Поняття цивільного процесуального права і його значення. Місце
цивільного процесуального права в правовій системі України

Цивільне процесуальне право — це сукупність і система правових норм,
предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення
правосуддя у цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції.
Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження у цивільних
справах, встановлений ЦПК та іншими законами України. Цей порядок
складається з провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що
виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, і
справ наказного і окремого провадження, тобто з провадження в цивільних
справах.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет
цивільного процесуального права визначається: системою процесуальних
дій, що виконуються судом, учасниками процесу; змістом, формою, умовами
виконання процесуальних дій; системою цивільних процесуальних прав і
обов’язків суб’єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних
процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і
обов’язків.

Сукупність цивільних процесуальних прав і обов’язків та процесуальних
дій щодо їх реалізації становить зміст процесуальної діяльності
суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин: судів — щодо розгляду і
вирішення цивільної справи, перевірки законності та обґрунтованості
постановленого у справі рішення; осіб, які беруть участь у справі, —
щодо захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав,
державних і громадських інтересів; інших учасників процесу — щодо
сприяння суду і особам, які беруть участь у справі, у здійсненні
покладених на них процесуальних функцій.

Питання про предмет регулювання цивільного процесуального права у науці
цивільного процесу вирішується неоднозначно. Положення, що таким
предметом є лише процесуальні дії суду і учасників процесу!, не
відповідає цивільному процесуальному законодавству, численні норми якого
визначають процесуальні права і обов’язки таких осіб (статті 27, 31, 32,
34, 35, 36, 46, 50, 52 ЦПК України). Не відповідає ЦПК України включення
до предмета цивільного процесуального права лише цивільних процесуальних
прав і обов’язків суб’єктів правовідносин1, якими визначаються також
процесуальні дії (ст. 130 ЦПК України).

Викликає заперечення концепція, за якою до предмета регулювання
цивільного процесуального права включаються суспільні відносини, що
виникають у процесі несудового порядку розгляду цивільних справ
(третейським судом, нотаріусом та ін.)2. У діяльності щодо застосування
права такими органами і організаціями реалізуються загальні із
судочинством функції — правозахисна, запобіжна і виховна, але способи і
методи їх реалізації різні. Численні організаційні та функціональні
принципи мають специфічний характер: третейське провадження не
притаманне судочинству. Процесуальний порядок судочинства у цивільних
справах є формою здійснення правосуддя, провадження у третейських судах
не є правосуддям. Судочинству надано пріоритет перед іншими формами
захисту права -— адміністративною і громадською; суддя при розгляді
заяви про видачу виконавчого листа перевіряє законність і
обґрунтованість рішень третейського суду (ст. 56 Закону України «Про
третейські суди»).

Правовідносини, що складаються між загальним судом загальної юрисдикції
і учасниками цивільного процесу, відрізняються від правовідносин, що
виникають між господарським судом (який є спеціалізованим судом
загальної юрисдикції) і учасниками господарського процесу. В
господарському суді спори вирішуються суддею одноособово. Порядок
ведення засідання визначається суддею, а у разі розгляду справи трьома
суддями — суддею, головуючим у засіданні (ст. 74 ГПК України). Спрощений
процесуальний порядок розгляду справ, встановлений обов’язковий
претензійний порядок, інші правила підсудності тощо1. Отже, система норм
права, які врегульовують цивільне судочинство, і система норм права, що
врегульовують порядок провадження в інших юрисдикційних органах,
відрізняються за предметом правового регулювання і не поєднані в одній
галузі. Вони становлять самостійні процесуальні галузі права —
цивільно-процесуальну, адміністративно-процесуальну,
господарсько-процесуальну, нотаріально-процесуальну,
третейсько-процесуальну.

Але господарське і цивільне судочинство згідно зі ст. 124 Конституції
України здійснюється відповідно спеціалізованими і загальними судами,
які складають систему судів загальної юрисдикції, тому врегульований
законом порядок здійснення судочинства зазначеними судами має бути
уніфікований шляхом створення єдиного кодексу, який визначав би
процесуальний порядок діяльності наявних і створених у майбутньому як
загальних, так і спеціалізованих судів загальної юрисдикції.

Такі ЦПК діють у Азербайджанській Республіці (статті 1, 24-27 ЦПК),
Республіці Казахстан (ст. 24 ЦПК).

Цивільне процесуальне право України як самостійна галузь
характеризується також методом правового регулювання.

Метод цивільного процесуального права у науці визначається в загальних
рисах, але вихідні положення можуть служити правильному розкриттю його
змісту2. Метод — це сукупність закріплених у нормах цивільного
процесуального права способів і засобів впливу на відносини, що
регулюються, і поведінку їх суб’єктів. Він обумовлюється специфічними
властивостями предмета регулювання цивільного процесуального права,
соціальними функціями, які виконує ця галузь права, і органічним її
зв’язком з галузями матеріального права. За змістом метод цивільного
процесуального права є імперативно-диспозитивним і характеризується
нормативним визначенням: підстав виникнення, розвитку і припинення
цивільних процесуальних правовідносин, характеру правових зв’язків між
його суб’єктами; процесуально-правовим становищем суду, учасників
процесу; цивільних процесуальних дій — їх змісту, форми, порядку
виконання; цивільних процесуальних санкцій..]-! Імперативний метод
впливу на поведінку суб’єктів регульованих відносин закріплений у нормах
права, що встановлюють зобов’язання, заборони і примус.

Зобов’язання — обов’язок конкретної активної поведінки (ст. 50 ЦПК
України — свідок зобов’язаний з’явитися до суду і дати правдиві
показання про відомі йому обставини; статті 53, 54, 55 та ін. ЦПК
України); заборони — заборона виконання певних дій і бездіяльності,
зокрема заборона спорів між судами про підсудність (ст. 117 ЦПК
України); примус — вплив, спрямований на забезпечення виконання правил
окремих норм цивільного процесуального права (статті 91-94 ЦПК України).
Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами
суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в
межах, встановлених нормами ЦПК України (статті 27, 31). Імперативний
спосіб виявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган
держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує керівну
роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні
підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання
обов’язків. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, що виникають у
процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов’язковий характер.
Зазначені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають
істотну особливість — вони водночас є його обов’язками. Разом з тим у
деяких нормах права визначається дозволена поведінка суду. Від його
розсуду залежить прийняття зустрічного позову (ст. 123 ЦПК України),
забезпечення позову (ст. 153 ЦПК України), зупинення провадження (ст.
202 ЦПК України).

^

тановище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони
наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб’єктивних
матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі
вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних
процесуальних гарантій.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інших осіб, які не
належать до осіб, що беруть участь у справі, визначається в основному не
дозволеністю поведінки, а обов’язком таких осіб діяти певним чином
(статті 50, 53-55 ЦПК України).

Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим
видом юридичних фактів — процесуальних дій суду і осіб, які беруть
участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних
правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання
обов’язків. Гарантіями їх реалізації є цивільні процесуальні санкції.
Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання
обов’язків. Це — примусове припинення неправомірних процесуальних дій,
скасування незаконних і необґрунтованих рішень, застосування способів
забезпечення доказів і позову, відшкодування заподіяних збитків,
примусовий привід, видалення із залу судового засідання. У санкціях
впроваджено позитивне зобов’язання і примушування, що характеризує їх
імперативність. Отже, метод правового регулювання цивільного
процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним і
забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що
регулюються, і поведінку його суб’єктів, як дозвіл, зобов’язання,
заборона і примус.

Як самостійна галузь, цивільне процесуальне право України
характеризується певною системою.

Система цивільного процесуального права — це сукупність норм та
інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання.
Вона визначається структурою ЦПК України та складається з двох частин —
загальної і особливої. 24

Загальна об’єднує норми й інститути цивільного процесуального права, що
мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій
цивільного процесу (розділ І ЦПК України). До особливої частини включені
норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ
за стадіями судочинства (розділи ІІ-Х ЦПК України).

Цивільному процесуальному праву належить значна роль в управлінні
суспільством, у забезпеченні соціально-економічних і політичних
перетворень у країні, оскільки ним закріплений процесуальний порядок
захисту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод
громадян та їх інтересів, гарантованих Конституцією України та іншими
законами, а також прав і охоронюваних законом інтересів приватних,
колективних, державних підприємств, установ, організацій і держави.
Цивільне процесуальне право забезпечує зміцнення законності, запобігання
цивільним правопорушенням і формування в правовій свідомості громадян та
посадових осіб принципу справедливості.

Місце цивільного процесуального права в правовій системі України

Цивільне процесуальне право є складовою системи права України, воно
тісно пов’язане з іншими його галузями, які взаємодіють між собою і без
якого нормальне функціонування її неможливе. Визначальним для цивільного
процесуального права є встановлення конституційним правом основ
організації і принципів здійснення правосуддя в нашій країні, а також
підґрунтя правового становища громадян, у тому числі У взаємовідносинах
із судом (розділи II, VIII Конституції України). Цивільне процесуальне
право розвиває ці положення Щодо цивільного судочинства, а також
забезпечує захист конституційних прав і свобод.

Зв’язок цивільного процесуального права з цивільним, сімейним, трудовим
та іншими галузями матеріального права визначається необхідністю
примусової реалізації норм матеріального права органами правосуддя.
Цивільне процесуальне право є формою, що забезпечує життєдіяльність норм
матеріального права, захист і примусову їх реалізацію. На зв’язок
цивільного процесуального права з іншими галузями вказує ст. 15 ЦПК
України, де встановлено, що законодавство про цивільне судочинство
визначає порядок розгляду справ у спорах, що виникають з цивільних,
сімейних, житлових, земельних та інших правовідносин, а отже, — захист
порушених, невизнаних або оспорюваних майнових або немайнових прав,
свобод чи інтересів (статті 1, 3, 15 ЦПК України, ст. 16 ЦК України).

В умовах розвитку товарного виробництва здійснення майнових і особистих
немайнових прав і охоронюваних законом інтересів забезпечується у
добровільному порядку. Наявність спірності в існуючих між сторонами
цивільних правовідносинах обумовлює необхідність їх врегулювання
примусовим шляхом. Але право є ніщо без апарату, здатного примушувати
дотримуватися норм права. Таким апаратом примусу є суд, порядок
діяльності якого щодо розгляду і вирішення цивільних справ врегульований
нормами процесуального права. Взаємозв’язок між цивільним матеріальним і
процесуальним правом виявляється також в окремих нормах та інститутах
цивільного права. Його норми визначають обставини, сукупність юридичних
фактів, що становлять підставу позову, предмет доказування і підлягають
з’ясуванню в цивільному судочинстві при розгляді конкретних справ.
Врегульовані ЦК України форми правочинів визначають і допустимість
засобів доказування в цивільному судочинстві (статті 203, 218 ЦК
України, ст. 59 ЦПК України).

Інший зв’язок існує між цивільним процесуальним і кримінальним
процесуальним правом. Як одне, так і друге право регулює суспільні
відносини, що виникають у сфері здійснення правосуддя, побудоване на
одних і тих самих принципах, має одну конституційну основу. Цивільні і
кримінальні справи розглядає один і той самий суд обраними чи
призначеними суддями колегіально, незалежно, гласно, державною мовою
судочинства із забезпеченням права на захист тощо. Цивільне процесуальне
право і кримінальне процесуальне право мають рівнозначні інститути в
доказовій діяльності та стадії судочинства. Поряд з цим цивільне
процесуальне право і кримінальне процесуальне право відрізняються
предметом правового регулювання і методами державного примусу, що їх
застосовує суд до порушників норм цивільного і кримінального права.

У цивільному процесі відсутній інститут обов’язкового захисту
обвинуваченого. У кримінальному процесі в суб’єктах права порушення
кримінальної справи повністю реалізується принцип публічності, що лише
частково притаманне цивільному процесу, в якому домінуючим є принцип
диспозитивності.

Рекомендована література

Шевчук П. І., Кривенко В. В., Ярема А. Г. Проблеми судово-правової
реформи // Вісник Верховного Суду України. — 1997. —№ 1. .

Арапов Н. Т. Проблеми теории и практики правосудия погражданским делам.
— Л., 1984.

Горшенев В. М., Крупник В. Г., Мельников Ю. И. и др. Теорияюридического
процесса. — X., 1985.

Дмитриев Ю. Л., Черемньїх Г. Г. Судебная власть в механизмеразделения
власти и защита прав и свобод человека // Гос-во и право. — 1997. — № 8.

Комаров В. В. Метод правового регулирования гражданскихпроцессуальньїх
отношений. — X., 1980.

Савицкий В. М. Язьік процессуального закона. — М., 1987.

СахноваД. В. Реформа цивилистического процесса: Проблемии перспективи //
Гос-во и право. — 1997. — № 9.

Фахутдинов Я. Ф. Источники гражданского процессуальногоправа. — Казань,
1986.

Чечина Н. А. Основньїе направлення развития наукисоветского
гражданского процессуального права. — Л., 1987.

Міхеєнко М. М., Молдаван В. В., Радзієвська Л. К. Порівняльне судове
право. — К., 1993.

Проблеми гражданского процессуального права / Под ред.проф. В. В.
Комарова. — X., 2002.

Похожие записи