ПОДАТКОВЕ СТИМУЛЮВАННЯ

Виняткове значення в системі заходів щодо регулювання підприємницької
діяльності та стимулювання до її легалізації має спрощення процедур
оподаткування.

Розвиток середнього підприємництва значною мірою залежить від надання
йому фінансової допомоги. Але в Україні в умовах складної економічної
ситуації та складнощів з наповненням бюджету фінансова підтримка
підприємництва здійснювалась недостатньо. Головними джерелами державної
фінансової підтримки в 1997 р. були Державний інноваційний фонд України
та Український фонд підтримки фермерських господарств, профінансований
бюджетом на 78%.

Особливого значення набули регіональні фонди підтримки підприємництва,
чисельність яких збільшилась. Діяльність цих фондів спрямована на
фінансування проектів, які співпадають з місцевими пріоритетами
розвитку.

Посилилась організаційна робота з боку відновленого Державного комітету
з питань підприємництва, Міністерства економіки, обласних державних
адміністрацій. Реалізувалась програма розвитку середнього підприємництва
в Україні на 1997-1998 роки.

Щодо інфраструктури підприємництва, то практично в усіх областях
формувались інформаційні банки даних стану та розвитку середнього
бізнесу в регіоні, ділових пропозицій іноземних фірм і потенційних
інвесторів. Розвивається мережа бізнес-центрів, яких в 1998р.
налічувалось 49. Розвивається система підготовки кадрів для занять малим
і середнім бізнесом. На базі вищих навчальних закладів створюються
бізнес-інкубатори; також відбувається створення нових інженерних
центрів, технопарків, центрів соціального партнерства і розвитку
середнього бізнесу, фонди гарантій та інвестицій.

Законодавство Російської Федерації забезпечує державну підтримку
середнього бізнесу, встановлюючи основні напрямки стимулювання і
розвитку суб’єктів середнього бізнесу, а також пільги та інші міри
підтримки підприємств.

Для того, щоб мати можливість користуватися пільгами та підтримкою з
боку держави, підприємство має відповідати певним умовам щодо
чисельності працівників та структури уставного капіталу, а також працює
в певній галузі.

Основними напрямками державної підтримки є наступні:

формування інфраструктури підтримки та розвитку середнього бізнесу;

створення пільгових умов використання суб’єктами середнього бізнесу
державних фінансових, матеріально-технічних та інформаційних ресурсів та
технологій;

встановлення спрощеного порядку реєстрації суб’єктів середнього бізнесу;

підтримка зовнішньоекономічної діяльності;

організація підготовки та підвищення кваліфікації кадрів для середнього
підприємництва.

Система підтримки базується на спеціальних програмах розвитку середнього
підприємництва, які розробляє Уряд РФ та органи виконавчої влади. Одним
з основних методів держаного стимулювання середнього підприємництва є
система пільг з оподаткування. Але вони не надаються середнім
підприємствам, що створені ліквідованих (реорганізованих) підприємств,
їх філіалів та структурних підрозділів. До цих пільг входять: звільнення
від податку частини прибутку, що спрямована на фінансування окремих
заходів, звільнення від авансових внесків податку на прибуток, спрощений
порядок оподаткування.

З боку міжнародних фінансових організацій підтримка середніх підприємств
здійснюється у таких основних напрямках:

надання кредитів;

підготовка та реалізація системних проектів, спрямованих на розвиток
підприємництва;

технічна допомога на макро- та регіональному рівні для створення мережі
інформаційно-консалтингових та навчальних центрів, бізнес-інкубаторів.

Найбільш вагому фінансову підтримку надають Європейський банк
реконструкції та розвитку (ЄБРР), Світовий банк, уряди ФРН та США. В
Україні ЄБРР з 1994року реалізує проект “Кредитна лінія для розвитку
малих і середніх підприємств” (SMELINE). Напрямами кредитування є:

довгострокове фінансування засобів виробництва та пов’язаного з ним
збільшення нормативного оборотного капіталу;

короткострокове фінансування витрат на імпортовану сировину та запасні
частини;

фінансування лізингу.

Розподіл кредитних проектів свідчить про обережність підприємств в
отриманні досить дорогих кредитів. Переважають кредити в легку, харчову
промисловість, сільське господарство та послуги.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (Світовий банк) реалізовує
системні проекти, котрі сприятимуть створенню умов для розвитку
підприємництва. Серед них проект розвитку підприємств, проект розвитку
експорту, Фонд передвиборних гарантій. Проекти розвитку підтримують
процеси приватизації та розбудови фондового ринку, дерегулювання,
розвиток конкурентного середовища, післяприватизаційну підтримку
підприємств.

Конкретну фінансову підтримку може забезпечити Проект розвитку експорту
(ПРЕ), який запроваджено спільно Світовим банком, Укрексімбанком за
участю та технічним сприянням Ексімбанку Японії, а фінансується за
рахунок кредитної лінії Світового банку. Термін реалізації – 5 років.
Основні напрями:

кредитування експортної діяльності українських експортерів – обсяг
близько 60 млн. дол.;

надання фінансової допомоги експортерам у обсязі близько 5 млн. дол.
США.

За рахунок коштів міжнародної фінансової допомоги організовано навчання
підприємців та державних службовців з питань антикризового менеджменту,
маркетингових досліджень, підготовки бізнес-планів. Для вирішення
інвестиційних проблем протягом 1997 року реалізовувались проекти за
програмою TACIS та Консультативною програмою ТРАНСФОРМ Уряду Німеччини.
Це були консультативні послуги, перепідготовка кадрів, розробка пілотних
проектів, бізнес-планів тощо.

За рахунок міжнародних коштів продовжується формування інфраструктури
підтримки малого підприємництва. Мережа бізнес-центрів створена за
підтримки Агентства міжнародного розвитку США, Фондів “Відродження”,
“НОУ-ХАУ”, “Євразія”, програм TACIS та ТРАНСФОРМ.

Розпочато в 1998 році реалізацію 2,5-річної програми розвитку
бізнес-інкубаторів в Україні, яка фінансується Урядом США через
Агентство США з міжнародного розвитку.

Також з метою поліпшення ситуації з фінансуванням середніх підприємств
було засновано Німецько-український фонд, стартовий капітал якого
становив 10 млн. нім. марок. Метою фонду є надання кредитів середнім
підприємствам та технічна підтримка українських комерційних банків в
рамках фінансування цільової групи, тобто середніх підприємств, що є
спільними українсько-німецькими, перебувають переважно у приватній
власності і мають не більше 500 працівників. Фонд фінансує як оборотний
капітал, так і інвестиції даного підприємства. Максимальна сума кредиту
– 500 тис. нім. марок та процентна ставка – 13% річних.

Для вирішення проблеми фінансування роботи середніх підприємств варто
розглянути наступні пропозиції:

нині на пільгових умовах кредити видають лише фонди підтримки малого
бізнесу без особливих вимог щодо їхнього ефективного використання, хоча
завжди існує ризик їх неповернення. Тому доцільно було б надавати
пільгові кредити за умови, щоб обсяг виробництва становив не менше 70%
загального обсягу, з гарантією повернення;

треба використовувати нетрадиційні послуги для комерційних банків,
наприклад, лізингові кредити або лізинг нерухомості;

можна також застосовувати факторингові операції та приватне або
спонсорське фінансування;

також вигідним є співробітництво середніх підприємств з великими
фінансово-промисловими групами на підставі контрактних, підрядних та
орендних відносин;

а гарантом повернення кредиту можуть бути цільові фонди, товариства
взаємного кредиту та торгово-промислові палати.

Податкове стимулювання інвестиційної діяльності

    Вивчення зарубіжного досвіду, його узагальнення свідчать про
наявність різноманітних підходів, моделей, механізмів та інструментів
стимулювання інвестиційних проектів в інтересах держави. Серед них, у
контексті окремого проекту, слід виділити:

вплив на визначення учасників проекту, інвесторів, видів та форм
інвестицій;

впровадження системи інвестиційних пільг;

регулювання отримання прибутку учасниками проекту;

регулювання змін відносин власності;

гарантії дотримання прав учасників на протязі проекту.

    В умовах відносної обмеженості інвестиційних ресурсів в Україні
важливого значення набуває вміння застосувати апробовані у світовій
господарській практиці дійові форми та інструменти стимулювання
інвестиційної діяльності (табл.1).

Таблиця 1. Форми стимулювання інвестиційного процесу

Форми

Інструменти

1. Кредитне стимулювання

1.1. Безпроцентнi кредити.

1.2. Пільгові кредити.

1.3. Інвестиційні гарантії.

2. Податкове стимулювання

2.1. Зниження ставки податку.

2.2. Податковi угоди з іншими країнами.

2.3. Зняття податків на реінвестиції.

2.4. Безмитний імпорт обладнання та/або сировини.

2.5. Податковi кредити.

3. Стимулювання інфраструктурного забезпеченя

3.1. Надання землі у безкоштовне користування або за пільговими цінами.

3.2. Надання будiвель та споруд в безкоштовне користування або за
пільговими умовами.

4. Стимулювання конкретних інвестиціних проектів

4.1. Цільове фінансування ресурсо- природо-зберiгаючих технологій.

4.2. Цільове фінансування проектів, оріентованих на підвищення
кваліфікації і перепідготовку кадрів, покращання умов праці.

4.3. Сприяння в проведенні техніко-економічних обгрунтовань проектів.

5. Протекцiоністськi заходи

5.1. Диференцiйовані тарифи на імпорт та експорт.

    За фіксованих умов податкового середовища, зформований
інвестиційний проект у випадку його реалізації створює додану вартість —
ДВр , до складу якої входять: чистий прибуток підприємства — ДВрrofit ,
плата інвесторові за залучені кошти — ДВ% , заробітна плата зайнятого
персоналу — ДВрersons і податки — ДВрtax1, на які претендує держава.    

При цьому проект характризується певною сукупністю показників
ефективності серед яких: період окупності, чиста теперішня вартість
(NPV), внутрішня ставка прибутковості (IRR), прибутковість вкладеного
капіталу, тощо.   

Звичною ситуацією для вітчизняних ініціаторів проекту — підприємств та
підприємців є нестача фінансових ресурсів. Відповідно відбувається пошук
їх на внутрішньому та зовнішньому ринках. І ось коли співставляються
показники ефективності проекту з вимогами до них з боку потенційних
інвесторів, має місце невідповідність показників проекту вимогам цих
інвесторів. В результаті проект відхиляється. Ця ситуація типова для
України. Її не змінити ні семінарами, ні міждержавними угодами, якщо
відсутній економічний інтерес. Відхиляється проект — втрачається додана
вартість ДВр. Втрачаються і податки — ДВрtax 1, на які претендувала
держава !

Логічним видається запровадження у аналітичну практику, назвемо так
«податкового інвестиційного ресурсу» І-tax — капіталу з від’ємною
вартістю. Додавання його до сукупності ресурсів, на які витрачаються
фінансові кошти в межах інвестиційного проекту, призводить до зменьшення
потреби в інвестиційних коштах. Це, відповідно, може призвести то того,
що показники ефективності проекту, з огляду на які приймається рішення
про участь в ньому стороннього фінансового інвестора, задовільнять його
і проект «піде». В результаті всі отримають певну частку доданої
вартості.   

При цьому, очевидно,:

ДВрtax 2 < ДВрtax 1 І-tax = ДВрtax 1 - ДВрtax 2     Таким чином, маємо формулу для розрахунку ефективності проекту для держави: Etax= ДВрtax 2/ І-tax = ДВрtax 2/ (ДВрtax 1 - ДВрtax2)     З першого погляду, держава втрачає, але лише у випадку, коли проект реалізувася б і без зміни умов участі в ньому держави. Практично ж, як ми знаємо, більшість проектів відхиляються.    На цьому можна було б зупинитись. Але також логічною видається вимога з боку держави претендувати і на певну плату за інвестування "податкового інвестиційного ресурсу", за аналогією до всіх інших ресурсів. І це часто є можливим, бо поступки у платежах на ранніх стадіях створюють умови для оплати відповідних сум пізніше. За умови прийняття тези про рівноцінність грошових коштів в економіці, чи то у вигляді кредитів банку, чи то у вигляді податкових платежів, таку пільгу з боку держави можна було б встановлювати на рівні, який корелює зі ставками банківських позик.

Похожие записи