.

Підстави відповідальності за кримінальним правом Франції (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
306 3955
Скачать документ

Реферат на тему:

Підстави відповідальності за кримінальним правом Франції

Одне з першочергових завдань незалежної України, яка йде шляхом
побудови правової держави, є забезпечення прав і свобод людини та
додержання при цьому принципу законності. Тому перед державою постала
потреба негайного оновлення діючого законодавства і приведення його у
відповідність до вимог сучасності. З огляду на це великої ваги набуває
питання всестороннього вивчення підстав притягнення особи до юридичної
відповідальності в цілому і кримінальної – зокрема.

У радянському кримінальному праві упродовж довгого часу панувала думка,
що єдиною і достатньою підставою притягнення особи до кримінальної
відповідальності є наявність в її діянні складу злочину.

На сьогодні в теорії кримінального права з приводу підстав кримінальної
відповідальності відомо кілька різних поглядів. Зокрема В.В.Тимошенко
вказує на одну підставу кримінальної відповідальності – злочин [1,
с.31]. Деякі з авторів виділяють дві підстави – матеріальну та
процесуальну [2, с.64], об’єктивну та суб’єктивну [3, с.93], інші п’ять
– основну та додаткову правові підстави, основну та додаткову фактичні
та формальну підстави кримінальної відповідальності [4, с.81-82]. Відтак
проблема підстав кримінальної відповідальності потребує ґрунтовного
дослідження.

Саме тому доцільно звернутись до законодавства розвинутих країн світу з
тим, щоб з’ясувати, як вирішується це питання в їхньому законодавстві.
Французький правник Марк Ансель з цього приводу слушно зазначив, що
вивчення закордонного права відкриває перед юристом нові обрії, дає
змогу краще пізнати право своєї країни, адже специфічні риси цього права
особливо яскраво виявляються порівняно з іншими системами. Це озброює
юриста ідеями і аргументами, яких неможливо здобути навіть дуже добре
знаючи тільки власне право [5, ст.38 ].

Предмет нашого аналізу – сучасне французьке кримінальне законодавство.
Пояснюється насамперед це тим, що французьке кримінальне право викликає
особливий інтерес, оскільки в основі його лежить класичний юридичний
світогляд, сформований ще в ХІХ ст. До того ж українське і французьке
кримінальне право характеризуються близькістю основних принципів та
інститутів тому, що Україна, як і Франція, належить до однієї правової
сім’ї.

Щодо поняття кримінальної відповідальності та її підстав, то їхнє
законодавче визначення, незважаючи на те, що Розділ 2 Книги 1
Кримінального кодексу Франції 1992р. називається “Про кримінальну
відповідальність”, у законодавстві Франції відсутні. Цих визначень не
було і в попередніх французьких кодексах – 1791 та 1810 р.р. Ці поняття
розроблені французькою кримінально-правовою доктриною давніше, але з
прийняттям нового Кримінального кодексу вони наповнились дещо новим
змістом.

Французькі юристи виділяють такі підстави кримінальної відповідальності:
легальну, матеріальну та моральну[6, с.60-62]. Проте і в французькому
кримінальному праві немає єдності поглядів на підстави кримінальної
відповідальності. Зокрема, Мерль і Вітю виділяють легальну і матеріальну
підстави, тоді як Прадель визнає достатність тільки матеріальної. Інші
автори виділяють матеріальну і психологічну(моральну) підстави [7,
с.32]. Вважаємо доцільним проаналізувати всі три підстави кримінальної
відповідальності.

Легальна підстава полягає в тому, що кримінальну відповідальність тягне
за собою лише протизаконне діяння, тобто кримінально протиправне.

Щоб притягнути особу до відповідальності, треба визначити наявність
відповідної норми та встановити, що вчинене цією особою діяння точно
підпадає під ознаки визначеної кримінально-правової норми. Причому ця
норма, відповідно до ст.111-4 (чотиризначний набір цифр означає: перша
цифра – нумерація книги, друга – розділу, третя – глави, четверта –
статті) Кримінального кодексу Франції, повинна мати точне, чітке
тлумачення, щоб не переслідувати діянь, які нею не передбачені [8, с.5;
9, р.9]. Тобто фактично легальна, або, як її ще називають, формальна
підстава кримінальної відповідальності практично зводиться до реалізації
принципу “nullum crimen sine lege” – немає злочину, не передбаченого
законом. Цей принцип закріплений в Декларації прав людини і громадянина
ще в 1789 р., а Декларація є одним з джерел сучасного французького
кримінального права.

Щодо інших джерел кримінального права Франції, які регулюють питання
кримінальної відповідальності, то їхня система характеризується суворою
ієрархією – це одна з особливостей континентальної системи права.
Головним джерелом сучасного кримінального права Франції є Конституція
Франції 1958 р., яка, хоч і не містить конкретних кримінально-правових
положень, проте закріплює основні принципи кримінального права, визначає
ієрархію норм тощо. Основним джерелом є Кримінальний кодекс, прийнятий
22 липня 1992 року, коли Президент Французької Республіки Франсуа
Міттеран затвердив чотири закони, кожен з яких відповідав чотирьом
основним частинам, книгам нового Кримінального кодексу, і який вступив в
дію 1 березня 1994 р., замінивши так званий кодекс Наполеона 1810 р.

Окрім Кримінального кодексу, джерелами кримінального права є інші
галузеві кодекси, зокрема Кримінально-процесуальний кодекс, Кодекс
воєнної юстиції, Дорожний кодекс, Сільський кодекс та окремі закони,
зокрема Закон 1966 р. “Про комерційні товариства”, Закон 1983 р. “Про
азартні ігри”, Закон 1984 р. “Про діяльність кредитних установ і
контроль за ними” та ін.

До джерел кримінального права Франції відносяться також постанови – акти
виконавчої влади, порушення яких переслідується на загальних
кримінально-правових засадах [13, с.34]. Упродовж тривалого часу,
відзначають французькі юристи Ж. Левассер, А. Шаван і Ж. Монтрей,
панувала думка, що тільки закон міг бути джерелом кримінального права.
Гарантію від тоталітаризму вони вбачали в тому, що право встановлення
кримінальної відповідальності і покарань надавалось тільки законодавчій
владі, а не виконавчій. З розвитком економічних відносин і чимраз
інтенсивнішою технічною еволюцією сучасного суспільства було визнано, що
в не досить важливих сферах законодавча процедура була б занадто
обтяжливою, і що ці питання варто б віднести до компетенції постанов і
деяких адміністративних актів як джерел кримінального права [14, с.31].

Незважаючи на те, що основним і єдиним джерелом кримінального права
Франції є закон, дія якого в просторі і часі детально регламентована [8,
с.6-9; 9 с.15-37], відомі виняткові випадки застосування судової
практики, передусім рішень Касаційного суду [6, с.48].

Обов’язковою умовою дотримання легальної підстави у випадку притягнення
особи до кримінальної відповідальності є встановлення, до якого класу
відноситься діяння – до злочинів, проступків чи правопорушень. Така
класифікація злочинних діянь закріплена в ст.111-1 Кримінального кодексу
Франції, а в її основу покладено критерій тяжкості вчиненого діяння.
Зміст цього критерію був так визначений Р.Бадинтером при поданні проекту
кодексу у Сенаті: “Тяжкість шкоди, заподіяної суспільству – ось, що
визначає юридичну сутність злочинного діяння. Отож, тільки посягання на
суспільні цінності є злочинами і проступками, а порушеннями є не що
інше, як порушення дисципліни громадського життя”[7, с.33].

Необхідність визначення класу діяння пов’язана насамперед з тим, що,
згідно з вимогами ст.111-2, 111-3 Кримінального кодексу Франції,
визначення злочинів і проступків та встановлення покарання за їх
учинення встановлюється законом, а правопорушень – постановами [8, с.5;
9, р.1-4].

Матеріальна підстава кримінальної відповідальності характеризується так
званим об’єктивним чинником, тобто вчиненням незаконного діяння (дії чи
бездіяльності) і його наслідками. Матеріальну підставу визначають
ознаки, що охоплюються об’єктивною стороною складу злочину в українській
кримінально-правовій термінології.

У цьому зв’язку французькі юристи, аналогічно до українських, поділяють
злочинні діяння на два види – матеріальні, коли відповідальність настає
за діяння, що призвело до суспільно небезпечних наслідків, та формальні,
коли відповідальність настає за кримінально протиправну поведінку
незалежно від її наслідків.

Заслуговує на увагу те, що французькі юристи розглядають проблему
відповідальності за незакінчену злочинну діяльність саме в аспекті
матеріальної підстави кримінальної відповідальності.

В французькому кримінальному праві виділяють такі види незакінченої
злочинної діяльності: замах на злочинне діяння (la tentative), злочинне
діяння, що не відбулося (infraction manquee) і неможливе злочинне діяння
(infraction impossible)[7, с.38], що за українською кримінально-правовою
термінологією фактично відповідає незакінченому, закінченому та
непридатному замаху на злочин.

PO

????????????¤?$????R?Французький кримінальний закон не виділяє стадії
готування до злочину, проте, розглядаючи справи французькими судами
діяння, які за кримінальним законодавством України кваліфікуються як
готування до злочину, кваліфікуються як замах.

Характерно, що під впливом теорії “небезпечного стану” в французькому
кримінальному законодавстві з’явились норми, які мають превентивний
характер, і це означає певне відхилення від принципу “nullum crimen sine
lege”. Проте в цілому рамки матеріальної підстави зберігаються досить
надійно.

Особливий інтерес викликає характеристика моральної підстави
кримінальної відповідальності. Згідно з французькою кримінально-правовою
доктриною, ця підстава містить у собі два чинники – наявність вини та
здатність за неї відповідати, що за українською кримінально-правовою
термінологією об’єднує суб’єктивну сторону складу злочину та суб’єкт
злочину. Ознаками, що характеризують моральну підставу, є досягнення на
момент вчинення злочинного діяння встановленого законом віку, осудність,
вина та мотив.

Характеризуючи моральну підставу кримінальної відповідальності, найперше
треба відзначити, що за сучасним законодавством Франції кримінальну
відповідальність, поряд з фізичними, можуть нести і юридичні особи, за
винятком держави, за діяння, вчинені на їх користь їхніми органами чи
представниками (ст.121-2КК), що є однією з новел Кримінального кодексу
Франції 1992 р., причому відповідальність одних не виключає
відповідальності інших [8, с.9; 9, р.40].

Щодо відповідальності фізичних осіб, то вік кримінальної
відповідальності для них, згідно з законодавством Франції,
встановлюється 13 років. Проте до досягнення ними повноліття така
відповідальність є значно легшою порівняно з дорослими і регулюється не
Кримінальним кодексом а окремим законом.

Поняття осудності у кримінальному законодавстві Франції, як і в Україні,
не має законодавчого закріплення. На схвальну оцінку заслуговує детальна
регламентація в сучасному Кримінальному кодексі Франції поняття та
критеріїв неосудності. Замість архаїчного “божевілля”, передбаченого
Кримінальним кодексом 1810 р., введено два основні критерії неосудності
– нездатність усвідомлювати вчинене і керувати своїми діями внаслідок
психічного чи нервово-психічного захворювання. Встановлений законом
також інститут обмеженої осудності (ст.122-1 КК), про доцільність
використання якого в кримінальному праві України вже давно йде мова.
Примусових заходів медичного характеру законодавство Франції не знає,
проте важливо підкреслити, що стан обмеженої осудності, який не виключає
злочинності діяння і кримінальної відповідальності (на відміну від
повної неосудності), дає можливість застосувати до особи, яка визнана
обмежено осудною, заходи медичного характеру. Ці особи повинні
утримуватися в спеціалізованому закладі, режим якого поєднує режим
тюремного ув’язнення і проведення медико-психіатричних заходів [15,
р.383].

Досить об’ємним є перелік обставин, що виключають кримінальну
відповідальність. До них відносяться: вчинення злочинного діяння під
впливом сили чи примусу, яким особа не могла протистояти; помилка в
праві; вчинення діяння, передбаченого чи дозволеного положеннями закону
або підзаконного акта, а також учинення діяння за наказом законної
влади, за винятком випадків, коли діяння є явно злочинним; необхідна
оборона; крайня необхідність [14, с.35-36].

Як бачимо, кримінальне законодавство Франції закріплює нові для
українського законодавства обставини, що унеможливлюють суспільну
небезпеку і протиправність діяння, які з урахуванням певних особливостей
могли б бути використані під час розробки і прийнятті нового
Кримінального кодексу України.

Основною ознакою в моральному елементі є вина. Варто відразу ж
зазначити, що хоч у кримінальному законі встановлено, нібито злочини
завжди є умисними діяннями, проступки можуть бути як умисними, так і
необережними, поняття вини та її форм в законодавстві не закріплені [8,
с.9-10; 9, р. 42]. Цю прогалину достатньою мірою заповнюють наука і
практика.

Французька кримінально-правова доктрина розрізняє загальну і спеціальну
вину. Загальна вина полягає у вчиненні особою злочинного діяння, це –
воля порушити закон. Спеціальна вина передбачена в конкретних нормах
Особливої частини і може виражатись у формі умислу та необережності.

Як і в українському, в кримінальному праві Франції розрізняють прямий
умисел – коли винний усвідомлює злочинний характер свого діяння, бажає
його вчинити і досягти певного результату. Ступінь такої вини
розмежована. Французькому кримінальному праву відомий передумисел
(наперед обдуманий умисел) як кваліфікований вид умислу, що обтяжує
відповідальність. Умисел, що виник раптово, наприклад в результаті
провокації, пом’якшує відповідальність.

Питання про відповідальність за шкоду, яка відрізняється від тієї, яка
охоплювалась умислом, вирішується двома шляхами. Перший – у випадку так
званого невизначеного умислу відповідальність настає за фактичні
наслідки. Другий – в разі так званого претеринтенційного умислу, коли
винний має чітку мету, але наслідки діяння є важчими, ніж очікувані,
відповідальність повинна бути також важчою, ніж за очікувані наслідки, і
легшою, ніж за наслідки, які фактично настали. Наприклад, якщо був
умисел нанести побої, а в результаті діяння настала смерть особи, то
відповідальність повинна бути важчою, ніж за побої, але легшою, ніж за
смерть[6, с.64-65].

Непрямого умислу французька кримінально-правова доктрина не виділяє [16,
с.155].

Необережна вина в доктрині поділяється на кримінальну вину у випадку
вчинення проступків і вину правопорушення, якщо вчинено правопорушення,
яку, до речі, притягаючи особу до відповідальності, встановлювати
(чомусь!?) не потрібно [14, с.35].

Мотиви вчинення злочину на караність діяння не впливають, хоча це й
критикується французькими кримінологами, які саме в них вбачають
показник суспільної небезпеки правопорушника [6, с.66].

Питання фактичної помилки при вчиненні діяння веде до визнання його
незлочинним або, найчастіше, до відповідальності як за необережне діяння
залежно від можливості особи передбачити таку помилку.

Підсумовуючи вищевикладене, відзначимо, що питання підстав кримінальної
відповідальності у французькому кримінальному праві вирішується досить
своєрідно і цікаво, а сучасне французьке кримінальне законодавство,
зокрема новий Кримінальний кодекс, який, на думку експертів, увібрав в
себе найцінніші надбання кримінально-правової доктрини та судової
практики Франції, найвищі досягнення в галузі теорії і практики інших
держав, а також міжнародного права, заслуговує на детальне його подальше
дослідження.

Література

Тимошенко В.В. К вопросу об основаниях уголовной ответственности
// Теоретическое и правовое обеспечение реформ в сфере борьбы с
преступностью в Республике Белорусь: Матер. междунар. научн. практ.
конф. (Минск 22-23 апреля 1999г). – Минск: Право и економика, 1999.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і
фак. / За ред. М.І. Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Харків: Право,
1997.

Грищук В.К. Окремі проблеми кримінальної відповідальності і кодифікація
кримінального законодавства України // ІІІ Всеукраїнська конференція
“Стан кодифікаційного процесу в Україні: системність, пріоритети,
уніфікація”: Тези. – К., 1995.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і
фак. / За ред. проф. П.С.Матишевського, доц. П.П.Андрушко, С.Д.Шапченка.
– К.: Юрінком Інтер, 1997.

Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права // Очерки
сравнительного права.-М.: Прогресс, 1981.

Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии: Общая
часть уголовного права. – М.: Юрид. л-ра., 1991.

Крылова Н.Е. Основные черты нового уголовного кодекса Франции. – М.:
Спарк, 1996.

Новый уголовный кодекс Франции / Пер. с франц. М.Б.Гарф и др. – М.:
Юрид. колледж Моск. ун-та, 1993.

Code penal. Йditions Dalloz, 1997.

Декларация прав человека и гражданина. 26 августа 1789 г. // Хрестоматия
по истории государства и права зарубежных стран / Под. ред.
З.М.Черниловського. – М.: Юрид. л-ра., 1984.

Конституция Франции 1958 г. // Конституции зарубежных государств: Учебн.
пособие. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: БЕК, 1997.

Французский уголовный кодекс 1810г. (с изм. и доп. по 1 июля 1940г.) /
Пер. Н.С.Лапшиной; Под ред. и со вступ. ст. проф. М.М.Исаева. – М.,
1947.

Кузнецова Н.Ф. Новый уголовный кодекс Франции. // Вестник Моск. ун-та.
Сер 11. Право. – 1994. – №2.

Levasseur G., Chavanne A., Montreuil J. Droit penal et procedure penale,
2-? annee, 9-? edition. Edition Sirey, 1988.

Rassat M.-L. Droit penal. Presses Universitaires de France, 1987.

Уголовное право зарубежных государств / Под ред. проф. Ф.М.Решетникова.
– М,. 1973 – Вып.2 Понятие преступления и вина.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020