Поняття фінансового права, його предмет та метод

Усі правові норми, які включені в законодавчі і підзаконні
нормативно-правові акти, поділяються на окремі галузі права. В основу
поділу макросистеми правових норм, прийнятих на території держави її
органами та органами місцевого самоврядування, покладено матеріальний
зміст відносин, які регулюються цими нормами, тобто предмет правового
регулювання. Окремі частини системи права, розмежовані за предметом
правового регулювання, є галузями права, під якими розуміють сукупність
правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини1.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у
процесі мобілізації коштів у публічні централізовані і децентралізовані
фонди держави І органів місцевого самоврядування та інші фонди, що
визначаються державою публічними, їх розподілу і використання, а також у
ході контролю за рухом цих коштів, їх ефективним і цільовим
використанням, а також Із емісією та обігом грошових знаків. Під впливом
фінансово-правових норм знаходяться і фінансові відносини господарюючих
суб’єктів (комерційних та некомер-ційних підприємств), відносини, які
виникають на ринку фінансових послуг, при формуванні і подальшому
використанні недержавних пенсійних фондів, приватних господарств.

Фінансове право закріплює загальні принципи І форми фінансової
діяльності держави й органів місцевого самоврядування, методи
мобілізації і розподілу коштів через публічні централізовані і
децентралізовані фонди, одержання їх учасниками фінансових
правовідносин. Права і обов’язки цих учасників також визначають норми
фінансового права.

У цих відносинах виявляється владно-організуюча роль держави і органів
місцевого самоврядування в розподілі і перерозподілі національного
доходу країни. Саме в цих відносинах держава і органи місцевого
самоврядування виражають публічний фінансовий інтерес, задовольняючи
фінансові потреби держави, окремих територіальних утворень і одночасно
всіх громадян, зацікавлених у безперебійному функціонуванні органів
держави і місцевого самоврядування. Ці відносини мають грошовий характер
й однією стороною в них завжди виступають органи держави або органи
місцевого самоврядування, які підтримують публічний фінансовий інтерес.
Другою стороною цих відносин можуть виступати органи держави, юридичні й
фізичні особи, муніципальні органи тощо, у яких виникає обов’язок
внесення коштів у централізовані й децентралізовані фонди або право на
одержання коштів із цих фондів, але вони зобов’язані підтримувати
публічний фінансовий інтерес і задовольняти особистий чи колективний
(юридичні особи) інтерес. Друга сторона відносин завжди підпорядкована
першій, незалежно від місця, яке займає орган в системі органів держави.
Так, керівник галузевого міністерства — розпорядник бюджетних коштів
завжди «підпорядкований» Державному казначейству, що виконує приписи,
внесені в Закон України «Про Державний бюджет України».

Ця підпорядкованість відбувається не по вертикалі, як в
адміністративному праві, а тільки по горизонталі саме в фінансових
відносинах. Стороною, що представляє публічний фінансовий інтерес, як
правило, є уповноважений державою фінансовий орган або інший
уповноважений нею орган (наприклад, Пенсійний фонд).

Відносини, що регулюються фінансово-правовими нормами, завжди мають
грошовий характер. Однак не всі грошові відносини, в яких однією
стороною виступають органи держави, місцевого самоврядування або інші
уповноважені державою органи, наділені владними повноваженнями, є
фінансово-правовими. Із діяльності органів фінансово-кредитної системи
виникають і цивільно-правові відносини. Наприклад, у зв’язку із випуском
цінних державних паперів — облігацій, казначейських зобов’язань. Норми
фінансового права регулюють відносини, пов’язані із випуском цінних
паперів, визначенням умов випуску, вартості, строку дії, доходності,
порядком погашення, однак розповсюдження цінних паперів (їх
купівля-продаж) йде цілком добровільно, їх купують юридичні й фізичні
особи за власним бажанням. Відносини, що виникають між позичальником
(державою або органом місцевого самоврядування) і кредитором (фізичними
і юридичними особами) є договірними і регулюються нормами цивільного
права. Кошти, які придбавачі цінних паперів сплачують за них, не
зараховуються до централізованого або децентралізованого фонду, а після
закінчення строку, на який випускалися цінні папери, повертаються їм і
доходом, визначеним на цих паперах.

Відносини, що складають предмет фінансового права, класифікуються за
різними ознаками:

•   залежно від функцій фінансової діяльності — при мобілізації,
розподілі й використанні централізованих і децентралізованих фондів
коштів та здійсненні контролю за їх витрачанням, у зв’язку із грошовою
емісією;

•   залежно від поділу на фінансово-правові інститути — при формуванні й
використанні бюджетних і централізованих цільових позабюджетних фондів;
з приводу фінансів державних і муніципальних підприємств; з приводу
обов’язкових платежів (податків, зборів, мита, неподаткових доходів); з
приводу державного І муніципального кредиту; державного боргу;
кошторисно-бюджетного фінансування; державного страхування; грошового
обігу; фінансового контролю.

•   залежно від суб’єктного складу фінансові відносини поділяються на
дві групи: перша — коли, з одного боку, виступають наділені владними
повноваженнями державні або муніципальні органи, які виражають публічний
фінансовий Інтерес, а з другого — юридичні або фізичні особи; друга
група — коли, з одного боку, беруть участь органи держави, а з другого —
муніципальні органи (наприклад, у міжбюджетних відносинах), коли обидві
сторони представляють публічний фінансовий інтерес: одна —
загальнодержавний, друга — територіальний.

Додатковою ознакою для виділення галузей в системі права є метод
правового регулювання, тобто сукупність юридичних прийомів і засобів, за
допомогою яких здійснюється правове регулювання якісно однорідних,
відокремлених відносин1. Загальновідомим є висновок учених, які
досліджують загальну теорію права, про те, що всі галузі права
поділяються на публічні та приватні — коли у відносинах, що регулюються
нормами цієї галузі, однією з сторін обов’язково виступає владний
державний орган або муніципальний орган, що підтримує публічний інтерес.
Приватна галузь права, наприклад, цивільне право. На такі види галузі
поділяються через різні ступені самостійності (автономії») суб’єктів
права, різні сфери застосування актів, специфічні норми і засоби
регулювання поведінки людей.

Метод правового регулювання в фінансовому праві такий самий, як і в усіх
галузях публічного права. Прийоми і засоби впливу на суб’єктів відносин
є предметом фінансового права, і розкривається цей вплив через правовий
статус суб’єктів (правоздатність, дієздатність, компетенцію, відношення
підпорядкування)2. У фінансовому праві суб’єкти нерівні. Сторона, що
виражає публічний фінансовий інтерес, завжди наділена владними
повноваженнями.

У цьому І полягає сутність методу владних приписів. Однак змістом
фінансово-правових відносин є формування і витрачання фондів коштів, без
яких ані держава, ані орган місцевого самоврядування не може
функціонувати. Особлива важливість фінансових правовідносин для держави
і місцевих органів самоврядування не дозволяє обом сторонам ніяких дій,
не передбачених нормативно-правовим актом.

Фінансове право як галузь публічного права, в першу чергу, захищає
спільні Інтереси держави і громадян, адже держава не може функціонувати
без фінансового забезпечення, а в безперебійному, ефективному
функціонуванні органів державної влади, що ділиться на законодавчу,
виконавчу і судову гілки, зацікавлений кожний громадянин. Фінансове
право своїм впливом на відносини в галузі фінансової діяльності захищає
і матеріальні інтереси самої держави, й інтереси приватні, оскільки,
наприклад, органи податкової служби не можуть стягувати обов’язкові
платежі з приватних підприємницьких структур без приписів в
фінансово-правових нормах. Метод владних приписів застосовується в усіх
галузях публічного права. Але в Інших галузях приписи стосуються сторони
відносин, яка є підвладною.

z

1/4

A

a

?????¤?¤?$???????закону не можуть.

Фінансові відносини виникають тільки на підставі владного акта. Для
суб’єкта, що порушує припис владного органу, обов’язково передбачається
покарання: фінансове (пеня, штраф, припинення асигнувань тощо),
адміністративне або кримінальне. Таким чином, фінансовому праву як
галузі публічного властивий метод владних приписів, тобто обов’язкова
сторона фінансових правовідносин держава, уповноважений нею орган або
муніципальний орган, підтримуючи публічний фінансовий інтерес, дає
примусовий припис у галузі фінансів другій стороні.

Фінансове право побудовано на засадах, правилах і вимогах, що відбивають
його сутність, цілеспрямованість. Вони є загальнообов’язковими, бо
введені Конституцією України і законами, норми яких обов’язкові як для
юридичних, так І для фізичних осіб, які беруть участь у фінансовій
діяльності. Один із основних принципів фінансового права —
пріоритетність публічних фінансових інтересів у фінансовій діяльності
України, тому все фінансове право спрямоване на задоволення інтересів
суспільства, держави, оскільки Україна є суверенною, незалежною,
демократичною, соціальною і правовою державою (ст, 1 Конституції
України). Конституція і вимагає, щоб одним із принципів фінансового
права була соціальна скерованість фінансово-правового регулювання,
участь народу у фінансовій діяльності держави, оскільки згідно зі ст. 5
Конституції України єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ
здійснює владу безпосередньо й через органи державної влади та місцевого
самоврядування, а всі фінансові відносини регулюються саме ними.

Фінансове право побудоване на єдності фінансової політики І грошової
системи.

Верховна Рада України — вищий представницький орган держави — визначає
засади внутрішньої і зовнішньої політики, затверджує Державний бюджет,
вносить у нього зміни, приймає закони, норми яких регулюють практично
всі види фінансових відносин (ч. 2 ст. 92 Конституції України).
Конституція України визначила грошову одиницю України — гривню, яка є
єдиною національною валютою. Виключно Законом про Державний бюджет
України визначаються видатки держави на загальносуспільні потреби.
Закони України визначають систему оподаткування, податки і збори; засади
створення, функціонування грошового, фінансового, кредитного та
інвестиційних ринків, це і робить принцип законності одним з головних
принципів фінансового права. Конституція України (ст. 7) проголосила
визнання і гарантування місцевого самоврядування, а ст.ст. 142-143
закріпили права місцевих органів самоврядування на власні бюджети, їх
фінансову основу.

Одним із основних принципів фінансового права є принцип плановості. Вся
діяльність держави, її органів, органів місцевого самоврядування
побудована на фінансових планах (кошторисах), головним і координуючим з
яких є державний та місцеві бюджети, які пов’язані з усіма фінансовими
планами окремих установ, підприємств, організацій. В умовах існування
адміністративно-командної системи управління було прийнято вважати, що
планування існує тільки в Радянському Союзі, а в країнах з ринковою
економікою його немає. Хоча і невеликий, але досвід переходу нашої
країни до ринкової економіки свідчить, що планування — один із головних
принципів країн із ринковою економікою, оскільки воно є важливим
елементом регулювання й управління фінансами, планування здійснюється на
всіх територіальних рівнях (держава, область, район, підприємства). У
масштабі держави складається зведений фінансовий баланс, де враховують
усі фінансові ресурси країни.

Отже, фінансове право — це сукупність правових норм, що регулюють
відносини в галузі формування, розподілу і використання публічних
централізованих і децентралізованих фондів коштів, та інших фондів,
необхідних для безперебійного функціонування органів держави, органів
місцевого самоврядування та органів, діяльність яких держава визнає
необхідною.

Специфіка фінансового права дозволяє відмежувати його від інших галузей
системи права України і віднайти нерозривний зв’язок не тільки з
провідними галузями права — конституційним, адміністративним, цивільним,
але й з усіма іншими.

Найбільш тісно фінансове право пов’язане з конституційним та
адміністративним, які охоплюють діяльність держави в цілому.

Конституційне право — провідна галузь у системі права будь-якої держави.
Його норми регулюють відносини в головних сферах суспільного життя:
економіці, політиці, соціальних відносинах, визначають місце особи в
суспільстві, її права і іЛон’язки. Оскільки конституційне право
закріплює основи конституційного ладу, принципи, цілі й функції держави
та механізм здійснення державної влади, воно посідає провідне місце в
системі галузей права. Конституція України і Регламент Верховної Ради
встановлюють повноваження парламенту України в галузі державного
бюджету, а статті Бюджетного кодексу України і фінансове законодавство
детально регулюють відносини в галузі бюджетної діяльності, забезпечують
мобілізацію коштів для реалізації приписів норм Конституції.

Адміністративне право регулює суспільні відносини в сфері організації і
діяльності органів виконавчої влади в процесі здійснення державного
управління, встановлення і забезпечення громадського порядку, здійснення
наглядової діяльності органів виконавчої влади при вирішенні
індивідуальних адміністративних справ й застосуванні адміністративних
стягнень у випадках адміністративних правопорушень’.

Виходячи з положень адміністративного права, фінансово-правові норми
встановлюють організаційні форми управління фінансовою та кредитною
системами і регулюють відносини, що виникають безпосередньо при
мобілізації, розподілі та використанні фондів коштів. Ні законодавчі, ні
виконавчі органи держави, ні судові не можуть здійснювати свої завдання
і функції без матеріального забезпечення, що має грошовий характер. Для
цього необхідна чітка правова регламентація відносин, що її забезпечує
фінансове законодавство.

Фінансове право межує з трудовим і пенсійним у тій частині, яка
стосується регулювання відносин з приводу створення державних
позабюджетних цільових Пенсійного фонду та Фонду соціального
страхування, із земельним правом — у зв’язку з обкладанням податком
власників землі. У випадках порушення фінансового законодавства,
особливо бюджетного і податкового, застосовується кримінальна
відповідальність.

Норми фінансового права покликані не тільки регулювати фінансові
відносини. Вони впливають на все суспільне життя в країні. У сфері
ідеології значення фінансового права зумовлено зростанням суспільної
свідомості громадян України, рівня їх освіти і культури, що
супроводжується підвищенням вимог до форм і методів державного
управління фінансами і в той же час більш свідомим розумінням реалізації
фінансово-правових норм. Із зростанням правосвідомості громадян України
підвищується ефективність дії фінансових нормативно-правових актів.
Рішення Верховної Ради України про зниження ставок прибуткового податку
з населення (від 40% до 13%) та податку на додану вартість з 1 січня
2004 р. має дві сторони: з одного боку — це зменшення податкового тягаря
платників, з другого — це пов’язано з величезним скороченням надходжень
до бюджетів усіх рівнів. Однак, держава йде на це, сподіваючись на вихід
«із тіні» великих доходів у зв’язку зі зменшенням податкових платежів.
Усі ці заходи держава проводить за допомогою фінансово-правових норм.

Роль фінансового права зростає у сфері фінансової політики, що пов’язано
Із розширенням демократії як головного напрямку розвитку суверенної
державності в Україні, коли громадяни активно беруть участь не тільки у
правозастосовніи діяльності, але й у розробці пропозицій до фінансового
законодавства. Бюджетний кодекс України в ст. 28 передбачив доступність
інформації про бюджет шляхом оприлюднення проекту закону про державний
бюджет; закону про Державний бюджет на відповідний період з додатками,
що є його невід’ємною частиною, та іншої інформації про бюджет держави,
рішень про місцеві бюджети. Така інформація дає можливість громадянам
зрозуміти бюджетно-фінансову політику держави і висловити свої
пропозиції, направлені на покращання державних рішень у галузі фінансів.

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Похожие записи