Поняття і ознаки юридичної особи

ЦК не дає визначення поняття «юридична особа». Натомість, ст.80 ЦК, яка
має назву «Поняття юридичної особи», містить вказівку на деякі
характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є
організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку,
яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути
позивачем та відповідачем у суді.

Таким чином, тут маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:

1) це організація, тобто певним чином організаційно і структурно
оформлене соціальне утворення;

2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому законом
порядку;

3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб’єктність),
тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права та обов’язки від
свого імені;

4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.

Серед цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної
особи — таких як: наявність відокремленого майна, самостійна
відповідальність за зобов’язаннями.

Для аналізу поняття «юридична особа» повинні бути враховані також
зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичну
особу від інших соціальних утворень, зокрема різноманітних об’єднань,
філій і представництв, які не є суб’єктами цивільного права.

Зупинімося на наведених ознаках детальніше.

1) Наявність певним чином організаційно і структурно оформленого
соціального утворення — організації.

Традиційно у цивілістичній літературі ця ознака юридичної особи
іменувалася як вимога організаційної єдності1.

Організаційна єдність полягає у визначенні цілей і завдань юридичної
особи, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції органів,
порядку їх функціонування тощо.

Організаційна єдність закріпляється у статуті юридичної особи, її
установчих документах або в акті органу влади про створення юридичної
особи публічного права. Наприклад, наявність статуту є обов’язковою
вимогою для акціонерного товариства, товариства з обмеженою
відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю (ст.ст.143,
151, 154 ЦК).

Крім того, стосовно окремих видів юридичних осіб закон передбачає
обов’язкові правила щодо організації їх внутрішньої структури та порядку
функціонування їх органів управління.

Наприклад, ст.97 ЦК встановлює, що управління товариством здійснюють
органи останнього, якими є загальні збори його учасників і виконавчий
орган, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, зазначена норма
містить загальні норми, які визначають обов’язковість організаційної
єдності цього виду юридичних осіб, встановлюючи для них два рівні
органів управління товариством. Перший — це вищий орган управління і
другий — виконавчий.

Загальні збори учасників товариства є вищим органом управління ним
незалежно від виду цього товариства.

Стаття 98 ЦК визначає компетенцію загальних зборів учасників товариства,
вказуючи, що вони мають право приймати рішення з усіх питань діяльності
товариства, у тому числі й із тих, що передані загальними зборами до
компетенції виконавчого органу, а також визначає засади голосування в
них учасників товариства.

Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до
суду. Закон не містить винятків із цього правила. Це означає, що учасник
товариства має право оскаржити будь-яке рішення, навіть те, яке не
стосується безпосередньо його, але може порушувати майнові і немайнові
права останнього як учасника товариства.

2) Майнова самостійність юридичної особи припускає наявність у юридичної
особи майна, що виділене і враховується окремо від майна засновників
цієї юридичної особи та від майна інших власників.

Для різних видів юридичних осіб їх майнова відокремленість має різні
прояви. Так, майнова відокремленість державних підприємств проявляється
через інститут права повного господарського відання. Згідно із Законом
«Про власність» це право містить можливість володіння, користування і
розпорядження державним майном на свій розсуд, дозволяє підприємству
вчинення щодо закріпленого за ним майна будь-яких дій, які не суперечать
закону і цілям діяльності підприємства.

Для державних установ як некомерційних організацій, що фінансуються з
державного бюджету, правовий режим закріпленого за ними майна
визначається вужчим правом оперативного управління.

Що стосується інших видів юридичних осіб (приватні підприємства,
колективні підприємства, кооперативи, господарські товариства,
господарські об’єднання тощо), то їх майнова відокремленість виражається
у праві власності.

Водночас майно юридичної особи може не обмежуватись тільки майновими
об’єктами, а полягати ще й у наявності зобов’язальних майнових прав.
Крім цього, деякі юридичні особи не мають майна на праві власності,
господарського відання або оперативного управління. Все їх майно може
складатися з грошових внесків на банківських рахунках, а займані ними
приміщення — знаходитись у володінні на умовах договору оренди.

3) Важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї цивільної
правоздатності і дієздатності (правосуб’єктності) або здатності брати
участь у цивільному обігу від свого імені.

Юридична особа від власного імені самостійно розпоряджається своїм
майном, набуває цивільних прав та обов’язків (зокрема укладає договори,
вступає у зобов’язання) і здійснює їх. Така діяльність від власного
імені у цивільному обігу слугує зовнішнім вираженням самостійності
правосуб’єктності юридичної особи.

Забезпеченню індивідуалізації юридичної особи, можливості її участі у
цивільному обігу слугує найменування юридичної особи, яке дозволяє
відразу визначити основні ознаки організації — є вона підприємницькою,
комерційною або непідприємницькою, на яких засадах грунтується її
відповідальність перед контрагентами за договорами тощо.

Відповідно до правил, встановлених у ст.90 ЦК, юридична особа повинна
мати своє найменування, яке містить інформацію про її
організаційно-правову форму.

Крім того, найменування установи має містити інформацію про характер її
діяльності, а юридична особа, що є підприємницьким товариством, може
мати комерційне (фірмове) найменування, яке може бути зареєстроване у
порядку, встановленому законом. Фірмове найменування як засіб
індивідуалізації його власника є об’єктом виключного права і може бути
використане лише за згодою його носія.

Юридична особа може мати, крім повного, скорочене найменування.

Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і
вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

4) Результатом майнової відокремленості юридичної особи та її участі
від свого Імені у цивільному обігу є визнання за нею здатності
відповідати за взятими на себе зобов’язаннями.

Зокрема ст.96 ЦК закріплює загальний принцип, відповідно до якого
юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім
належним їй майном. Зазначена відповідальність застосовується незалежно
від того, до яких видів і фондів належить це майно: є воно основними чи
оборотними фондами. Не залежить це і від того, рухоме воно чи нерухоме,
виражене у цінних паперах чи у грошових коштах тощо.

Положення щодо самостійної відповідальності юридичної особи, а також
окремі її обмеження містяться й у гл.8 ЦК, присвяченій визначенню
правового становища окремих видів підприємницьких товариств.

Слід зазначити, що застосування принципу самостійної (відокремленої)
майнової відповідальності юридичної особи має у деяких випадках
особливості.

Зокрема, він не поширюється на правовідносини, які виникли між
засновниками та іншими особами до державної реєстрації товариства.

Відповідно до ст.96 ЦК відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до
державної реєстрації, але у процесі створення товариства, несуть його
засновники.

Якщо після державної реєстрації юридичної особи дії засновників, які
мали місце до реєстрації, схвалені у відповідному порядку юридичною
особою, то вона буде нести самостійну відповідальність за
зобов’язаннями, що виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене
рішенням відповідного органу юридичної особи, який має такі
повноваження. Якщо рішення про схвалення дій засновників прийняте або
затверджене органом, який не має відповідних повноважень, його не можна
вважати таким, що має правову силу.

Відповідальність юридичної особи публічного права (наприклад, установи),
що фінансується державою, обмежується коштами, які знаходяться у її
оперативному управлінні. За умови нестачі останніх до субсидіарної
відповідальності притягується власник установи (п.3 ст.39 Закону «Про
власність»).

5) Завершує характеристику юридичної особи така ознака, як здатність її
бути позивачем або відповідачем у суді.

Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядаючи її як більш
загальну властивість — можливість бути самостійним учасником цивільного
обігу’.

Однак слушним видається трактувати її як самостійну ознаку, окремий
прояв правосуб’єктності юридичної особи, оскільки у цьому разі йдеться
не тільки про реалізацію, а й про порядок захисту цивільних прав
останньої. Власне, така позиція відображена і У ст.80 ЦК.

Розглянуті ознаки тісно пов’язані між собою. Наявність відокремленого
майна — матеріальна основа господарської самостійності і самостійної
відповідальності юридичної особи; остання без матеріальної бази
неможлива. У той же час самостійна відповідальність — необхідна
передумова реалізації юридичною особою наданої їй можливості від свого
імені набувати майнових прав і обов’язків. Адже без такої
відповідальності ці права і обов’язки не мали б практичного значення:
саме у самостійній відповідальності полягає практичне значення взяття І
виконання обов’язків від свого імені. Без самостійної майнової
відповідальності майнова відокремленість мала б однобічний характер і не
була б достатньо повною. Так само організаційна єдність не може
розглядатися поза контекстом змісту установчих документів та їх значення
для реєстрації, а відтак — конституювання юридичної особи.

У цивілістичній літературі час від часу постає питання щодо того, яка з
цих ознак є головною у правовій характеристиці юридичної особи. Деякі
науковці такою ознакою називають можливість участі юридичної особи у
цивільних правовідносинах від свого імені1, Інші — вважають, що нею є
наявність відокремленого майна2, треті — вказують як на визначальну
ознаку на самостійну майнову відповідальність юридичної особи’.

Однак слід визнати, що ці суперечки мають головним чином теоретичну
спрямованість, оскільки з погляду практичного усі ознаки юридичної особи
є однаково важливими. Цю точку зору поділяє й сучасна українська
цивілістика.

Інша справа, що при законодавчому визначенні юридичної особи головне
значення надавалося організаційній єдності соціального утворення.
Зокрема, як юридична особа розглядалася саме організація як така (або
відповідний трудовий колектив), безвідносно навіть до її майнової
відокремленості. Тобто, законодавець вольовим шляхом визнає юридичною
особою те соціальне утворення, щодо якого вважає це за необхідне.

Слід зазначити, що такий підхід (вольове визначення того, що є юридичною
особою) має місце і нині, хоча й полягає у дещо інших проявах.
Наприклад, у такого виду юридичних осіб, як товариства з повною
відповідальністю, з усіх ознак юридичної особи яскраво виражені лише
дві: участь у цивільному обігу від свого імені і участь у розгляді
судових спорів як позивач і відповідач. Фактично законодавець, виходячи
з міркувань доцільності, вольовим шляхом поширив на договірне об’єднання
фізичних осіб положення про осіб юридичних.

Такий підхід свідчить, що наявність або відсутність сукупності ознак
юридичної особи не завжди є вирішальним чинником при визначенні
можливості кваліфікації соціального утворення як юридичної особи.

Тому для того, щоб встановити причини і наслідки порушення загальних
вимог до соціального утворення, яке може вважатися юридичною особою,
необхідно встановити сутність правової природи цієї категорії.

Похожие записи