.

Передчасне розголошення інформації про вину особи у вчиненні злочину як порушення принципу презумпції невинуватості (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
121 995
Скачать документ

Передчасне розголошення інформації про вину особи у вчиненні злочину як
порушення принципу презумпції невинуватості

Презумпція невинуватості в кримінальному судочинстві України є правовою
гарантією встановлення істини у справі. Відповідно до статті 62
Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не
може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено
в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. З цього
положення випливає, що ніхто не вправі розголошувати інформацію про вину
особи у вчиненні злочину до тих пір, доки це не буде доведено органами
досудового слідства і суду й не втілиться в життя у формі вступу в
законну силу обвинувального вироку суду іменем України.

На практиці, незважаючи на норми Конституції України (яка має найвищу
юридичну силу), досить часто зустрічаються грубі порушення Конституції і
презумпції невинуватості як одного з її найважливіших принципів зокрема.
Постає питання: чим обумовлене це явище, і як держава, яка визнала норми
Конституції нормами прямої дії може це допускати? Пояснення можна знайти
у сукупності як об’єктивних, так і суб’єктивних причин:

1) скрутне економічне становище більшості членів українського
суспільства (недостатність коштів, які б спрямовувались на правову
освіту населення, фінансування правозахисних програм);

2) низький рівень культури (в тому числі правової) переважної більшості
населення країн ;

3) небажання чи неспроможність окремих представників владної верхівки
щось змінювати на краще тощо.

Так, дійсно, можна вибачити дане порушення простому робітнику, селянину,
але коли це дозволяють собі народні депутати, вищі посадові особи
держави, працівники правоохоронних структур, авторитетні засоби масової
інформації, то настає питання “ про епідемію” масового недотримання норм
Конституції України. Звідси цілком правомірно можна ставити під сумнів
демократичні засади конституційного ладу України і правові основи
державотворення в Україні.

Порушення принципу презумпції невинуватості у формі передчасного
розголошення інформації щодо винуватості особи у вчиненні, як правило,
відбувається в таких напрямках:

I Публічний – висловлювання вищих посадових осіб держави, працівників
правоохоронних органів, в тому числі по телебаченню і радіо, про
винуватість окремих осіб у вчиненні злочину передчасно, тобто до
постановления обвинувального вироку суду і набрання ним законної сили.
Як правило, на практиці, це відбувається таким чином: особу затримано
або застосовано інший запобіжний захід – підписка про невиїзд і одразу
(в тому числі: коли справа має певний політичний відтінок) починають
з’являтись висловлювання на зразок: “він вкрав у держави 100 мільйонів
доларів”, “внаслідок” злочинної діяльності… державний бюджет не
дораховувався 3 мільйонами гривень”. Мотиви висловлювань безумовно
різноманітні, іноді це робиться з метою дискредитації певного
політичного опонента або навіть з мотивів особистої неприязні. Досить
часто на місцевому рівні, при виступі по радіо працівник міліції з
гордістю доповідає, що протягом останніх днів працівниками райвідділу
було затримано трьох “вбивць”, “двох ґвалтівників”, відносно яких були
порушенні кримінальні справи. В даному випадку конкретизації за
прізвищами не відбувається, але якщо вбивство резонансне і про нього
говорять усі мешканці райцентру, то одразу стане відомо, що за вбивство
“посадили” працівника ЖЕКу №3 Петренка В.П. Ось і отримуємо реальні
приклади безпосереднього порушення ст.62 Конституції України;

1/4

3/4

3/4

2ержавному, так і на місцевому рівні. Ні для кого не буде секретом, що
засоби масової інформації є вагомим джерелом впливу на населення країни.
Не даремно їх називають однією з гілок влади. Щоб продемонструвати їх
вплив наведемо приклад з власного життя. Онук приїздить до дідуся в
село. Починається розмова про політичну ситуацію в країні, про окремих
членів парламенту, уряду тощо. Звісно виникає дискусія. Юнак доводить
свою точку зору, посилається на дійсно наукові джерела, норми права, а
дідусь усього цього не сприймає і каже: “Та що ти говориш, он в
“Сільських вістях” написано зовсім не так”. Отож, будь яка публікація в
газеті, журналі сприймається пересічним громадянином як істинна правда,
адже друкованому слову слід вірити. Звернімось до фактів. В одній
Хмельницькій газеті була опублікована стаття “Тимошенко причетна до
відмивання мільярдів доларів США”, в якій було зазначено: “… Нікуди не
дінешся від задокументованих фактів, що фінансово-промислова імперія,
створена Павлом Лазаренко під управлінням пані Тимошенко використовувала
небачені кошти для особистого споживання, злодійства, контрабанди,
хабарів, відмивання брудних грошей”. Аж ніяк не схвалюючи можливих дій
пана Лазаренко і пані Тимошенко хочеться тільки запитати: а де
обвинувальний вирок суду? Постає питання: хто дав право цьому засобу
масової інформації обвинувачувати даних осіб у “злодійстві”,
“хабарництві”, “відмиванні брудних грошей”? Будучи на місці
обвинувачених, чи мовчали б Ви? Таким чином, пересічний хмельничанин,
прочитавши цю статтю, буде вважати інформацію, поміщену в ній за
справжнісіньку правду. Або ж інша замітка в газеті: “У минулому номері
ми писали про вбивцю Каверзіна, на рахунку якого кілька обірваних
життів. Цього ж разу (щось, певне, коїться з душами людей) змушені
повідомити про ще одного злочинця.” От Вам і презумпція невинуватості,
от Вам і правова держава?

ПІ Приватний – висловлювання окремих осіб щодо винуватості у вчиненні
злочину певного громадянина, котрі стали відомі громадськості.
Наприклад, в селі на загальних зборах сусід обізвав свого знайомого
“фашистом”, “бандитом”, “самогонщиком”. В даному випадку простий,
побутовий приклад, але він тягне певні правові наслідки – право
обвинуваченої особи вимагати спростування завідомо неправдивої
інформації та відшкодування моральної шкоди (ст. ст. 7-1, 440-1
Цивільного кодексу України). На жаль новий Кримінальний кодекс України,
на відміну від свого попередника, не передбачає кримінальної
відповідальності за наклеп і образу, а відповідно і позбавляє особу
права на захист своїх прав кримінально-правовим способом захисту.

Доки окремі особи будуть собі дозволяти таке відношення до норм
національного законодавства, зокрема Конституції України, до тих пір
ніякої мови про правову державу, громадянське суспільство, демократію не
може йти. То як же можна захистити себе в даному випадку? Відповідь має
бути однозначна – використовуючи національні способи захисту своїх прав
(звернення до суду), а при їх недостатності – міжнародні засоби
(звернення до Європейської комісії з прав людини, Європейського суду з
прав людини), які гарантує нам ч. 3 ст 55 Конституції України.

Література

С. Волкотруб, аспірант Національної юридичної академії України ім.
Ярослава Мудрого, м. Харків

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020