Поняття цивільного права та його місце в системі права України

Традиційно ще із часів римського права право розглядається як система
(ігноруючи, на превеликий жаль, ознаки права взагалі, говорять
сукупність) правових норм, що регулюють суспільні відносини. Воно
поділяється на два блоки: публічне право, яке регулює відносини на
користь держави та приватне право, яке регулює відносини на користь
окремого суб‘єкта. Мова йде про дві надгалузі права: публічне та
приватне право. Вони мають свій механізм, свої засоби, свої юрисдикційні
форми. Кожна із цих супергалузей має свою історію, своїх ідеологів та
противників і як наслідок – проблеми об’єктивного і суб’єктивного
походження.

Цивільне право призване врегулювати особисті немайнові та майнові
відносини (цивільні відносини), що засновані на юридичній рівності,
вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст.1 ЦКУ).
Ці відносини є найбільш поширеними, зустрічаються на кожному кроці
настільки часто, що стали звичаєвими і ми інколи не замислюємося над їх
правовою суттю, над тим, що вони є предметом правового регулювання, що
може бути інакше, що можуть виникнути нестандарті ситуації за яких
порушуються права і охоронювані законом особисті й майнові інтереси
учасників цих відносин. Лише коли виникає конфлікт, коли порушуються
право чи інтерес, більшість пересічних громадян намагаються порівняти
свої, інколи безграмотні з правового боку дії, із вистражданою
тисячолітньою практикою конструкцією закону і віднайти справедливе
вирішення проблемної ситуації. Але при достатньому знанні права її
просто-напросто можна було б уникнути. В цьому власне й проявляється
значення права і зокрема цивільного. В цьому перевага і вигода його
знавців.

Загалом право розуміється у декількох аспектах: побутовому, соціальному,
юридичному і філософському. Сучасна наука дає можливість сприймати право
у контексті права людини і традиційному: суб’єктивному і об’єктивному
сенсі. Останнє інколи ототожнюється з писаним правом, яке ще прийнято
називати позитивним правом. Крім цього склались певні системи права, що
мають спільні корені або ознаки. Такими є мусульманське право або
європейське право.

Сучасне цивільне право розвивається досить суперечливими шляхами: то на
основі національної самобутності, то на основі багатовекторності, то на
основі адаптації до законодавства Європейського Союзу. За цього виникло
безліч течій його сприйняття та розуміння.

У правовідносини їх учасники вступають здебільше самостійно задля
задоволення своїх потреб та інтересів. Учасники цих відносин (люди чи
створені людьми певні соціальні утворення) виступають носіями
притаманних їм загальних чи спеціальних суб’єктивних прав і юридичних
обов’язків. Соціальні утворення отримали назву юридичних осіб. Як такі в
цивільних правовідносинах приймає участь сама держава та органи
місцевого самоврядування. В приватних правовідносинах держава виступає
на рівні з іншими особами, а як юридична особа має особливі правові
форми охорони прав та попередження зловживань.

Відомо, що право як система встановлених чи санкціонованих державою
обов’язкових до виконання норм–правил поведінки, є регулятором
суспільних відносин і підтримується примусовою силою держави. Сила цього
підтримання не є однаковою для всіх норм права. В одних випадках держава
створює спеціальні органи для підтримання імперативів, а в других – за
диспозитивності правового регулювання вмішується у ці відносини лише за
ініціативою їх учасників. Крім цього доцільність такого втручання
залежить від мети, що ставиться перед суспільством і державою.

Основне значення в правовій державі має людина її права і правомірні
охоронювані законом інтереси. У приватній сфері поведінка людини
зумовлена об’єктивними біологічними, економічними, соціальними потребами
і може коригуватися суб’єктивними (особливості психомоторної діяльності)
чинниками. За таких умов значна увага як корелятам юридично значимої
поведінки людини мають її інтереси. Вони здебільше задовольняються самою
людиною виходячи із її внутрішнього права, внутрішньої культури,
виховання. Самі інтереси людини, а організованого суспільства тим
більше, можуть бути далекоглядними (стратегічними) і найближчими
(тактичними).

Стратегічні інтереси можуть змінюватися на певних історичних, особливо
переломних етапах розвитку суспільства, що проявляється так чи інше в
праві. Якщо це так то і зміст права може змінюватися, а через зміну його
акцентів змінюються й функції (службова роль) права.

Таким чином коли ми говоримо про право, то слід визначитися в його
основних завданнях на певному етапі розвитку суспільства. Якщо у
сучасних умовах потрібна самодостатність суб’єктів то ми повинні
розкрити потенціал людини, її розкріпостити, надати можливість проявити
себе та свої інтелектуальні здібності, надати можливості для
самореалізації майнової самодостатності. Відповідно право як основний
інструментарій вирішення цього завдання повинне гармоніювати із
внутрішнім правом людини, слугувати її правам і інтересам. Тоді слід
виходити з теорії природного права, де правом є внутрішня воля вільної в
правослухняної людини. У відносинах приватного характеру внутрішнє право
людини може домінувати над писаним (позитивним) правом. З часом в
громадянському суспільстві воно стає приоритетним.

Проте, нині ми орієнтуємось на усереднену модель правомірної поведінки,
що від імені держави нормотворчим органом розведена у ранг закону.

Але у відносинах між суб’єктами вони можуть керуватися своїм правом і
діяти у своєму власному чи узгодженому інтересі. Це триває доти доки їх
інтереси не входять у протиріччя один одному чи з інтересами інших осіб.
Тут поки існує держава повинен бути усереднений підхід до регулювання
певних юридично значимих відносин. Коли між учасниками цивільних
правовідносин виникає суперечка і вона передається на розгляд інших осіб
і особливо державних органів (суду) то слід виходити із формалізованої
норми права.

За таких обставин позитивним приватним правом моделюється лише
усереднена модель поведінки, а основне віддається на розсуд учасників
правовідносин. Власне це й повинне бути характерне для приватного права.
Такий підхід побудований на новому світогляді і уявленні про роль і
значення людини. Звідси філософський світогляд людини як учасника таких
відносин визначає стратегію і інтерпретацію сучасного цивільного права.

Цивільне право, як частина правової системи складається з норм права.
Але вони здебільше мають диспозитивний, а не імперативний характер і
слугують бажаною моделлю поведінки для суб’єктів. З огляду на це
традиційні підходи до системи права взагалі і цивільного зокрема
потребують певного критичного аналізу. Це зв’язано з поділом права на
публічне в приватне. Перше слугує інтересам держави і його регулювання
здійснюється з позиції сили, то друге в інтересах окремої незалежної і
вільної фізичної або юридичної особи на засадах диспозитивності.

Тому суб’єктам надані широкі права відповідно до їх власного інтересу,
можливостей та побутової чи кваліфікованої усвідомленості самостійно
моделювати свої юридично значимі дії. Цей підхід має конституційний
ранг. Відповідно до ст. 8 Конституції України визнано і гарантовано дію
принципу верховенства права, що притримується загального правила:
дозволене все те, що не заборонене законом. У той же час ніхто не може
бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Якщо виходити з того, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю (ст. З Конституції України) то галузеве законодавство повинно
бути підкорене цьому основному детермінанту правового регулювання. Таким
чином слід відзначити детермінанти правового регулювання приватним
правом України. Серед них — основні цінності суспільства. Це людина,
права і законні інтереси фізичних і створених фізичними особами
юридичних осіб, потреби інтеграції у світове співтовариство, створення
для людини сприятливої правосфери у якій людина може забезпечити свої
матеріальні і духовні потреби самостійно або за допомогою інших осіб на
економічній чи іншій довірчій основі.

Відносини, що регулюються цивільним правом формалізовані У Цивільному
кодексі України (ЦКУ). Згідно його ч. 1 ст. 1 цивільним законодавством
регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні
відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні,
майновій самостійності їх учасників. Основним у вирішені його природи та
спрямованості є характер та вид урегульованих суспільних відносин,
спосіб впливу на поведінку їх учасників, способи формування
юридично-значимої поведінки при реалізації своїх прав та правомірних
інтересів, визначення меж та способів виконання обов’язку зобов’язаних
осіб. Окрім цього, немаловажне значення має і спосіб та порядок захисту
порушених прав і законних інтересів.

Поняття цивільного права зумовлене загальними підходами, що визначились
у правовій науці. Термін «цивільне право» традиційно розглядається в
чотирьох аспектах:

базова галузь права яка регулює майнові і особисті немайнові відносини
між не підпорядкованими, юридично самостійними і автономними суб’єктами
права. Ці відносини можна охарактеризувати як відносини рівних перед
рівними. Інакше вони йменуються відносинами по горизонталі. Як базова
галузь права України цивільне право слугує основою для врегулювання на
тих же засадах інших відносин приватного характеру: сімейних, земельних,
трудових та інших. При уважному аналізі переважна частина так званих
господарських відносин теж є приватними і побудованими на засадах
цивільного права;

галузь законодавства – система норм права якими регулюються
цивільно-правові відносини (майнові і особисті немайнові та інші).
Цивільне законодавство прийнято ще називати позитивним правом. При тому
в правових порядках цивільне законодавство – ядро приватного права й
передує публічному законодавству, визначає його спрямованість.

Разом з тим слід зважати, що формується нова правова культура на основі
природного права людини та його цінності. Відтак й змінюються пріоритети
у регулюванні. Це має позитивне значення (розкріпачує лбюдину у
здійснення свого права) та негативне (надає можливість доволі вільно
трактувати суб’єктивні права і загрожує не автентичності
правозастосування);

наука – вчення, теорії, наукові концепції про врегульовані цивільним
правом відносини та їх елементи, систематику, взаємодію з іншими
галузями права тощо;

навчальна дисципліна – встановлені кваліфікаційними вимогами до
спеціаліста та програмою курсу Цивільне право України основні знання і
вміння яких повинні осягнути особи, що навчаються, а також методи їх
викладання.

>

< >  

X

????n?відображає об’єктивні відносини, що складуються при задоволенні
життєво-важливих потреб людини, обслуговуванні економічного обігу.
Об’єктивна зумовленість цього права є підставою для його універсалізації
в межах певних формацій. Особливість цивільного права полягає у тому, що
воно регулює нормальні значимі з точки предмету правового регулювання
людські стосунки. Коли ці стосунки виходять за межі і порушують права і
інтереси їх учасників цивільне право на засадах компенсаторності їх
підправляє до нормального стану.

Це право має глибокі гносеологічні корені і сягає в глибину тисячоліть.
За цей період вироблені сталі підходи, конструкції. Найбільш вивершеною
була конструкція римського цивільного права, яка рецептована більшістю
країн світу. За своєю ідеологією сучасне цивільне право і
цивільно-правова культура в Україні базується на засадах німецького
цивільного права.

Цивільне право характеризується такими моментами:

є незмінним атрибутом соціальної, демократичної, правової держави з
ринковою економікою;

складає основну частину всякої розвинутої правової системи;

своїми коренями сягає глибин людської цивілізації, але найбільшого
розквіту отримало в jus civile (римському цивільному праві), внаслідок
чого було рецептованим європейськими країнами, а з часом так чи інше
більшістю країн світу;

відноситься до фундаментальних галузей права які регулюють найбільш
значимі для життя і соціального буття людини відносини;

пронизане гуманістичною ідеєю і призначене охороняти життя, здоров’я,
особисту недоторканність, права і законні інтереси людини;

виконує основне регулятивне навантаження нормальних найбільш
застосовуваних у житті та об’єктивно необхідних потреб з приводу чого
люди і вступають у правовідносини;

стосуються прямо або опосередковано всіх відносин що торкаються життєво
важливих інтересів людини;

розраховане на максимальне задоволення потреб і інтересів людини згідно
його матеріальних, інтелектуальних, фізичних і інших здібностей;

— визначально виходить із визнання товарності майнових відносин і
розраховане на регулювання товарообмінних ринкових відносин між окремими
товаровласниками. По суті є відображенням і юридичною формою економічних
відносин;

— має найбільш поліваріантний набір диспозицій у поведінці суб’єктів,
які до того надають можливість в певних межах їх модифікувати самими
учасниками правовідносин до їх користі;

регулює особисті відносини між людьми на основі християнських цінностей
та суспільної моралі – системі етичних норм, правил поведінки, що
склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних
цінностей, уявлень про добро, честь , гідність,громадський обов’язок,
совість справедливість (ч.10 ст.1 Закону України “Про захист суспільної
моралі”;

складає основу формування професійного обліку юриста.

Місце цивільного права в системі права України зумовлене його функціями
та впливом на інші галузі права України. Перш за все слід вияснити як це
право, що виходить від держави забезпечує її основне завдання –
забезпечення людини, її життя та здоров’я честі та гідності,
недоторканності і безпеки (ст. 3 Конституції України). Якщо засобами
публічного права ці визначальні цінності забезпечуються як елемент
соціальної політики чи охорони правопорядку, то лише цивільним правом
сама особа може проявити турботу про себе, своє здоров’я, життя та
здоров’я близьких, майно та майнові інтереси. За допомогою договору
охорони можна убезпечити себе, своє здоров’я майнові інтереси, на основі
платного медичного обслуговування отримати кваліфіковану медичну
допомогу, в тім числі замінити ушкоджений орган, поновити своє добре
ім’я, або принаймні компенсувати заподіяну моральну шкоду.

Якщо виходити з того, що саме цивільне право юридично оформляє
економічні за суттю відносини то саме йому відводиться основна роль у
забезпеченні стабільності економіки, формуванні економічних спільнот,
механізму їх взаємодій для досягнення індивідуальних і спільних
інтересів. В основу регулювання товарно-грошових відносин покладено
механізм цивільного права яке засноване на свободі власності, свободі
договору, свободі підприємництва.

З відходом від планових засад і централізації економіки значно зросла
роль цивільно-правового договору в упорядкуванні зв’язків між окремими
товаровиробниками в тім числі й суміжниками і споживачами. При тому
значно збільшилася кількість та види договорів, ускладнився їх зміст,
способи, механізм укладання і забезпечення.

Більш того сучасне цивільне право по мірі втягнення в інтеграційні
процеси нових країн та нових сфер суспільного буття все більше набуває
універсальності. Запозичення виправданих практикою цивілістичних
конструкцій зближує законодавства окремих країн, а розроблені стандарти
соціального буття тому лише сприяють. У економічній сфері взагалі і все
більшої ваги набуває міжнародне приватне право.

Цивільне право склало основу приватного права взагалі. З визнанням праці
товаром його положення поширюються на трудове право та інші галузі прав.
Цивільне право стало регулювати ці відносини, які раніше знаходилися
виключно у сфері публічного права (земельні). Тож виникає можливість для
субсидіарного застосування при урегулювання певних відносин норм однієї
основної та іншої предметної галузі права. Наприклад, при регулюванні
відносин стосовно землі необхідно застосувати поряд з нормами ЦКУ і
норми ЗКУ. Воно тісно взаємодіє з процесуальним правом. Матеріальне
право власне забезпечується можливостями процесуального права та інших
галузей права. Так в ряді випадків адміністративне і кримінальне
провадження дає матеріали для доказування прав учасників цивільного
процесу і відповідно захисту порушених цивільних прав і охоронюваних ним
інтересів.

З урахуванням наведеного цивільне право – система правових норм, які на
засадах приватності регулюють майнові, особисті немайнові, організаційні
та інші відносини між незалежними, майново уособленими учасниками
притаманними цивільному праву способами формування їх поведінки задля
задоволення потреб і законних інтересів людини та створених людьми
соціальних утворень.

Література:

Азімов Ч. Поняття і зміст приватного права /Вісник Академії правових
наук.-№14.—С.50,

Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права / Вісник Академії
правових наук. -№16.-С.143,

Бірюков І. Предмет і метод приватного права //Право України. — 2002.
–№3. –С. 34-36,

Братусь С.Н. Предмет и система гражданского права. М., 1963, .,
Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,

Підопригора О. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права як
методологічна проблема вітчизняного правознавства /Вісник Академії
правових наук -№31,-С.77,

Свердлик Г.Д. Принципы советского гражданского права. Красноярск.1985,

Шишка Р.Б. Предмет цивільного права /Вісник університету внутрішніх
справ 6’1999, — С.22-27,

Ми наполягаємо на тому, що право є системою і рішуче відхиляємо тезу
про те, що право – сукупність правових норм. Систематика права
побудована на певних підходах, залежностях одного рівня норм від інших,
сталостях цих підходів, єдності і диференціації цивілістичних
конструкцій тощо.

Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня у справі №1-10/2004
за офіційним тлумаченням терміну „охоронюваний законом інтерес”
постановлено, що у логічно-смисловому зв’язку з епоняттям „права” треба
розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним благом, як
зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у
суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом
судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення
індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і
законм України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності,
розумності та іншим загальноправовим засадам // Урядовий
курєр.-2004.-№239

Загалом такі вимоги визначаються державними стандартами освіти за тією
чи іншою спеціальністю. Зокрема це спеціальності правознавство,
правоохоронна діяльність. Цивільне право викладається і в деяких вузах
економічного і гуманітарного спрямування

Останнім часом появилась ціла низка гідних уваги підручників та
посібників. Серед останніх звернемо увагу на наступні: Цивільне право
України: Навч. посіб. /Ю.В.Білоусов, С.В.Лозінська, С.Д.Русу та ін. – За
ред. Р.О.Стефанчука.-К.: Наукова думка; Прецедент. 2004.-448с.; Цивільне
право України: Навчальний посібник / За заг. ред. І.А.Бірюкова, Ю.О.
Заіки. К.: Істина. 2004. 224с.; Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар
В.М. та ін. Цивільне і сімейне право України: Навчально-практичний
посібник. Вид. друге, перероб. і доповн. За ред. Є.О.Харитонова,
А.І.Дрішлюка –Х.: ТОВ “Одісей”, 2003, 648с.

Розробкою навчальної літератури з цивільного права переймаються фахівці
Києва, Харкова, Одеси, Львова. Заявили про себе цивілісти Хмельницького,
Дніпропетровська.

Визначально на території сьогоднішньої України діяло звичаєве право. У
подальшому на формування цивільного права спочатку вплинула візантійська
культура яка виявилась напрочуд сприйнятною для заповнення прогалин
звичаєвого права, відповідала ідеї верховенства держави над людьми і
класами, була зв’язана з релігією яка теж пристосувала ідеї римського
цивільного права до своїх потреб, популярністю імперської правової
традиції у сусідніх країнах (Харитонов Є.О. Історія приватного права
Європи: Східна традиція. Одеса, Юрид. літ. 2000. –С.178-179). Із
запозичення Київською Руссю християнства з Греції та Візантії прибули
священники, архітектори, художники які принесли із собою культурні в
тому числі, правові цінності. У подальшому особливе значення у цьому
відіграли Базиліки принцип побудови яких потім був покладений у Звід
законів Російської імперії.

Територія сьогоднішньої Західної України була під впливом німецької
трактовки римського цивільного права. Це зумовлено історичною долею
українських земель які передували від впливом греко-візантійського Сходу
та латинського Заходу. Довгий час перебування під шляхтою та Литвою
теж не пройшло даром.

З приєднанням України до Росії вона була втягнута в
загальнодержавний напрямок формування її правової і зокрема
цивілістичної культури. Більшість російських юристів отримували освіту у
Німеччині. До того традиційна пов’язаність долі Російської імперії з
Німеччиною теж вплинуло на формування її правових традицій. Опісля
французький напрям російської политики привніс ідеї Code Napoleone.

В радянський період цивільне право розвивалось відповідно його
публічної доктрини: в праві приватним все публічне.

Новітня кодифікація цивільного права є наслідком якісної зміни
соціальних цінностей в українському суспільстві, відображенням процесів
інтеграції і глобалізації. Напрям останньої – адаптація законодавства
України до законодавства ЄС.

Урядовий кур’єр,-2003, -№245.

Похожие записи