Реферат на тему:

Податки за років правління Петра І історико-правові аспекти

Фінансовий стан Російської держави під час правління Петра І був
надзвичайно напруженим. Безперервні воєнні дії, створення власного
флоту, будівництво міст, фортець, доріг, каналів, утримання державного
апарату вимагало великих матеріальних ресурсів.

Основою оподаткування населення того періоду було подвірне обкладання,
введене у 1679 році після перепису населення в 1676–1678 роках та
укладення переписних книг.

Уся фінансова політика Петра І була спрямована на постійний і напружений
пошук джерел грошових коштів. Тому звернення Петра І до сенату „денег
как возможно собирать, понеже деньги суть артерия войны” став своєрідним
девізом його управління [1, с. 75–76].

Починаючи з 1704 року увагу уряду було звернено на всебічне підвищення
основних статей державних доходів – прямих податків.

Приріст доходів від прямих податків досягався в основному двома шляхами:
збільшенням ставок існуючих і введенням нових податків. До другого
методу уряд Петра І удавався частіше.

У тому ж 1704 році було створено спеціальний штат осіб, які були
зобов’язані вигадувати все нові і нові види податків і „сидеть и чинить
государю прибыли”. Їх називали „прибильщиками”, а в народі вигадниками,
які повинні були вишукувати нові джерела доходу [2, с. 440].

Кількість податків, вигаданих „прибильщиками”, примножувалося з кожним
днем. Нові податки посипалися на голову платників Росії. Починаючи з
1704 року один за одним вводилися такі податки і збори: гербовий збір
(за видачу та засвідчення документів), поземельний, посажений,
криголамний, водопійний, погрібний, з димарів на печі, з мостів і
переправ, причальний та відливний – з плавучих суден, помірний, вісчий,
хомутний, шапочний, сапожний, з клеймування хомутів, з клеймування та
продажу суконь, шапок і чобіт, з квасних напоїв, з варіння пива,
воскобоєнь, зі шкіряного, з конячих та ялових шкір, миловарного
промислу, з кузень, крамниць, корчм, пекарень, з майстрових і робітних
людей, із запису клейма майстрових, із крамничних і „ходячих” продавців,
із продажу свічок, кінських шкір, подушний з „візників” – десята частка
найму, покосовщинний, бджолиний, банний; млиновий – з постоялих дворів,
з найму домів, з найму кутків, із дрів, із продажу продуктів харчування,
а іноді досить незвичайні збори – з кавунів, горіхів, податок на дубові
гроби [1, с. 78; 2, с. 440; 3, с. 434; 4, с. 94; 5, с. 140; 6, с. 117].

У 1700 році був введений „хомутний” збір.

У цей же період був введений млиновий збір із суворим приписом „о
немолонии на мельницах ничьего хлеба без помольных денег” [1, с. 78].

Згідно з Указом 1704 року думні люди і першостатейні купці повинні були
сплачувати такі податки: з домашніх бань – по 3 крб., прості дворяни,
купці і різні різночинці – по 1 крб., селяни – по 15 коп. [3, с. 443].

У січні 1705 року вийшов указ „О бритии бород и усов всякого чина людям,
кроме попов и дьяконов, о взятии пошлины с тех, которые сего исполнить
не захотят, и о выдаче заплатившим пошлину знаков” [1, с. 78].

Усіх чоловіків, які носили бороду, було поділено на стани і вони
зобов’язані були сплачувати щорічно – прості городяни від 30 крб. і
царедворці – до 100 крб. Виняток становили селяни, яким дозволялося
носити бороду безкоштовно в своєму селі. Однак при в’їзді в місто і
виїзді з нього вони повинні були сплачувати 1 копійку з бороди [4, с.
94].

Цей оригінальний збір за бороду стягувався, при в’їзді в місто і виїзді
з нього, особливими присяжними збирачами податі (з піших – 50 коп.; з
кінних – по 2 крб. з людини, з селян – по 1 коп. з бороди ). Міські
жителі, крім священників і дяків, сплачували особливе мито за бороду
(Указ від 16 січня 1703 р.), гості і перша стаття гостинної сотні – по
100 крб., середньої і меншої статті (торгові, посадські, приказні і
служиві люди ) – 60 крб., третьої статті (посадські і боярські люди,
візники тощо ) – 30 крб. З селян брали на воротах мито по 2 гроші з
бороди при в’їзді і виїзді з нього [2, с. 23; 3, с. 437]. У 1715 р. був
встановлений єдиний поборідний податок на православних бородачів і
розкольників у сумі 50 крб. При бороді повинен бути обов’язково
старомодний мундир. Крім того, розкольники обкладалися подвійним
податком.

У 1722 році за Указом царя Сенату вказувалося: „підтвердити накрепко
старий указ про бороди, щоб платили по 50 крб. на рік і до того ж, щоб
ці бородачі і розкольники ніякої іншої одежі не носили, крім старої, а
саме: зипун з стоячим клеєним козирем (воротніком), ферезі і однорядку з
лежачим намистом”. З бородача, який з’являвся в Приказ в іншій одежі,
повторно стягували той же платіж у розмірі 50 крб., незважаючи на те, що
перед цим річний був сплачений [3, с. 434–435; 5, с. 119–120].

Так, дворецький дворянина Шереметьєва Курбатов, перебуваючи з своїм
паном за кордоном, дізнався про винайденим там гербовий податок.
Повернувшись додому, він у предметному листі в 1699 р. запропонував
Петру I ввести в Росії „орлену” – папірець, який приносив у казну до
300 тис. крб. у рік доходу [2, с. 441].

В.О. Ключевський писав, що в погоні за прибутком, „прибильщики” доходили
до віртуозності, до втрати здорового глузду, навіть пропонували збори з
народження і шлюбів [3, с. 442; 5, с. 121].

До нас дійшли імена „прибильщиків” – Олексія Курбатова, який
запропонував використовувати гербовий або орлиний папір за прикладом
Голландії, Степана Вараксіна, Василя Єршова, Олексія Яковлєва, Сторцова,
Акіншина [2, с. 23; 3, с. 434].

Уже в 1700 роках Петро I засновує все нові і нові податки. Податки і
збори були не лише тяжкими, але й багаточисельними, їх нараховувалося
більше 30 [3, с. 442].

Особливий збір був введений як з майстрових, так і робочих, які
продавали свої вироби на площах, і з тих, хто наймався на роботу.

Платня за торгівлю з лавок складала 50 коп.; з лотків – 30, вроздріб –
22. Майстри і підмайстри, учні і чорноробочі сплачували відповідно 30,
15, 10 коп. з людини. “Беломестці” , як торгуючі без платежу 10-х
грошів, сплачували цей збір у подвійному розмірі [3, с. 437;
7, с. 489–490].

У 1700 р. було введено пробірне мито, що являло собою збір, який
стягувався державними органами пробірного нагляду. Розмір мита залежав
від ваги золотих і срібних виробів, а також мистецтва
ремесла [8, с. 45].

У тому ж 1705 році вийшов указ про додатковий „сбор с извозчиков десятой
доли из получаемой ими по найму платы”. Крім того, вони повинні були
сплачувати разом з усіма власниками коней „кінські податки”. Усі ці та
інші збори складали майже 80 тис. крб. на рік [4, с. 94].

У цей же час були введені особливий „медовий” або „бджолиний” збір із
власників пасік.

Створення нової армії і флоту ознаменувалося введенням “денег Военного
приказа на жалование драгунам”, які ще носили назву „драгунских денег”,
а також „адмиралтейского приказа корабельных денег”. З 1705 року
“драгунскі гроші” стали називатися напівполтинними, оскільки їх почали
збирати з усіх категорій селян по 25 коп. з кожного двору [4, с. 95].

Саме за часів Петра І до основних податей – подвірної та кінної –
додавалися незліченні додаткові податки, які носили надзвичайний
характер – драгунський збір, збір на будівлю кораблів тощо. Були введені
податки на полоскання білизни, домашні лазні, прогін плотів по річці,
торгові податки і мита – всього близько півсотні різних платежів і
зборів [9, с. 84].

Податками обкладалися і релігійні вірування. Причому розкольники
сплачували податки в подвійному розмірі. Податки збирали за здійснення
обрядів шлюбу, хрестин, поховання [1, с. 79].

При Петрі I було створено 12 колегій, чотири з яких: камер-колегія, яка
здійснювала нагляд за прибутками; штатсконтор-колегія, яка здійснювала
нагляд за видатками; ревізіон-колегія, яка виконувала контрольні функції
та комерц-колегія регулювала фінансові питання [2, с. 439; 10, с. 39].

Наприклад, камер-колегії було доручено здійснювати контроль окладних і
неокладних доходів.

Окладними називалися доходи, розмір яких був відомий завчасно, наприклад
подушний податок.

Неокладні – таке мито, відкуп, податок із заводів тощо, розмір якого
завчасно не міг бути відомим.

Камер-колегія мала мережу своїх закладів на місцях. Для збору прибутку
були також створені канцелярії, які були підпорядковані Імперській
канцелярії. Такі збори носили назву канцелярських. Вони вважалися
дрібними. Разом з тим лише одна рибна канцелярія давала прибуток у рік –
100 тис. крб., медова – 70 тис. крб. [3, с. 442].

До нас дійшли імена „прибильщиків” – Олексія Курбатова, який
запропонував використовувати гербовий або орлиний папір за прикладом
Голландії, Степана Вараксіна, Василя Єршова, Олексія Яковлєва, Сторцова,
Акіншина [2, с. 23; 3, с. 434].

Уже в 1700 роках Петро I засновує все нові і нові податки. Податки і
збори були не лише тяжкими, але й багаточисельними, їх нараховувалося
більше 30 [3, с. 442].

Особливий збір був введений як з майстрових, так і робочих, які
продавали свої вироби на площах, і з тих, хто наймався на роботу.

Платня за торгівлю з лавок складала 50 коп.; з лотків – 30, вроздріб –
22. Майстри і підмайстри, учні і чорноробочі сплачували відповідно 30,
15, 10 коп. з людини. “Беломестці”, як торгуючі без платежу 10-х грошів,
сплачували цей збір у подвійному розмірі [3, с. 437; 7, с. 489–490].

У 1700 р. було введено пробірне мито, що являло собою збір, який
стягувався державними органами пробірного нагляду. Розмір мита залежав
від ваги золотих і срібних виробів, а також мистецтва
ремесла [8, с. 45].

У тому ж 1705 році вийшов указ про додатковий „сбор с извозчиков десятой
доли из получаемой ими по найму платы”. Крім того, вони повинні були
сплачувати разом з усіма власниками коней „кінські податки”. Усі ці та
інші збори складали майже 80 тис. крб. на рік [4, с. 94].

У цей же час були введені особливий „медовий” або „бджолиний” збір із
власників пасік.

Створення нової армії і флоту ознаменувалося введенням “денег Военного
приказа на жалование драгунам”, які ще носили назву „драгунских денег”,
а також „адмиралтейского приказа корабельных денег”. З 1705 року
“драгунскі гроші” стали називатися напівполтинними, оскільки їх почали
збирати з усіх категорій селян по 25 коп. з кожного двору [4, с. 95].

Саме за часів Петра І до основних податей – подвірної та кінної –
додавалися незліченні додаткові податки, які носили надзвичайний
характер – драгунський збір, збір на будівлю кораблів тощо. Були введені
податки на полоскання білизни, домашні лазні, прогін плотів по річці,
торгові податки і мита – всього близько півсотні різних платежів і
зборів [9, с. 84].

Податками обкладалися і релігійні вірування. Причому розкольники
сплачували податки в подвійному розмірі. Податки збирали за здійснення
обрядів шлюбу, хрестин, поховання [1, с. 79].

При Петрі I було створено 12 колегій, чотири з яких: камер-колегія, яка
здійснювала нагляд за прибутками; штатсконтор-колегія, яка здійснювала
нагляд за видатками; ревізіон-колегія, яка виконувала контрольні функції
та комерц-колегія регулювала фінансові питання [2, с. 439; 10, с. 39].

Наприклад, камер-колегії було доручено здійснювати контроль окладних і
неокладних доходів.

Окладними називалися доходи, розмір яких був відомий завчасно, наприклад
подушний податок.

Неокладні – таке мито, відкуп, податок із заводів тощо, розмір якого
завчасно не міг бути відомим.

Камер-колегія мала мережу своїх закладів на місцях. Для збору прибутку
були також створені канцелярії, які були підпорядковані Імперській
канцелярії. Такі збори носили назву канцелярських. Вони вважалися
дрібними. Разом з тим лише одна рибна канцелярія давала прибуток у рік –
100 тис. крб., медова – 70 тис. крб. [3, с. 442].

Третя група – становили податки, що збиралися з окремих категорій
платників податків (крім поміщицьких селян). Так, податок „по
однодворческому окладу” (1–3 крб. з кожного двору) був найважливішим
податком для селян південних окраїн [1, с. 80].

До четвертої групи постійних податків належали регіональні, місцеві
податки, що спрямовувалися на утримання місцевої адміністрації,
гарнізонів, на потреби зв’язку, транспорту (пошт, ямщиків, доріг
тощо) [1, с. 80].

Надзвичайні або екстраординарні податки також розподілялися на декілька
груп.

До першої групи належали різні збори провіанту і фуражу на потреби
армії. Залежно від місцевості, де розташовувалися війська, виникали і
назви цих зборів: „Санкт-Петербурзький”, „Ризький”, „Київський”,
„Азовський” тощо.

Розмір провіантського податку змінювався залежно від цін на
продовольство в окремому районі. Провіантські та фуражні повинності
важким тягарем лягали на плечі платників тих повітів, територію яких
було відведено під зимові квартири армії. Так, населенню Київської
губернії перебування армії в 1714 р. обійшлося 109 тис. крб., що в
середньому становило 1 крб. 20 коп. платежів з кожного двору [1, с. 81;
4, с. 96].

До другої групи екстраординарних податків належали збори на поставки
рекрутів і коней. Кожний рекрут обходився податному населенню не менше
як 100 крб. За порушення правил рекрутського набору стягувалися великі
штрафи, загальний розмір яких у 1719 році досяг 936 тис. крб., у той час
коли сума постійних податків за той же рік по всій країні становила
1 млн 400 тис. крб. [1, с. 81].

У 1712 році було введено окремий податок на будівництво Кронштадта, а
також податок на утримання майстрових на будівництві. Робітних людей
посилали на численні будівництва укріплень, каналів, доріг, на заготівлю
і сплавляння лісу та утримували за рахунок платників.

Лише в одній Київській губернії загальна сума різних податків, яку
сплачували селяни з кожного двору, становила 4 крб. 18 коп. З них – на
постійні податки припадало 1 крб. 64 коп. або 39,2 %, а інші 2 крб. 54
коп. або 60,8 % припадало на екстраординарні податки [1, с. 81;
4, с. 96].

У державному архіві Нижегородської області до цього часу збереглися
укази Петра І, що закінчувалися: „И оные потребные деньги выслать к
великому государю, не замешкав, а буде мешкать станешь, то быть тебе в
великой опале, даже до смерти” [9, с. 84].

Про те, яка увага на державному рівні приділялася тим, хто зловживав
службовим становищем з питань поповнення казни, свідчить указ 1718 р., в
якому вказувалося, що злочини, пов’язані з „похищением казны”, були
приєднані до трьох найтяжчих у той час злочинів – бунту, зради та замаху
на життя самодержавця [1, с. 82].

У першій чверті XVIII ст. почала проявлятися криза подвірного
оподаткування. Велика кількість дрібних, різного роду великих і малих,
постійних і тимчасових податків потребувала реформування. Число податків
і повинностей сягало понад 40 і ділилася на декілька груп.

Другим суттєвим недоліком подвірного обкладанням податками була система
збору податків по дворах. Подвірне оподаткування не дозволяло
збільшувати податкові надходження і з максимальною повнотою враховувати
все платоспроможне населення, облік дворів, а не населення, зводив
нанівець контроль за платниками, оскільки в ньому не було повної
інформації, про кількість усього населення країни.

Потрібна була така податкова система оподаткування, яка б охопила
податками всіх потенційних платників і одночасно дала б змогу
ефективному надходженню податків до скарбниці.

Література:

1. Нечай Н. Нариси з історії оподаткування. – К.: Вісник податкової
служби України, 2002. – 144 с.

2. Черник Д.Г. Налоги в рыночной экономике. – М.: Финансы Юнити, 1997. –
383 с.

3. Кучерявенко Н.П. Курс налогового права в 6-ти томах. – Том 1 /
Генезис налогового регулирования (в 2-х частях): Часть I. – Харьков:
„Легас”, 2002. – 665 с.

4. Нечай Н. Податкова політика Російської імперії в період правління
Петра I // Вісник податкової служби України – № 47/48. – 1999. –
С. 93–96.

5. Ключевський В.О. Сочинения в 9-ти томах / Под ред. В.Л. Янина: Курс
русской истории. – Т. 4. – М.: Мысль, 1989. – 398 с.

6. Ярошенко Ф.О., Мельник П.В., Андрущенко В.Л., Мельник В.М. Історія
оподатку-вання: Навчальний посібник. – Ірпінь: Національна академія ДПС
України, 2004. – 242 с.

7. Финансовое право: Лекции доцента С-Петербургского университета
В.А. Лебедева. – СПб., 1882. – С. 489–490.

8. Толкушкин А.В. История налогов в России. – М.: Юристъ, 2001. – 432 с.

9. Ярошенко Ф.О., Павленко В.Л. Історія податків та оподаткування в
Україні: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. –
240 с.

10. Цимбал Т.Я. Держава, право та податкова система України (у схемах):
Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – 45 с.

11. Історія України: Нове бачення / Гурій О.І., Ісаєвич Я.Д.,
Котляр В.А. та інші. / За ред. В.А. Смолія. У 2-х книгах. – Т. 1 – К.:
Україна, 1995. – 350 с.

Похожие записи