Реферат

на тему:

Оцінка правоохоронної діяльності: теорія та практика

Одним з найважливіших і водночас найскладніших аспектів соціального
управління (управління функціональними структурами в соціальних
системах) є мотивація індивідуумів до підвищення продуктивності та
якості праці, самовдосконалення, більш ефективного виконання своїх
функціональних обов’язків. Саме цей аспект управлінської практики
породжує проблему комплексної оцінки та аналізу ефективності роботи
діяльності груп (колективів) людей як основи їх подальшого рейтингового
ранжирування і мотивації.

З одного боку, зазначена проблема є виключно управлінською, тобто
практичною. З іншого, – конструктивне вирішення виникаючих при цьому
завдань неможливе без наукового обґрунтування. Саме тому оцінка
діяльності функціональних соціальних структур здійснюється різними за
своєю природою методами та засобами, з використанням при цьому
потенціалу багатьох галузей та напрямів як практичної, так й наукової
діяльності.

Сьогодні громадська думка щодо ефективності роботи правоохоронної
системи складається по зовнішніх ознаках залежно від тих або інших
проникаючих у засоби масової інформації офіційних зведень.

Саме тому для підтримки високого іміджу національної правоохоронної
системи та її підсистем – “силових” функціональних державних структур –
правоохоронних органів для морального виправдання матеріальних витрат з
боку громадян, які є платниками податків, для підвищення кадрового рівня
необхідна достовірна, позитивна інформація про правоохоронну діяльність
у країні.

Але адміністративна (пряма, відомча) оцінка ефективності правоохоронної
діяльності повинна формуватися спеціально і включати цілий ряд
показників, як правило, прихованих від суспільства.

Основним завданням оцінки ефективності діяльності підрозділів та органів
правопорядку є необхідність підняття їх суспільного престижу, рівня
довіри громадян, організація роботи з реального, гарантованого захисту
життя, здоров’я, прав і свобод громадян, власності, інтересів
суспільства та держави від злочинних та інших протиправних зазіхань.

Разом з цим, з радянських часів Україна успадкувала безліч соціальних
недоліків, серед яких – недосконала система управління діяльністю
правоохоронних органів. Хибність існуючої системи державного управління
зумовила те, що в Українській РСР, як й в інших союзних республіках,
злочинність розглядалась як наслідок залишків буржуазної свідомості
певної категорії людей та пережитків минулого. Над якісними показниками
діяльності будь-якої структури при соціалізмі завжди превалювали
абстраговані кількісні показники. Це, на жаль, не обминуло й діяльність
спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, які
з’явилися у правоохоронних структурах наприкінці 80-их років з появою
понять “злочинні угруповання”, “рекет”, “посадова корупція” [1]. Таким
чином, політизація правоохоронних органів не дозволяла не тільки
правильно оцінювати результати їх діяльності, а й відпрацьовувати
комплексні програми контролю над ними. А це, в свою чергу, призводило до
прикрашування дійсного стану, демагогії та прямого обману суспільства.

Наукові розробки того часу, наприклад у напрямі оцінки
адміністративно-правової діяльності органів, підрозділів та служб
внутрішніх справ, незважаючи на зауваження та скарги з боку практичних
працівників, базувалися на сумнозвісному показнику “процент розкриття
злочинів” [2].

У зв’язку з такими підходами і було обрано метод застосування порівняння
абстрактних показників роботи взагалі за певні періоди діяльності, який,
незважаючи на деяку модернізацію, існує в системі МВС дотепер [3].

На нашу думку, орієнтування на цей показник є оманливим і не спонукає до
чесної праці багатьох працівників та переважну кількість правоохоронців.
Склад показників результатів діяльності, наприклад міліції, повинен бути
логічним і будуватись на основі кореляційного аналізу. Але такий
логічний аналіз має бути не тільки усередині системи самих показників, а
повинен співвідноситися із соціально-економічним та криміногенним станом
у суспільстві.

Процес вдосконалення системи оцінки ефективності роботи такої соціально
значимої структури, якою є національна правоохоронна система держави,
необхідний не стільки з огляду підтвердження актуальності самого факту
її існування, скільки для створення діючого організаційно-економічного
механізму її саморозвитку й оперативного визначення потенційної та
фактичної значимості тих або інших структурних, кадрових і
функціональних реорганізацій, що дотепер безупинно проводяться у цілому
або в окремих її органах. Мабуть, саме цим обумовлені неодноразові
вимоги Президента України визначити на міжвідомчому рівні “… нові
підходи до критеріїв оцінки за реальним станом правопорядку в
конкретному пункті, регіоні, з урахуванням громадської думки” [4, п.
12], а також завершити розробку та запровадити “… нові критерії оцінки
діяльності правоохоронних органів, які б відображали реальні результати
службової діяльності та спиралися на об’єктивні статистичні показники, в
основі яких покладено судові рішення…” [5, п. 12].

Треба визнати, що такі вимоги спонукали до оптимізації та скорочення
статистичної звітності правоохоронців. Так, наприклад, у 2003 році на
виконання доручення Міністра внутрішніх справ України щодо максимального
скорочення статистичної звітності органів внутрішніх справ та
недопущення її формування працівниками оперативно-слідчих підрозділів
міськрайлінорганів, Департаментом інформаційних технологій МВС України
була проведена ревізія діючої в системі статистичної звітності.
Узагальнювалися 56 форм статистичної звітності про стан злочинності,
результати оперативно-розшукової, слідчої, наглядово-профілактичної та
адміністративної діяльності органів внутрішніх справ, 13 з яких –
державні (затверджені Державним комітетом статистики), 41 – відомчі та 2
– міжвідомчі. В результаті аналізу представилося можливим скоротити
19 позицій відомчих звітів, що складає 34 % від загальної кількості, а у
6 звітах – зменшено кількість показників. Крім того, в результаті
аналізу відомчих вказівок і наказів, якими витребується статистична
звітність, здійсненого структурними підрозділами Міністерства, було
скорочено 542 форми, що складає 61,2 % від загальної чисельності форм
статистичної звітності служб ОВС.

Проведені МВС заходи підтверджують, що скорочення “дутих” показників,
вірогідність яких часом викликає аргументований сумнів, підрахування та
надання котрих займає безліч часу у без того навантажених практичних
працівників, є можливим. Але кількість форм та позицій звітності (як
державної, так й відомчої), що залишилася, все одно є вражаючою.

На виконання вимог Президента України в поточному році МВС України було
підготовлено проект наказу “Про затвердження критеріїв оцінки
оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ
за основними напрямками інспектування”. Ретельне вивчення зазначеного
проекту показало, що цей відомчий нормативний акт є невдалою спробою
вирішення дуже складної наукової проблеми – оцінки ефективності
практичної діяльності функціональних структур та прийняття
управлінського рішення, що розглядається в межах теорії управління. Не
зупиняючись докладно на окремих зауваженнях до розробленого проекту,
наприклад, суперечливість деяких його положень із Законом України “Про
міліцію”, який є правовою основою діяльності МВС, треба підкреслити, що
проект розроблявся концептуально невірно. По-перше, його підготовка
здійснювалася невчасно – незабаром планується проведення структурних
змін, реформування системи МВС України. Тому, на нашу думку, визначення
критеріїв оцінки діяльності конкретних органів та підрозділів МВС треба
розробляти під нову структуру. По-друге, – у проекті відсутній
комплексний підхід до процесу оцінки ефективності діяльності ОВС. Крім
того, наказ повинен містити у собі докладну інструкцію, яка б містила
тлумачення основних понять, що використовуються при оцінці роботи
працівників служб та підрозділів органів внутрішніх справ, а також
визначала б методику здійснення такої оцінки. Так, позитивним прикладом
відомчого наказу з цього приводу може слугувати наказ МВС Російської
Федерації “Про введення в дію системи оцінки діяльності органів
внутрішніх справ, окремих підрозділів кримінальної міліції та міліції
громадської безпеки, органів попереднього дізнання” [6].

Але ж аналіз наукових джерел показує, що глобальні розробки з цього
приводу, не зважаючи на наявну практичну актуальність та значення цього
напряму досліджень, як у нашій країні, так й у близькому зарубіжжі,
майже відсутні. Такий стан, мабуть, обумовлений складністю та багатьма
аспектами проблеми. Наявні вітчизняні розробки з даної проблематики,
зазвичай, по-перше, мають виключно відомчій характер, по-друге, –
розглядають проблеми фрагментарно, тобто, в них аналізуються окремі
питання проблеми. Так, у статтях В.Л. Пасічника, І.В. Бойка [7; 8] М.Я.
Швеця [9], Б.В. Романюка [10], К.Е. Петрова, Є.С. Самойлової [11]
розглядається проблема визначення критеріїв та показників кількісної
оцінки діяльності підрозділів органів внутрішніх справ, а також методики
їх розрахунку із застосуванням математичного апарату.

У 2002 році Науково-дослідним інститутом проблем боротьби зі злочинністю
Національної академії внутрішніх справ України на замовлення Головного
управління адміністративної служби міліції виконувалися дослідження
критеріїв оцінки діяльності міліціонерів патрульно-постової служби
міліції МВС України, [12], результати яких було впроваджено у практичну
діяльність ОВС.

Метою створення нової системи оцінки є одержання оперативної інформації
про ефективність виконання завдань, що поставлені перед правоохоронним
відомством, органом, підрозділом, своєчасне виявлення й усунення
недоліків в його діяльності.

В основі системи оцінки повинні бути закладеними такі принципи:

– основним завданням системи оцінки діяльності структури є необхідність
підтримати (чи повернути) довіру громадян до правоохоронної системи
країни, підняти суспільний престиж правоохоронної діяльності,
організувати роботу всіх правоохоронців на реальний, гарантований захист
життя, здоров’я, прав і свобод громадян, громадської та державної
безпеки, а також інших інтересів суспільства і держави від злочинних та
протиправних посягань;

– система оцінки діяльності правоохоронних структур має відомчий
характер;

– система оцінки повинна повністю ґрунтуватися на наявній статистичній
звітності (конкретних показниках) і супроводжується певною, науково
обґрунтованою методикою;

– оцінка повинна здійснюватися за кожним з критеріїв окремо без
виведення єдиного інтегрованого показника, а також на основі порівняння
кожного суб’єкта оцінки самим із собою без ранжирування підрозділів;

– орієнтація на результати виконання правоохоронною структурою
покладених на неї завдань повинна додавати універсальності
запропонованій системі, розрахованій на оцінку роботи – від
міськрайліноргану до центрального апарату відомства;

– система оцінки повинна бути компактною;

– для об’єктивності висновків про ефективність діяльності структури до
системи оцінки, крім критеріїв і показників, що характеризують її
діяльність із внутрішньовідомчих позицій, повинні бути включені
результати опитувань громадської думки;

– система оцінки діяльності суб’єкту оцінки, крім оціночної та
регулятивної складових, повинна бути орієнтована на стимулювання праці
як структури в цілому, так і окремих її співробітників.

Основними джерелами інформації для оцінки повинні бути державна й
відомча статистична звітність; акти за результатами інспектування і
контрольних перевірок, листи і скарги юридичних та фізичних осіб;
подання прокуратури та визначення судів, а також результати вивчення
громадської думки населення про діяльність структури; дані, що
характеризують специфіку обстановки; відомості про ресурсне
забезпечення.

Як показники можуть застосовуватися також облікові дані, що
деталізуються за допомогою так званих індикаторів (розрахункових
показників), здатних характеризувати результати діяльності структури.

Система оцінки повинна стати своєрідною експрес-інформацією, що
дозволяла б вчасно виявляти “слабкі місця” в діяльності структури та
оперативно усувати небажані тенденції.

 

Список використаних джерел

1. Гуров А.И., Королев В.Я., Лебедев Л.Л. По следам Амурских воин. –М.:
Акад. МВД СССР, 1988. – С. 25–32.

2. Баранов Н.Н., Кондратюк Л.В. Методика оценки эффективность
деятельности следственного аппарата // Вестник ВНИИ МВД СССР. – М.,
1977. – С. 44–46; Берекашвили Л.Ш. Понятие эффективности: В кн.: Вопросы
оценки эффективности деятельности органов внутренних дел. – М.: Акад.
МВД СССР, 1979. – С. 65–67; Берекашвили Л.Ш. Проблемы оценки
деятельности органов внутренних дел. – М.: Акад. МВД СССР, 1981. – С.
33–37; Берекашвили Л.Ш. Основы теории и практики научной разработки
интегрированной системы оценки эффективности деятельности органов
внутренних дел по раскрытию и профилактике преступлений: Автореф. дис. …
канд. юрид. наук. – М.: Акад. МВД СССР, 1981; Савин М.Я., Силаев А.И.
Эффективность административно-правовой деятельности органов внутренних
дел в сфере охраны общественного порядка и ее оценка: Пособие. – М.:
ВНИИ МВД СССР, 1990.

3. Наказ МВС України від 12 липня 2000 р. № 459 “Про затвердження
Положення про критерії оцінки результатів діяльності органів та
підрозділів внутрішніх справ України”.

4. Указ Президента України від 18.02.2002 № 143/2002 “Про заходи щодо
подальшого дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод
громадян” // Офіц. вісник України. – 2002. – № 8. – Ст. 331.

5. Указ Президента України від 6.02.2003 р. № 143/2002 “Про невідкладні
додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і
корупцією” // Урядовий кур’єр. – 2003. – 8 лют. – № 25.

6. Приказ МВД Российской Федерации от 23 ноября 2002 г. № 1150 “О
введении в действие системы оценки деятельности органов внутренних дел,
отдельных подразделений криминальной милиции и милиции общественной
безопасности, органов предварительного следствия” // Нормативно-правовое
обеспечение организаций, образования, науки и культуры г. Москвы,
21 декабря 2004 г. // http://science.garant.ru/public/default.asp?
no=1252897).

7. Пасічник В.Л., Бойко І.В. Визначення критеріїв оцінки діяльності
слідчих і в цілому підрозділів слідчих за системою вагомих показників //
Наук. вісник Нац. акад. внутрішніх справ України. – К., 1999. – № 2. –
С. 185–186.

8. Бойко І.В. Основні критерії оцінки діяльності органів і підрозділів
внутрішніх справ України // Правова інформатика. – К., 2003. – № 1. – С.
9–22.

9. Швець М.Я. До питання вибору показників діяльності органів внутрішніх
справ у боротьбі із злочинністю // Правова інформатика. – К., 2003. –
№ 1. – С. 48–50.

10. Романюк Б.В. Концептуальні підходи до побудови інформаційної
структури системи показників діяльності міліції // Правова інформатика.
– К., 2004. – № 2. – С. 43–45.

11. Петров К.Э., Самойлова Е.С. Методика комплексной оценки
эффективности работы подразделений органов внутренних дел // Сб. тр.
Акад. управления МВД России. – М., 2003. – С. 197–202.

12. Критерії оцінки діяльності міліціонерів патрульно-постової служби
міліції МВС України: Метод. реком. / І.В. Бойко, О.М. Брисковська, Л.М.
Овечкіна; За ред. проф. В.Д. Сущенка. – К.: Нац. акад. внутрішніх справ
України, 2002.

К.І. Бєляков. Оцінка правоохоронної діяльності: теорія та практика.
“Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)”
10’2004.

Похожие записи