РЕФЕРАТ

на тему:

“Підстави виникнення, зміни і припинення

права природокористування”

ПЛАН

1. Поняття права природокористування, ознаки права природокористування

2. Види права природокористування

3. Підстави виникнення права природокористування

4. Проблеми природноресурсової відповідальності

4. Припинення права природокористування

Використана література

1. Поняття права природокористування,

ознаки права природокористування

Право природокористування — система юридичних норї і засобів,
спрямованих на врегулювання відносин щоді ефективного використання,
відновлення і охорони при родних ресурсів, забезпечення багатогранних
матеріальних, економічних і соціальних інтересів та законних пра
суб’єктів природокористування.

Право природокористування — процес раціонального використання людиною
природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер,
плановість і тривалість, ліцензування, врахування надзвичайного значення
в житті суспільства і т. д. При цьому вирізняються такі групи
природокористування, як право загального і спеціального використання
землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів.

Суб’єктами права загального користування природними ресурсами можуть
бути, згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного
середовища», всі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб та
інтересів.

Воно здійснюється громадянами безкоштовно та безліцензійно, тобто для
цього не треба відповідного дозволу уповноважених органів та осіб.
Загальним є, наприклад, право використання парків, скверів, водоймищ,
лісів, збирання дикорослих ягід, грибів, горіхів тощо. До речі, якраз
право загального природокористування закріплене у ст. 13 Конституції
України: «Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами
права власності народу відповідно до закону». Похідним від загального
природокористування є спеціальне використання природних ресурсів.

На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів
здійснюється громадянами, підприємствами, установами та організаціями у
випадках, коли відповідна, визначена в законодавстві, частина природних
ресурсів передається їм для використання. Зазвичай така передача е
коштовною і такою, що визначена в часі. Надання природних ресурсів
відбувається на основі спеціальних дозволів — державних актів на право
постійного користування, наприклад, землею, договорів оренди землі,
лісорубських білетів та ордерів, ліцензій, мисливських карток і т. ін.

Цілі спеціального використання можуть бути різними, але вони завжди
обумовлюються. Так, землі використовуються для потреб
сільськогосподарського виробництва, розвитку рослинництва і тваринництва
та їхньої інфраструктури; надра — для видобутку корисних копалин; вода —
для пиття і побутових потреб населення та виробництва.

Окрім того, Закон України «Про охорону навколишнього природного
середовища» на громадян і підприємства, установи та організації, як на
суб’єктів спеціального використання природних ресурсів, покладає
спеціальні обов’язки. Так, плата за спеціальне природокористування
встановлюється на основі нормативів плати і лімітів використання
природних ресурсів. Вказані нормативи визначаються з урахуванням
кількості та якості природних ресурсів, можливості використання,
місцезнаходження, можливості переробки і зберігання відходів. До того ж
суб’єкти спеціального природокористування зобов’язані вносити плату за
забруднення навколишнього природного середовища, яка встановлюється за
викиди в атмосферу забруднювальних речовин; скидання забруднювальних
речовин на поверхню води, в територіальні та морські води, а також під
землю і т. д.

Контроль у сфері природокористання та охорони навколишнього природного
середовища здійснюється через перевірку, нагляд, обстеження,
інвентаризацію та експертизи. Він може здійснюватись як уповноваженими
державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль
покладається на ради народних депутатів, державні адміністрації,
Міністерство охорони навколишнього природного середовища та його органи
на місцях.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони
навколишнього природного середовища, порядок діяльності яких визначений
Положенням, що затверджене Міністерством охорони навколишнього
природного середовища.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»
складається з преамбули і 16 розділів (72 статті). Він регулює відносини
охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних
ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та
спрямований на створення сприятливих умов економічного і соціального
розвитку України у сфері здійснення екологічної політики, мета якої: а)
збереження безпечного для існування живої та неживої природи
навколишнього середовища; б) захист життя і здоров’я людей від
негативного впливу, обумовленого забрудненням навколишнього середовища;
в) досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи в процесі
охорони, раціонального використання й поновлення природних ресурсів; г)
створення постійних правових, економічних і соціальних основ організації
навколишнього природного середовища в інтересах нинішніх і майбутніх
поколінь.

2. Види права природокористування

Види права природокористування — поділ права користування на окремі
групи згідно класифікаційних критеріїв (показників)

Критерії поділу — Підстави виникнення права природокористування

1. Право загального природокористування

2. Право спеціального природокористування

Об’єкти природокористування

Право землекористування,

Право надрокористування,

Право водокористування,

Право лісокористування,

Право користування тваринним світом,

Право користування рослинним світом нелісового походження,

Право користування атмосферним повітрям в якості сировини основного
виробництва,

Право користування об’єктами природно-заповідного фонду

3. Підстави виникнення права природокористування

Підстави виникнення права природокористування — юридично значимі
обставини, з якими пов’язується виникнення повноважень користувачів
природних ресурсів

> Юридичний склад — Видача дозволу на спеціальне природокористування

1) Подання клопотання (матеріалів)

2) Погодження: а) з місцевою Радою народних депутатів, органами
державної виконавчої влади б) виконкомом (постійним користувачем)
в) органами державного управління і контролю

3) Розгляд, підготовка, винесення рішення і видача офіційного
документа (дозволу)

> Юридичний факт — Прийняття правової норми (заг гальне
природокористування). Укладання угоди . на користування
(тимчасово, постійно). Укладання угоди на оренду природних
ресурсів.

> Надання природних ресурсів у користування

1) Подання клопотання

2) Погодження

3) Підготовка проекту виділення (надання)

4) Погодження, експертиза

5) Прийняття рішення

6) Визначення природного ресурсу в натурі

7) Видача уповноважуючого документа (укладання договору)

8) Реєстрація державних актів (договорів)

> Надання інших уповноважуючих документів (ордерів, квитків тощо)

1) Клопотання (заяви)

2) Обгрунтування матеріалів їх погодження, експертиза

3) Розгляд матеріалів і винесення рішення

4) Відведення природного ресурсу на місці (в натурі)

5) Надання управомочуючого документу і реєстрація
Суб”єкти і об”єкти права природокористування

Суб’єкти права природокористування — юридичні і фізичні особи, які
в установленому законом порядку набули права користування
природними ресурсами і зобов’язані здійснювати комплекс заходів щодо
їх ефективного використання, відтворення і охорони

1.Природноресурсова правоздатність — Загальна і Спеціальна

2. Природноресурсова дієздатність — Загальна і Спеціальна

Юридичні особи — Підприємства, установи, організації (різних
галузей господарювання),

Громадські об’єднання,

Релігійні організації,

Військові організації і формування,

Суб’єкти права орендного природокористування,

Іноземні держави,

Міжнародні організації і об’єднання,

Кооперативні об’єднання, Іноземні підприємства

Фізичні особи — Громадяни України,

Іноземні громадяни ,

Особи без громадянства.

4. Припинення права природокористування

В природноресурсових галузях права (земельному, водному, гірничому,
повітряно-охоронному і фауністичному) передбачені такі заходи впливу на
правопорушників, які не охоплюються ні одним із традиційних видів
відповідальності. Це обмеження, тимчасова заборона і позбавлення
(припинення) права земле-, водокористування і ін. видів права
природокористування.

Так, у разі перевищення встановлених нормативів гранично допустимого
скидання забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі об’єкти
може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено в
порядку, встановленому законодавством (ст. 71 Водного кодексу України).
Зі змісту статей 76, 102 Лісового кодексу України випливає, що право
лісокористування підлягає призупиненню, якщо воно здійснюється з
порушенням встановленого порядку. Користування надрами може бути
обмежено, тимчасово заборонено або припинено, якщо воно суперечить
законодавству про надра (ст. 57 Кодексу України про надра).

Може бути припинено право землеволодіння і землекористування у випадках,
коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням,
нераціонально або використовується способами, що призводять до зниження
родючості rрунтів, погіршення екологічної обстановки, забруднення земель
хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами і ін.,
а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров’ю
населенню (ст.ст. 141, 143 Земельного кодексу України). Таким чином, у
випадках порушення водного і лісового законодавства, законодавства про
надра і законодавства про охорону тваринного світу можуть бути припинені
права водо- і лісокористування, користування надрами і тваринним світом.

Як обмеження і тимчасова заборона, так і припинення права земле-,
водокористування і іншого природокористування виконується за рішенням
органу, що здійснює контроль за відповідним природним об’єктом.

В юридичній літературі з приводу правової природи названих вище заходів
відповідальності єдиної думки немає. Одні автори відносять їх до
адміністративної відповідальності, обґрунтовуючи це тим, що відношення,
пов’язане з розпорядженням і управлінням земельним, водним, лісовим і
іншими фондами а отже, і обмеження, тимчасова заборона і позбавлення
права користування ними носить адміністративний характер.

Інші називають їх відповідно земельноправовою, водноправовою,
лісоправовою відповідальністю, тобто визнають наявність специфічного
виду відповідальності.

Треті висловлюють сумніви стосовно достатньої аргументованості
міркувань як перших, так і других .

Уявляється найбільш вірною точка зору другої групи авторів, які
об’єднують перераховані заходи впливу на порушників екологічного
законодавства в самостійний вид відповідальності.

Аргументацію на користь цієї точки зору можна почати з того, що
обмеження, тимчасова заборона і позбавлення права природокористування не
являються заходами адміністративно-правовими. Перелік видів
адміністративних стягнень (відповідальності) в ст. 24 Кодексу України
про адміністративні правопорушення вказує лише на позбавлення права
керування транспортними засобами та права полювання (п. 5 ст. 24 КпАП).
Але це єдине виключення.

Таким чином, обмеження, тимчасова заборона і позбавлення права
природокористування, за виключенням права полювання, до засобів
адміністративного стягнення не відносяться. Тим більше, що вони не
можуть бути віднесені до засобів відповідальності, передбачених нормами
кримінального, трудового і інших галузей права. Таким чином, це істотно
новий вид відповідальності. Застосовуючи метод узагальнення, назвемо її
відповідальністю природноресурсовою .

На користь самостійності природноресурсової відповідальності вказують
властиві лише їй особливості. По-перше, вона передбачається лише
екологічним законодавством; по-друге, що особливо важливо, накладається
тільки державними органами, що здійснюють управління природними
ресурсами і охороною навколишнього природного середовища; по-третє,
суб’єктами даного виду відповідальності являються лише
природокористувачі і, по-четверте, природноресурсова відповідальність
застосовується поряд з адміністративною, кримінальною, дисциплінарною і
майновою відповідальністю.

Природноресурсова відповідальність на практиці застосовується часто і
являється однією з самих дієвих засобів впливу на порушників
екологічного законодавства.

Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що вагомим недоліком
чинного законодавства є відсутність визначення поняття
природноресурсової відповідальності, що, звичайно, не може сприяти
уніфікації цього поняття і не усуває можливості її двоякого тлумачення.
Усунути вказані недоліки покликана юридична наука і право в цілому, адже
різноманіття поглядів, думок, точок зору науковців з приводу тих чи
інших понять веде до розробки і обрання найбільш “вірного” і корисного
варіанту, що в майбутньому повинно бути закріплено на законодавчому
рівні.

З розвитком науково-технічного прогресу зростає роль екологічного права
і, відповідно потреба у його врегулюванні. Вже зараз науковцями,
політиками висловлюється думка про необхідність прийняття Екологічного
кодексу України, а в кулуарах Верховної Ради вже досить давно блукає
проект цього кодексу. Отже, в перспективі є прийняття Екологічного
кодексу України, де на нормативному рівні буде закріплено принципи,
суб’єкти, об’єкти і, власне поняття природноресурсової відповідальності.

Використана література

Водний кодекс України від 6 червня 1995р. // Відомості Верховної Ради
України. – 1995. — №24. – Ст.189.

Лісовий кодекс України від 21 січня 1994р. // Відомості Верховної Ради
України. – 1994. — №17. – Ст.99.

Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року // Відомості Верховної
Ради України. – 1994. — №36. – С.340.

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Урядовий кур’єр. –
2001. – 15 листопада.

Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1984. — Додаток до №51. – Ст.1112.

Адиханов Ф.Х. Юридическая ответственность за экологические
правонарушения. – Б., 1991. – С.21.

Шемшученко Ю.С., Мунтян В.Л., Розовський Б. Г. Юридическая
ответственность в области охраны окружающей среды. — К.: Наукова думка,
1978. – С. 46.

Похожие записи