Реферат на тему:

Питання правового регулювання лізингу

Лізинг (від англійського Іеаsе — оренда), як одна з прогресивних форм
забезпечення товаровиробників засобами виробництва, є порівняно новим
видом зобов’язань для нашої господарської системи. Як різновид оренди,
лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США,
Японія, країни Західної Європи) в період після другої світової війни.
Сьогодні вони стали невід’ємною частиною економіки у більшості
промислове розвинутих країн та багатьох країнах, що розвиваються.

Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі є
відсутність правових норм, покликаних регулювати ці суспільні відносини.
Щоправда, у ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність» від
20 березня 1991 р. зазначається, що банки можуть виконувати, зокрема,
таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів
виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).

Деякі основні положення щодо регулювання лізингу є в нормах Цивільного
кодексу України, що регулюють відносини майнового найму (статті 256-272)
та у Законі України «Про оренду державного та комунального майна» від 14
березня 1995 р. Проте зазначені норми не враховують (отже і не
врегульовують) особливостей проведення лізингових операцій у їх
різновидах, вироблених господарською практикою економічно розвинутих
держав.

Прогалини у правовому регулюванні лізингових операцій деякою мірою
заповнив Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28
грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.), в якому подано
визначення понять «лізингова (орендна) операція», «оперативний лізинг
(оренда)», «фінансовий лізинг (оренда)» та «зворотний лізинг (оренда)».

Під лізинговою операцією цей закон розуміє господарську операцію
фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання
основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним
особам (орендарям) під відсоток та на визначений строк.

Лізингові операції за цим законом здійснюються у вигляді оперативного
лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.

Оперативний лізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної
особи (орендодавця), що передбачає передачу орендареві права
користування основними фондами на строк, цю не перевищує строку їх
повної амортизації, з обов’язковим поверненням таких основних фондів їх
власнику після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди,
передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів
орендодавця.

Оскільки при оперативному лізингу орендодавець не може амортизувати всі
витрати за рахунок надходжень від одного орендаря, в літературі цей вид
лізингу називається ще лізингом з неповною окупністю (ЛНО).

Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) — це господарська операція
фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на
замовлення орендаря основних фондів з подальшою їх передачею у
користування орендареві на строк, що не перевищує строку повної
амортизації таких основних фондів, з обов’язковою передачею права
власності на такі основні фонди орендареві.

Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту, тому іноді він ще
має назву інвестиційного лізингу. Витрати орендодавця на купівлю
об’єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або
до складу основних фондів такого орендодавця.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу
основних фондів орендаря.

В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях беруть участь три
суб’єкти:

• виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду
купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного
господарського відання) на це устаткування;

• орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір
купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування;

• орендар, який отримує майно у володіння та користування і здійснює
орендні платежі.

Це традиційна і найпоширеніша з точки зору техніки її проведення
лізингова операція, яку повністю фінансує орендодавець, і тому її
називають прямою лізинговою операцією (прямим лізингом). Разом з тим у
комерційній практиці використовується непрямий лізинг, коли до кола
суб’єктів, що беруть участь у такій операції, залучається банк, що
фінансує угоду. При цьому можуть застосовуватися дві схеми здійснення
непрямих лізингових операцій. За першою банк надає лізинговій компанії
кредит на придбання устаткування під заставу цього устаткування, а
лізингова компанія, здавши устаткування в оренду, сплачує банкові кредит
і відсотки за користування ним за рахунок отриманої від орендаря
орендної плати. За другою схемою банк сам купує устаткування (стає його
власником), за допомогою лізингової компанії здає його в оренду і
отримує орендні платежі. Роль лізингової компанії зводиться до
обслуговування цієї операції. При цьому можливе укладення договору про
сумісну діяльність між банком та лізинговою компанією.

Певний інтерес з точки зору перспектив застосування у господарській
практиці України становить так званий зворотний лізинг (Іеаsе Ьаск) —
господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж
основних фондів фінансовій організації (лізинговій компанії) з
одночасним зворотним отриманням цих основних фондів такою фізичною чи
юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства-орендарі, так і
лізингові компанії, уявляється компенсаційний лізинг. При цьому лізингу
орендар поставляє орендодавцеві частину продукції, що виробляється на
орендованому устаткуванні. Заміна орендних платежів у грошовій формі
розрахунками виробленою продукцією особливо приваблива при міжнародному
лізингу для товаровиробників, що не мають валютних коштів для
розрахунків з іноземним орендодавцем або для придбання обладнання у
інофірми-виробника. Та й для орендодавців України іноді вигідніше
отримувати орендну плату готовою продукцією (товарами). До речі,
законодавство України про оренду таку форму розрахунку допускає.

Незалежно від виду лізингових операцій, кількості їх учасників,
організаційно-технічних та інших ознак загальним для них є певний вид
зобов’язань, що виникають при здійсненні лізингових операцій. Як вже
зазначалося, ці зобов’язання випливають з договору майнового найму, і
саме вони мають бути кістяком правового інституту лізингу. Тому правові
норми, що регулюють відносини лізингу, і вміщено окремим параграфом до
глави 57 «Найм (оренда)» проекту ЦК України.

Проте проблема правового регулювання лізингу з урахуванням його
особливостей, розглянутих вище, навряд чи може бути вирішена шляхом
застосування лише норм ЦК України. Реалізація запропонованих змін до
законодавства є лише першим кроком до створення належної правової бази
лізингу, який не можна зводити до звичайного договору майнового найму
(його різновиду).

Лізингові операції являють собою певний комплекс організаційних,
фінансових та майнових відносин, що вимагають відповідного їм
комплексного нормативного регулювання.

В зв’язку з цим у літературі пропонувалося прийняти закон «Про лізинг»,
який би здійснював таке регулювання і визначав загальні економічні,
організаційні та правові засади проведення лізингових операцій
громадянами та юридичними особами на території України1.

a

e

o

&†.¤1oe6–:j=oooooooeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

dPdid(eOfagihoooooooooooooooooooooooooooo

р. В ньому лізинг визначається як підприємницька діяльність, спрямована
на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в
наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк
лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним
у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у
відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем
періодичних лізингових платежів.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може
бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому
числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини,
устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи
комунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого
немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

На відміну від податкового законодавства Закон України «Про лізинг»
визначає його види залежно від строку та ступеня амортизації
орендованого майна. Так, фінансовим лізингом є договір лізингу, в
результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у
платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший
строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об’єкта лізингу,
визначеної на день укладення договору. Сума відшкодування вартості
об’єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору
фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості
об’єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

По закінченні строку договору фінансового лізингу об’єкт лізингу,
переданий лізингоодержувачеві згідно з договором, переходить у власність
лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого
лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від
лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший строку, за який
амортизується 90 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної на день
укладення договору.

По закінченні строку договору оперативного лізингу він може бути
продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може
бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачеві за
договором лізингу.

Договір лізингу укладається у письмовій формі або як багатостороння
угода за участю лізингодавця, лізингоодержувача та продавця об’єкта
лізингу, або як двостороння угода між лізингодавцем і
лізингоодержувачем. Закон дає широкий перелік істотних умов договору
лізингу, до яких, зокрема, належать:

• найменування сторін;

• об’єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його
поставки;

• строк, на який укладається договір лізингу;

• розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх
перегляду;

• умови переоцінки вартості об’єкта лізингу згідно з законодавством
України;

• умови повернення об’єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;

• умови страхування об’єкта лізингу;

• умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об’єкта
лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;

• умови реєстрації об’єкта лізингу;

• умови повернення об’єкта лізингу чи його викупу по закінченні
договору;

• умови дострокового розірвання договору лізингу;

• умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;

• відповідальність сторін;

• дата і місце укладення договору.

Окремі статті Закону присвячені правам та обов’язкам сторін договору
лізингу.

Так, лізингодавець має право:

1) здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та
використанням об’єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами
договору, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об’єкта
лізингу;

2) вимагати повернення майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач
не сплатив лізингові платежі протягом встановлених строків;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих
внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Водночас лізингодавець зобов’язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користування
лазингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до
його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір
купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в
користування лізингоодержувачеві;

2) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у
визначення специфікації об’єкта лізингу;

3) набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що
майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі;

4) своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов’язання
перед лізингоодержувачем щодо утримання об’єкта лізингу (ремонт,
технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;

5) прийняти об’єкт лізингу від лізингоодержувача по закінченні строку
договору лізингу, якщо об’єкт не буде викуплене лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач має право:

1) відмовитися від Прийняття об’єкта лізингу, який не відповідає умовам
договору, затримати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним
виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення
лізингодавця;

2) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих внаслідок
його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу, відповідно до
умов договору;

3) пред’являти продавцеві об’єкта лізингу всі права та вимоги, що
випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема щодо його
якості та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів тощо.
Лізингоодержувач зобов’язаний:

1) прийняти та належним чином користуватися об’єктом лізингу, утримувати
його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими
воно було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна;

2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком
виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на
вимогу лізингодавця повернути йому об’єкт лізингу;

4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати
лізингодавцеві відомості про технічний стан об’єкта лізингу та свій
фінансовий стан, доступ до перевірки об’єкта лізингу та умов його
експлуатації;

5) у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об’єкта лізингу та не
продовжить строк його використання після припинення дії договору,
повернути об’єкт лізингу лізингодавцеві у стані, зазначеному в договорі.

Як зазначалося, лізингоодержувач за користування об’єктом лізингу
зобов’язаний вносити періодичні лізингові платежі, до складу яких
включаються:

• сума, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта
лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

• сума, що сплачується лізингодавцеві як відсоток за залучений ним
кредит для придбання майна за договором лізингу;

• платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта
лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. Якщо
об’єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу
передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання
лізингового договору надаються державні гаранти, договір лізингу
підлягає обов’язковій реєстрації у встановленому порядку.

Похожие записи