Підстави виникнення, припинення і трансформацій цивільних правовідносин

Поняття юридичного факту. Юридична сукупність

Юридичні факти — це обставини, з якими норми права пов’язують настання
правових наслідків — встановлення, зміну, припинення або інші
трансформації правовідносин.

Щодо цивільного права, з урахуванням особливостей предмета та методу
останнього це загальне визначення може виглядати таким чином.

Юридичні факти у цивільному праві — це обставини, наявність яких
спричиняє встановлення, зміну, припинення або інші трансформації
цивільних прав і обов’язків (цивільних правовідносин).

Від юридичних фактів відрізняють так звані юридичні умови -обставини, що
мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов’язані з
ними не прямо, а через проміжні ланки (С.Б. Ісаков). Наприклад,
підставою цивільно-правової відповідальності є правопорушення. Але для
її застосування, за загальним правилом, необхідна наявність таких умов,
як протиправність дій, наявність шкоди, вина порушника, причинний
зв’язок між протиправними діями І шкодою, що настала.

Для настання юридичних наслідків достатньо наявності одного юридичного
факту.

Однак у реальній дійсності частіше маємо справу з комплексом фактів,
серед яких розрізняють:

— групу юридичних фактів. Це — декілька фактичних обставин, кожна з яких
викликає або може викликати один і той же наслідок,

— юридичну (фактичну) сукупність (рос. «юридический состав»). Це —
система юридичних фактів, пов’язаних між собою таким чином, що правові
наслідки настають лише за наявності усіх елементів цієї сукупності.

Як правило, група юридичних фактів закріплюється в одній нормі і являє
собою явища одного порядку. Наприклад, ст.ст.229-231 ЦК передбачають, що
правочин може бути визнаний недійсним, якщо його здійснено під впливом
помилки, обману, насильства тощо. У цьому разі маємо справу з групою
юридичних фактів, кожен з яких окремо спричиняє визнання правочину
недійсним.

Юридична (фактична) сукупність містить взаємопов’язані елементи, що
окремо можуть взагалі не мати правового значення або породжують не ті
наслідки, яких прагнули суб’єкти права.

Наприклад, для виникнення права на жиле приміщення у будинках державного
або громадського фонду необхідна наявність юридичної сукупності: рішення
про надання житла, видача ордера, укладення договору найму жилого
приміщення. Взяті окремо, вказані обставини не породжують правовідносин
користування житлом, а є лише етапом на шляху до їх виникнення.

Серед різних видів юридичної сукупності особливе місце посідають так
звані юридичні стани, тобто обставини, що характеризуються відносною
стабільністю і тривалістю терміну існування, протягом якого вони можуть
неодноразово (у поєднанні з іншими фактами) спричиняти певні юридичні
наслідки. Це, наприклад, перебування у шлюбі, встановлення опіки тощо.

Стаття 49 ЦК визначає акти цивільного стану як події та дії, які
нерозривно пов’язані з фізичною особою, започатковують, змінюють,
доповнюють або припиняють її можливість бути суб’єктом цивільних прав та
обов’язків. Зазначеними актами є народження фізичної особи, встановлення
її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його
втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної
дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи
недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені,
інвалідність, смерть тощо. Деякі з актів цивільного стану підлягають
державній реєстрації: народження фізичної особи та її походження,
громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

Завершуючи загальну характеристику юридичних фактів у цивільних
правовідносинах, слід звернути увагу на принципово важливе положення ЦК,
закріплене у ст.11, згідно з яким цивільні права та обов’язки виникають
як з дій, передбачених актами цивільного законодавства, так і внаслідок
дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні
права та обов’язки. Це положення розвинене у ч.2 ст.11 ЦК, де
підкреслюється відсутність вичерпного переліку підстав виникнення
цивільних прав і обов’язків і наголошується, що останні виникають не
тільки за прямо вказаних обставин, а й з інших юридичних фактів.

Таке рішення характерне для приватного права і має за основу його
принцип: «Можна все, що не заборонено законом».

5.2. Класифікація юридичних фактів

Акти цивільного законодавства України не містять будь-якої чіткої
класифікації юридичних фактів за тими чи Іншими ознаками. Не вказані в
них і критерії для таких класифікацій.

Натомість, ч.2 ст.11 ЦК містить у цілому досить традиційний приблизний
перелік юридичних фактів, подібний до наведеного свого часу в ст.4 ЦК
1963 р. Водночас акценти дещо зміщені і наголошується на тому, що
підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, передусім, є: 1)
договори та Інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів,
винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3)
заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди Іншій особі; 4)
інші юридичні факти

При цьому поняття «інші юридичні факти» охоплює різні категорії — як
правомірні (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо),
так і неправомірні (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо)
дії. Тому слід мати на увазі, що перелік підстав виникнення цивільних
прав і обов’язків є лише орієнтовним і доповнюється конкретними нормами
ЦК (положення про рятування, ведення справ, безпідставне збагачення
тощо). Крім того, підставами виникнення цивільних прав і обов’язків
можуть бути юридичні факти, взагалі не згадані у ЦК.

Водночас у теорії приватного (цивільного) права класифікації юридичних
фактів можливі за різними підставами. Далі розглянемо ті з них, що
становлять найбільший Інтерес з теоретичної І практичної точок зору.

1. Залежно від характеру наслідків вони можуть поділятися на:

1) такі, що встановлюють право. З їх існуванням пов’язане виникнення
правовідносин;

2) такі, що змінюють право. Наявність цих фактів спричиняє зміну
правовідносин, що вже існують;

3) такі, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких
призводить до припинення правовідносин, що вже існують.

4) такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це
обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення,
зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, недієздатність
фізичної особи є перешкодою для виникнення у неї цивільних прав і
обов’язків внаслідок її власних дій.

5) такі, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких
спричиняє поновлення прав, що існували раніше

Наприклад, у разі появи особи, оголошеної померлою, суд скасовує
відповідне рішення, і фізична особа може вимагати від інших осіб
повернення майна, що їй належить (ст.48 ЦК). У цьому випадку поновлення
права власності пов’язане з двома обставинами: 1) появою особи,
оголошеної померлою; 2) скасування судом рішення про оголошення особи
померлою.

2. Залежно від наявності і характеру вольового елемента (слід зазначити,
що саме ця класифікація є найбільш популярною) розрізняють насамперед
дві великі групи юридичних фактів:

1) дії — обставини, факти, що залежать від волі людини;

2) події — обставини, які виникають та існують незалежно від волі
людини і непідконтрольні їй. Вони мають юридичне значення у випадках,
коли вказані у актах цивільного законодавства або договорі як такі, що
породжують цивільно-правові наслідки. До подій належать, наприклад,
явища природного (повінь, землетрус, буревій тощо) або соціального
(війна, страйк тощо) характеру.

У свою чергу, дії поділяються на:

1) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права, дії,
дозволені або прямо не заборонені нормами права.

2) неправомірні (правопорушення, делікти).

Зокрема, деліктами є заподіяння майнової (матеріальної) та моральної
шкоди іншій особі. Внаслідок заподіяння шкоди виникають зобов’язання,
змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої
йому шкоди і обов’язок особи, що завдала шкоду, її відшкодувати (гл. 82
ЦК).

Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного
права характерні тим, що можуть бути лише такими, які створюють
правовідносини; у деяких випадках — такими, що змінюють їх, або такими,
що перешкоджають виникненню правовідносин, але ніколи не бувають такими,
що припиняють правовідносини, або такими, що поновлюють права і
обов’язки.

Правомірні дії можуть бути поділені на:

1) юридичні акти;

2) юридичні вчинки.

Юридичні акти характеризуються здійсненням дій, що спеціально спрямовані
на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов’язків.

Залежно від характеристики суб’єктів, що вчиняють дії, юридичні акти
можуть бути поділені на:

а) акти суб’єктів приватного права (правочини). Правочин (різновидом
якого є договір) — основний вид правомірних дій суб’єктів приватного
права. Це — волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення,
припинення або трансформацію цивільних прав і обов’язків;

б) акти суб’єктів публічного права (акти цивільного законодавства,
адміністративні акти, судові акти — рішення, постанови, ухвали тощо).

Актами цивільного законодавства є нормативні акти, зазначені у ст.4 ЦК.
Прикладом такого юридичного факту можуть бути положення ст. 1220 ЦК,
якими передбачено, що смерть спадкодавця породжує спадкові
правовідносини. Власне, у цьому випадку має місце сукупність юридичних
фактів: цивільно-правова норма (акт цивільного законодавства) і смерть
особи. Але вирішальним юридичним фактом можна визнати положення акта
цивільного законодавства.

Специфічним видом правомірних дій, що породжують цивільні права і
обов’язки, є адміністративні акти (акти управління), які видаються
органами влади або місцевого самоврядування, які діють як суб’єкти
публічного, а не приватного права. Акт управління породжує
адміністративні правовідносини між органом, що його видав, і особами,
яким цей акт адресований. Цивільні відносини, засновані на цьому акті,
виникають між особами, яким останній адресований. Так, розпорядження
відповідного державного органу про передачу державного майна іншій
організації породжує цивільні правовідносини між організаціями.
Наприклад, рішення про реорганізацію державного органу викликають
цивільно-правові наслідки (передачу, поділ майна органу, що
ліквідується) на основі адміністративного акта без договору.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права
та обов’язки можуть виникати з рішення суду. Прикладом такого юридичного
факту може бути рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою
(ст.43 ЦК), оголошення її померлою (ст.46 ЦК) тощо. Рішення суду може
бути правовстановлгаючим (визнання права власності за особою),
правоприпиняючим (визнання правочину недійсним), правозмінюючим (рішення
про примусовий обмін жилого приміщення), правозабороняючим (рішення про
визнання особи недієздатною), правопоновлюючим (скасування рішення про
визнання особи недієздатною).

Юридичні вчинки — це дії, що спеціально не спрямовані на встановлення
юридичних наслідків, але породжують такі в результаті припису закону.

Характеризуючи юридичні вчинки, слід мати на увазі, що вони можуть бути
диференційовані залежно від «питомої ваги» в них вольового елемента.

Так, в деяких випадках наявність волі суб’єкта (а отже і наявність у
нього дієздатності) абсолютно не має значення (наприклад, виявлення
скарбу породжує правові наслідки, навіть якщо він знайдений недієздатною
або малолітньою особою). В інших випадках виникнення або зміна
правовідносин залежить від дієздатності особи. Наприклад, для виникнення
зобов’язань з ведення справ без доручення необхідно, щоб особа, яка веде
справи, була дієздатною.

Водночас дії, вчинені без доручення, не є правочином, оскільки, як
правило, не спрямовані спеціально на встановлення цивільних
правовідносин, їх мета — зробити послугу, захистити інтереси відсутнього
господаря. Таким чином, хоча волевиявлення особи, яка веде чужі справи,
має тут місце, але спрямоване воно не на встановлення цивільних
правовідносин.

Ці правовідносини можуть виникати як з волі сторін (у разі схвалення
«господарем» діяльності в його інтересах застосовуються правила про
договір доручення), так і незалежно від їх бажання (обов’язок
відшкодувати збитки, завдані втручанням у чужі справи, тощо).

З урахуванням вказаних відмінностей у характеристиці юридичних вчинків
їх можна поділити на вольові (цілеспрямовані) і невольові.

Створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів
інтелектуальної, творчої діяльності також є вольовими юридичними
вчинками, які породжують цивільно-правові наслідки, незалежно від наміру
особи створити своїми діями цивільні права і обов’язки. Цивільні права
та обов’язки щодо відкриттів, винаходів, промислових зразків тощо
виникають за умови їх належного оформлення у відповідних органах.
Створення творів науки, літератури, мистецтва породжує цивільні
правовідносини вже внаслідок їх існування і надання доступної для
сприйняття форми. У додаткових діях з оформлення вказаних творів з метою
надання їм правового значення (легітимації) тут потреби немає.

Похожие записи