Реферат на тему:

Поняття адміністративного захисту авторського права і суміжних прав

Найголовнішими завданнями, які стоять перед Україною сьогодні, є вступ
до Всесвітньої організації торгівлі та входження до європейського
правового і економічного поля. На заваді цим благородним цілям стоїть,
крім іншого, незадовільне становище у сфері інтелектуальної власності.
Тому приведення законодавства України у відповідність до вимог
міжнародних договорів та забезпечення ефективного застосування
законодавства у сфері інтелектуальної власності, що означає також і
ефективний захист інтелектуальної власності, в тому числі
адміністративний, є першочерговими питаннями для нашої держави. Слід
відзначити, що адміністративний захист авторського права і суміжних прав
було закріплено у законодавстві України лише в 2001 р.1, тому і наукових
розробок на цю тему на сьогоднішній день практично немає. Все це
зумовлює нагальну необхідність дослідження поняття і змісту
адміністративного захисту авторського права і суміжних прав у нашій
країні.

У даному дослідженні ми в основному спиралися на праці
вчених-адміністративістів, які розглядали питання адміністративного
захисту взагалі, адміністративного процесу, адміністративного примусу та
адміністративної відповідальності: О. П. Альохіна, О. М. Бандурки,
Д. М. Бахраха, А. С. Васильєва, І. П. Голосніченка, В. І. Манохіна,
Н. Г. Салищевої, С. С. Студенікіна та ін.

Основною метою статті є вивчення співвідношення термінів «охорона» і
«захист», особливостей понять «охорона та захист авторських і суміжних
прав», аналіз змісту категорії «адміністративний захист» та,
врешті-решт, визначення поняття «адміністративний захист авторського
права і суміжних прав».

Починаючи розгляд питання про захист об’єктів інтелектуальної власності,
слід відзначити, що у великій кількості публікацій під такими назвами
йдеться не про захист, а про охорону результатів інтелектуальної
діяльності2. Саме тому питання про визначення поняття «захист» та його
місце серед інших правових категорій набуває особливого значення.

Отже, «охорона» і «захист» — яким чином вони співвідносяться? Є декілька
поглядів на це питання.

Так, тлумачний словник української мови ототожнює поняття «охорона» і
«захист». Л. В. Воєводін, посилаючись на словник російської мови, також
зазначає, що ці поняття в багатьох випадках збігаються, але привертає
увагу і до підстав для їх розмежування. Він стверджує, що звичайно
«захист» пов’язується з діяльністю, що здійснюється у випадку порушення
суб’єктивних прав (наприклад судовий захист). Захист передбачає заходи з
відновлення порушеного права (відміна або зупинення незаконних дій і
т.ін.). Поняття ж «охорона» означає діяльність, що забезпечує нормальну
реалізацію суб’єктивних прав, причому першорядне значення мають
профілактика, попередження, недопущення можливих порушень (запобіжні
заходи)4. Таким чином, практично «захист» і «охорона» протиставляються
одне одному. Д. М. Бахрах також протиставляє ці поняття, обираючи
критерієм їх поділу момент порушення прав: на його думку, до порушення
прав діють заходи охорони, а після порушення — заходи захисту. При цьому
під охороною розуміється сукупність різних взаємопов’язаних між собою
заходів, які здійснюються як державними, так і громадськими
організаціями і спрямовані на попередження порушень, усунення причин,
які їх викликали, і, таким чином, сприяють нормальному процесу
реалізації громадянами своїх прав і свобод. Під захистом Д. М. Бахрах
розуміє примусовий (щодо зобов’язаної особи) спосіб здійснення
суб’єктивного права, який застосовується в установленому законом порядку
компетентними органами або самою правомочною особою з метою поновлення
порушеного права.

Таке протиставлення видається штучним, так само, як і ототожнення
зазначених понять. Дійсно, поняття «захист» безпосередньо пов’язано з
конкретним порушенням. Але заходи захисту також застосовуються й у
випадку оспорювання прав. Крім того, метою застосування заходів захисту
є не тільки поновлення, а й визнання прав, а також припинення
правопорушення. Тому, на нашу думку, захист являє собою сукупність
заходів, спрямованих на відновлення, визнання прав та припинення
порушень прав, які застосовуються правомочною особою самостійно,
компетентним органом — самостійно або за зверненням правомочної особи.

Що ж до поняття «охорона», то слід відзначити, що охорона не припиняє
свою дію в момент порушення прав, а продовжує діяти на всіх стадіях
реалізації прав, у тому числі під час захисту. Зміст охорони чітко
окреслюється колом її функцій. Основні функції — це забезпечувальна і
захисна. Отже, не можна визначати охорону лише через забезпечення
нормальної реалізації прав. Неможливо щось забезпечувати абстрактно,
потрібні певні визначені заходи, спрямовані на примусове забезпечення
прав, певне реагування на порушення порядку реалізації прав з метою його
забезпечення. Відповідно, «охорона» і «захист» співвідносяться як ціле і
частина, захист є складовою частиною охорони. Таким чином, охорона — це
сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормальної реалізації
прав, а також на захист прав у випадку їх порушення або оспорювання.

Захист може здійснюватися у двох формах: юрисдикційній і
неюрисдикційній. Юрисдикційною формою захисту прав є діяльність
уповноважених державою органів із захисту прав, які порушені або
оспорюються, за відповідною заявою потерпілої особи або в ініціативному
порядку. В рамках юрисдикційної форми захисту виділяють загальний і
спеціальний порядок захисту. Загальним порядком захисту прав є судовий
порядок, а спеціальним — адміністративний. Неюрисдикційна форма захисту
являє собою сукупність самостійних законних дій осіб та організацій,
спрямованих на захист власних прав.

Повернемося до охорони та захисту авторських і суміжних прав. Слід
привернути увагу до того факту, що термін «охорона» в контексті
авторських і суміжних прав має певний додатковий відтінок значення,
оскільки він є визначальним для виявлення суб’єктів, об’єктів та змісту
авторських і суміжних прав. Так, коло об’єктів, коло й повноваження
суб’єктів, які підпадають під правове регулювання засобами авторського
права і суміжних прав, називаються такими, що охороняються. Отже,
охорона авторських і суміжних прав — це сукупність правових заходів, які
визначають об’єкти, суб’єкти і зміст авторських і суміжних прав, а також
забезпечують реалізацію та захист авторських і суміжних прав. У свою
чергу, захист авторських і суміжних прав — це сукупність заходів,
спрямованих на визнання, відновлення цих прав та на припинення їх
порушень, що застосовуються правомочним суб’єктом авторського і
суміжного права та (або) компетентним органом.

У зв’язку з наведеними визначеннями привертає до себе увагу той факт, що
в Законі України «Про авторське право і суміжні права» законодавець у
деяких випадках допускає змішування понять «охорона авторських і
суміжних прав» і «захист авторських і суміжних прав». Так, наприклад, п.
2 ст. 3 починається реченням: «Положення цього Закону спрямовані на
захист особистих немайнових прав і майнових прав», — за яким йде
перерахування суб’єктів, авторські права яких охороняються за
законодавством України. Пункт 4 ст. 44 Закону визначає: «Закінчення
строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком,
у якому закінчилися передбачені цією статтею строки захисту». Але вище
йшлося про строки охорони суміжних прав. Такі випадки потребують
виправлення.

Твердження, що охорона і захист авторського права і суміжних прав
співвідносяться як загальне й ціле, підтверджує зміст і структура Закону
«Про авторське право і суміжні права». Так, у преамбулі до Закону
зазначено, що Закон охороняє авторські та суміжні права, а розділ V
Закону має назву «Захист авторського права і суміжних прав» і містить
норми про порушення та способи захисту таких прав. Стаття 51 Закону
визначає, що захист особистих немайнових і майнових прав суб’єктів
авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку,
встановленому адміністративним, цивільним та кримінальним
законодавством.

Від загального поняття про охорону і захист авторського права і суміжних
прав перейдемо до питання про адміністративний захист авторського права
і суміжних прав. Насамперед з’ясуємо його місце в системі категорій
адміністративного права. Коротко зміст адміністративного способу захисту
можна охарактеризувати так: розгляд і вирішення скарг та заяв
відбувається в самому апараті державного управління, його компетентними
органами і працівниками, а судами — лише як виняток.

Відзначимо, що категорія адміністративного захисту, на відміну,
наприклад, від цивільно-правового захисту, не є категорією, що
традиційно розглядається науковцями. В адміністративному праві
традиційними категоріями, найближчими до адміністративного захисту, є
категорії адміністративного примусу, адміністративного процесу та
адміністративної відповідальності.

Останніми роками фахівці з адміністративного права дійшли згоди стосовно
тричленної класифікації заходів адміністративного примусу залежно від їх
мети і призначення:

адміністративно-попереджувальні заходи;

заходи адміністративного припинення;

адміністративні стягнення.

Усі три перелічених заходи адміністративного примусу використовуються
для забезпечення адміністративно-правової охорони, і лише два останні —
для забезпечення адміністративно-правового захисту. Знову ж таки
критерієм такого розмежування є наявність правопорушення. Отже, заходами
адміністративного захисту є заходи адміністративного припинення і
адміністративного стягнення.

Важливу роль у адміністративному захисті відіграє адміністративний
процес.

У науці адміністративного права є декілька точок зору на обсяг та межі
адміністративного процесу. Так, одна частина вчених-адміністративістів
вважає, що адміністративний процес являє собою сукупність певних
процесуальних правил, на підставі яких здійснюється виконавчо-розпорядча
діяльність. Друга група авторів наполягає на визначенні
адміністративного процесу як врегульованого правом порядку вирішення
індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління. Причому
під вирішенням індивідуально-конкретних справ розуміється
правозастосовна діяльність, включаючи прийняття актів державного
управління, провадження щодо пропозицій та заяв громадян і організацій,
провадження у справах про застосування заходів адміністративного примусу
тощо. І третя група науковців розглядає адміністративний процес у
найвужчому розумінні — лише як порядок застосування заходів
адміністративного примусу.

На сьогоднішній день більшість авторів схиляються до думки, що поняттям
адміністративного процесу все-таки охоплюється порядок діяльності
державних органів щодо застосування норм права з метою організації і
регулювання управлінських відносин. При цьому адміністративний процес
доцільно поділити на три частини: процес адміністративної
правотворчості, оперативно-розпорядчий процес та
адміністративно-юрисдикційний процес. Крім того, адміністративний процес
поділяється на різні види провадження. Розглянемо детальніше, що являє
собою адміністративна юрисдикція, оскільки саме ця частина
адміністративного процесу пов’язана з питанням адміністративного
захисту.

Адміністративна юрисдикція є виконавчо-розпорядчою діяльністю державних
органів, що має «негативний» характер. Це означає, що
адміністративно-юрисдикційний процес обслуговує вирішення певних
адміністративно-правових спорів. Аналіз законодавства та наукової
літератури дозволяє дійти висновку, що адміністративно-юрисдикційний
процес охоплює такі види провадження:

провадження за скаргами і заявами;

провадження щодо застосування заходів адміністративного попередження та
припинення;

провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Щодо першого виду провадження зазначимо, що як заходи адміністративного
захисту розглядаються лише подання заяв і скарг до органів державного
управління і відповідне вирішення справ безпосередньо органами
державного управління. Подання скарг на рішення, дії та бездіяльність
органів управління до суду не є заходом адміністративного захисту,
оскільки немає кваліфікаційної ознаки адміністративного захисту —
переважного розгляду спорів органом управління (судом — лише як
виняток).

У ході останнього виду провадження застосовуються заходи
адміністративної відповідальності. Заходи адміністративного припинення
та притягнення до адміністративної відповідальності можуть
застосовуватись як за зверненням особи, права якої порушуються, так і з
власної ініціативи компетентного органу.

Перейдемо до адміністративного захисту інтелектуальної власності. Слід
відзначити, що перший із визначених заходів адміністративного захисту —
подання заяв і скарг до органів державного управління і відповідне
вирішення справ безпосередньо органами державного управління —
використовується для захисту промислової власності, але практично не
застосовується для захисту авторського права і суміжних прав в Україні.

Так, для захисту прав на об’єкти промислової власності заявники мають
право звернутися із запереченням до Апеляційної палати Державного
департаменту інтелектуальної власності, але не щодо будь-якого порушення
прав заявника третьою особою, а лише щодо рішень Державного департаменту
інтелектуальної власності. Як відомо, однією з відмінностей між правами
промислової власності і авторськими та суміжними правами є залежність
охорони прав від державної реєстрації. Оскільки охорона прав промислової
власності залежить від реєстрації в Державному департаменті
інтелектуальної власності, відповідно між департаментом і заявниками
виникають адміністративно-правові спори, предметом яких є рішення
департаменту. Рішення Апеляційної палати оскаржуються в суді. Авторські
права можна зареєструвати також у Державному департаменті
інтелектуальної власності, але така реєстрація не є ані передумовою
охорони, ані презумпцією авторства. Відмову департаменту зареєструвати
авторські права також можна оскаржити, але не в адміністративному, а
лише в судовому порядку. Крім того, на наш погляд, таке оскарження буде
не захистом авторських прав, а захистом права на їх реєстрацію, які одне
від одного не залежать, оскільки своєю відмовою департамент не порушує
авторських прав.

Таким чином, Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий
орган державного управління у сфері інтелектуальної власності покликаний
регулювати та забезпечувати правову охорону відносин у галузі
авторського права і суміжних прав, але не є спеціальним органом
адміністративного захисту таких прав.

Наступні заходи адміністративного захисту — заходи адміністративного
припинення і застосування адміністративної відповідальності — розглянемо
комплексно, оскільки, як правило, вони застосовуються одними й тими ж
органами і впроваджуються поетапно, формуючи справу про адміністративне
правопорушення.

Отже, два кодекси України передбачають адміністративно-припинювальні
заходи та адміністративну відповідальність за порушення авторських і
суміжних прав — це Кодекс України про адміністративні правопорушення від
7 грудня 1984 р. № 8073-Х (далі — КпАП) і новий Митний кодекс України
від 11 липня 2002 р. № 92-IV (далі — МК).

У КпАП ст. 51-2 передбачає відповідальність за порушення прав на об’єкти
права інтелектуальної власності, в тому числі на авторські і суміжні
права. Крім цієї статті, авторських і суміжних прав стосуються статті
164-6 «Демонстрування і розповсюдження фільмів без державного
посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів», 164-7
«Порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених
державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування
фільмів», 164-9 «Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних
творів чи фонограм» та 164-13 «Порушення законодавства, що регулює
виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування,
експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва». Зазначені
статті передбачають відповідальність за порушення вимог, встановлених
такими нормативно-правовими актами, як Положення про державне
посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р.
№ 1315 з наступними змінами, Закон України «Про розповсюдження
примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 20 березня 2000 р.
№ 1587-III та Закон України «Про особливості державного регулювання
діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом,
експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17 січня
2002 р. № 2953-III. Аналіз цих актів дає підстави стверджувати, що вони
спрямовані на регулювання і охорону певних сфер господарської
діяльності, пов’язаних із використанням авторських і суміжних прав,
шляхом встановлення спеціальних порядків проведення такої діяльності. І,
відповідно, застосування статей 164-6, 164-7, 164-9, 164-13 КпАП не
можна визнати засобами адміністративного захисту авторського права і
суміжних прав, оскільки ними передбачено відповідальність не за
порушення цих прав, а за порушення встановленого державою порядку обігу
примірників об’єктів авторських і суміжних прав та їх потенційних
носіїв, причому порушник такого порядку необов’язково є порушником
авторського права чи суміжних прав.

Особами, що складають протоколи про адміністративне правопорушення,
передбачене ст. 51-2 КпАП, є уповноважені посадові особи органів
внутрішніх справ та державні інспектори з питань інтелектуальної
власності. Ці особи є також суб’єктами застосування заходів
адміністративного припинення в обсягу та порядку, що встановлені КпАП,
Законом України «Про міліцію», Положенням про державного інспектора з
питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної
власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
17 травня 2002 р. № 674, та іншими нормативно-правовими актами. Органом,
уповноваженим розглядати справи про адміністративні правопорушення,
передбачені ст. 51-2, є місцевий суд (суддя).

У новому МК порушень прав інтелектуальної власності при переміщенні
товарів через митний кордон України стосується ст. 345. Органами,
уповноваженими здійснювати заходи припинення щодо таких порушень, є
митні органи та їх уповноважені особи, а органом, що вирішує справи про
адміністративне правопорушення за ст. 345, є місцевий суд (суддя).

Але в МК, крім загальних заходів адміністративного припинення, що
застосовуються до всіх адміністративно-митних правопорушень, передбачені
також спеціальні заходи адміністративного припинення порушень прав
інтелектуальної власності. Вони визначаються в розділі X Кодексу
«Контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що
містять об’єкти права інтелектуальної власності». Таким спеціальним
адміністративно-припинювальним заходом є призупинення митного оформлення
товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності. Детальний
порядок застосування цього заходу визначений у Положенні про порядок
реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що
містять об’єкти інтелектуальної власності, затвердженому постановою
Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2001 р. № 412.

Отже, адміністративний захист авторського права і суміжних прав в
Україні — це сукупність заходів адміністративного припинення та
притягнення до адміністративної відповідальності, спрямованих на
відновлення, визнання прав та припинення порушень авторських і суміжних
прав, які застосовуються органами внутрішніх справ, державними
інспекторами з питань інтелектуальної власності, митними органами та
місцевими судами (суддями) за заявою або скаргою особи, що має авторське
право і (або) суміжні права, чи за власною ініціативою компетентного
органу.

Викладений у даному дослідженні матеріал дозволяє сформулювати такі
висновки.

Поняття «охорона» і «захист» співвідносяться як ціле і частина.

Захист являє собою сукупність заходів, спрямованих на відновлення,
визнання прав та припинення порушень прав, які застосовуються
правомочною особою самостійно, компетентним органом самостійно або за
зверненням правомочної особи.

Охорона — це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормальної
реалізації прав, а також на захист прав у випадку їх порушення або
оспорювання.

Охорона авторських і суміжних прав — це сукупність правових заходів, які
визначають об’єкти, суб’єкти і зміст авторських та суміжних прав, а
також забезпечують реалізацію і захист авторських і суміжних прав. У
свою чергу, захистом авторських і суміжних прав є сукупність заходів,
спрямованих на визнання, відновлення авторських та суміжних прав та
припинення порушень таких прав, які застосовуються правомочним суб’єктом
авторського і суміжного права та (або) компетентним органом.

У Законі України «Про авторське право і суміжні права» законодавець у
деяких випадках допускає змішування понять «охорона авторських і
суміжних прав» і «захист авторських і суміжних прав», що потребує
виправлення.

Адміністративний захист — це сукупність заходів, спрямованих на
відновлення, визнання прав та припинення порушень прав, які
застосовуються компетентним органом державного управління за заявою або
скаргою особи, права якої порушуються або оспорюються, або за власною
ініціативою.

Існують такі заходи адміністративного захисту: оскарження актів, дій,
бездіяльності безпосередньо до органів державного управління, заходи
адміністративного припинення і адміністративна відповідальність.

Адміністративний захист авторського права і суміжних прав в Україні — це
сукупність заходів адміністративного припинення та притягнення до
адміністративної відповідальності, спрямованих на відновлення, визнання
прав та припинення порушень авторських і суміжних прав, які
застосовуються органами внутрішніх справ, державними інспекторами з
питань інтелектуальної власності, митними органами та місцевими судами
(суддями) за заявою або скаргою особи, що має авторське право і (або)
суміжні права, чи за власною ініціативою компетентного органу.

На нашу думку, подальші дослідження з питання адміністративного захисту
авторського права і суміжних прав мають спрямовуватися на більш ретельне
вивчення, аналіз кожного окремого заходу адміністративного захисту.

Література

Див.: Друзенко Г. Адаптация к законодательству ЕС // Юридическая
практика. — 2002. — 12 ноября.

Див.: Глазовский Н. Ф. Цели, возможности и механизмы устойчивого
развития на разных уровнях природно-социальных систем // Переход к
устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. —
М., 2002. — С. 9.

Головатий М. Обережно — глобалізація // Урядовий кур’єр. — 2002. —
25 вересня.

Лейст О. Э. История правовых и политических учений. — М., 1999. —
С. 619—620.

Див.: Сдасюк Г. В. Императивы концепции устойчивого развития и реалии
глобализации // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный
и локальный уровень. — М., 2002. — С. 9.

Похожие записи