діяльністю
виконавчих органів держави й інших суб’єктів виконавчої влади;

— завжди однієї зі сторін у таких відносинах виступає суб’єкт
адміністративної влади (орган, посадова особа, недержавна організація,
наділені державно-владними повноваженнями);

— адміністративні правовідносини практично завжди виникають з
ініціативи однієї зі сторін;

— якщо відбулося порушення адміністративно-правової норми, те порушник
несе відповідальність перед державою;

— дозвіл споровши між сторонами, як правило, здійснюється в
адміністративному порядку.

— адміністративні правовідносини є властевідношеннями, побудованими на
засідках “влада-підпорядкування”, де відсутня рівність сторін. Ознака
підпорядкування є в таких відносинах домінуючим, оскільки він визначений
найважливішими пріоритетами державно-управлінської діяльності.

Підводячи підсумок вищевказаному, можна дати відповідне поняття
адміністративного правовідносини, як урегульоване
адміністративно-правовою нормою управлінські суспільні відносини, у
якому сторони виступають як носії взаємних правий і обов’язків,
встановлених і гарантованих адміністративно-правовою нормою.

1.2. Система адміністративного права — це внутрішня побудова галузі, яка
відображає послідовне розміщення елементів — інститутів і норм, що
утворюють її, їх єдність і структурний взаємозв’язок. Вона складається
із двох частин: загальної і особливої, що обумовлене сутністю і
специфікою державного управління, його багатогалузевим характером і
необхідністю постійного вдосконалення. Іноді говорять про спеціальну
частину адміністративного права.

Загальна частина адміністративного права об’єднує норми, що закріплюють
принципи державного управління; правове становище суб’єктів
адміністративного права (органів виконавчої влади, державних службовців,
громадян та ін.); форми і методи виконавчої та розпорядчої діяльності;
адміністративний процес; засоби забезпечення законності і дисципліни в
державному управлінні.

Особлива частина адміністративного права містить норми, що регулюють
управління промисловістю, агропромисловим комплексом,
соціально-культурною сферою (освітою, наукою та ін.),
адміністративно-політичною діяльністю (управління внутрішніми справами,
управління юстицією), а також міжгалузеве державне управління у сферах
статистики, стандартизації, ціноутворення і т. ін.

Зміст загальної і особливої частин адміністративного права є
взаємозалежним і складає єдине ціле. Норми загальної частини
застосовуються до всіх інститутів особливої частини. Наприклад, загальні
правила, що регулюють порядок підготовки, видання, набрання чинності і
дію актів державного управління, реалізуються у процесі
виконавчо-розпорядчої діяльності органів управління у всіх галузях
соціально-культурного будівництва з урахуванням їх специфіки.

Поряд з поділом на дві основні частини (загальну і особливу) система
адміністративного права складається із адміністративно-правових
інститутів — груп норм, що регулюють тісно пов’язані, однорідні
суспільні відносини (наприклад, державної служби).

Адміністративне право — це галузь права (сукупність правових норм), що
регулює з метою реалізації завдань і функцій держави суспільні відносини
управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої і
розпорядчої діяльності органів виконавчої влади,
внутрішньоорганізаційній діяльності інших державних органів, а також у
процесі здійснення громадськими організаціями, їх органами зовнішніх
юридично-владних повноважень.

Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої
держава регулює однорідні суспільні відносини у сфері державного
управління, розвиває та зміцнює його демократичні основи.
Адміністративному праву належить особлива роль у механізмі правового
впливу — воно виступає необхідним і важливим інструментом управління
соціальними процесами у суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне
право — це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права
специфікою предмета, методу регулювання та структурними особливостями
(системою розміщення нормативного матеріалу).

Предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних
відносин, які виникають у зв’язку з реалізацією функцій державного
управління, з приводу здійснення широкої і різноманітної виконавчої та
розпорядчої діяльності.

Адміністративному праву притаманні певні межі правового регулювання — цс
сфера діяльності виконавчих та розпорядчих органів і суспільні відносини
управлінського характеру, що складаються у цій сфері. Вони виникають,
розвиваються та припиняються між: вищими і нижчими органами виконавчої
влади (між Кабінетом Міністрів України і обласною державною
адміністрацією); органами виконавчої влади і підпорядкованими їм
підприємствами, установами, організаціями (між Міністерством освіти і
науки України і ректором вищого навчального закладу); органами
виконавчої влади, які не пов’язані безпосередньо підпорядкованістю (між
Міністерством охорони здоров’я України і Міністерством освіти і науки
України); органами управління і органами громадських організацій (між
обласною державною адміністрацією і президією обласної ради профспілок);
органами виконавчої влади і громадянами (між районним відділом
внутрішніх справ і громадянином, який притягається до адміністративної
відповідальності за адміністративний проступок).

Найбільш тісний зв’язок спостерігається між адміністративним правом і
конституційним правом, яке становить основу всіх галузей права,
включаючи й адміністративне. Предметом конституційною права є передусім
суспільні відносини, які складаються у зв’язку із здійсненням влади,
діяльністю органів державної влади, проведенням виборів до
представницьких органів державної влади, реалізацією конституційного
статусу громадян і т. ін. Конституційні положення закріплюють місце
органів виконавчої влади в системі державного механізму, підстави їх
взаємовідносин з органами державної влади, правосуддя і прокуратури,
важливі принципи їх формування і діяльності. Таким чином, приписи норм
конституційного права слугують вихідною основою для норм
адміністративного права, які регулюють різноманітну і повсякденну
виконавчо-розпорядчу діяльність органів державного управління. В нормах
адміністративного права розвиваються і деталізуються положення
Конституцій України та інших джерел конституційного права щодо
функціонування виконавчих і розпорядчих органів.

Певні зв’язки існують між адміністративним правом і трудовим правом у
сфері регулювання службових відносин. Норми останнього визначають статус
державних службовців як учасників трудового процесу. Що стосується норм
адміністративного права, то вони регулюють дсржавнослужбові відносини, а
саме: умови вступу на державну службу, порядок її проходження, правила
користування документами, повноваження посадових осіб в організації
трудового процесу.

Адміністративне право носить тісно пов’язане з цивільним правом,
передусім тому, що ці галузі регулюють відносини майнового характеру.
Проте норми цивільного права стосуються майнових відносин, в яких
сторони є рівноправними, а норми адміністративного права — майнових
відносин, які базуються на адміністративній підпорядкованості одної
сторони другій.

Адміністративне право межує з фінансовим правом, яке регулює відносини,
що складаються у процесі фінансово-бюджетної діяльності держави. Для
регулювання цих відносин використовується адміністративно-правовий
метод. Однак фінансове право визнане самостійною галуззю, оскільки
регулювання мобілізації, розподілу та використання грошової маси в
державних інтересах має велике значення і характеризується специфічними
особливостями.

З низкою норм кримінального права пов’язаний зміст норм
адміністративного права про відповідальність за адміністративне
правопорушення. Так, КпАП встановлює адміністративну відповідальність
посадових осіб, а норми кримінального законодавства — їх кримінальну
відповідальність за посадові злочини.

Відмежування адміністративного права від інших галузей, які так чи
інакше з ним пов’язані, характеризує його самостійне значення. Водночас
співвідношення адміністративного права з суміжними галузями права
свідчить про їх взаємозв’язок в єдиній системі права.

Від адміністративного права як галузі права необхідно відрізняти
адміністративне законодавство, яке є складовим елементом законодавства
України. Якщо адміністративне право — це сукупність правових норм, що
регулюють суспільні відносини у сфері державного управління, то під
адміністративним законодавством розуміється система правових актів, в
яких ці норми знаходять свій зовнішній прояв. Адміністративне
законодавство охоплює не всі нормативно-правові акти, а тільки закони та
інші акти Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента
України та урядові постанови загально-нормативного характеру, що
належать до управлінської діяльності.

1.3. Адміністративно-правові відносини прямо зв’язані з практичною
реалізацією задач, функцій і повноважень виконавчої влади в процесі
державно-управлінської діяльності. Ця їхня особливість накладає
визначений відбиток на поводження будь-яких учасників такого роду
правових відносин; їхнього обов’язку і права неодмінно зв’язані з
практичною реалізацією виконавчої влади в центрі і на місцях. Інтереси
іншого роду, небайдужі для держави і суспільства, забезпечуються, якщо в
них мається чітко виражена специфіка, у рамках інших правовідносин.
Томові, що визначає рису адміністративно-правових відносин полягає в
тому, що смороду складаються переважно в особливій сфері державного і
громадського життя — у сфері державного керування.

Варто відзначити також, що адміністративні правовідносини
характеризуються визначеним суб’єктом. Завжди однієї зі сторін є
офіційний чи повноважний суб’єкт виконавчої влади (у широкому змісті
державного керування).

Інакше кажучи, незважаючи на ті, що в адміністративно-правових
відносинах практично можуть брати доля різні сторони, у них завжди
мається обов’язкова сторона, без якої такого роду відносини не
виникають. Така ознака спостерігається в адміністративних відносинах як
прямий дія владної природи державно-управлінської діяльності. Наприклад,
громадянин не може виступати в подібній ролі, хоча і є потенційним
учасником найрізноманітніших адміністративно-правових відносин.

Адміністративні правовідносини виникають з ініціативи кожної зі сторін.
Однак чи згода бажання другої сторони не є у всіх випадках обов’язковою
умовою їхнього виникнення. Смороду можуть виникати і всупереч бажанню
другої чи сторони її згоді. Ця ознака найбільшою мірою відрізняє їх від
цивільно-правових відносин.

Як указувалися вище адміністративно-правові відносини виникають у сфері
державного керування. Однак не всякі суспільні відносини в сфері
державного керування включається в коло відносин, що складають предмет
адміністративного права.

Усі правовідносини складаються з визначених елементів: суб’єктів,
об’єкта і змісту правовідносини.

У змісті адміністративного правовідносини розрізняються дві сторони:
матеріальна (поводження суб’єктів) і юридична (суб’єктивні юридичні
права й обов’язки).

Безпосереднім об’єктом адміністративних правовідносин є вольове
поводження людини, його діяння.

Адміністративний процес має складну структурну побудову та охоплює
різноманітні види адміністративного провадження, кожному з яких
притаманні специфічні особливості залежно від характеру розгляду
конкретних справ та особливостей виникнення
адміністративно-процесуальних відносин. Адже очевидно, що процедура
накладання штрафу, порядок призову на дійсну військову службу, розгляд
заяв і накладення дисциплінарного стягнення мають суттєві відмінності.
Тому й існує багато видів процесуальної діяльності та адміністративних
проваджень.

Адміністративне провадження є особливим видом урегульованої правовими
нормами процесуальної діяльності уповноважених суб’єктів із розгляду
окремих груп адміністративних справ.

Адміністративний процес має у своїй структурі різноманітні види
провадження, з-поміж яких необхідно вирізнити основні, найдетальніше
врегульовані адміністративно-процесуальними нормами: провадження з
пропозицій, заяв і скарг громадян; провадження у справах про
адміністративні правопорушення; провадження із застосування
дисциплінарних стягнень.

Крім того, адміністративний процес складається зі стадій, кожна з яких
криє в собі сукупність послідовних процесуальних дій. Такий процес
звичайно починається зі стадії порушення конкретної справи з подальшим
скеруванням її відповідному повноважному органові для розгляду. На
першому етапі виявляються підстави, встановлюється, яке відомство
розглядатиме справу, а також здійснюється низка процесуальних дій: збір
матеріалів, оформлення документа про порушення справи, виклик
зацікавлених осіб, фіксація доказів тощо.

Найважливішими процедурами у провадженні з конкретної адміністративної
справи є подання сторонами їхніх пояснень, заперечень, вимог,
дослідження органом управління доказів, що на них посилаються сторони.
Отже, можна вирізнити такі стадії провадження. Перша стадія — подання
громадянином заяви і прийняття її до розгляду відповідним органом
(посадовою особою), яка веде провадження; друга — розгляд справи, тобто
встановлення й дослідження фактичних обставин; третя — ухвалення
рішення; виконання рішення; його оскарження.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення найбільш повно
врегульоване нормами матеріального і процесуального адміністративного
права. Правові підстави його застосування закріплено в чинному Кодексі
про адміністративні правопорушення. Саме провадження має такі процедури:
адміністративне розслідування за фактом вчинення проступку; порушення
справи про адміністративне переслідування; розгляд і винесення рішення
із зазначеної справи; оскарження постанови в порядку нагляду; виконання
постанови.

Адміністративне розслідування являє собою попередню перевіркуфактів щодо
конкретного порушення норми Особливої частини Кодексу про
адміністративні правопорушення, огляд місця події, затримання
правопорушника, збір пояснень, установлення особи порушника через
перевірку документів чи адресне бюро. Адміністративне розслідування
проводять працівники міліції, члени дружини, представники державних
спеціальних інспекцій, прокурори.

Порушення справи про адміністративне правопорушення вчиняється за
наслідками адміністративного проступку. Зазначені дії закріплюються
складанням протоколу, що є єдиною підставою для розгляду
адміністративної справи про будь-яке правопорушення. Інші документи не є
підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності,
але на їх основі може бути складено протокол.

th (

< n o † th - " $ & ( * , ????????????\?, . 0 ?(????\? особою, яка вчинила адміністративне правопорушення; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписаний і цими особами. Якщо правопорушник відмовляється від підписання протоколу, в ньому робиться про це запис. Крім того, особа, яка скоїла адміністративне правопорушення, має право подати свої пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви, що спонукали її до відмови підписувати протокол. Повноваженнями щодо складання адміністративних протоколів наділено посадових осіб чи представників громадських організацій (наприклад, працівників міліції, членів народних дружин, представників державних спеціальних інспекцій, прокурорів), на яких згідно з чинним законодавством покладено обов'язки зі здійснення контролю за дотриманням певних правил у відповідній галузі чи сфері народного господарства. Особа, яка складає протокол, в обов'язковому порядку роз'яснює порушникові його права та обов'язки, про що робиться відповідна зазначка у протоколі. Протокол надсилається органові чи посадовій особі, уповноважених розглядати справу про адміністративне правопорушення. Якщо протокол неможливо скласти на місці вчинення правопорушення, а складення його є обов'язковим, працівник органу внутрішніх справ може доставити порушника в міліцію. У разі порушення окремих правил (наприклад, користування засобами транспорту, правил пожежної безпеки, санітарно-протиепідемічних правил на транспорті) порушник може бути доставлений уповноваженою на те особою для складання протоколу в міліцію, якщо в нього відсутні документи, що засвідчують його особистість. Для належного забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення в необхідних випадках здійснюються процесуальні заходи, метою яких є припинення адміністративних правопорушень, установлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ. До таких заходів належать: адміністративне затримання особи; особистий огляд; огляд речей та вилучення речей і документів. Фактичною підставою для настання адміністративної відповідальності є скоєне правопорушення, що тягне за собою адміністративне стягнення. У законодавстві поняття "адміністративне правопорушення" сформульовано в Кодексі про адміністративні правопорушення. Згідно з цим Кодексом адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний чи громадський порядок, суспільну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність настає лише в тому разі, коли правопорушення за його характером не тягне за собою згідно з чинним законодавством кримінальної відповідальності. Отже, адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: протиправність, винність і відповідальність (адміністративне стягнення). Визначальною з названих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи; по-друге, воно має два аспекти поведінки: дію чи бездію. Дія — активне невиконання законних вимог, а також порушення встановленої нормами права заборони (наприклад, порушення правил полювання, користування без дозволу радіопередавачем тощо). Бездія — пасивне невиконання передбачених законодавчими й нормативними актами обов'язків (скажімо, порушення порядку реєстрації чи виписки іноземних громадян та осіб без громадянства і оформлення для них документів). Важливою ознакою адміністративного правопорушення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є антигромадським і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави. Слід зазначити, що адміністративне законодавство конкретно не передбачає у своїх нормах цієї ознаки як універсальної властивості. Водночас адміністративні правопорушення посягають на конкретні відносини і завдають шкоди правопорядкові, а до осіб, які їх скоїли, вживаються заходи державного впливу. Особливістю розмежування суспільної небезпеки є той критерій, за яким адміністративне правопорушення є на ступінь нижчим, аніж скоєння злочину. Адміністративне правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність чітко заборонена відповідною нормою адміністративного законодавства. Доцільно зазначити, що правові норми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці — трудове право; агрохімічних норм — земельне право). Діяння, яке не є протиправним, не може утворювати адміністративного правопорушення і відповідно тягти за собою адміністративну відповідальність. Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до її поведінки та наслідків. Вина виступає у двох формах: у вигляді умисної та необережної. Ступінь вини береться до уваги під час накладання стягнення, звільнення від адміністративної відповідальності. Відсутність вини виключає визнання діяння адміністративним порушенням. Важливою юридичною ознакою адміністративного правопорушення є те, що за його скоєння настає тільки адміністративна відповідальність. Тобто, якщо за порушення норм загальнообов'язкового характеру, що діють в управлінні та інших сферах, адміністративної відповідальності не передбачено, то воно не визнається адміністративним правопорушенням. 1.4. Нормами адміністративного права точно визначається між якими суб'єктами повинні виникати правовідносини, які будуть права та обов'язки сторін. Так, відносини громадян, зв'язані з призовому на військову службу, одержанням прав на керування транспортними засобами, виникають при заздалегідь визначених обставинах, з визначеними органами виконавчої влади, при цьому права та обов'язки сторін чітко закріплені юридичними нормами. У визначений термін, за визначеною формою, визначеним адресатам організації, приміром, повинні направляти статистичні дані, звіти, довідки. Існуючі в адміністративно-правових відносинах права й інтереси можуть захищатися в судновому порядку, але такі випадки не є домінуючими. В основному ж права учасників таких відносин, суперечки між ними зважуються в адміністративному порядку: суб'єктом керування, що був (є) стороною адміністративного правовідносини, вищестоящим чи іншим органом виконавчої влади. Суб'єкти виконавчої влади наділені правом вирішувати, а інші учасники відносин мають право оскаржити такі рішення. Більш того, суб'єкти виконавчої влади в багатьох випадках наділені правом застосовувати самі різноманітні заходи впливу до інших суб'єктів правовідносин. Зокрема, смороду можуть зажадати пояснень, дати вказівки, відмовити в проханні, не привласнити звання, використовувати засобу адміністративного, дисциплінарного примуса. Варто також підкреслити, що для цивільно-правових відносин характерна відповідальність однієї сторони перед іншою. Адміністративним правом встановлений інший порядок відповідальності сторін адміністративно-правових відносин у випадку порушення ними вимог адміністративно-правових норм. У цьому випадку відповідальність однієї сторони не перед іншою стороною правовідносини, а безпосередньо перед державою в особі його відповідного органа (посадової особи). Саме виконавчі органи (посадові особи) наділяються повноваженнями по самостійному впливі на порушників вимог адміністративно-правових норм (дисциплінарна, адміністративна відповідальність). Самі суб'єкти керування також відповідають за порушення аналогічних вимог (наприклад, дисциплінарна відповідальність працівника апарата виконавчої влади перед чи Президентом ). 1.5. Суб'єкта адміністративного правовідносини можна розглянути на основі кваліфікації адміністративних правовідносин на види. У залежності від особливостей учасників адміністративних відносин виділяються найбільш типові їхні види: а) між несупідрядними суб'єктами виконавчої влади, що знаходяться на різному організаційно-правовому рівні (приміром, вищестоящі й органи нижчого підпорядкування); б) між суб'єктами виконавчої влади, що знаходяться на однаковому організаційно-правовому рівні (наприклад, 2 міністерства, адміністрація 2 областей); в) між суб'єктами виконавчої влади і знаходяться в їхньому організаційному підпорядкуванні (веденні) державними об'єднаннями (корпорації, концерни й ін.), підприємствами й установами; г) між суб'єктами виконавчої влади і не знаходяться в їхньому організаційному підпорядкуванні державними об'єднаннями, підприємствами й установами (з питань фінансового контролю, адміністративного нагляду і т.п.); д) між суб'єктами виконавчої влади і виконавчих органів системи місцевого самоврядування; е) між суб'єктами виконавчої влади і недержавними господарськими і соціально-культурними об'єднаннями і підприємствами й установами (комерційні структури і т.п.); ж) між суб'єктами виконавчої влади і суспільних об'єднань; з) між суб'єктами виконавчої влади і громадянами. В усіх перерахованих вище відносинах завжди бере доля тієї чи інший виконавчий орган. Для будь-якого правовідносини характерні виникнення його унаслідок визначених юридичних фактів, виходячи з того, що під юридичними фактами розуміються чи дії події, унаслідок яких відбувається виникнення, чи зміна припинення правовідносин. Адміністративно-правові відносини виникають при наявності розумів, передбачених адміністративно-правовими нормами. Дії є результатом активного волевиявлення суб'єкта. По характері розрізняються правомірні і неправомірні дії. Правомірні дії завжди відповідають вимогам адміністративно-правових норм. Як юридичні факти виступають правомірні дії громадян і інших суб'єктів адміністративно-правових відносин. Приміром, подача громадянином скарги спричиняє виникнення конкретного адміністративного правовідносини між їм і виконавчим органом (посадовою особою), якому скарга адресується. Особливістю юридичних фактів по адміністративному праву є ті, що основним видом правомірних дій служать правові акти суб'єктів виконавчої влади, що мають індивідуальний, тобто стосовний до конкретного адресата і справи, характер. Прямий їхній юридичний наслідок - виникнення, чи зміна припинення адміністративно-правового відношення. Наприклад, наказ про призначення на посаду спричиняє виникнення державно-службових відносин, що є різновидом адміністративно-правових. Під неправомірними діями розуміються ті, котрі не відповідають вимогам адміністративно-правових норм, порушують їх. До таким відносяться адміністративні чи дисциплінарні провини, як найбільш характерні для сфери державного керування. Смороду спричиняють юрисдикционные правовідносини. До таким відносяться також бездіяльності (приклад, неприйняття службою внутрішніх справ необхідних заходів для забезпечення суспільного порядку). Під подіями розуміються явища, що не залежати від волі людини (смерть, стихійне хоробро). Адміністративно-правові відносини класифікуються за багатьма критеріями. Спочатку виділяються дві групи адміністративних правовідносин: а) відносини, що безпосередньо виражають основну формулу керуючого впливу (суб'єкт-об'єкт), у якій чітко виявляється владна природа державно-управлінської діяльності, їх можна позначити як властевідношення; іноді смороду іменуються як основні; б) відносини, що складаються за рамками безпосередньо керуючого впливу на тієї чи інший об'єкт, але органічно зв'язані з його здійсненням; що характеризуються як неосновні правовідносини; Перші з названих виражають сутність керування, другі зв'язані з цією сутністю, алі прямо її не виражають. До першого можна віднести відносини між вищестоящими і нижчестоящими ланками механізму виконавчої влади, між посадовими обличчями-керівниками і підлеглими їм по службі працівниками адміністративно-управлінського апарата, між виконавчими органами (посадовими особами) і громадянами, що несуть визначені адміністративно-правові обов'язки і т.п. Друга група характеризується тім, що такі відносини хоча і виникають безпосередньо в сфері державного керування, однак не переслідують метою безпосереднє керуюче вплив суб'єкта на керований об'єкт. Приміром, відносини між двома сторонами, що функціонують у сфері державного керування, але не зв'язані між собою співпідпорядкованістю. Так два міністерства можуть вступати у відносини, зв'язані з необхідністю підготовки спільного правового чи акта узгодження взаємних управлінських питань і т.д. Іноді виділяють субординаційні і координаційні адміністративно-правові відносини. Субординаційні називають ті відносини, що побудовані на авторитарності (владності) юридичних волевиявлень суб'єкта керування. Координаційними зв'язками називають ті, у яких названа авторитарність відсутня. Координація входити в перелік основних проявів державно-управлінської діяльності, тобто фактично збігається з її юридично владними проявами. Приміром, Міністерство природи координує діяльність міністерств і відомств із питань охорони навколишньої природного середовища, причому прийняті цим органом рішення обов'язкові для інших виконавчих органів . Найбільш значний інтерес представляє класифікація адміністративно-правових відносин по юридичному характері взаємодії їхніх учасників. У такий спосіб виділяються вертикальні і горизонтальні правовідносини. Вертикальними визнаються правовідносини, що виражаю суть адміністративно-правового регулювання і типових для державно-управлінської діяльності субординаційних зв'язків між суб'єктом і об'єктом керування. Часто смороду виникають між супідрядними сторонами. Владною стороною виступає відповідний суб'єкт виконавчої влади (виконавчий орган, орган державного керування). Горизонтальними адміністративно-правовими відносинами визнаються ті, у рамках яких сторони фактично і юридично рівноправні. У них відсутні юридично-владні веління однієї сторони, обов'язкові для іншої. Такі відносини в сфері державного керування зустрічаються досить рідко, у порівнянні з вертикальними. Різновидами таких відносин можуть служити дії декількох органів по підготовці і виданню спільного рішення, догоди (адміністративні домов) між ними по організаційних питаннях. По складу учасників правовідносини підрозділяються на внутріапаратні і зовнішньо апаратні. У внутріапаратних відносинах відповідні юридичні норми закріплюють систему органів виконавчої влади, організацію служби в них, компетенцію органів і службовців, їхні взаємини, форми і методи внутріапаратної роботи в державних органах. Такого роду управлінські відносини виражають інтереси самоорганізації всієї системи виконавчої влади від верху до низу, а також кожної її ланки . Сторонами в них виступають супідрядні виконавчі органи і їхні структурні підрозділи, а також посадові особи. Сюди ж можна віднести відносини органів виконавчої влади з підлеглими їм організаціями, а також відносини адміністрацій організацій, діяльність яких регулюється адміністративним правом (військові частини, вузи й ін.) з їх що служать, учнями і т.д. В іншому випадку виступають відносини, зв'язані з безпосереднім впливом на об'єкти, що не входять у систему (механізм) виконавчої влади (наприклад, на громадян, на суспільні об'єднання, комерційні структури, включаючи частки). У принципі це і відносини по керуванню державними підприємствами й установами, тому що смороду не є суб'єктами виконавчої влади. Друга сторона такого роду відносин фактично виступає в ролі “третього обличчя”. Підводячи підсумок вищесказаному можна одержати узагальнену характеристику предмета адміністративного права, тобто тихнув суспільних відносин, що урегульовані нормами адміністративного права. Це такі управлінські відносини як: а) управлінські відносини, у рамках яких безпосередньо реалізуються задачі, функції і повноваження виконавчої влади; б) управлінські відносини внутріорганізаційного характеру, що виникають у процесі діяльності суб'єктів законодавчої (представницької) і судової влади, а також органів прокуратури; в) управлінські відносини, що виникають за участю суб'єктів місцевого самоврядування; г) окремі управлінські відносини організаційного характеру, що виникають у сфері “внутрішньої” життя суспільних об'єднань і інших недержавних формувань, а також у зв'язку зі здійсненням суспільними об'єднаннями зовнішньо-владних функцій і повноважень. III Висновок. Керування існує у всіх сферах громадського життя, ця діяльність велика по обсязі і різноманітна по змісту. У багатьох випадках управлінська діяльність настільки специфічна, настільки тісно зв'язана з особливим видом керованої діяльності, що її регламентують норми не адміністративного, а інших галузей права. Так, управлінську діяльність адміністрації підприємств, установ у відношенні їх працівників регулює трудове право, дізнання і попереднє розслідування - карно-процесуальне право, управлінські відносини, зв'язані з фінансовими, - фінансове право. Томові необхідно у визначенні предмета адміністративного права внести наступне уточнення: воно регулює всі управлінські відносини, за винятком тихнув, котрі регламентовані іншими галузями права . Список літератури: Адміністративне право України / За ред. Ю. П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - 528 с. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 736 с. 3. В.В.Копєйчиков. Правознавство . - К.:Юринком Інтер, 1999. 4. Конституція України - основа подальшого розвитку законодавства: Зб.наук.прац.- Вип.2. - К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997.- 320с.

Похожие записи