Підсудність цивільних справ

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судом. Чинне законодавство
встановлює правила розподілу цивільних справ між судами як різних ланок,
так і однієї ланки. Сукупність цивільних справ, які підлягають розгляду
і вирішенню по суті в даній конкретній ланці судової системи і в даному
конкретному суді цієї ланки, називається підсудністю.

Визначення компетенції різних судів системи здійснюється залежно від
виконуваних ними функцій, від предмета справи, суб’єктів розгляду і
території, на яку поширюється юрисдикція певного суду. У зв’язку з цим
підсудність поділяється на функціональну, родову і територіальну.

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової
системи України на підставі виконуваних ними функцій. Згідно з правилами
цієї підсудності місцевий суд, військовий суд гарнізону є судами першої
інстанції, і вони виконують функцію розгляду і вирішення справ по суті.

Інші суди виконують потрійні функції:

розглядають і вирішують цивільні справи по суті (перша інстанція);

перевіряють в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішень
та ухвал, що не набрали законної сили (друга інстанція);

переглядають у касаційному порядку постанови, що набрали законної сили.

Всі суди системи виконують також функцію перегляду справ у зв’язку з
нововиявленими обставинами. Порушення правилфункціональної підсудності
призводить в усіх випадках до відміни рішення суду.

Призначення родової підсудності полягає в тому, щоб розподілити всі
цивільні справи, підвідомчі суду, між окремими ланками системи.
Визначити родову підсудність конкретної справи — значить установити, суд
якої ланки повинен вирішувати дану цивільну справу як суд першої
інстанції (наприклад, Верховний суд України буде судом першої інстанції
при вирішенні справ по скаргах на рішення Центральної виборчої комісії
по виборах народних депутатів України, про визнання виборів недійсними).

Територіальна підсудність необхідна для того, щоб розподілити підвідомчі
суду справи між окремими судами в середині кожної ланки судової системи
— залежно від території, на яку поширюється юрисдикція кожного із цих
судів. Процесуальні норми, які регламентують порядок визначення
територіальної підсудності, забезпечують можливість безпомилково
вирішити у кожному конкретному випадку питання про місце розгляду
цивільної справи, тобто із судів однакової компетенції визначити саме
той, який уповноважений розглянути дану цивільну справу.

Є п’ять видів територіальної підсудності: загальна, альтернативна,
договірна, виключна, за зв’язком справ.

За загальним правилом (загальна територіальна підсудність) цивільні
справи розглядає той місцевий суд, у межах юрисдикції якого постійно або
переважно проживає відповідач. Місце проживання відповідача
встановлюється позивачем у позовній заяві. Місцем проживання
неповнолітніх і осіб, над якими встановлена опіка, вважається місце
проживання їх законних представників.

n

p

8

&мовлюють підсудність, не є підставою для передачі справи до іншого
суду.

За правилами альтернативної підсудності по деяких справах підсудність
може визначатися за волевиявленням позивача. Заяви про витребування
аліментів, про встановлення батьківства можуть розглядатися за місцем
проживання позивача. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну,
можуть пред’являтися за місцем заподіяння шкоди; позови про розірвання
шлюбу — за місцем проживання позивача (у випадку, якщо при ньому
знаходяться неповнолітні діти, або якщо з інших поважних причин виїзд до
місця проживання відповідача є утрудненим).

З метою максимального сприяння у вирішенні спорів, згідно із ст. 129 ЦПК
України, сторонам надається право встановлювати договірну територіальну
підсудність, визначивши її за домовленістю між собою. Сторони можуть
змінити тільки територіальну підсудність, зробивши відповідну вказівку
на це у договорі. Угода сторін про зміну підсудності є для них
обов’язковою. Однак, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що
визначена угодою підсудність суттєво порушує права однієї зі сторін або
третіх осіб, суд повинен визнати таку угоду недійсною і застосувати
правила підсудності, передбачені законом.

Як виключення із загальних правил територіальної підсудності, для деяких
категорій справ законом встановлена особлива підсудність (виключна).
Стаття 130 ЦПК України визначає вичерпний перелік таких справ. Ця
підсудність не може бути змінена за угодою сторін.

Підсудність кількох пов’язаних між собою справ (ст. 131 ЦПК). Ознакою
пов’язаності між собою цивільних справ є їх матеріально-правовий або
процесуальний зв’язок — за предметом або підставами позову, участю одних
і тих самих сторін, можливості зарахування зустрічних вимог. Якщо
співвідповідачі проживають у різних місцях відносно відповідача, то такі
позови підсудні за місцем проживання або знаходження одного з
відповідачів.

Якщо суддя визнає, що справа даному судові не підсудна, він повертає
позивачеві його позовну заяву для подачі її до належного суду.
Забороняється передавати справи до іншого суду, якщо почався розгляд їх
по суті (за винятком випадків, передбачених ст. 133 ЦПК). Розгляд судом
справи з порушенням правил підсудності сам по собі не є підставою для
відміни рішення. Це пояснюється тим, що формальне дотримання судом
правил підсудності після закінчення підготовки справи до розгляду і
початку її судового розгляду по суті призведе до невиправданої тяганини
і додаткових матеріальних витрат.

Література

1. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар.
— Х., 2001.

2. Цивільне процесуальне право України / За ред. В. В. Комарова. — Х.,
1992.

3. Штефан М. Й. Цивільний процес. — К., 2001.

4. Кузьменко С. Г. Гражданский процесс в вопросах и ответах. — Донецк,
1998.

5. Постанова пленуму Верховного суду України «Про практику застосування
судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по
першій інстанції» від 21 грудня 1990 р. № 9.

Похожие записи