Глава 9 Підприємства і установи

§ 1. Поняття, види та правові засади діяльності підприємств і установ

Підприємства і установи — це oрганізації, які виконують економічні,
соціально-культурні, адміністративно-політичні та інші функції з метою
задоволення матеріальних, духовних та інших потреб громадян, суспільства
та держави. Вони відрізняються одне від одного за змістом, результатом
та метою їх основної діяльності.

Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який мас
права юридичної особи, здійснює виробничу, науково-дослідницьку та
комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в
установах банків, печатку, а промислове підприємство — і товарний знак.

Установи виконують соціально-культурні або адміністративно-політичні
функції. Їх мета — створення соціальних цінностей, головним чином
невиробничого характеру (установи культури, освіти, охорони здоров’я та
ін.).

За останні роки різко зросли та збільшуватимуться і надалі кількість та
різноманітність підприємств і установ. З’явилися орендні, колективні,
акціонерні, приватні (індивідуальні), казенні підприємства. Іноді
підприємства виконують окремі функції, характерні для установ, а
установи виконують функції підприємства (наприклад, у навчальному
закладі можуть функціонувати експериментальний завод або виробничі
підрозділи).

Свою діяльність підприємства здійснюють згідно із законами України від
27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» (зі змінами і
доповненнями), від 7 лютого 1991 р. «Про власність» (зі змінами і
доповненнями), від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» (зі змінами і
доповненнями), від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства» (зі
змінами і доповненнями), іншими законами та законодавчими актами
України, а також на підставі статуту, що затверджується власником майна
за участю трудового колективу.

Діяльність установ регулюється законами України від 23 березня 1996 p.
«Про освіту», від 13 грудня 1991 р.«Про основи державної політики у
сфері науки і науково-технічної діяльності» (в редакції від 1 грудня
1998 p.), від 27 січня 1995 р. «Про бібліотеки та бібліотечну справу»,
іншими законодавчими та правовими актами.

Підприємства та установи можна підрозділити на види за різними
підставами:

залежно від форм власності — на індивідуальні (засновані на особистій
власності фізичної особи та виключно на Гі праці), сімейні (засновані на
особистій власності та на праці громадян — членів однієї сім’ї, які
проживають разом), приватні (засновані на власності окремого
громадянина), колективні (засновані на власності трудового колективу
підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської чи
релігійної організації), державні комунальні (засновані на власності
адміністративно-територіальних одиниць), державні, в тому числі казенні
(засновані на державній власності), спільні (засновані на базі
об’єднання майна різних власників, у тому числі іноземних власників);

залежно від принципу внутрішньої правової організації — на акціонерні
товариства (відкритого і закритого типу), товариства з обмеженою
відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Можуть діяти й інші види підприємств, у тому числі орендні, створення
яких не суперечить законодавчим актам України.

Підприємства можуть об’єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми,
концерни та інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими
принципами.

Залежно від галузевої виробничо-технологічної спеціалізації розрізняють
такі форми підприємств:

промислові — заводи, фабрики, комбінати, шахти, родовища та ін.;

сільськогосподарські — колективні сільськогосподарські підприємства
(КСП), фермерські господарства, приватні .приватно-орендні підприємства
тощо;

транспортні — залізничного транспорту (управління, відділ» залізниць,
станції, депо); водного транспорту (пароплавства, порти):

цивільної авіації (об’єднання, аеродроми, аеропорти, авіалінії);
автопідприємства (автокомбінати); територіальні управління
трубопровідного транспорту тощо;

будівельні — будівельні управління, комбінати тощо;

зв’язку — поштамти, телеграфи, телефонні станції тощо;

торгівлі — універмаги, гастрономи, торговельні будинки, спеціалізовані
та фірмові магазини;

житлово-комунальні — житлово-експлуатаційні та ремонтно-експлуатаційні
управління, енергомережі, тепломережі та ін.

Установи, які спеціалізуються на виконанні певного виду діяльності,
можуть бути державними, недержавними, місцевих органів, індивідуальними.
Правові норми, що закріплюють їх види, містяться в різноманітних
правових актах, які регулюють відносини в окремих галузях та сферах
соціально-культурної та адміністративно-політичної діяльності, культури,
освіти, охорони здоров’я, закордонних справ, спорту тощо, наприклад, у
Законі України від 24 грудня 1993 p. «Про Національний архівний фонд і
архівні установи» та ін.

Управління підприємствами і установами здійснюється згідно з принципами,
на яких вони були засновані. Розрізняють підприємства і організації, що
управляються безпосередньо власником, і такі, що управляються
уповноваженими власником органами. Управління може здійснюватися за
принципом колегіальності або єдиноначальності. Власник наймає
(призначає) керівника підприємства чи установи через укладання контракту
(договору, угоди), в якому визначаються права, строки найняття,
обов’язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та
трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення
з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом та
законодавством України. Керівник підприємства чи установи є
уповноваженим власника. Він наділений відповідними повноваженнями і несе
перед власником відповідальність за виконання доручених йому функцій.

Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності
підприємства, а у випадках, передбачених законодавством, здійснює це за
участю трудового колективу та профспілкових комітетів.

§ 2. Правове становище підприємств і установ, їх адміністрації

Серед суб’єктів адміністративного права підприємства і установи
посідають особливе місце, оскільки через їх діяльність держава і
суспільство здійснюють свої зовнішні та внутрішні завдання. Без
нормального функціонування підприємств і установ (незалежно від форм
власності, на яких вони засновані) неможливо забезпечити суверенітет і
економічну незалежність держави, роботу її органів (законодавчих,
виконавчих, судових, місцевого самоврядування та ін.), права і свободи
громадян, вирішення інших питань у будь-якій сфері суспільної чи
державної діяльності. Разом з тим підприємства і установи діють не
відокремлено від держави і суспільства, вони постійно в тих чи інших
формах вступають у взаємовідносини з державними і суспільними
інститутами.

Держава в особі її органів проводить політику невтручання в
господарсько-оперативну (управлінську) діяльність підприємств і установ,
в тому числі державних, але разом з тим не може повністю відмовитися від
такого втручання. Це пов’язане з тим, що підприємства і установи діють
на відповідній території (у відповідних регіонах), містах, селищах,
селах. Вони використовують земельні, водні, природні, енергетичні,
людські ресурси, своєю діяльністю впливають на екологічний стан, що в
кінцевому результаті позначається на житті, здоров’ї та діяльності
людини. Використовуючи відповідні ресурси, підприємства і установи
повинні дбати і про їх відновлення, економне використання.

Виконуючи економічні, соціально-культурні, адміністративно-політичні та
інші функції з метою задоволення матеріальних і духовних потреб
громадян, суспільства і держави, підприємства і установи повинні
функціонувати в межах, встановлених державою Основний напрямок державної
діяльності, де підприємства і установи безпосередньо пов’язані з
державою та її інститутами, — виконавча влада (від місцевого рівня до
центральних органів виконавчої влади) та місцеве самоврядування. У
взаємовідносинах з цими суб’єктами держави і суспільства підприємства і
установи практично вирішують всі питання — від створення, здійснення
своєї діяльності та до її припинення. Крім названих, підприємства і
установи вступають в адміністративно-правові відносини з органами
виконавче;

влади та органами місцевого самоврядування з приводу: оперативного та
бухгалтерського обліку результатів своєї діяльності; статистичної
звітності; податків; безпеки виробництва та праці; протипожежної та
екологічної безпеки; санітарно-гігієнічних норм і вимог щодо захисту
здоров’я їх працівників, населення, споживачів продукції; охорони
навколишнього середовища від забруднення та інших шкідливих впливів;
відшкодування збитків, завданих нераціональним використанням землі та
інших природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища; сплати
у відповідних випадках штрафів; створення спеціальних робочих місць для
осіб з обмеженою працездатністю та організації їх професійної
підготовки;

проведення непрофільних робіт у разі стихійного лиха; обставин,
пов’язаних з надзвичайними ситуаціями, та ін.

На добровільній договірній основі підприємства беруть участь в роботі по
комплексному економічному і соціальному розвитку території, що
проводиться державними органами або органами місцевого самоврядування.

Чинне законодавство встановило основи взаємодії підприємств і установ з
державою (органами виконавчої влади), а саме: порядок здійснення
державної реєстрації та обґрунтування її відмови; перелік видів
діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також порядок одержання
дозволу (ліцензії) для здійснення такої діяльності; здійснення
оперативного та бухгалтерського обліку результатів роботи;

ведення статистичної звітності. Незалежно від форм власності,
організаційно-правових форм підприємства і установи зобов’язані
своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на зменшення і
компенсацію негативного впливу їх діяльності на природне середовище,
здоров’я та власність людей. Відповідно до законодавства України вони
несуть відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони,
раціонального використання та відновлення до рівня встановлених
нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також
за додержання встановлених нормативів викидів і скидання речовин, які
забруднюють навколишнє природне середовище, і розміщення в ньому
відходів. Згідно з чинним законодавством діяльність підприємств, які
порушили ці норми та вимоги, може бути зупинена частково, тимчасово або
припинена повністю. Підприємства і установи зобов’язані додержуватися
законодавства про працю, правил безпеки на виробництві,
санітарно-гігієнічних норм з охорони здоров’я працівників, населення та
споживачів продукції.

Збитки, завдані підприємствам у результаті виконання ними вказівок
державних та інших органів або їх посадових осіб, які порушили права
підприємств, а також спричинені внаслідок ненавмисного здійснення такими
органами або їх посадовими особами передбачених законодавством
обов’язків щодо підприємств, підлягають відшкодуванню за їх рахунок.
Разом з цим уповноважені державні органи, які здійснюють контроль за
додержанням підприємствами і установами відповідного законодавства в цій
частині, можуть втручатися в їх діяльність і вживати щодо порушників
заходів примусового впливу, передбачених законом.

У нормах права, які встановлюють адміністративно-правовий статус
підприємств і установ, принциповим моментом є форма власності, оскільки
поряд з положенням законодавства про те, що незалежно від виду власності
і організаційно-правових форм підприємствам гарантуються рівні умови
діяльності, ‘їх адміністративно-правовий статус має свої особливості.
Так, діяльність по виготовленню і реалізації наркотиків, зброї і
вибухових речовин, а також цінних паперів і грошових знаків можуть
здійснювати тільки державні підприємства, а проведення ломбардних
операцій — також товариства з розширеною відповідальністю. До відання
державних органів належать заснування, ліквідація і реорганізація
державних підприємств, затвердження їх статуту, управління ними,
призначення на посаду і звільнення з посади їх керівників, укладання та
розірвання з ними контрактів.

Свої особливості мають створення, ліквідація, реорганізація, управління
та діяльність казенних підприємств. Державне підприємство згідно з
рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене у казенне
підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає
приватизації. Рішення про перетворення приймається за однією з таких
умов: підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка
відповідно до законодавства може здійснюватися тільки державним
підприємством; головним споживачем продукції підприємства (більше ніж на
50 %) є держава; підприємство є суб’єктом природних монополій. Казенне
підприємство може розпоряджатися закріпленим за ним на праві
оперативного управління майном, що є у державній власності і належить до
основних фондів підприємства, лише з дозволу органу, уповноваженого
управляти відповідним державним майном.

Вплив держави на недержавні підприємства і установи більш обмежений.
Роль держави відносно них виявляється у встановленні правових засад
діяльності і контролі за їх додержанням. Цей вплив не носить характеру
державного управління. Конкретні питання заснування, організації
управління, визначення видів діяльності цих підприємств і установ
вирішуються засновниками або уповноваженими ними органами. Від форми
власності залежить і статус трудових колективів. Трудові колективи
державних підприємств мають більш широкі повноваження, пов’язані із
затвердженням статуту, внесенням до нього змін і доповнень, визначенням
умов найму керівника, виділення із складу підприємства, вступу і виходу
з об’єднання підприємств, оренди, викупу майна тощо.

Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку
(доходу) може здійснюватися лише через податки, податкові пільги, а
також економічні санкції відповідно до чинного законодавства. (Порядок
використання чистого прибутку казенного підприємства визначає орган,
який уповноважений управляти цим підприємством, шляхом встановлення
обов’язкових нормативів такого прибутку.) Держава гарантує додержання
прав і законних інтересів підприємства. Втручання в господарську та іншу
діяльність підприємства з боку державних, громадських і кооперативних
органів, політичних партій і рухів не допускається, крім випадків,
передбачених законодавством.

Органом управління підприємством, установою є адміністрація. Незалежно
від виду, форми власності і господарювання керівник, його заступники,
керівники апарату управління і структурних підрозділів, рада, правління,
дирекція (у командитному товаристві — учасники з повною
відповідальністю) здійснюють функції оперативного управління
підприємством, установою. Адміністрація діє в межах повноважень
підприємства, установи, реалізуючи їх у вирішенні внутрішніх питань
даного об’єкта та у зовнішніх зв’язках. Маючи усі необхідні розпорядчі
повноваження юридично-владного характеру, вона забезпечує інтереси
власника та держави. Очолює адміністрацію одноособовий керівник
(директор, начальник, ректор і т. д.).

Керівник підприємства, установи має певні повноваження по
представництву, розпорядженню майном, коштами, комплектуванню та
розстановці кадрів, організації роботи. Керівник встановлює склад і
обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту.
Діючи від імені підприємства, він захищає його інтереси, укладає
господарські та трудові угоди, розпоряджається майном, відкриває в
банках розрахунковий та інші рахунки, видає доручення, затверджує штати,
видає накази, обов’язкові для всіх працівників. Заступники керівника
підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і
структурних підрозділів (цехів, відділів, дільниць, ферм та ін.)
призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства.
Органом управління казенним підприємством є міністерства та інші
Центральні органи виконавчої влади. Вони призначають на посаду та
звільняють з посади керівника казенного підприємства за погодженням з
Кабінетом Міністрів України.

§ 3. Порядок утворення та припинення діяльності підприємств і установ

Підприємства і установи створюються згідно з рішенням власника
(власників) або уповноважених ним органів. У випадках, передбачених
законодавством, вони можуть створюватися за рішенням трудового
колективу, наприклад, про виділення зі складу підприємства одного чи
кількох структурних підрозділів для утворення нового підприємства, про
вступ до об’єднання, про оренду. Згідно з антимонопольним законодавством
підприємство може бути утворене внаслідок примусового розділу
підприємства-монополіста.

Засновницькі документи (статут, рішення про утворення або договір
засновників) повинні містити відомості про вид, предмет та мету
діяльності підприємства, склад засновників і учасників, назву та місце
знаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, органи
управління, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
Подається також реєстраційна картка, яка одночасно е заявою про державну
реєстрацію.

Чинним законодавством можуть бути передбачені й інші вимоги щодо
відомостей, які подаються в засновницьких документах (наприклад, статути
акціонерних товариств мають містити відомості про види акцій, які вони
випускають; засновницькі документи товариств з обмеженою
відповідальністю — відомості про розмір частки кожного з учасників,
розмір, склад та порядок внесення ними внесків). Якщо засновником чи
одним із засновників суб’єкта підприємницької діяльності є юридична
особа, її державна реєстрація повинна бути підтверджена свідоцтвом про
державну реєстрацію. Якщо це іноземна юридична особа, реєстрація у
країні місцезнаходження засвідчується відповідним документом (витягом із
торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Коли власником є
фізична особа, її підпис на документах засвідчується нотаріусом.

Статут підприємства затверджує засновник (засновники), а державного
комунального підприємства, заснованого на власності
адміністративно-територіальних одиниць, або підприємства, в майні якого
частка держави чи місцевого органу складає більше ніж 50 %, — засновник
разом з трудовим колективом.

Підприємства і установи підлягають державній реєстрації. З моменту
реєстрації вони набувають права юридичної особи. Діяльність
незареєстрованого підприємства чи установи забороняється. Відмова у
державній реєстрації підприємства може виникнути через порушення порядку
створення підприємства, а також у разі невідповідності установчих
документів вимогам законодавства. Не допускається відмова у державній
реєстрації підприємства з мотивів недоцільності його створення. Відмова
у державній реєстрації може бути оскаржена засновниками у суд.

При зміні основних положень статуту чи виду підприємства або установи
здійснюється їх перереєстрація в порядку, встановленому для реєстрації.

Діяльність підприємства, установи зупиняється у зв’язку з ліквідацією
або реорганізацією (злиттям, приєднанням, поділом, виділенням,
перетворенням) за рішенням власника чи органу, уповноваженого його
створювати. У випадках, передбачених законодавством, таке рішення
приймається власником за участю трудового колективу В окремих випадках
припинення діяльності підприємства, установи підлягає погодженню з
місцевими чи антимонопольними органами.

Підприємства і установи ліквідуються у разі визнання їх банкрутами: якщо
прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання
умов, встановлених законодавством, і в передбачений рішенням строк не
забезпечено додержання цих умов, або не змінено вид діяльності; якщо
рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення
про створення підприємства; на інших підставах, передбачених
законодавством.

Підприємство, установа вважаються реорганізованими або ліквідованими з
моменту виключення їх з державного реєстру.

Ліквідацію підприємства, установи здійснює ліквідаційна комісія,
створена власником або уповноваженим ним органом, а у разі банкрутства
підприємства, установи —судом або арбітражним судом. За їх рішенням
ліквідація може проводитися самим підприємством в особі його органу
управління

Власник, суд (арбітражний суд) або орган, уповноважений створювати
підприємство, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства,
встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для
заявления претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з
моменту оголошення про ліквідацію.

Див. Відомості Верхов. Ради Української РСР. 1991. № 24, Ст. 202.

Див. Там само. № 20. Ст. 249.

Див. Там само. № 14. Ст. 168.

Див. Там само. № 49. Ст. 682.

Див. Відомості Верхов. Ради України. 1996. № 21. Ст. 84.

Див. Там само. 1992. № 12. Ст. 165; 1999. № 23. Ст 20.

Див. Там само. 1995. № 7. Ст. 45.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1994. № 15. Ст. 86.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1998. № 24. Ст. 138.

Похожие записи