.

Поняття і предмет конституційного права (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
772 7467
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Поняття і предмет конституційного права”

ПЛАН

1. Поняття конституційного права України як галузі права

2. Предмет конституційного права

Висновки

Список використаної літератури

1. Поняття конституційного права України як галузі права

Традиційно конституційне право розглядається у правознавстві як галузь
національного права, як наука і як навчальна дисципліна (курс).

З прийняттям Акта проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. Україна
стала самостійною, суверенною державою, розвиток якої потребував перш за
все правового закріплення. Це завдання було покликано виконати, перш за
все, конституційне право як провідна галузь системи національного права,
що конституює державу. Проте воно ускладнювалося тим, що не можна було
автоматично переносити положення конституційного права колишнього
Радянського Союзу в нову добу розбудови української державності.
Потрібно було на засадах принципово нових концептуальних підстав
створити конституційне право України і конституційно-правову ідеологію,
які грунтувалися б на досвіді конституціоналізму демократичних країн
світу, який, на жаль, не брався до уваги в період існування СРСР.

Зокрема, не враховувалися найважливіші принципи буржуазної науки
конституційного права, які здобули своє втілення у багатьох конституціях
світу:

– ідея народного суверенітету як джерела конституції, інших галузей
права та державної влади;

– принцип верховенства закону над іншими нормативними актами;

– принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

– принцип народного представництва і верховенства парламенту;

– рівність усіх перед законом;

– пріоритет природних прав людини над державою та її органами.

Як відомо, право регулює різні за змістом суспільні відносини, які мають
свою специфіку, з урахуванням того, що виникає об’єктивна необхідність
диференціації норм права на окремі частини (галузі) єдиної, в даному
разі, системи національного права України, які являють собою сукупність
правових норм, що регулюють певну групу суспільних відносин.

Приступаючи до вивчення нового суспільного явища звичайно з’ясовується,
що саме досліджується і як, яким чином це дослідження здійснюється
стосовно правових явищ, зокрема для з’ясування питання щодо критеріїв
виділення відповідних норм права у відповідну галузь. Відповідь на перше
питання становить предмет правового регулювання, а на друге — метод
правового регулювання, іноді виділяють мету правового регулювання,
характер санкцій, об’єкт правовідносин тощо, які також мають певне
значення для виділення відповідних галузей права.

Але цього замало.

Необхідним і, мабуть, головним є такий елемент з’ясування сутності
відповідної галузі, як юридичний режим. (Режим (франц. regime, від лат.
regimen — правління) — форма правління, метод правління, державний
устрій.) Саме за допомогою юридичного режиму з’ясовуються основні
напрями дії всієї сукупності норм певної галузі.

Стосовно галузі конституційного права за допомогою юридичного режиму
з’ясовуються основні об’єкти дії норм конституційного права — права і
свободи особи; державний устрій; влада та форми її здійснення;
організація та здійснення державної влади на підставі принципу її
розподілу; місцеве самоврядування; територіальна організація України.

Предмет же галузі конституційного права дає можливість диференційовано
виділити окремі елементи, які у сукупності дають цілісне уявлення про
його зміст.

2. Предмет конституційного права

Кожна галузь права, в тому числі конституційне право, регулюють
відповідний вид суспільних відносин, які вимагають правового
регулювання. Природно, що вони об’єктивно не можуть бути однакові для
всіх галузей права. Наприклад, у цивільному праві для них характерне
перш за все те, що учасники правовідносин мають рівні права, іншим
галузям притаманні інші особливості. Специфічним є й предмет
конституційного права. Ідеально він повинен включати такі складові: —
людина — громадянське суспільство — влада як основна ознака держави —
економічні, соціальні, політичні, духовні сфери життєдіяльності
суспільства в демократичній державі — територіальна організація держави.

На жаль, така складова як громадянське суспільство, поки що знаходиться
лише на стадії закладення правових засад його утворення і розвитку.

Досить близькі до згаданої схеми складових предмета конституційного
права, але не безспірні, є погляди деяких учених. Зокрема, М. В. Баглай
і Б. Н. Габричидзе вважають, що до предмета цієї галузі належать
суспільні відносини з приводу охорони прав і свобод людини (відносини
між людиною і державою, устроєм держави і державною владою).

Уявляється, що до предмета конституційного права України слід віднести
політичні відносини і політичну діяльність у суспільстві.

Відомо, що будь-які суспільні відносини, які врегульовано правом,
набувають у кінцевому підсумку політичного аспекту. Конституційне право
має більш вузьку, специфічну сферу регулювання — сферу відносин
безпосередньо політичного характеру. Проте, враховуючи різноманітність
цих відносин та їх суб’єктів, доцільно виходити у першу чергу зі змісту
найбільш загального об’єкта політики — людини, життя і здоров’я, честь і
гідність, недоторканність і безпека якої визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю. Саме права і свободи людини та їх гарантії
становлять зміст і спрямованість держави, яка відповідає перед людиною
за свою діяльність.

У процесі визначення змісту предмета конституційного права України слід
виходити, на наш погляд, із загальновизнаних конституційною практикою
країн світу концептуальних підходів щодо вихідних ідей, які мають бути
закладені у конституції.

Насамперед слід врахувати ту обставину, що генетичний початок будь-якої
конституції виходить з певних суспільних інтересів соціальних груп
суспільства. Інтереси ці не збігаються. Тому між державою і сукупністю
цих груп — народом у цілому утворюється певний суспільний договір.
Пояснюється це тим, що особа має від народження природні права і
свободи, які держава не може ігнорувати або відміняти. З другого боку,
держава має свої інтереси, які не завжди збігаються з інтересами особи.
Тому конституції, у тому числі і Конституція України, є результатом
погоджених інтересів особи і держави, результатом консенсусу,
компромісу. Іншими словами, конституційне право України основане на
договірних засадах, а не на односторонній волі певної соціальної групи,
партії або особи. Отже до предмета конституційного права України слід
віднести перш за все суспільні відносини, пов’язані зі взаємовідносинами
особи і держави. Не випадково розділ, присвячений регулюванню цих
відносин, посідає у Конституції України провідне місце.

Слід врахувати і таку обставину: для того щоб записане у ст. З
Конституції України положення відносно статусу людини в суспільстві і
державі стало реальністю, необхідна сила, яка б забезпечувала права і
свободи людини. Такою силою завжди була і є влада. Отже, друга складова
конституційного права має включати суспільні відносини, що виникають з
приводу та у зв’язку з закріпленням у Конституції влади, а також у
процесі її організації і здійснення.

Проте предмет конституційного права не охоплює повністю згадані
відносини. Зокрема, до обсягу конституційно-правового регулювання
включаються так звані соціально-політичні відносини владарювання, які
уособлюють соціальні передумови змісту політики, її взаємозв’язок з
економічними і соціальними основами суспільства і які регулювалися
нормами радянських конституцій і визначали змістовні характеристики, на
жаль, не всієї влади, а лише державної. Ці відносини звичайно не
регулювалися безпосередньо конституційним правом і перебували у сфері
реальної державно-політичної діяльності. В результаті у колишніх
радянських конституціях існував фактор фіктивності ряду найважливіших
конституційних положень, які визначали засади влади.

Нова Конституція України чіткіше окреслює частину суспільних відносин,
які регулюються нормами конституційного права. Необхідно врахувати і той
факт, що згадана частина істотно звузилася. Специфікою сучасного
предмета конституційного права України є те, що він охоплює, в першу
чергу, сферу закріплення, організації та здійснення державної влади на
основі її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, як гарантію
забезпечення громадянських прав і свобод особи, та самоврядної влади
(останньої лише у межах норм Конституції), і в той же час ця влада
обмежується саме політичними відносинами у процесі її організації та
здійснення.

Конституція України досить вдало і логічно виходить із взаємовідносин
людини і держави саме через родову і видову характеристику влади.
Розкриття змісту влади як родового поняття здійснюється за схемою —
джерело влади в цілому — розподіл влади на окремі види. Згідно з цією
схемою відповідно до ч. 1 ст. 5 Конституції України єдиним джерелом
влади є лише народ як певна сукупність людей, і саме народ здійснює
владу: безпосередньо (народне волевиявлення); через органи державної
влади; через органи місцевої влади (місцевого самоврядування).

Безумовно, суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення
народовладдя, відіграють визначальну роль в організації державної влади.
Тому предмет конституційного права повинен включати і суспільні
відносини, що виникають з приводу та у зв’язку з формуванням на підставі
основних форм народного волевиявлення державної влади, яка покликана
виконувати службову роль не лише щодо людини як вищої соціальної
цінності, а й забезпечувати охорону суверенітету і територіальної
цілісності держави, здійснювати державне управління усіма сферами
державного і суспільного життя, приватним і державним секторами
економіки тощо.

Виконання цих завдань можливо на основі організації і здійснення
державної влади на демократичних засадах її поділу на законодавчу,
виконавчу та судову. При цьому органи законодавчої, виконавчої та
судової влади повинні здійснювати свої повноваження у встановлених
Конституцією межах, відповідно до законів України, на підставі принципу
верховенства права (статті 6 і 8 Конституції).

Нарешті, до предмета конституційно-правового регулювання належать
суспільні відносини з приводу визнання і гарантування Україною місцевого
самоврядування (ст. 7 Конституції України).

Слова “безпосередньо” і “через”, досить вдало введені в Основний Закон
України, дають можливість з’ясувати обсяг суспільних відносин, які
регулюються нормами Конституції на даному етапі розвитку Української
держави.

Внаслідок того, що Україна перебуває ще на етапі розбудови державності,
народне волевиявлення здійснюється у досить обмежених формах
безпосередньої демократії — виборів та референдумів. Установчу і
особливо контрольну функції, на жаль, не регламентовано конституційними
нормами.

У принципі народне волевиявлення ніколи не може бути за обсягом повним,
оскільки слід враховувати вік людини, недієздатність певних осіб,
відбуття покарання за вчинення злочину тощо.

Найбільший обсяг суспільних відносин регулюють органи державної влади,
що пояснюється труднощами перехідного періоду розбудови держави на
сучасному етапі її розвитку.

Норми конституційного права регулюють також комплекс суспільних
відносин, які визначають основні засади суспільного, політичного,
економічного ладу і включають як організаційно-політичні, так і
соціально-економічні відносини.

У процесі висвітлення змісту соціально-політичних відносин, які
безпосередньо впливають на складові предмета конституційно-правового
регулювання, безумовний інтерес становлять також відносини, що виникають
у самій сфері державної владності, яка виявляється у процесі її
організації і здійснення. Політичний характер суспільних відносин,
своєрідне коло їх учасників, специфіка об’єктів регулювання дають змогу
говорити про їх особливості.

Особливістю цих відносин є те, що стороною (учасником) переважної
більшості з них виступає безпосередньо чи опосередковано Українська
держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами
владування. Будучи “одягнені” у правову форму, вони набувають якості
конституційно-правових відносин.

Інша особливість соціально-політичних відносин полягає у тому, що
державно-політичні відносини владування поділяються на дві групи. Перша
група — це відносини, які виникають у ході встановлення і функціонування
основних інституційних форм держави і відображають її
політико-територіальну організацію. По-перше, ці відносини
взаємозумовлені, а їх врегулювання конституційним правом може
розглядатися як створення передумов для самого процесу державного
владування. Друга група відносин виходить з наявності основних
взаємозв’язків держави і особи, проте для конституційного права
істотними є відносини держави і особи з приводу користування взаємними
юридичними можливостями, які звичайно виявляються у конструкціях
громадянства і конституційних політичних правах і свободах громадян.
Інші права, свободи і обов’язки громадян України є предметом
конституційного регулювання лише в межах та обсязі конституційного
закріплення; конкретизація ж цього інституту здійснюється нормами інших
галузей національного права.

Норми Конституції закріплюють також основні політико-правові принципи,
які визначають розвиток держави, дають характеристику державної
організації суспільства, зокрема конституційного ладу, форми правління,
основ організації і функціонування політичної організації суспільства.

Другою складовою предмета конституційного права відносно цієї групи є
соціально-економічні відносини. Сутність цих відносин визначається
конституційним закріпленням економічних основ держави і суспільства, які
будуються на базі економічного плюралізму, різноманітності форм
власності, забезпечення рівного її захисту з боку держави (статті 13 і
14 Конституції України).

Нарешті, складовою суспільних відносин, що регулюються нормами
конституційного права, є державно-територіальна організація Україна, яка
має визначальне значення для управління людьми, територіями, розв’язання
політичних, соціальних та економічних питань, визначення форми
територіального устрою держави (ст. 5 Конституції), її
адміністративно-територіальної системи, встановлення взаємовідносин
центру з місцями тощо.

Таким чином, предмет конституційного права України — це сукупність
політико-правових суспільних відносин, пов’язаних з взаємовідносинами
держави і особи в Україні, народним волевиявленням, організацією та
здійсненням державної влади і місцевого самоврядування, закріпленням
соціально-економічних умов владування, а також з державно-територіальною
організацією України, які регулюються нормами цієї галузі національного
права.

Висновки

Розкриття змісту предмета і методу конституційного права дає можливість
сформулювати визначення конституційного права України.

Конституційне право України — основна галузь національного права. Воно
являє собою сукупність конституційних норм, які регулюють
політико-правові суспільні відносини, пов’язані з взаємовідносинами
особи з Українською державою, реалізацією народного волевиявлення,
організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування,
закріпленням соціально-економічних основ владування, а також з
визначенням територіальної організації Української держави.

Список використаної літератури

Конституція України. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.

Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ:
Юрінком, 2002.

Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.

Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К.,
2000.

Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф.
Погорілка. – Київ: Наук. думка, 1999.

Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За
ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2000.

Основи конституційного ладу України / А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков,
С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. – К.: Либідь, 1997. – 206 с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020