Реферат на тему

Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень

Стаття ККУ 424:

1. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових
повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі
наданих цій особі прав чи повноважень, крім передбачених частиною другою
цієї статті, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду,—карається обмеженням
волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий
строк.

2. Застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або
перевищення дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а
також застосування насильства щодо підлеглого —караються позбавленням
волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені із
застосуванням зброї, а також діяння, передбачені частинами першою або
другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,—караються
позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

4. Діяння, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті,
вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

1. Основні безпосередні об’єкти злочинів, передбачених ст. ст. 423 і
424, збігаються. При застосуванні нестатутних методів впливу щодо
підлеглого обов’язковим додатковим об’єктом перевищення військовою
службовою особою влади чи службових повноважень є честь та гідність
підлеглого, а при застосуванні насильства щодо підлеглого — життя,
здоров’я, воля, честь та гідність підлеглого.

2. Підлеглими у військового начальника можуть бути військовослужбовці,
військовозобов’язані під час проходження відповідних зборів, робітники
та службовці того чи іншого військового формування. Проте, останні, в
силу специфіки відносин влади — підпорядкування, які встановлюються між
ними та військовими начальниками, не завжди можуть виступати як
підлеглі. Зокрема, нестатутні методи впливу щодо робітника чи службовця
взагалі неможливі, оскільки стосунки між ними та військовими
начальниками не регулюються військовими статутами.

3. З об’єктивної сторони перевищення влади чи службових повноважень може
проявитися тільки в діях, які виражаються у формі: 1) застосування
нестатутних заходів впливу щодо підлеглого (ч. 2 ст. 424); 2)
перевищення дисциплінарної влади (ч. 2 ст. 424); 3) застосування
насильства щодо підлеглого (ч. 2 ст. 424); 4) іншого перевищення влади
чи службових повноважень (ч. 1 ст. 424).

Нестатутними заходами впливу є дії військових начальників щодо
підлеглих, котрі виходять за рамки відповідних положень військових
статутів ЗС, що визначають відносини між військовослужбовцями і згідно з
якими: військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця
дотримуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між
військовослужбовцями; командир (начальник) зобов’язаний вимагати
підпорядкування від своїх підлеглих, не припускаючись при цьому
брутальності та приниження їх гідності, а у випадку непокори чи опору
підлеглого повинен для відновлення порядку вжити всі передбачені
законами й військовими статутами заходи примусу, аж до арешту винного та
притягнення його до кримінальної відповідальності.

Межі дисциплінарної влади військових начальників та порядок її
застосування суворо окреслені нормами військового законодавства. Кожен
командир (начальник) може заохочувати військовослужбовців, інших
підлеглих, або накладати на них стягнення тільки: а) у тому обсязі і
порядку, які надані йому законодавчим актом, яким ці питання
регулюються; б) на тих осіб, на яких поширюється його дисциплінарна
влада; в) за наявності для того відповідних підстав.

Перевищенням дисциплінарної влади військовим начальником є: а)
накладення стягнення такого виду чи такої міри, які можуть застосовувати
тільки вищі начальники або не має права застосувати жоден з них; б)
накладення стягнення за дію або бездіяльність, які не є дисциплінарним
правопорушенням, а також не є таким адміністративним порушенням, за яке,
згідно з КАП, військовослужбовець має нести відповідальність в
дисциплінарному порядку; в) накладення стягнення таким військовим
начальником, який має право на це тільки в особливих випадках, — за
відсутності такого випадку; г) накладення стягнення на такого
військовослужбовця, якого до дисциплінарної відповідальності може бути
притягнуто лише іншими особами у встановленому законодавством порядку
(наприклад, на військового суддю); д) накладення стягнення на
військовослужбовця іншого військового формування, хоча умов для цього,
прямо передбачених Дисциплінарним статутом, не існує; є) накладення
стягнення на підлеглого, коли підстав для цього взагалі немає; е)
порушення встановленого порядку накладення чи виконання дисциплінарних
стягнень; ж) застосування заохочення, яке може застосувати лише вищий
начальник чи інша особа, або яке може бути застосоване лише за наявності
певних умов або до певного кола осіб; з) застосування заохочення, якщо
підстав для цього не-мад взагалі; і) вжиття заходів, спрямованих на
припинення порушень військової дисципліни, коли підстав для цього немає,
або з порушенням встановленого порядку їх застосування.

Під насильством щодо підлеглого слід розуміти застосування щодо нього
фізичного або психічного насильства. Фізичне насильство при перевищенні
влади чи службових повноважень може бути виражене в незаконному
позбавленні волі (проте, якщо такі дії вчинені, наприклад, військовим
дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, то за певних обставин їх
відповідальність настає за відповідними статтями розділу XVIII Особливої
частини КК), нанесенні удару, вчиненні дій, характерних для катування,
заподіянні побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень
тощо. Психічне насильство при перевищенні влади чи службових повноважень
може бути виражене у реальній погрозі заподіяння фізичного або іншого
насильства щодо потерпілого чи його близьких. Свідченням реальності
погрози можуть стати такі фактичні дії потерпілого, вчинені після
сприйняття її ним, як замах на самогубство, самокалічення, самовільне
залишення військової частини, звернення за захистом своїх прав до
органів державної влади або громадських організацій тощо. У будь-якому
разі при визначенні реальності погрози необхідно виходити із
суб’єктивного ставлення до неї винної особи та суб’єктивного сприйняття
її потерпілим. Погроза може здійснюватися для того, щоб залякати
потерпілого, зломити його волю до відстоювання порушених прав і
інтересів, поглумитися над ним тощо. Крім того, про поняття насильство
див. коментар до ст. ст. 405 і 406.

Іншим перевищенням влади чи службових повноважень може бути будь-який
інший вихід за їх межі, що не стосується розглянутих вище форм:
організація чи підбурювання військовими начальниками підлеглих до
вчинення злочинів; примушування підлеглих до вчинення незаконних дій
(скажімо, тиск на потерпілого з вимогою забрати із правоохоронних
органів заяву про порушення кримінальної справи); незаконне притягнення
підлеглого до матеріальної відповідальності; прийняття незаконних рішень
про відстрочки від призову на строкову військову службу; надання
незаконної відпустки за станом здоров’я, сімейними обставинами тощо,
коли це не пов’язано з перевищенням дисциплінарної влади; видання
незаконного розпорядження про звільнення затриманих осіб (наприклад,
тих, які намагалися незаконно перетнути державний кордон); неправомірне
втручання в діяльність службових осіб чи державних органів з метою
перешкодити виконанню ними своїх повноважень тощо.

Про поняття істотна шкода див. коментар до ст. 423.

При перевищенні військовою службовою особою влади чи службових
повноважень поняттям “істотна шкода” у разі, якщо вона полягає у
заподіянні фізичної шкоди, охоплюються умисне заподіяння легких тілесних
ушкоджень, умисне чи необережне заподіяння тілесних ушкоджень середньої
тяжкості, необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також інші,
менш тяжкі наслідки для здоров’я потерпілого.

4. Такі дії, як застосування нестатутних методів впливу щодо підлеглого,
перевищення дисциплінарної влади і застосування насильства щодо
підлеглого, можуть бути вчинені тільки у сфері владних повноважень тієї
чи іншої військової службової особи. У зв’язку з цим суб’єктом
зазначених злочинів може бути не будь-яка військова службова особа, а
лише військовий начальник (про його поняття див. коментар до ст. 423).

5. З суб’єктивної сторони перевищення військовою службовою особою влади
чи службових повноважень характеризується умисною або змішаною формою
вини.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину у його першій—третій формах є
вчинення його із застосуванням зброї, а крім того, у будь-якій із його
форм — спричинення тяжких наслідків.

Про поняття застосування зброї див. коментар до ст. 404. Під
застосуванням зброї військовим начальником слід розуміти не тільки
безпосереднє застосування зброї ним, але й віддачу наказу підлеглим про
застосування зброї як засобу фізичного впливу щодо інших підлеглих. При
цьому, якщо наказ застосовувати зброю щодо підлеглого був сприйнятий
останнім як реальна загроза його життю чи здоров’ю, але зброя не була
застосована за причинами, що не залежать від волі начальника, його дії
слід кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого ч. З ст.
424. Якщо ж начальник віддає наказ про застосування зброї, і він
сприймається потерпілим як реальний, але начальник потім відміняє його,
то вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 424 як застосування насильства
щодо підлеглого.

У випадках, коли військова службова особа застосовує зброю або віддає
наказ про її застосування не щодо підлеглих, а щодо інших осіб — як
військовослужбовців, так і цивільних осіб, її дії треба кваліфікувати як
перевищення службовою особою влади за ч. 2, а за наявності, крім того,
тяжких наслідків — за ч. З ст. 365.

До тяжких наслідків при перевищенні військовим начальником влади чи
службових повноважень, якщо вони полягають у заподіянні фізичної шкоди
потерпілому, треба відносити смерть потерпілого або наслідки, пов’язані
з умисним заподіянням йому тяжких тілесних ушкоджень. Умисне вбивство
потерпілого, а також доведення неповнолітнього потерпілого (скажімо,
курсанта, або робітника чи службовця ЗС) до самогубства потребують
додаткової кваліфікації за ч. ч. 1 чи 2 ст. 115 або за ч. З ст. 120.
Умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження,
вчинене військовою службовою особою при перевищенні меж необхідної
оборони, підлягає кваліфікації лише за ст. ст. 118 або 124.

Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його
в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

./

Закон України “Прооборону України” в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст.
ст. І, 10-1}).

Постанова ПВС від 27 грудня 1985 р. № 12 “Про судову практику в справах
про перевищення влади або службових повноважень”.

Похожие записи