Контрольна робота

Поняття і склад судових витрат, процесуальний порядок відшкодування
судових витрат

Поняття і склад судових витрат

Під судовими витратами розуміють витрати органів дізнання, досудового
слідства та суду під час здійснення ними провадження в тій або іншій
справі, профінансовані з державного бюджету, тобто фактично витрати
держави.

При віднесенні тих чи інших витрат до судових варто виходити з правової
сутності певного процесуального інституту. Стягнення судових витрат — не
додатковий захід покарання за вчинений злочин. Не є воно і
цивільно-правовим заходом, оскільки стягнення витрат відбувається не за
договором чи цивільно-правовим зобов’язанням. Наприклад, при стягненні
за зобов’язанням, що виникає із заподіяння шкоди, відповідні суми
стягуються з особи, що заподіяла шкоду. У кримінальному процесі витрати,
що належать до судових, стягуються не тільки без відома, а й часто
навіть всупереч бажанню обвинуваченого; при стягненні суд керується
кримінально-процесуальними нормами, а не цивільними (правовими чи
процесуальними). У цьому, зокрема, виявляється характер
кримінально-процесуальних відносин як одного з видів владних відносин.

Має значення і те, хто поніс витрати. До категорії судових витрат
належать тільки витрати, понесені органами дізнання, досудового слідства
і судом. Тому суми, що стягуються відповідно до ст. 93 КПК за оплату
праці адвоката як захисника, призначеного судом, судовими витратами не
є. Порядок їх стягнення регулюється спеціальною інструкцією про оплату
праці адвокатів.

Нарешті, слід враховувати і безпосередню причину їх виникнення: судові
витрати виникають у результаті здійснення кримінального судочинства, а
не в результаті злочину. Злочин же є загальною причиною виникнення
самого судочинства по певній справі, але не може розглядатися як
безпосередня причина витрат, тим більше, що не завжди обраний слідчим
шлях доведення є єдино можливим. Розходження в підставах (безпосередніх
причинах) виникнення витрат визначає відмінність судових витрат від
інших сум, що підлягають стягненню з обвинуваченого.

Але, незважаючи на це, в науці кримінального процесу існує кілька
підходів до визначення поняття судових витрат. Наприклад, В. М.
Тертишник таким чином визначає поняття «судові витрати»: це витрати на
кримінально-процесуальне провадження, відшкодування яких покладається на
певних учасників процесу1.

Інші автори розуміють під судовими витратами витрати зі збирання і
дослідження доказів2. Безперечно, судові витрати виникають у
кримінальному судочинстві в результаті діяльності учасників
кримінального процесу, спрямованої на розкриття злочинів. Відомо, що
кримінальний процес — найбільш значна частина цієї діяльності, оскільки
в ньому беруть безпосередню участь не тільки свідки, потерпілі, поняті,
експерти, спеціалісти, перекладачі, а й працівники органів дізнання,
слідчі, прокурори, судді, адвокати тощо, отже, відповідно до
запропонованого формулювання до судових витрат повинні бути віднесені
витрати всіх цих осіб зі збирання і дослідження доказів, що суперечить
чинному законодавству. Адже ст. 91 КПК відносить до судових витрат лише
суворо визначену частину витрат, що виникають у результаті
кримінально-процесуальної діяльності, зокрема суми, витрачені на
зберігання, пересилання і дослідження речових доказів.

Протилежну позицію з цього питання має і Л. Круглі-ков, який вважає, що
в судові витрати можуть бути включені «лише такі витрати по кримінальній
справі, що являють собою винагороду чи компенсацію витрат, понесених
особою, що залучалася органами досудового слідства чи судом для надання
допомоги в процесі збирання, дослідження й оцінки доказів»3. Він
розглядає судові витрати як реально понесені витрати фізичних і
юридичних осіб, а також як винагороду за відволікання від звичайних
занять.

На наш погляд, правильно зазначає В. Т. Томін, який відносить до судових
витрат перераховані в законі матеріальні витрати, понесені органами
дізнання, досудового слідства і судом, що можуть бути стягнені з
винного4.

Отже, судові витрати — це юридичне поняття, межі якого встановлюються
кримінально-процесуальним правом. Віднесення до них витрат, пов’язаних з
провадженням у кримінальній справі, але не передбачених статтями 91—93
КПК, недопустимо.

Стаття 91 КПК передбачає, що судові витрати складаються:

1) із сум, що видані чи мають бути видані свідкам, потерпілим,
експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;

2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових
доказів;

3) інші витрати, що їх зробили органи дізнання, досу-дового слідства і
суд при провадженні у певній справі.

Виходячи з положення Інструкції «Про порядок і розміри відшкодування
витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів
дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у
провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення,
та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за
виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів (Див.
постанову Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р) (далі —
Інструкція) до сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим,
експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим, слід відносити;

1) їх витрати по явці до відповідних органів та посадових осіб;

2) неодержані доходи у вигляді заробітної платні;

3) неодержані прибутки цими особами, які не є робітниками чи
службовцями.

Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експерти,
спеціалісти, перекладачі та поняті, які викликаються до особи, що
провадить дізнання, слідчого, прокуратури, суду або до органу, в
провадженні якого перебуває кримінальна справа, для дачі показань,
висновків, перекладів, участі в проведенні слідчої дії, судовому
розгляді по цій справі, мають право на відшкодування понесених ними
витрат по явці (вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати по
найму житлового приміщення, добові).

Перекладачам, а також особам, які виконують функції експертів чи
спеціалістів не в порядку службового завдання, за проведену роботу
виплачується також винагорода, яка визначається з урахуванням характеру
їх занять у межах від 20 до ЗО відсотків неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян за день. Витрати, пов’язані з явкою до органів
дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, відшкодовуються в
розмірах, передбачених законодавством для відряджених працівників.

Розмір винагороди експерта або спеціаліста, який виконує свої функції не
в порядку службового завдання, визначається залежно від його
кваліфікації та складності завдання у межах від 3 до 5 відсотків
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

У разі проведення судової експертизи особливої складності розмір
винагороди збільшується на 25 відсотків.

Перекладачам залежно від їх кваліфікації та складності роботи
встановлюються такі розміри винагороди:

за письмові переклади — від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних)
знаків);

за усні переклади — від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян за годину роботи.

Переклади з рідкісних мов, з письмовою в’язю, своєю графікою,
ієрогліфами, клинописом, а також зі стародавніх мов, так само, як і
переклади на іноземні мови, що віднесені до рідкісних мов, які мають
писемність в’яззю, свою графіку, написані ієрогліфами, клинописом,
оплачуються із збільшенням ставок на 25 відсотків.

Виплати винагороди за відрив від звичайних занять і за проведену роботу
провадяться за постановою (ухвалою) органу, який зробив виклик. У
постанові (ухвалі) зазначаються вихідні дані для визначення суми
винагороди (конкретний розмір винагороди у межах норм, зазначених у цій
Інструкції, та час, затрачений особою у зв’язку з явкою за викликом і на
виконання даного їй завдання).

Відшкодування витрат (вартість проїзду до місця виклику і назад,
витрати, пов’язані з найманням жилого приміщення, добові)
військовослужбовцям, які викликаються до органу дізнання, досудового
слідства, прокуратури або суду як свідки, потерпілі, законні
представники потерпілих, експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті,
провадиться на вимогу військових частин за встановленими нормами.
Особисто військовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовуються.

Науково-дослідні установи експертизи Мінюсту проводять судову експертизу
з кримінальних справ за рахунок коштів, передбачених у Державному
бюджеті України на відповідний рік на проведення судових експертиз.
Вартість проведення експертиз, що призначаються за кримінальними
справами, та досліджень за матеріалами кримінальних справ, що
призначаються органами дізнання, досудо-вого слідства та суду,
визначається відповідно до нормативної вартості однієї експертогодини у
науково-дослідних установах судової експертизи Мінюсту.

У разі виклику працівника науково-дослідної установи судової експертизи
Мінюсту органами дізнання, досудового слідства чи суду для виконання
функцій спеціаліста, передбачених статтями 128і і 270і КПК, заробітна
плата за час виконання зазначених функцій і витрати на відрядження
відшкодовуються за рахунок державного бюджету в межах коштів,
передбачених на проведення судових експертиз.

Ступінь складності проведеної експертизи визначається відповідно до
такої таблиці, що міститься в додатку до Інструкції.

Таблиця. Нормативна вартість однієї експертогодини у науково-дослідних
установах судової експертизи Міністерства юстиції

Ступінь складності експертизи Нормативна вартість однієї екпертогодини,
у гривнях

1 . Експертиза проста 14,53

2. Експертиза середньої складності 18,16

3. Експертиза особливої складності 21,80

Процесуальний порядок відшкодування судових витрат

Згідно з кримінально-процесуальним законом витрати учасників
кримінально-процесуальної діяльності можуть компенсуватися лише за
рахунок учасників кримінально-правових відносин: держави і злочинця.

Докладніший аналіз ст. 91 КПК, а також вищезазначеної Інструкції
свідчить, що до суб’єктів відшкодування витрат учасникам кримінального
судочинства віднесено не тільки органи дізнання, досудового слідства і
суд (ст. 92 КПК), а й державні та приватні підприємства, установи,
організації, що виплачують середню заробітну плату робітникам та
службовцям, залученим до участі в справі (ч. З ст. 92 КПК), військові
частини (п. 13 Інструкції). Якщо б законодавець, перелічуючи види
судових витрат, мав на увазі лише суми, виплачені органам дізнання,
слідства і судам, це було б відображено і в законі. Однак ст. 91 КПК
такої вказівки не містить.

До числа витрат, що можуть бути перерозподілені,
кримінально-процесуальний закон відносить: 1) витрати свідка,
потерпілого, понятого по явці; вони компенсуються органами дізнання,
досудового слідства і судом, а їм, у свою чергу, можуть бути
компенсовані засудженими; 2) витрати засудженого, якщо він брав участь у
справі як свідок до пред’явлення йому обвинувачення (компенсуються
органами дізнання, досудового слідства і судом); 3) витрати перекладача
(компенсуються органами дізнання, досудового слідства і судом); 4)
витрати учасників кримінально-процесуальної діяльності зі збереження,
дослідження і пересилання речових доказів (можуть бути компенсовані
засудженими чи прийняті на рахунок держави); 5) неодержаний дохід
свідків, потерпілих, понятих у вигляді середньої заробітної плати
(компенсується підприємствами, установами, організаціями); 6)
неодержаний дохід свідка, потерпілого, понятого, що не є робітником чи
службовцем (відшкодовується органами дізнання, досудового слідства і
судом, що може покласти його на засудженого); 7) витрати свідків,
потерпілих, понятих, експертів, фахівців-військовослужбовців
компенсуються військовими частинами; за наявності вимог останні витрати
можуть бути відшкодовані органами дізнання, досудового слідства і судом,
що вправі покласти їх на засудженого; 8) витрати експерта, фахівця,
пов’язані з їх участю в справі в порядку службового завдання
(покладаються на експертну установу, у штаті якого вони складаються); 9)
витрати експерта і фахівця, пов’язані з їхньою участю в справі, а також
винагорода за роботу, виконану не в порядку службового завдання
(оплачують органи дізнання, досудового слідства і суд, що може покласти
їх на засудженого)1.

Середній заробіток за час, що був витрачений у зв’язку з явкою за
викликом, зберігається за працівниками та службовцями за умови їх участі
в кримінальному судочинстві як свідків, потерпілих, законних
представників потерпілих, перекладачів, експертів, спеціалістів і
понятих. Це правило не стосується випадків, якщо ці особи є
обвинуваченими чи підсудними. Виплата середнього заробітку здійснюється,
якщо виклик збігся з часом, упродовж якого робітник чи службовець
повинен був перебувати на роботі. За неробочий час, затрачений у зв’язку
з явкою за викликом, винагорода не виплачується.

Для того, щоб особі отримати середній заробіток, на повістці робиться
відмітка про її явку в судово-слідчі органи із зазначенням фактично
витраченого часу2.

Витрати по явці (проїзні, квартирні, добові), винагорода за відрив від
звичайних занять, а також винагорода експертам, спеціалістам і
перекладачам виплачується органом, що викликав, із коштів, які
спеціально відпускаються на такі цілі, за постановою особи, яка
провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду
негайно після виконання викликаною особою своїх обов’язків. Це
стосується й договірних відносин між органами та державними експертними
установами, штатні працівники яких викликались для проведення експертиз
та участі в слідчих діях і судовому розгляді; відшкодовується вартість
цих робіт на користь державної експертної установи у межах зазначених
вище норм винагороди.

Відшкодування витрат військовослужбовців по явці за викликом проводиться
на вимогу військових частин за встановленими нормами. Самим
військовослужбовцям витрати не відшкодовуються.

Рішення суду про відшкодування судових витрат у ви-падках, передбачених
ст. 93 КПК, має бути викладено у вироку (п. 10 ч. 1 ст. 324, ст. 331, ч.
9 ст. 335). Якщо з будь-яких причин питання про судові витрати не було
вирішено при постановленні вироку, його має вирішити суд, який
постановив вирок, у порядку, передбаченому ст. 409 КПК.

За загальним правилом, судові витрати покладаються на засуджених (ч. 1
ст. 93 КПК). Тобто судові виграти підлягають стягненню в дохід держави
лише з осіб, щодо яких постановлено обвинувальний вирок. Але в окремих
випадках суд має право постановити рішення про відшкодування їх за
рахунок держави. Якщо суд доходить висновку, що судові витрати слід
віднести на рахунок держави, він у вироку повинен навести мотиви такого
рішення. Наприклад, таке рішення суд може прийняти в разі неспроможності
особи, з якої вони мають бути стягнуті (тобто вона є недієздатною й не
має майна, що за законом підлягає опису й конфіскації). У справах про
неповнолітніх судові витрати може бути покладено на батьків або на
опікунів.

Стягнення з засудженого безпосередньо на користь свідка, потерпілого,
експерта, спеціаліста, понятого, перекладача витрат, пов’язаних з їх
явкою та викликом, є недопустимим (п. 11 постанови Пленуму Верховного
Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи,
яка потерпіла від злочину, та судових витрат» від 7 липня 1995 р.) (1
Постанови Пленуму Верховного Суду України. 1972-2003. — С. 471.).

При виправданні підсудного за однією чи кількома статтями пред’явленого
обвинувачення або при виключенні одного чи кількох епізодів судові
витрати в цій частині відносяться на рахунок держави.

У тому разі, якщо винними буде визнано кількох осіб, суд постановляє
стягнути судові витрати з усіх засуджених. Розмір відшкодування кожного
з них визначає суд, враховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан
засуджених (ч. 2 ст. 93 КПК). Стягнення судових витрат у солідарному
порядку закон не передбачає.

Якщо підсудного буде визнано винним, але звільнено від покарання, суд
має право покласти на нього судові витрати.

У разі винесення виправдувального вироку або постанови про припинення
кримінальної справи судові витрати, зазвичай, беруться на рахунок
держави. Однак при закритті справи через примирення потерпілого з
обвинуваченим у справах про злочини, справи по яким порушуються не
інакше, як за скаргою потерпілого, судові витрати суд може покласти
повністю або частково на одного з них або на обох.

Захисника з числа адвокатів в більшості випадків обирає та запрошує
обвинувачений чи його законні представники через юридичні консультації.
При цьому вони вносять визначену суму грошей для оплати праці адвоката.

Якщо захисник бере участь у справі за призначенням, оплата його праці
провадиться за рахунок держави в порядку і розмірах, встановлених
Кабінетом Міністрів України. Але суд також за згодою засудженого або
осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, має право
покласти таке стягнення на них (ч. 6 ст. 93 КПК).

Постанову суду про стягнення з засудженого коштів для оплати праці
захисника суддя виносить у нарадчій кімнаті або у залі засідання. В
останньому випадку ця постанова заноситься до протоколу судового
засідання.

Стаття 93і КПК передбачає, що кошти, витрачені закладом охорони здоров’я
на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком
випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або
в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок
протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого,
стягуються судом при поставленні вироку за позовом закладу охорони
здоров’я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку,
передбаченому ст. 28 КПК та частинами 2 і 3 статті 93 КПК.

Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров’я на
стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування
стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету та їх
використання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16
липня 1993 p., де зазначено: сума коштів, що підлягає відшкодуванню,
визначається закладом охорони здоров’я, де перебував на лікуванні
потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у
стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки
стаціонарного хворого або інших документів, що підтверджують дати
госпіталізації та виписки хворого зі стаціонару лікувального закладу.

Сума витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день визначається
виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних
витрат за місяць, в якому проводилось лікування, на утримання
лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, на
капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.

У разі заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого неповнолітніми витрати на
його стаціонарне лікування відшкодовуються особами, які за законом
несуть за неповнолітніх матеріальну відповідальність.

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що коли потерпілий на час
розгляду справи продовжує стаціонарно лікуватися, витрачені на його
лікування кошти стягуються з засудженого по день постановления вироку, а
витрати на подальше лікування можуть бути стягнуті з засудженого в
порядку цивільного судочинства. В разі вчинення злочину групою осіб
витрати на стаціонарне лікування потерпілого стягуються відповідно до ч.
2 ст. 93 КПК з кожного засудженого окремо з урахуванням ступеня їх вини
та майнового стану. Витрати на стаціонарне лікування потерпілого від дій
особи, яка вчинила їх у стані неосудності, не стягуються (Постанови
Пленуму Верховного Суду України. 1972—2002. — К., 2003. — С. 469—470.).

У разі, якщо при постановленні вироку рішення про відшкодування коштів,
витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято,
стягнення їх провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом
заінтересованих осіб.

Стягнення коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, за
позовом закладу охорони здоров’я, органу Міністерства фінансів або
прокурора у порядку цивільного судочинства провадиться також і в разі,
якщо при постановлені вироку суму коштів ще не було визначено, а

також у разі відмови в порушенні чи закриття кримінальної справи,
внаслідок акту амністії або помилування, за примиренням потерпілого з
обвинуваченим (пункти 4, 6 ч. 1 ст. 6 КПК), закриття кримінальної справи
внаслідок зміни обстановки, передачею особи на поруки громадській
організації чи трудовому колективу, або застосування до неповнолітнього
примусових заходів виховного характеру тощо (статті 7—10 КПК).

Стягнені кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров’я
зараховуються до відповідного державного бюджету або на користь
юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров’я.

Список використаної літератури:

Тертишпик В. М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник.
— К., 1999. — С. 22.

Настольная книга судьи. — М., 1972. — С. 361.

Кругликов Л. Судебные издержки в уголовном деле // Сов. юстиція. — 1975.
— № 4. — С. 8.

Томин В. Т., Якупов Р. X., Дунин В. А. Процессуальные документы, строки
и судебные издержки в уголовно судопроизводстве. — Омск, 1973. — С. 37.

Сидорова Н. А. Понятие судебных издержек в советском уголовном процессе
// Правоведение — 1987. — № 1. — С. 73.

Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.
— К., 2001. — С. 123.

Похожие записи