Підстави виникнення та види представництва

Представництво як таке засноване на трансдієздатності – здатності бути
представником тих, кого особа повинна представляти. Безпосередніми
Підставами виникнення представництва як різновиду правочину є також
юридичні факти. Відповідно до ч.З ст. 237 ЦКУ представництво виникає на
підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та інших підстав,
встановлених актами цивільного законодавства. Таким чином, якщо дати
коментарій даній статті, то слід виділити наступні підстави виникнення
представництва:

1) юридичні факти, що вказані у законі. Наприклад, батьки в силу
походження від них дітей та реєстрації їх як таких в органах РАГСу є
законними представниками своїх дітей і виступають на захист їх прав та
обов’язків у зносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами, у
тому числі і у суді, не маючи на те спеціальних повноважень;

2) акт уповноваженого органу, який приписує особі діяти у якості
представника інших осіб. Наприклад, це може бути акт державного органу
чи органу місцевого самоврядування, за допомогою якого особу назначають
на посаду, що потребує виконання представницьких функцій. Особливим
актом є ухвала суду якою підсудній особі призначається захисник ;

3) договір, в силу якого у однієї особи виникають повноваження
представництва по відношенню до іншої. Прикладом такого договору є
договір доручення.

4)факт, присутність якого в силу закону достатньо для того, щоб виникли
повноваження у однієї особи бути представником іншої. Наприклад,
продавець у роздрібній торгівлі, касир і т.п.

В залежності від того на чому ґрунтуються повноваження представника (
закон, адміністративний акт чи довіреність) прийнято розрізняти такі
види представництва:

1) представництво, яке виникає на підставі закону;

2) представництво, яке виникає на підставі адміністративного акту;

3) представництво, яке виникає на підставі укладення договору.

Розглянемо їх більш детально. Першим з таких названо представництво за
законом (ст.242 ЦКУ). Характерними ознаками представництва, яке виникає
на підставі закону (так зване законне представництво) є те, що особа,
яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а
повноваження представника безпосередньо визначаються законом. Так,
згідно ч.1 ст. 242 ЦКУ батьки (усиновителі) є законними представниками
своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником
малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною ( ч.2 ст.242
ЦК України). Разом з тим опікун призначається органом опуки і
піклування, тобто на основі адміністративного акту. Тому відносини
представництво опікуна до законного на наш погляд є невиправданим. Одне
коли батьки є одночасно і опікунами своїх малолітніх дітей, інше – коли
опікун призначається органом опіки та піклування. Таким чином коли ми
говоримо про батьків як опікунів, то їх представницькі повноваження
охоплюються ч. 1 ст. 242 ЦКУ.

Законним представником у встановлених законом випадках може бути інша
особа. Це характерно для сімейно правових відносин де за відсутності
батьків обов’язки по представництву покладаються на інших осіб.

Різновидом законного представництва також є статутне представництво, за
яким представниками виступають уповноважені організації, у статуті чи
положенні яких записано право представляти інтереси членів цих
організацій. Наприклад, профсоюзи, їх об’єднання (асоціації), первинні
профсоюзні організації та їх органи представляють та захищають права та
інтереси членів профсоюзів у питаннях індивідуальних та пов’язаних з
ними трудових відносин, а у сфері колективних прав та інтересів –
вищевказані права та інтереси працівників незалежно від членства в
профсоюзах у випадках наділення їх повноваженнями на представництво в
установленому порядку ( ЗУ «Про профсоюзи»).

Характерними ознаками представництва, яке виникає на підставі

адміністративного акту є те, що представник зобов’язаний діяти від імені
особи, яку він представляє незалежно від своєї волі в силу
адміністративного акту останньої. Досить часто таке представництво має
місце тоді, коли орган юридичної особи видає наказ про призначення
працівника на посаду, яка пов’язана з виконанням певних представницьких
функцій, зокрема укладення угод, відстоювання інтересів у суді і т.п.
Повноваження такого представника окреслені адміністративним актом або
посадовою інструкцією працівника. Іноді такі повноваження виникають з
обстановки, в якій діє представник ( продавець, касир і т.п.).

¶ ? a

ae

ph/тому що воно не залежить від волі представника.

На відміну від першій двох видів представництва, представництво, що
виникає на підставі укладення договору прийнято називати добровільним
представництвом. Це означає, що на здійснення повноважень представника,
потрібна не лише згода особи. Інтереси якої будуть представляти, а й
згода тої особи, яка буде представляти ці інтереси, тобто згода самого
представника. Між особою, інтереси якої потрібно представляти, та
представником укладається договір, який окреслює їх «внутрішні
взаємовідносини» (як приклад, це договір доручення).

Разом з тим на наш погляд тут доцільно виділити правочинне
представництво, яке засновується лише на факті видачі довіреності і
безпосередньо договірне представництво, яке засновується на договорі
доручення, брокерського обслуговування тощо. Такий підхід зумовлений
тим, що хоча в основі видання довіреності і є домовленість сторін (у
широкому розумінні договір), але видача довіреності не охоплюється
ознаками договору. Вони співвідносяться між собою як загальне правочинне
представництво та безпосередньо спеціальне (договірне).

Не дивлячись на те, що ЦКУ не виділяє спеціально судове представництво є
всі підстави для того щоб його виділити у окремий вид. Відповідно до
чинного кримінально-процесуального законодавства з моменту затримання
особи їй надається правова допомога. Адвокат представляє інтереси
затриманих у процесі проведення процесуальних дій. Таке представництво
здійснюється у процесі правозастосовчої діяльності.

Думається доцільним особливо виділити процесуальне представництво.
Адвокат чи захисник переважно здійснює представницькі повноваження у
сфері здійснення правоохоронної, а якщо справа передається до суду то і
судової процесуальної діяльності.

В науці цивільного права виділяється: представництво пряме зя якого
представник діє в інтересах і від імені іншої особи та приховане –
представник діє в інтересах іншої особи але від свого імені;
представництво правильне, що здійснюється відповідно до угоди між
представником і тим кого представляють, та згідно вимог закону та
неправильне представництво – таке, де порушено умоваи договору про
представництво або вимоги закону.

Цивільний кодекс України виділяє так зване комерційне представництво,
яке можна назвати різновидом добровільного представництва. Комерційним
представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником
підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької
діяльності (ч.1 ст. 243 ЦКУ). Особливістю комерційного представництва є
те, що за згодою сторін та у випадках встановлених законом допускається
представництво одночасно кількох сторін (ч.2 ст. 243 ЦКУ). Комерційний
представник повинен тримати у секреті комерційну таємницю, яка стала
йому відома у процесі укладання правочинів. Повноваження комерційного
представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та
особою, яку він представляє або довіреністю.

Різновидом комерційного представництва є представництво на біржах.
Брокери та ділери – професійні представники. Професійними представниками
є й адвокати. Представники у справах інтелектуальної власності (патентні
довіренні) представляють інтереси своїх клієнтів у відомстві, укладенні
ліцензійних договорів, а в разі виникнення спорів в судах.

Виходячи із ст.241 ЦКУ, відповідно до якої правочин, вчинений
представником з перевищенням повноважень, змінює, припиняє цивільні
права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного
схвалення правочину цією особою можна виділити представництво без
повноважень. Воно базується на гесторських засадах.

Література

Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический
центр. 331 с.,

Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник
Університету внутрішніх справ. — № 3-4. – 1998 . – с. 266-272;

Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник /

Р.Б.Шишка, А.М.Сытник, В.Н.Левков, и др./Под. общ. ред к.ю.н.Р.Б.Шишки.
Х., Эспада. 2001.,

Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко
В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.;

Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.:
Спарк. – 1994, 335 с;

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907
г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Цивільне право України: Академічний
курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна
частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с.,

Сєверова Є. С. Представництво за римським приватним правом та його
рецепція у сучасному цивільному праві України. Автореф. дис…. канд..
юрид. наук. Одеса. 2004.

Похожие записи