Реферат на тему:
Показання свідків
Показання свідків — це найбільш поширений вид джерел Доказів. Це
пояснюється тим, що КПК мінімально обмежує коло осіб, що можуть бути
допитані як свідки. Яксвідкаможе бути викликано кожну особу, про яку є
дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може
бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню в даній справі,
зокрема про факти, які характеризують особу обвинуваченого,
підозрюваного і потерпілого і його взаємовідносини з ними (частини 1 і 2
ст. 68, ч. 1 ст. 167 КПК).
Дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом як свідків членів сім’ї,
близьких родичів, усиновителів підозрюваного, обвинуваченого,
підсудного, а також осіб, які своїми показаннями викрили б себе, членів
їх сім’ї, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитись давати показання,
про що зазначається в протоколі допиту чи в протоколі судового
засідання.
Щодо неможливості такого допиту захисника слід зазначити, що відповідно
до закону кожен адвокат складає адвокатську присягу і згідно з нею йому
забороняється розголошувати будь-які відомості, які стали йому відомі в
зв’язку з виконанням ним обов’язків представника потерпілого, цивільного
позивача і цивільного відповідача.
У деяких випадках як свідок може бути допитана особа, яка раніше займала
інше процесуальне становище по даній справі.
За певних умов як свідка може бути допитано особу, яка раніше була в цій
справі обвинуваченим. Наприклад, у разі якщо під час дізнання або
досудового слідства до відповідальності притягнуто двоє або більше осіб,
а потім одну з цих осіб було засуджено або щодо неї з тих чи інших
обставин справу було припинено. Таку особу може бути потім допитано по
справі як свідка.
Якщо обвинувачений має право відмовитися від дачі показань і не несе
кримінальної відповідальності ні за цю відмову, ні за дачу завідомо
неправдивих показань, то положення змінюється, як тільки дана особа
перестає бути обвинуваченим. Тому якщо в подальшому, під час судового
розгляду, виникає необхідність допитати колишнього обвинуваченого за
конкретними обставинами справи, його буде допитано як свідка на тих
самих підставах і в такому порядку, як і всіх інших свідків.
Свідками можуть бути особи як не зацікавлені, так і зацікавлені у
вирішенні справи, в тому числі родичі й друзі обвинуваченого, особи, які
були з ним у неприязних стосунах родичі потерпілого тощо. Всі ці
обставини, а також критичне ставлення до показань, повинні враховуватись
при остаточній оцінці показань зазначених свідків
Про визнання особи потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка
провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.
Особі, яка визнається потерпілим, у кожному разі заподіюється та чи інша
шкода: моральна, фізична або майнова.
Давати показання — право, а не обов’язок потерпілого, проте якщо він
погодився давати показання, то повинен говорити лише правду. За дачу
завідомо неправдивих показань потерпілий несе кримінальну
відповідальність за ст. 384 КПК, про що попереджається перед допитом.
Потерпілий може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню
по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу
обвинуваченого або підозрюваного та його взаємовідносини з ним.
Не можуть бути доказами дані, що їх повідомив потерпілий, джерело яких
невідоме (ч. 2 ст. 72 КПК). Якщо показання потерпілого базуються на
повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.
Показання потерпілого підлягають ретельній перевірці й оцінці в
сукупності з усіма обставинами, встановленими у справі. Обвинувачення не
може бути обґрунтовано суперечливими показаннями потерпілого, не
підтвердженими іншими доказами, а також показаннями, що за обставинами
справи могли бути наслідком помилкового сприйняття потерпілим подій і
фактів, зокрема якщо він перебував у стані сп’яніння, за підозрою
потерпілого, що виникли у нього через неприязні стосунки з
обвинуваченим. Показання малолітнього потерпілого, щодо якого було
застосовано неправильний допит, не може бути визнано джерелом доказу у
справі.
показання підозрюваного та обвинуваченого
Як підозрюваного може бути допитано тільки особу, затриману через
підозріння у вчиненні злочину, а також осо-У» До якої застосовано
запобіжний захід до винесення поднови про притягнення її як
обвинуваченої (ч. 1 ст. 43 КПК). Підозрюваний має право давати показання
щодо обставин, які стали підставою для його затримання або застосування
запобіжного заходу, а також щодо всіх інших відомих йому обставин по
справі (ч. 1 ст. 73 КПК).
Як обвинувачені допитуються тільки особи, щодо яких зібрано достатньо
доказів, що вказують на вчинення ними злочинів, і винесено постанову
слідчого про притягнення їх як обвинувачених (статті 131, 132, 143 КПК).
Обвинувачений має право давати показання по пред’явленому йому
обвинуваченню, а також щодо всіх інших відомих йому обставин і доказів,
що є в справі.
Давати показання і відповідати на запитання — це право, а не обов’язок
підозрюваного та обвинуваченого. За відмову давати показання і за дачу
неправдивих показань вони відповідальності не несуть. Домагатися їхніх
показань (як і інших допитуваних осіб) шляхом насильства, погроз та
інших незаконних заходів забороняється.
Як різновид показань підозрюваного й обвинуваченого розрізняють повне
або часткове визнання чи заперечення ними своєї вини в інкримінованому
злочині, самообмову, обмову та алібі.
Самообмова — це показання підозрюваного або обвинуваченого, в яких вони
зізнаються у вчиненні злочину, якого в дійсності не вчинили, у більш
тяжкому злочині, ніж учинили насправді, або ж беруть на себе всю вину за
вчинений злочин, хоч у дійсності він є груповим, чи перебільшують свою
роль у вчиненні злочину порівняно з тим, якою вона є насправді.
Обмова — це такі показання підозрюваного чи обвинуваченого, в яких він
викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути
співучасники або ж сторонні особи) у вчиненні інкримінованого йому або
іншого злочину. Мотивами обмови є бажання уникнути відповідальності або
применшити свою вину, помста, бажання сприяти розкриттю злочину,
заслужити прихильність працівників міліції і слідчих або ж незаконний
вплив з їх боку.
Алібі — це твердження підозрюваного чи обвинуваченого про те, що він не
міг бути виконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення
перебував у іншому місці. Обов’язок перевірки алібі лежить на органі
дізнання, слідчому, прокуророві та судді. Підозрюваний та
обвинувачуваний, їх захисники мають право, але не зобов’язані, наводити
докази на підтвердження алібі. Якщо заяву обвинуваченого, підсудного про
алібі не спростовано, кримінальну справу повинно бути закрито, а суд
першої інстанції повинен постановити виправдувальний вирок.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
