РЕФЕРАТ

на тему:

Підстава до адміністративної відповідальності. Органи уповноважені до
адміністративних стягнень

Адміністративна відповідальність становить особливий вид юридичної
відповідальності, їй властиві всі ознаки останньої. Традиційно правову
відповідальність пов’язують із застосуванням заходів державного примусу,
розглядають її як передбачену санкціями правових норм реакцію на
правопорушення, як реалізацію, застосування і здійснення санкцій.
Застосування заходів юридичної відповідальності тягне для правопорушника
обтяжливі наслідки майнового, морального, особистістного чи іншого
характеру, які він зобов’язаний перетерпіти і фактично перетерпіває. Тим
самим правопорушник “тримає відповідь” перед державою за неправомірну
поведінку.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення
найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення
фізичними особами деяких обов’язків у сфері державного управління, тобто
за вчинення адміністративних правопорушень (проступків).

Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення
встановлених ними правил тягне дисциплінарну відповідальність. Більш
того, у ряді випадків окремі категорії фізичних осіб (наприклад,
військовослужбовці) при вчиненні адміністративних правопорушень
підлягають дисциплінарній відповідальності, тоді як за загальним
правилом встановлена відповідальність адміністративна (ст. 15 КпАП).

Таким чином, не всяке порушення правил, встановлених
адміністративно-правовою нормою, спричиняє адміністративну
відповідальність. Адміністративну відповідальність тягне порушення
тільки тієї норми адміністративного права, що охороняється
адміністративними санкціями.

До того ж, адміністративна відповідальність може наставати не тільки за
порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, а й за
порушення норм інших галузей права. Зокрема, ст.51 Кримінального кодексу
передбачає можливість притягнення до адміністративної відповідальності
особи, що здійснила злочин, який не має великої суспільної небезпеки.

Адміністративній відповідальності властивий ряд специфічних рис, які
відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності. Так, вона
настає, як правило, за особливий вид правопорушень – адміністративні. В
окремих випадках її заходи можуть застосовуватися також при звільненні
від кримінальної відповідальності, тобто за діяння, що містять ознаки
злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки.

Адміністративна відповідальність виявляється в накладенні на порушників
певних видів адміністративних стягнень, специфічних за змістом і
відмінних від заходів кримінального покарання, дисциплінарного впливу та
майнової відповідальності. Адміністративні стягнення накладаються
багатьма органами та посадовими особами, яким таке право надано
законодавчими актами. Їх повний перелік наведено в спеціальному розділі
КпАП.

Незважаючи на те, що в деяких випадках адміністративні стягнення
застосовуються районними (міськими) судами (суддями), адміністративна
відповідальність є позасудовим видом правової відповідальності. Між
органами (посадовими особами), які накладають адміністративні стягнення,
і правопорушниками відсутні службові відносини. Порядок притягнення до
адміністративної відповідальності особливий, він суттєво відрізняється
від кримінального і цивільного процесів та дисциплінарного провадження.
Нарешті, адміністративну відповідальність врегульовано нормами
адміністративного права, які містять вичерпні переліки адміністративних
проступків, адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх
застосовувати, детально регулюють цей вид провадження і в сукупності
становлять її нормативну основу.

Серед характерних особливостей даного виду відповідальності можна
виділити наступні:

1. Адміністративна відповідальність накладається за правопорушення, які
не являють собою великої суспільної небезпеки. Внаслідок цього такі
протиправні діяння визнаються адміністративним правопорушенням
(проступком).

2. Адміністративна відповідальність переважно настає внаслідок
правопорушень у сфері загальнодержавних, а не приватноправових
інтересів. Адміністративні правопорушення, перш за все, посягають на
публічно-правові інтереси держави. Підставою для застосування санкцій за
адміністративні проступки є нанесення шкоди у сфері державної безпеки.
Основною метою заходів адміністративної відповідальності є захист
загальнодержавних інтересів.

3. Адміністративна відповідальність є засобом охорони встановленого
державою правопорядку, вона нормативно визначена і полягає у
застосуванні санкцій правових норм.

4. Відповідальність в адміністративному праві завжди настає внаслідок
протиправної дії (бездіяльності) юридичної або фізичної особи, є
наслідком винного антигромадського діяння. У цих правовідносинах завжди
беруть участь суб’єкти публічно-правової сфери – органи виконавчої влади
і наділені її повноваженнями посадові особи. Всі види правової
відповідальності накладаються органами (посадовими особами) держави.

5. Відповідальність супроводжується державним і громадським осудом
правопорушника та вчиненого ним діяння.

6. Адміністративна відповідальність пов’язана з примусом, із негативними
для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру),
яких він може зазнати. Вона реалізується у відповідних процесуальних
формах.

Адміністративній відповідальності властиві ряд специфічних рис, які
відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності:

а) у випадках, прямо передбачених чинним законодавством, підставою
відповідальності може бути не тільки адміністративне правопорушення
(проступок), а й порушення інших галузей права. Такі заходи можуть
застосовуватися при звільненні від кримінальної відповідальності, тобто
за діяння, що містять ознаки злочинів, які не становлять великої
суспільної небезпеки;

б) адміністративна відповідальність виявляється в накладенні на
порушників певних видів адміністративних стягнень, специфічних за
змістом і відмінних від інших заходів стягнення та впливу, які
застосовуються в різних галузях права. Ці види адміністративних стягнень
передбачені ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення та
іншими законодавчими актами України;

в) адміністративні стягнення накладаються державними органами та їх
посадовими особами, яким таке право надане законом. Їх перелік
закріплений у розділі III КпАП України. Суб’єктами адміністративної
юрисдикції є також районні (місцеві) суди (судді). Притягнення до
адміністративної відповідальності за адміністративні проступки є
обов’язком державних органів;

г) законодавством закріплено особливий, спрощений порядок притягнення до
адміністративної відповідальності, що створює умови для його
оперативності та економічності при використанні. Одночасно цей порядок
містить необхідні гарантії законності, а також здіснення права на
захист;

д) однією з важливих ознак, які характеризують адміністративну
відповідальність, є те, що між правопорушником та органом (посадовою
особою), який накладає стягнення, відсутні службові відносини.
Застосування адміністративного стягнення не тягне за собою судимості і
звільнення з роботи;

е) адміністративна відповідальність врегульована нормами
адміністративного права, в яких наводиться повний перелік
адміністративних проступків, стягнень та органів, уповноважених їх
застосовувати;

є) правом на встановлення адміністративної відповідальності наділено
певне коло суб’єктів: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет
Міністрів України, місцеві ради та їх виконавчі комітети з питань
боротьби зі стихійним лихом, епідеміями та епізоотіями. Необхідно
зазначити, що відповідно до ст. 92 Конституції України винятково
законами України визначаються діяння, які є адміністративними
правопорушеннями та відповідальність за них.

Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, розосереджені в
різних кодексах і нормативних актах. Основним їхнім джерелом є Кодекс
України про адміністративні правопорушення. Паралельно з ним діють
Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони «Про надзвичайний стан»,
«Про охорону державного кордону», «Про боротьбу з корупцією» та ін., що
містять норми, якими встановлюється адміністративна відповідальність.

Так, законом «Про надзвичайий стан» встановлена адміністративна
відповідальність за порушення особою режиму надзвичайного стану (ст. 30)
і злісне багаторазове порушення цього режиму (ст. 31). Законом «Про
державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» встановлена
відповідальність за адміністративні правопорушення, пов’язані з
діяльністю на ринку цінних паперів (ст. 13).

Усі разом вони становлять законодавство про адміністративні
правопорушення.

Отже, адміністративна відповідальність – це застосування до осіб, які
вчинили адміністративні проступки, адміністративних стягнень, що тягнуть
для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального, особистістного чи
іншого характеру і накладаються уповноваженими на те органами чи
посадовими особами на підставах і у порядку, встановлених нормами
адміністративного права.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, правовим наслідком
адміністративного правопорушення. Воно застосовується з метою виховання
особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання
законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових
правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст.23
КпАП).

Головна мета адміністративного стягнення – виховання порушника, тобто
формування у нього звички законослухняної поведінки. Виховний вплив на
порушника справляє як сам факт накладення на нього адміністративного
стягнення, так і спеціальні виховні заходи, які застосовуються до нього
під час виконання деяких стягнень. Так, наприклад, під час відбування
виправних робіт здійснюється трудове виховання порушника; з особами,
підданими адміністративному арешту, проводяться різні бесіди тощо.

Мета запобігання вчиненню нових правопорушень з боку правопорушника та
інших осіб досягається головним чином завдяки настрашці, яка утримує
нестійких осіб від вчинення адміністративних проступків.

Адміністративні стягнення є каральними, «штрафними» санкціями, вони, як
правило, полягають в позбавленні або обмеженні певних прав, благ. Цим
досягається мета покарання порушника. За вчинений проступок громадянин
або позбавляється якогось суб’єктивного права (права керування
транспортним засобом), або обмежується його правосуб’єктність
(адміністративний арешт), або на нього покладаються спеціальні «штрафні»
обов’язки. Крім втрат та обмежень адміністративне стягнення тягне для
порушника ще й стан так званої «адміністративної покараності»
(аналогічної судимості в кримінальному праві), який існує протягом
одного року з дня закінчення виконання стягнення. Правове значення
зазначеного стану полягає в тому, що вчинення до закінчення цього строку
нового правопорушення тягне підвищену відповідальність, а інколи
змінюється навіть його характер – воно визнається злочином.

В ст.24 КпАП, в якій закріплено систему адміністративних стягнень, їх
перераховано з врахуванням зростання суворості: 1) попередження; 2)
штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація
такого предмета або грошей, отриманих внаслідок вчинення
адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права,
наданого даному громадянинові; 6) виправні роботи; 7) адміністративний
арешт. Крім цих стягнень до іноземних громадян і осіб без громадянства
може застосовуватися адміністративне видворення за межі України в разі
грубого порушення ними правопорядку. Нарешті, ч.3 ст.24 КпАП передбачає
можливість доповнення законодавчими актами існуючої системи
адміністративних стягнень новими видами.

Список використаної літератури

Кодекс України “Про адміністративні правопорушення”. – К.: Юрінком
Інтер, 1998.

Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посібник / За заг.
ред. А.Т. Комзюка. – 2-е вид., виправл. і доп. – Харків: Вид-во Ун-ту
внутр. справ, 2001. – С. 6.

Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і
поняття): посібник для студентів вищих навчальних закладів. — Ірпінь,
1999.

Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством
України. Київ, 2000.

Комзіок А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні. Навчальний
посібник. Харків. Університет внутрішніх справ, 1998.

Похожие записи