Податок на прибуток підприємств

Частка валового внутрішнього продукту від місцевих та регіональних
податків на доходи і прибутки для більшості країн дуже подібна: вона
становить від 13 до 15 відсотків

Головною перевагою цих податків є те, що вони, як правило, вважаються
справедливими з погляду платоспроможності. Крім того, можуть
запроваджуватися прогресивні ставки оподаткування за вищими граничними
рівнями ставок. Коли прибуткові податки накладаються органами влади
вищого рівня, а місцевий прибутковий податок стягується тими ж збирачами
податків, витрати на інкасо залишаються низькими. Оскільки вони
безпосередньо пов’язані з місцевими доходами, їхня реакція на зростання
цін, збільшення чисельності населення й прибутків теж достатньо гнучка.

Одна проблема, пов’язана з місцевим прибутковим податком, виникає тоді,
коли об’єкти оподаткування перебувають на одній території, а працюють (а
отже, і отримують свої прибутки) на іншій. Стягувати податок набагато
зручніше саме за місцем роботи.

При оподаткуванні прибутків підприємств виникає кілька питань. По-перше,
визначення об’єкта оподаткування. По-друге, рівень ставок податку і
диференціація їх. По-третє, склад податкових пільг та умови надання їх
підприємствам.

Згідно із Законом України «Про оподаткування доходів підприємств і
організацій» від 21 лютого 1992 р. (із змінами та доповненнями),
об’єктом оподаткування протягом 1992—1994 років (крім І кварталу 1993
р., коли Декретом Кабінету Міністрів України «Про податок на прибуток
підприємств і організацій» від 26 грудня 1992 р. було введено податок на
прибуток) визначено валовий дохід підприємства, що становив «суму
доходів від реалізованої продукції (робіт, послуг), інших матеріальних
цінностей і майна (включаючи основні фонди), нематеріальних активів,
брокерських місць (крім реалізації біржами) і доходів від
позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях».

До складу доходу для цілей оподаткування включали також кошти, одержані
від підприємств-покупців (замовників) на власні потреби
підприємств-постачаль-ників (підрядників), що не враховувались
підприємствами на рахунку реалізації.

При оподаткуванні доходів підприємств у 1994 році застосовувалося 8
ставок: 11, 15, 19, 22, 55, 65, 70, 75 відсотків. Основну ставку було
підвищено з 18 до 22 відсотків. Головним критерієм диференціації ставок
податку служив вид діяльності.

З 1 січня 1995 року прибутки стали оподатковуватись згідно із Законом
України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р.,
характерними особливостями якого були:

1) повернення до оподаткування балансового прибутку;

2) зменшення кількості ставок з 8 до 3;

3) зменшення ставок оподаткування прибутку від банківської, страхової і
посередницької діяльності;

4) зміна строків сплати податку на прибуток до бюджету, тобто замість
щомісячних авансових платежів 15 і 28 числа встановлено один авансовий
платіж до 25 числа місяця наступного за звітним.

Згідно із цим Законом об’єктом оподаткування став балансовий прибуток,
що становив загальну суму прибутку, отриманого підприємством від усіх
видів діяльності за звітний період.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» було
встановлено нові ставки податку. Базова ставка — ЗО відсотків, за якою
оподатковувався прибуток підприємств, включаючи підприємства, засновані
на власності окремих громадян України. Прибутки від операцій особливого
виду оподатковувались за ставками 45 або 60 відсотків.

За ставкою 45 відсотків оподатковувався прибуток від посередницьких
операцій, аукціонних торгів матеріальними цінностями (крім цінних
паперів, корпоративних прав, валютних цінностей та інших видів
фінансових ресурсів); за ставкою 60 відсотків — прибуток від проведення
лотерей (крім державних), від казино, інших гральних домів (місць),
ігрових автоматів з грошовим виграшем та іншого грального бізнесу
(включаючи доходи від оренди та інших видів використання майна для його
потреб).

Принципові зміни в законодавстві пояснюються тим, Що раніше прийняті
закони про податки керувалися

неправильним посиланням на те, що чим вищим є розмір штрафу, тим більше
коштів надходить до бюджету, і в цьому зв’язку головною метою фінансових
санкцій було зосередження на фіскальних функціях оподаткування — на
поповненні дохідної частини державного і місцевих бюджетів.

Другою важливою причиною, яка викликала необхідність внесення змін та
доповнень до податкового законодавства України, стало те, що
законодавство, прийняте в 1990—1996 рр., виявилось недостатньо
розробленим і недостатньо перевіреним практикою. Крім того, в ньому
недостатньо використовувався досвід застосування заходів
відповідальності в системі оподаткування в країнах близького і далекого
зарубіжжя.

Проте слід відмітити, що прийнятий Закон «Про оподаткування прибутку
підприємств» теж не вирішив усіх проблем і мав свої недоліки. Головний
його недолік у тому, що в ньому немає пріоритетів при оподаткуванні
підприємств виробничої сфери. Закон України «Про оподаткування прибутку
підприємств», на думку законодавців, мав почати нову еру в становленні
вітчизняної податкової системи і значно послабити тиск на
товаровиробника. Однак наміри розробників Закону не реалізувалися, і до
того ж багато положень прийнятого Закону було важко зрозуміти, не кажучи
вже про виконання.

При цьому Законі і далі зберігався принцип так званого
неоподатковуваного трикутника, суть якого полягає в тому, що
підприємства постачають товар один одному по колу, фактично обмінюючись
ним без оплати і реалізації. А обставина, що кожне із цих підприємств
використовує товар, який має бути в нього на відповідному збереженні як
власність, не стосується реалізації постачальника і не підлягає
оподаткуванню. Закон не виключав і можливості передачі товару до оплати
не у власність, а на відповідальне його збереження. В такому разі той,
хто отримав товар, не вважається одержувачем кредиту тому, що не
обумовлено відстрочки платежу, а без такої умови поставлений товар не
вважається кредитом.

З 1 липня 1997 року Закон України «Про оподаткування прибутку
підприємств» став діяти в редакції Закону України від 22 травня 1997 р.
(із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 19 вересня
1997 р., від 4 листопада 1997 р., від 18 листопада 1997 р. та від 16
грудня 1997 р.).

Відповідно до Закону об’єктом оподаткування є прибуток, який
визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу
звітного періоду:

— на суму валових витрат платника податку;

— на суму амортизаційних відрахувань.

Стаття 4 Закону визначає, що валовий дохід — це загальна сума доходу
платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого)
протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах як на території України, на її континентальному шельфі, у
виключній (морській) економічній зоні, так і за межами їх.

Він включає:

1) загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі
допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної
особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з
первинного випуску (розміщення) їх та операцій з кінцевого погашення
(ліквідації);

2) доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з
надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними
паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами;

3) доходи від операцій особливого виду, а саме:

— з товарообмінних (бартерних) операцій;

— із страхової діяльності (під валовим доходом від страхової діяльності
слід розуміти суму страхових внесків, страхових платежів або страхових
премій, за винятком суми валових внесків, переданих у перестрахування,
отриманих (нарахованих) страховиками протягом звітного періоду за
договорами страхування і перестрахування ризиків на території України
або за її межами);

— із розрахунками в іноземній валюті;

— з оподаткування операцій з пов’язаними особами. Пов’язана особа — це
особа, що відповідає будь-якій з наведених далі ознак: юридична особа,
котра здійснює контроль над платником податку або контролюється таким
платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким
платником податку; фізична особа або члени сім’ї фізичної особи, котрі
здійснюють контроль над платником податку. Членами сім’ї фізичної особи
вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як
фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або
дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка
(дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від
імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну
або зупинення правових відносин, а також члени її сім’ї;

— з продажу (обміну, інших видів відчуження) основних фондів або
нематеріальних активів, що підлягають амортизації;

— з торгівлі цінними паперами та деривативами;

— з борговими вимогами та зобов’язаннями;

— з інших операцій;

4) доходи від спільної діяльності як дивіденди, отримані від
нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також
доходів від здійснення операцій лізингу (оренди);

5) доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що
передують звітному, і виявлені у звітному періоді;

6) доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому
числі у формі:

— сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у
звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих
платнику податку у звітному періоді;

— сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових
резервів;

— сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів;

— сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;

— вартості матеріальних цінностей, переданих платникові податку згідно з
договорами схову та використаних ним у власному виробничому чи
господарському обороті;

— сум штрафів та неустойки чи пені, одержаних за рішенням сторін
договору або за рішенням відповідних державних органів, суду,
арбітражного чи третейського суду;

— сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається
на його користь за рішенням суду (арбітражного суду).

Не включаються до складу валового доходу:

— суми акцизного збору, податку на додану вартість, отриманих
(нарахованих) підприємством у складі ціни продажу продукції (робіт,
послуг), за винятком випадків, коли таке підприемство-отримувач не є
платником податку на додану вартість;

— суми коштів або вартість майна, отримані платником податку: як
компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого
майна платника податку у випадках, передбачених законодавством; за
рішенням суду (арбітражного суду) або внаслідок задоволення претензій у
порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або
збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його
прав та інтересів, що охороняються законом, у разі, якщо вони не були
віднесені таким платником податку до складу валових витрат, або
відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів;

— суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів
(обов’язкових платежів), що повертаються або мають бути повернуті
платникові податку з бюджетів, якщо такі суми не було включено до складу
валових витрат;

— суми коштів або вартість майна, які надходять платникові податку у
формі прямих інвестицій або реінвес-тицій у корпоративні права,
емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові
внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України
без створення юридичної особи;

— суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування від надання державних послуг (видача дозволів (ліцензій),
сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов’язковість
придбання яких передбачено законодавством), у разі зарахування таких
доходів до відповідних бюджетів;

— суми доходів, накопичуваних на пенсійних рахунках у межах механізму
додаткового пенсійного забезпечення;

— кошти взаємного інвестування інвестиційних фондів та інвестиційних
компаній, якщо жоден з «їхніх засновників (учасників, акціонерів) і
пов’язаних з ними осіб не володіє більше як 10 відсотками статутного
фонду таких інвестиційних фондів або компаній та якщо такі інвестиційні
фонди і компанії протягом ЗО днів після закінчення податкового року
розподіляють між акціонерами (засновниками) не менш як 90 відсотків суми
річного доходу від інвестиційних операцій;

— суми одержаного платником податку емісійного доходу;

— номінальну вартість взятих на облік, але неопла-чених (непогашених)
цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних
документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім’я) платника
податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника
перед таким платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів,
казначейських зобов’язань, векселів, боргових розписок, акредитивів,
чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних
документів);

— доходи від спільної діяльності на території України без створення
юридичної особи, дивіденди, отримані платником податку від інших
платників податку;

— кошти або майно, які повертаються власникові корпоративних прав,
емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої
юридичної особи-емі-тента, або після закінчення договору про спільну
діяльність, але не вище номінальної вартості акцій (часток, паїв);

— кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної
допомоги, яка надається іншими державами відповідно до міжнародних угод,
що набрали чинності у встановленому законодавством порядку;

— кошти, що надаються платникові податку з Державного інноваційного
фонду на зворотній основі при здійсненні інноваційних проектів у
порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Крім зазначених, до складу валового доходу не включаються:

— кошти спільного інвестування інститутів спільного інвестування (ІСІ) —
кошти, залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з
активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ. Зміни внесено
Законами України «Про внесення змін до деяких законів України з метою
стимулювання інвестиційної діяльності» від 15 липня 1999 р. № 977-ХГУ та
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань
оподаткування» від 29 листопада 2001 р. № 2831-ІП. До прийняття даних
законів не включалися кошти взаємного інвестування інвестиційних фондів
та інвестиційних компаній, якщо жоден з їх засновників (учасників,
акціонерів) та пов’язаних з ними осіб не володіли більш як 10 відсотками
статутного фонду таких інвестиційних фондів або компаній та якщо такі
інвестиційні фонди і компанії протягом ЗО днів після закінчення
податкового року розподіляли між акціонерами (засновниками) не менш як
90 відсотків суми річного доходу від інвестиційних операцій;

— вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з
метою здійснення їх експлуатації У випадках, передбачених
законодавством:

якщо такі основні фонди отримані за рішенням органів центральної
виконавчої влади;

у разі отримання спеціалізованими експлуатуючими підприємствами об’єктів
енергопостачання, газо- і теп-лозабезпечення, водопостачання,
каналізаційних мереж відповідно до рішень місцевих органів виконавчої
влади та виконавчих органів рад, прийнятих у межах їх повноважень;

у разі отримання підприємствами комунальної власності об’єктів
соціальної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств та
утримувалися за їх рахунок;

— кошти або майно, що надаються у вигляді безповоротної допомоги
громадським організаціям інвалідів та підприємствам і організаціям.

— до 1 січня 2003 р. кошти, що надходять з окремого спеціального рахунка
Державного казначейства України підприємствам гірничо-металургійного
комплексу на реалізацію інвестиційних проектів, у тому числі для
проведення реструктуризації, виведення надлишкових та неефективних
потужностей, відповідно до статті 3 Закону України «Про подальший
розвиток гірничо-металургійного комплексу»;

— інші надходження, прямо визначені нормами Закону.

Валові витрати виробництва та обігу — сума будь-яких витрат платника
податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних
як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для подальшого використання їх
у власній господарській діяльності.

До валових витрат включаються:

— суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного
періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва,
продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці;

— суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (переданих)
до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до
неприбуткових організацій, але не більше ніж чотири відсотки
оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;

— сума коштів, перерахованих підприємствами всеукраїнських об’єднань
осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких
працює за основним місцем роботи не менше 75 відсотків таких осіб, цим
об’єднанням для проведення їхньої благодійної діяльності, але не більше
10 відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;

— суми коштів, внесених до страхових резервів;

— суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів),
установлених Законом України «Про систему оподаткування». Для платників
податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської
продукції, до складу валових витрат включається плата за землю, що не
використовується в сільськогосподарському виробничому обороті;

— суми витрат, не віднесених до складу валових витрат минулих звітних
податкових періодів у зв’язку з втратою, знищенням або зіпсуттям
документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених
такими документами у звітному податковому періоді;

— суми витрат, не врахованих у минулих податкових періодах у зв’язку з
допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді в
розрахунку податкового зобов’язання;

— суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до
валових витрат, коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не
привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно
яких закінчився строк позовної давності;

— суми витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів;

— витрати платника податку на забезпечення найманих працівників
спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання
професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за
переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

— витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов’язані з
науково-технічним забезпеченням діяльності, на винахідництво І
раціоналізацію господарських процесів, на проведення
дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, на виготовлення та
дослідження моделей і зразків, пов’язаних з основною діяльністю платника
податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих,
що підлягають амортизації) для використання їх у господарській
діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на
зазначені заходи незалежно від того, чи привели такі заходи до
збільшення доходів платника податку;

— витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення
господарської діяльності платника податку, у тому числі з питань
законодавства, і на передплату спеціалізованих періодичних видань, а
також на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи
проведення добровільного аудиту за рішенням платника податку;

— витрати платника податку, пов’язані з професійною підготовкою або
перепідготовкою за профілем такого платника податку фізичних осіб, що
перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, в
українських-закладах освіти, за винятком фізичних осіб, пов’язаних з
таким платником податку;

— будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або
гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не
компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми,
яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих (оприлюднених)
платником податку, але не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких
товарів, що були продані, та за якими не закінчився строк гарантійного
обслуговування.

У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов’язаний
вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також
облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту
(обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим
органом.

Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або
без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення
валових витрат продавця такого товару на вартість замін.

Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійних замін, а
також перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування,
визначається Кабінетом Міністрів України на підставі норм законодавства
з питань захисту прав споживачів;

— витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних
заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються)
такими платниками податку;

— витрати на організацію прийомів, презентацій та свят, придбання і
розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів
або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але
не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за
попередній звітний (податковий) квартал;

— будь-які витрати платника податку, пов’язані з утриманням та
експлуатацією фондів природоохоронного призначення (крім витрат, що
підлягають амортизації або відшкодуванню згідно із нормами статей 8 і 9
Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств*), які
перебувають у його власності, витрати із самостійного зберігання,
переробки, захоронення або оплати послуг із зберігання, переробки,
захоронення та ліквідації відходів від виробничої діяльності платника
податку сторонніми організаціями, з очищення стічних вод, інші витрати
на збереження екологічних систем, які перебувають під негативним впливом
господарської діяльності платника податку;

— будь-які витрати: із страхування ризиків загибелі врожаю,
транспортування продукції платника податку; із цивільної
відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що
перебувають у складі основних фондів платника податку; з екологічної та
ядерної

шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна
платника податку; з кредитних та інших комерційних ризиків платника
податку, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків,
пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, котрі перебувають у трудових
відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачено
законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних
чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату
страхового відшкодування на користь платника податку — страхувальника,
застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться на
його валові витрати в податковий період понесення їх, а суми страхового
відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого
платника податку в податковий період отримання їх;

— будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів,
виданих державними органами для ведення господарської діяльності,
включаючи плату за реєстрацію підприємства в органах державної
реєстрації, зокрема в органах місцевого самоврядування, в їхніх
виконавчих органах, крім витрат на придбання торгових* патентів,
установлених Законом України «Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності». Витрати на придбання ліцензій та інших
спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби
та морепродуктів, а також надання транспортних послуг;

’ TH

a

’ a

?

?

?

 

phN місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату
вартості проживання в готелях (мотелях), а також включених до таких
рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка,
лагодження та прасування одягу чи білизни, взуття), найм інших жилих
приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів,

дозволів на в’їзд (віз), обов’язкового страхування витрат на усний та
письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов’язаних з
правилами в’їзду та перебування в місці відрядження, включаючи будь-які
збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку із здійсненням таких
витрат.

Зазначені витрати може бути включено до складу валових витрат платника
податку лише за наявності документів, що підтверджують і засвідчують
вартість цих витрат, у формі транспортних квитків або транспортних
рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від
інших осіб, котрі надають послуги з розміщення та проживання фізичної
особи, страхових полісів тощо.

Не дозволяється відносити до складу витрат на харчування вартість
алкогольних напоїв та тютюнових виробів, суми «чайових», за винятком
випадків, коли суми таких «чайових» включаються до рахунку згідно із
законами країни перебування, а також плати за видовищні заходи.
Додатково до витрат на відрядження відносяться не підтверджені
документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб
фізичної особи (добових витрат), понесених у зв’язку з її відрядженням,
у межах граничних норм, встановлюваних Кабінетом Міністрів України за
кожний повний день відрядження, включаючи день від’їзду та приїзду.

Зазначені граничні норми встановлюються в гривнях:

— в єдиній сумі для відряджень за кордон незалежно від країни
відрядження та статусу населених пунктів;

— в єдиній сумі для відряджень у межах України незалежно від статусу
населених пунктів.

До валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання та
експлуатацію таких об’єктів соціальної інфраструктури, що перебували на
балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку:

— дитячих ясел або садків;

— закладів середньої і середньої професійно-технічної освіти та закладів
підвищення кваліфікації працівників такого платника податку;

— дитячих, музичних та художніх шкіл, шкіл мистецтв, якщо вони не
надають платних послуг і не займаються іншою комерційною діяльністю;

— закладів охорони здоров’я, пунктів безоплатного медичного обстеження,
профілактики та допомоги працівникам;

— спортивних залів і майданчиків, що використовуються безоплатно для
фізичного оздоровлення та психологічного відтворення працівників, клубів
і будинків культури, якщо вони не використовуються для надання платних
послуг та іншої комерційної діяльності (крім будинків відпочинку,
туристичних баз та інших подібних закладів);

— приміщень, що використовуються платником податку для організації
харчування працівників такого платника податку;

— багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки,
одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об’єктів
житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних
осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене
рішення про передачу на баланс місцевих рад;

— дитячих таборів відпочинку за умови, що вони не здаються в оренду, не
використовуються для надання платних послуг або іншої комерційної
діяльності.

До валових витрат платника податку належать витрати на утримання та
експлуатацію (крім тих, що підлягають амортизації):

— приміщень житлового фонду, які належать юридичним особам, основною
діяльністю котрих є надання платних послуг з туристичного обслуговування
сторонніх громадян чи здавання таких приміщень в оренду (найм) стороннім
громадянам або організаціям у порядку, визначеному цим Законом;

— легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, моторних човнів,
катерів і яхт, призначених для відпочинку, що належать платникам
податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з
транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або
організацій, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і
використовуються як спортивне знаряддя.

Законами України доповнено перелік витрат, що включаються до валових.
Зокрема, це:

— суми витрат, пов’язаних з безоплатним наданням працівникам вугільної
промисловості, непрацюючим пенсіонерам, які мають стаж роботи на
підприємствах галузі не менш як 10 років на підземних роботах або не
менш як 20 років на поверхні, інвалідам з числа осіб, що під час роботи
на цих підприємствах отримали каліцтво або професійні захворювання, а
також сім’ям працівників вугільної промисловості, що загинули на
виробництві, які отримують пенсію в разі втрати годувальника, вугілля на
побутові потреби за нормами, що встановлюються у порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України (Закон України «Про внесення зміни до статті
5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 7 жовтня
1999 р. № 1133-ХІУ);

— суми коштів, спрямовані уповноваженими банками до додаткового
спеціального резерву страхування коштів пенсійного фонду банківського
управління відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону
України «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі
холдингової компанії «Київміськ-буд» (Закони України «Про внесення змін
до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону
України «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі
холдингової компанії «Київміськбуд* від 20 квітня 2000 р. № 1694-Ш та
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з
прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про
проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової
компанії «Київміськбуд» від 7 лютого 2002 р. № 3045-ПІ);

— суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані)
для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам
науки, освіти,

культури, заповідникам, музеям-заповідникам, а також неприбутковим
установам та організаціям у випадках, але не більше ніж 10 відсотків
оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду (Закон України
«Про охорону культурної спадщини» .від 8 червня 2000 р. № 1805-ПІ);

— суми витрат, пов’язаних з придбанням, добудовою об’єкта незавершеного
будівництва та введенням його в експлуатацію, які виникають у платника
податку — покупця об’єкта незавершеного будівництва протягом строку
будівництва, визначеного умовами приватизації. При цьому такі витрати
амортизації не підлягають. Рішення про включення зазначених витрат до
валових витрат під час розрахунку податку на прибуток приймається
платником податку самостійно (Закон України «Про особливості
приватизації об’єктів незавершено’го будівництва» від 14 вересня 2000 р.
№ 1953-Ш);

— суми витрат, пов’язаних з підтвердженням відповідності продукції,
систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям,
персоналу встановленим вимогам відповідно до Закону України «Про
підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 р. № 2406-ІП;

— суми витрат, пов’язаних з розвідкою (дорозвідкою) та облаштуванням
нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких
свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових
родовищ) (Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств» від 20 вересня 2001 р. № 2712-ІП).

Не включаються до складу валових такі витрати:

— на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності, а саме
на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та
відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних
внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, та витрат,
пов’язаних з проведенням рекламної діяльності). Такі обмеження не
стосуються платників податку, основною діяльністю яких ? організація
прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;
придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих
потреб фізичних осіб;

— на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші
поліпшення основних фондів, та на витрати, пов’язані з видобутком
корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які
підлягають амортизації;

— на сплату податку на прибуток підприємств, додатку на нерухомість, на
сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт,
послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або
невиробничого використання, на сплату податків на доходи фізичних осіб,
які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із Законом
України про оподаткування доходів фізичних осіб;

— на сплату вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення
податкових зобов’язань платника податку;

— на сплату штрафів або неустойки чи пені за рішенням сторін договору
або за рішенням відповідних державних органів, суду, арбітражного або
третейського суду;

— на утримання органів управління об’єднань платників податку, включаючи
утримання холдингових компаній, які є окремими юридичними особами;

— на виплату емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав;

— на виплату дивідендів;

— на виплату винагород або інших видів заохочень пов’язаним з таким
платником податку фізичним чи юридичним особам, якщо немає
документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як
компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За
наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових
витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші, ніж
суми, розраховані за звичайними цінами. 118
Глава З

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника
податку, понесених у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) або
обміном їх за цінами, що нижчі за звичайні, пов’язаним з таким платником
податку особам.

Коли сума виплат (заохочень) або її частина пов’язаним фізичним особам
не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для
нарахування внесків на соціальні заходи.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені
відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами,
обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення
податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник
податку має право письмово заявити про це податковому органу та
здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмову
заяву має бути надіслано не пізніше подання розрахунку податкових
зобов’язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий
строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення
податкового періоду, що настає за звітним, не підтверджені відповідними
документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму
недосплаченого податку нараховується пеня в розмірі облікової ставки
Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних періодах,
підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до
валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Амортизація

Під терміном амортизація основних фондів і нематеріальних активів слід
розуміти поступове віднесення витрат на придбання, виготовлення або
поліпшення їх, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в
межах норм амортизаційних відрахувань, установлених статтею 8 Закону
України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції Закону від
22 травня 1997 р. Амортизації підлягають витрати:

— на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного
виробничого використання включно з витратами на придбання племінної
худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до
початку плодоношення;

— на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих
потреб включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам,
котрі були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

— на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та
інших видів поліпшення основних фондів;

— на поліпшення якості земель, не пов’язаних з будівництвом.

Не підлягають амортизації та повністю належать до складу валових витрат
звітного періоду витрати платника податку:

— на придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

— на вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

— на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою
подальшого продажу іншим особам чи використання їх як комплектуючих
(складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого
продажу іншим особам;

— на утримання основних фондів, що перебувають на консервації.

Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел
фінансування:

— витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й
жилих будинків, придбання і збереження бібліотечних та архівних фондів;

— витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг
загального користування;

— витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду
України, а також фонду, що формується і утримується за рахунок бюджетів,
бібліотечних та архівних фондів;

— витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші
поліпшення невиробничих фондів.

Під терміном невиробничі фонди слід розуміти капітальні активи, які не
використовуються в господарській діяльності платника податку. До таких
невиробничих фондів належать:

— капітальні активи (або їхні структурні компоненти), які підпадають під
визначення групи 1 основних фондів;

— капітальні активи, які підпадають під визначення груп 2 і 3 основних
фондів і які е невід’ємною частиною, розміщені або використовуються для
забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під
визначення групи 1 основних фондів або вилучені з місця ведення
господарської діяльності платника податку і передані в безоплатне
користування особам, котрі не є платниками цього податку.

Порядок бухгалтерського обліку вартості невиробничих фондів
установлюється Міністерством фінансів України. Такий бухгалтерський
облік ведеться окремо від податкового обліку і не впливає на податкові
зобов’язання платника податку.

Під терміном основні фонди слід розуміти матеріальні цінності, що
використовуються в господарській діяльності платника податку протягом
періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в
експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово
зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

— група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні
пристрої, в тому числі жилі будинки та їхні частини (квартири і місця
загального користування);

— група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до
нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та
інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для
автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони,
мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та
приладдя до них;

— група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення
групи 1, ведеться за кожною окремою будівлею, спорудою або за їхнім
структурним компонентом та в цілому за групою 1 як сума балансових
вартостей окремих об’єктів такої групи.

Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення
груп 2 і 3, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи
основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких
основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості
індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних
фондів групи 2 або групи 3, з метою оподаткування не ведеться.

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості
кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду
в такому розмірі (з розрахунку на календарний квартал): гр. 1 — 1,25 %;
гр. 2 — 6,25; гр. З — 3,75 %.

Ставка податку

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на
власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою ЗО
відсотків до об’єкта оподаткування.

Платник податку, котрий здійснює виплату виграшів у лотереї або в інших
видах ігор чи розіграшів, які передбачають придбання особою права на
участь у таких іграх чи розіграшах до проведення їх, зобов’язаний
утримувати та вносити до бюджету ЗО відсотків від суми таких виграшів.
Будь-яка особа, яка здійснює виплату іншій особі у зв’язку із виграшем у
казино, бінго, в інших іграх у гральних місцях (домах), зобов’язана
утримувати та вносити до бюджету ЗО відсотків від суми прибутку такої
особи, який визначається як різниця між її доходами, отриманими у формі
виграшів за відповідний робочий день, та витратами, понесеними такою
фізичною особою протягом такого робочого дня, пов’язаними з таким
виграшем, але не більше суми такого виграшу. Використовуються такі
податкові періоди:

— звітний (податковий) рік — період, який розпочинається 1 січня
поточного року і закінчується 31 грудня поточного року;

— звітний (податковий) квартал.

Відповідальність за правильність нарахування, вчасність сплати податку
та дотримання податкового законодавства несе платник податку. Платники
податку, котрі не мають на момент перевірки податковим органом
податкових декларацій про прибуток і розрахунків, пов’язаних з
нарахуванням та сплатою податку за відповідні періоди, сплачують штраф у
розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за
одноразове порушення. Якщо протягом наступних дванадцяти місяців платник
податку допускає друге або більше таких порушень, такий платник податку
сплачує штраф у сумі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, помножених на число таких порушень. Початком відрахунку
зазначених дванадцяти місяців є місяць, на який припадає останнє
порушення. Платники податку, котрі не подали або невчасно подали до
податкового органу податкову декларацію про прибуток, розрахунок податку
на прибуток, платіжне доручення на перерахування податку до бюджету,
сплачують штраф у розмірі 10 відсотків суми нарахованого податку за
кожний випадок порушення. Якщо таке неподання або невчасне подання є
наслідком неналежного виконання обов’язків поштою, платник податку має
право оскаржити правомірність застосування фінансових санкцій у судовому
порядку.

У разі приховання або заниження сум податку платник податку сплачує суму
донарахованого податковим органом податку, штрафу у розмірі ЗО відсотків
від суми донарахованого податку (недоїмки) та пені, обчисленої із 120
відсотків облікової ставки Національного банку України, яка діяла на
момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки (без урахування
штрафів) за весь її строк.

Не застосовуються штрафні санкції, передбачені цим пунктом, до платників
податку, котрі до початку перевірки податковим органом виявили факт
заниження оподатковуваного прибутку, письмово повідомили про це
податковий орган та сплатили суму недоїмки, а також пеню, обчислену із
120 відсотків облікової ставки Національного банку України, яка діяла на
момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки за весь її строк.

Якщо за наслідками перевірки платника податку податковим органом
виявлено випадки арифметичних помилок або описок, що призвели до
заниження суми податку, але не більше як п’ять відсотків суми загальних
зобов’язань платника податку щодо сплати такого податку за період, що
перевіряється, керівник відповідного податкового органу може прийняти
рішення про незастосування фінансових санкцій у формі штрафів до такого
платника податку. Рішення керівника податкового органу є остаточним і
оскарженню не підлягає. Таке рішення не звільняє платника податку від
зобов’язань щодо сплати пені, обчисленої із 120 відсотків облікової
ставки Національного банку України, яка діяла на момент сплати.

Суми донарахованого податку та фінансових санкцій сплачуються платником
податку самостійно в строк не більше десяти робочих днів з дня отримання
підписаного керівником відповідного податкового органу рішення про
застосування санкцій до платника податку. При цьому пеня нараховується
за весь строк недоїмки, включаючи останній робочий день, що передує дню
фактичної сплати суми недоїмки та фінансових санкцій.

Коли платник податку відмовляється визнати висновки перевірки
податкового органу або має зауваження
до них та
оскаржує такі висновки у встановленому законом порядку, сплата
донарахованого податку та фінансових санкцій зупиняється до прийняття
рішення за результатами такого оскарження. Якщо за наслідками оскарження
визнається правильність висновків податкового органу, платник податку
зобов’язаний самостійно сплатити суму донарахованого податку та
фінансових санкцій до подання розрахунку податкових зобов’язань за
період, на який припадає дата прийняття рішення за результатами такого
оскарження. При цьому пеня нараховується на визнану суму недоїмки за
весь строк недоїмки, включаючи останній робочий день, що передує дню
фактичної сплати суми недоїмки та фінансових санкцій.

Посадові особи, винні в порушенні податкового законодавства,
притягаються до адміністративної відповідальності згідно із
законодавством. Суми виявленого прихованого (заниженого) прибутку та
штрафи справляються за весь час ухилення від сплати податку. Після
закінчення встановлених строків сплати податку не внесені до бюджетів
суми вважаються недоїмкою та стягуються до бюджетів з нарахуванням пені
на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, яка
діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її
строк.

Сума податкових платежів, що надміру надійшла до бюджету в результаті
неправильного нарахування або порушення платником податку встановленого
порядку сплати податку, підлягає поверненню з відповідного бюджету
протягом десяти робочих днів з моменту отримання податковим органом
відповідної заяви платника податку або зарахуванню на зменшення платежів
до цього бюджету майбутніх періодів, за вибором платника податку, якщо
не минув строк позовної давності, встановлений законодавством.

Подання заяви про повернення надміру сплачених податків перериває
перебіг строку позовної давності.

Сума податку, що надміру надійшла до бюджету в результаті неправильного
нарахування (донарахування) податковим органом, підлягає поверненню з
відповідного бюджету з урахуванням сум, сплачених за фінансовими
санкціями, або зарахуванню на зменшення платежів до цього бюджету
майбутніх періодів на підставі заяви, яка подається платником податку
такому податковому органу, якщо не минув строк позовної давності,
встановлений законодавством. При цьому, починаючи з дня внесення
зазначених сум до бюджету і закінчуючи днем повернення (заліку) їх на
зазначену суму, провадиться нарахування в розмірі 120 відсотків
облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент такого
повернення (заліку). Обов’язковими для виконання платником податку є
тільки акти центрального податкового органу, видані у випадках, прямо
передбачених Законом «Про оподаткування прибутку підприємств* та
зареєстрованих Міністерством юстиції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Белялов АF. Рекомендации: Как избежать боль-ших российских налогов в
1992 году. — М., 1992.

Борьба с преступностью за рубежом: Ежемесяч-ньій информационньїй
бюллетень ВИНИТИ Российской Академии наук. — М., 1994. — № 3.

Бурлакова Л&. й др. Система налогообложения: (отечественньїй й
зарубежньїй опьіт). Зкономика: Обзор информационньїй. — К.: УкрНИИНТИ,
1991.

Бельский К.С. Финансовое право: Наука, история, библиография. — М.:
Юрист, 1995.

Бухгалтерський учет й отчетность. Налогообложе-ние: Справочник. — М.:
Триада, 1995.

Ваш налоговьій адвокат: СоветьІ юристов. — М.: ФБК—ПРЕСС, 1997.

Вісник податкової служби України: Щомісячний інформаційний бюлетень
Головної державної податкової інспекції’України. — К., 1995. — № 1, 2,4;
1997. — № 3, 7,11.

Грачева ЕЛО., Куфакова НА*, Пепеляев С.Г. Финансовое право: Учебник для
студентов вузов й практических работников финансовьіх учреждений. — М.:
ТЕИС, 1995

Гуреев В.И, Налоговое право. — М.: Зкономика, 1995.

Похожие записи