Реферат на тему:

Підстави постановлення обвинувального вироку: аналіз чинного закону та
проекту КПК України

Вирок – це основний акт кримінального судочинства. Тільки суд своїм
вироком, постановленим у результаті судового розгляду, у разі доведення
вини підсудного має право визнати особу винною у вчиненні злочину і
піддати кримінальному покаранню (ст.62 Конституції України). У судовому
вироку вирішуються і всі інші питання у справі. Саме тому вирок є
найважливішим актом правосуддя. Звідси – особливі вимоги, що до нього
пред’являються.

Звідси, незважаючи на значення, яке має вирок після прийняття нового
Кримінального кодексу України та внесення змін до чинного
Кримінально-процесуального кодексу, у законодавстві з’явилися прогалини,
що стосуються підстав постановлення обвинувального вироку, які
потребують всебічного вивчення з метою їхнього усунення. Водночас в
Україні підготовлено проект КПК, у якому підстави постановлення
обвинувального вироку також не набули однозначного вирішення. Зауважимо,
що вказані питання ще не стали предметом широкої наукової дискусії в
Україні. Свого часу їх розглядали Ю.М. Грошевий, О.М. Толочко,
С.Г. Мірецький, проте на основі аналізу нині вже не чинного
законодавства. Разом з тим на практиці ці питання набирають виняткової
гостроти. Відтак, запропонована стаття є актуальною як з наукового так і
практичного погляду.

Відповідно до ч.3 ст.327 КПК, якщо підсудний визнається винним у
вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає
підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. Суд постановляє
обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на
підставах, передбачених статтею 80 Кримінального кодексу України [1].

З цієї норми випливає, що існує два види обвинувального вироку: 1) з
призначенням покарання; і 2) із звільненням від відбування покарання.

Водночас В.М. Тертишник зазначає, що обвинувальний вирок може бути
чотирьох видів: 1) з призначенням покарання; 2) без призначення
покарання; 3) зі звільненням від покарання; 4) з умовним застосуванням
покарання [2, с.847]. Група харківських учених виділяє лише два перших
види обвинувального вироку [3, с.387].

У зв’язку з цим зауважимо, що нещодавно (до внесення змін до КПК у
2001 р.), відповідно до чинного на той момент законодавства, вчені
розрізняли такі види обвинувального вироку: 1) з призначенням підсудному
покарання; 2) без призначення покарання; 3) із звільненням засудженого
від покарання [4, с.127]; 4) з призначенням засудженому покарання, але
із звільненням його від відбування з випробуванням (з відстрочкою) [5,
с.400].

У всіх цих випадках особа визнавалася винною у вчиненні злочину, хоча й
з різними для неї наслідками.

Обвинувальний вирок без призначення покарання міг бути постановлений у
випадках, коли на момент розгляду справи в суді діяння втратило
суспільну небезпечність або особа, яка його вчинила, перестала бути
суспільно небезпечною (ч.3 ст.327 КПК у попередній редакції).

Якщо ж у процесі судового розгляду справи було встановлено, що на момент
його провадження закінчилися строки давності притягнення підсудного до
кримінальної відповідальності (п.3 ч.1 ст.6 КПК у попередній редакції,
ст.48 КК у попередній редакції) або прийнято Закон про амністію, яким
усувається застосування покарання за вчинене діяння, чи підсудного
помилувано (п.4 ч.1 ст.6 КПК у попередній редакції), суд зобов’язаний
був довести розгляд справи до кінця і винести обвинувальний вирок із
звільненням засудженого від покарання (ч.3 ст.6 КПК у попередній
редакції).

Крім того, визнавши підсудного винним у вчинені злочину й обравши йому
міру покарання у вигляді позбавлення волі, суд міг ухвалити рішення про
звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням
(відстрочкою) [5, с.400].

І, нарешті, в усіх інших випадках у разі визнання підсудного винним у
вчиненні злочину, суд постановляв обвинувальний вирок із призначенням
покарання.

А яку ж маємо ситуацію на сьогодні? Спробуємо проаналізувати чинне
законодавство.

Стосовно обвинувального вироку з призначенням покарання, то тут не
виникає жодних суперечок. Суд призначає особі покарання, коли повністю
визнає її винною у вчиненні злочину за браком підстав для звільнення від
відбування покарання чи його відстрочки.

Що ж до звільнення від відбування покарання, то тут виникають питання.
Закон передбачає (ч.3 ст.327 КПК України), що суд звільняє особу від
відбування покарання з постановленням обвинувального вироку на
підставах, передбачених ст.80 КК України, яка визначає умови звільнення
від відбування покарання у зв’язку з закінченням строків давності
виконання обвинувального вироку. Відповідно до п.1 цієї статті, особа
звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності
обвинувальним вироком його не було виконано у визначені строки [6].
Проте видається не зовсім логічним постановлення обвинувального вироку
зі звільненням від відбування покарання у зв’язку з тим, що за
попереднім обвинувальним вироком щодо тієї ж особи і по тому ж злочину
спливли строки давності його виконання. Особа не може бути засуджена
двічі за один і той же злочин, інакше порушуються принципи кримінального
права. У даному випадку вона повинна звільнятися від відбування
покарання без будь-якого подальшого вироку.

Таку позицію законодавця важко зрозуміти. Проте зауважимо, що, крім
спливу строків давності виконання обвинувального вироку, є ще й інші
підстави для постановлення обвинувального вироку із звільненням від
покарання, передбачені вже не у ст.327 КПК, а в статтях загальної
частини КПК України.

Так, відповідно до ч.2 ст.6 КПК, суд постановляє обвинувальний вирок із
звільненням засудженого від покарання внаслідок акта амністії, якщо він
усуває покарання за вчинене діяння, а також у зв’язку з помилуванням
засудженого. Але тут на відміну від попереднього випадку суд постановляє
обвинувальний вирок «зі звільненням від покарання», а не «постановляє
обвинувальний вирок і звільняє особу від подальшого відбування
покарання», хоча й суть видається однаковою. Проте і в цьому випадку
виявляється певна колізія, яка полягає у тому, що, відповідно до ст.87
КК України та п.4 Положення про порядок здійснення помилування,
затвердженого Указом Президента України від 12 квітня 2000 року
№588/2000 [7], клопотання про помилування може бути подано після
набрання вироком законної сили. Отже, помилування не може бути підставою
для постановлення обвинувального вироку із звільненням засудженого від
покарання, оскільки воно здійснюється стосовно осіб, яким було
призначено покарання вироком, що набрав законної сили.

????i???????¤?$????i?, вагітність [8, с.27], вчинення дій, які свідчать
про його щире каяття (відшкодування заподіяної шкоди, примирення з
потерпілим, пожертвування значної суми або цінностей на благочинні цілі,
активна участь у суспільно-корисних роботах, зміна способу життя в
позитивну сторону) [9, с.26].

Частина 6 цієї ж статті передбачає, що особа також може бути за вироком
суду звільнена від відповідальності чи покарання на підставах,
передбачених ст.49 та 74 КК України. Оскільки ж ст.49 встановлює
підстави для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з
закінченням строків давності притягнення до кримінальної
відповідальності, то підстави для постановлення обвинувального вироку із
звільненням особи від покарання передбачені у ст.74 КК України. Однак не
всі підстави, зазначені у ній, створюють умови для постановлення
обвинувального вироку із звільненням від покарання, а лише закріплені у
п.4, 5. У п.4 вміщено таке ж положення, як і в частині 5 ст.7 КПК. Таке
повторення також не має пояснення.

Пункт 5 же передбачає, що особа також може бути за вироком суду
звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 КК України,
тобто у зв’язку із закінченням строків давності. Проте важко зрозуміти,
як можна звільнити від покарання особу, яка взагалі не може бути
притягнута до кримінальної відповідальності у зв’язку з закінченням
строків давності. Тим більше що, відповідно до п.5 ч 1 ст.7-1 та ч.2
ст.11-1 КПК,. суд у судовому засіданні закриває справу, яка надійшла до
нього з обвинувальним висновком у разі закінчення строків притягнення до
відповідальності.

Беручи до уваги те, що вирок є найважливішим актом кримінального
судочинства, його велике значення, недопустима така нечіткість з
підставами для винесення обвинувального вироку, яку маємо у чинному КПК
України, неприпустима.

Крім того, відповідно до ст.75 КК України, суд може постановити
обвинувальний вирок із звільненням від відбування покарання з
випробуванням. Зокрема, п.1 цієї статті проголошує: якщо суд при
призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження
для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на
строк не більше як 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного
та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення
засудженого без відбування покарання, він може ухвалити рішення про
звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Отже, з аналізу чинного законодавства випливає, що у ньому передбачено
три види обвинувального вироку:

з призначенням покарання;

із звільненням від покарання;

із звільненням від відбування покарання з випробуванням.

І це треба чітко зазначити у КПК, передбачивши, що підставами для їх
постановлення мають бути: 1) для обвинувального вироку з призначенням
покарання – визнання особи винною у вчиненні злочину, за відсутності
підстав для постановлення інших видів обвинувального вироку; 2) із
звільненням від покарання – наявність акта амністії (ч.2 ст.6 КПК, ст.86
КК), втрата особою суспільної небезпеки (ч.5 ст.7 КПК, ч.4 ст.74 КК);
3) із звільненням від відбування покарання з випробуванням – підстави,
передбачені ч.1 ст.75 КК України.

Потрібно також зазначити, що, визначаючи підстави до постановлення
обвинувального вироку, не є послідовним проект КПК, затверджений у
першому читанні Верховною радою України. Так, відповідно до 4 ст.418
проекту, суд вироком звільняє засудженого від відбування покарання:
1) за наявності підстав, передбачених статтею 49 Кримінального кодексу
(сплив строків давності притягнення до відповідальності); 2) коли
обставина, зазначена у п.6 ч.1ст.185 цього Кодексу (наявність
спеціальних підстав, передбачених в Особливій частині Кримінального
кодексу України), з’ясувалася під час постановлення вироку [10].

Проте суд не може постановлювати обвинувальний вирок із звільненням від
відбування від покарання у зв’язку зі спливом строків давності
притягнення до відповідальності, оскільки в такому випадку особу взагалі
не можна притягати до відповідальності. Інша річ, коли засуджений
наполягає на розгляді справи судом і постановленні вироку, про що буде
мова далі.

Частина 5 ст.418 проголошує: суд постановляє обвинувальний вирок без
призначення покарання, якщо справа на вимогу обвинуваченого чи близьких
родичів померлого обвинуваченого у випадках, передбачених ч.3 ст.184
цього Кодексу, розглядалась судом у повному обсязі. Мова йде про
випадки, коли кримінальна справа не порушується, а порушена – підлягає
закриттю, за винятком випадків, коли обвинувачений чи його близькі
родичі наполягають на розгляді справи судом.

за спливом строків давності притягнення особи до кримінальної
відповідальності;

внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за
вчинене діяння;

у зв’язку з декриміналізацією;

внаслідок зміни обстановки;

щодо померлого, крім випадків, коли провадження в справі є необхідним
для реабілітації померлого за клопотанням його близьких родичів.

Тут проект вже більш чіткий. За таких обставин суд може визнавати особу
винною у вчиненні злочину, але призначати покарання не може, оскільки
погіршуватиметься становище засудженого. Однак невідомо чому не згадано
про втрату особою суспільної небезпеки.

На завершення зазначимо, що термін «обвинувальний вирок із звільненням
від покарання» є точнішим і більш правильним, ніж термін «обвинувальний
вирок із звільненням від відбування від покарання», і навіть терміна
«обвинувальний вирок без призначення покарання» з суто прагматичних
міркувань. У такому обвинувальному вироку суд зазначатиме: «Визнати
особу винною у вчиненні злочину… Звільнити її від покарання у зв’язку
з наявністю… (зазначити підставу)». Як наслідок покарання їй не
призначатиметься. Якщо ж говорити про обвинувальний вирок із звільненням
від відбування покарання, то у ньому спочатку потрібно призначати
покарання, а потім звільняти від його відбування, що є не зовсім
логічним і більше годиться до звільнення від відбування покарання з
випробуванням.

Література

Кримінально-процесуальний кодекс України. Станом на 1 вересня 2001 р. –
К.: Атіка, 2001. – 208с.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те
вид., доп. і переробл. – К.: Вид-тво А.С.К., 2003. – 1120с.

Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищих
закладів освіти / Ю.М. Грошевой, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.;
За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496с.

Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе.
– Харьков: Изд-ство при Харьк. гос. ун-те ИО «Вища школа», 1979. – 143с.

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України:
Підручник. 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 536с.

Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
– 240с.

Положення про порядок здійснення помилування, затверджене Указом
Президента України від 12 квітня 2000 року №588/2000.// Урядовий кур’єр.
– 2000. – №77. – 26 квіт.

Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. /
За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: ФОРУМ, 2003. – 938с.

Комментарий к уголовно-процессуальному кодексу РСФСР. – 5-е изд. / Под
ред. В.Т. Томина – М.: Юрайт, 2001. – 815с.

Проект КПК України, затверджений у першому читанні Верховною радою
України.

Похожие записи