Особливості відшкодування шкоди, завданої малолітніми, неповнолітніми,
недієздатними, обмежено дієздатними та адієздатними

За загальним правилом, відповідальність за шкоду, що завдана
малолітніми, покладається на їх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи
інших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання
неповнолітньої особи (ч.1 ст.1178 ЦК України). Аналогічний порядок
поширюється і на заклади, які за законом здійснюють щодо малолітніх
функції опікуна (ч.3 ст.1178 ЦК України).

Окрім цього, законодавець встановлює також і відповідальність
навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що
зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка
здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору (ч.2 ст.1178
ЦК України) за шкоду, що завдана малолітньою особою під час перебування
під наглядом цих закладів чи осіб.

Протиправність діяння буде полягати в тому, що дані особи неналежно
виконували покладений на них, згідно із законом чи договором, обов’язок
здійснювати виховання та/чи нагляд за малолітнім.

При цьому, коли це стосується батьків, то відповідальність буде
покладена на обох, незалежно від того, чи проживають вони разом, чи
окремо, оскільки обов’язок здійснювати належне виховання та нагляд за
малолітнім є рівним для обох з них. Однак, у випадку, коли батьки, були
позбавлені батьківських прав, то обов’язок відшкодовувати завдану шкоду
за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще впродовж
трьох років після позбавлення батьківських прав (ст.1183 ЦК України).

В ЦК України вперше введена можливість покладення відповідальності на
фізичних осіб, які здійснюють виховання та/чи нагляд за малолітніми на
правових підставах (гувернантки, няні, домашні вчителі, репетитори
тощо), переважне місце серед яких посідає договір.

У випадку, коли відповідачем за шкоду, що завдана малолітнім є юридична
особа, то слід зауважити, що законодавець визначає перелік цих юридичних
осіб: навчальний заклад (наприклад, школа та дитячий садок), заклад
охорони здоров’я (наприклад, лікарня, поліклініка) чи інший заклад, що
зобов’язаний здійснювати нагляд за нею (наприклад, літній табір
відпочинку, приймальник-розподільник тощо), а також заклад, який за
законом здійснює щодо малолітнього функції опікуна (наприклад, дитячий
будинок, інтернат тощо). При цьому, протиправним діянням цих юридичних
осіб вважаться саме невиконання чи неналежне виконання законного
обов’язку здійснювати нагляд за малолітніми.

Вина усіх зазначених осіб, які несуть відповідальність за даний вид
делікту, презюмується, тобто особа вважається винною, якщо вона не
доведе, що шкода завдана не з їх вини, тобто, що вона не є наслідком
несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та/чи
нагляду за малолітньою особою.

Однак, коли встановити вину конкретної особи неможливо, то усі винні в
цьому заподіянні шкоди особи несуть дольову відповідальність. Розмір
часток в межах яких ці особи нестимуть відповідальність визначається за
домовленістю між ними або за рішенням суду відповідно до частки вини
кожного з них. Такий же принцип дольової відповідальності встановлюється
законодавцем і у випадку, коли шкода завдається спільними діями кількох
малолітніх осіб.

Обов’язок батьків (усиновлювачів), опікунів чи інших зобов’язаних осіб
відшкодовувати шкоду, яка завдана малолітніми не припиняється навіть у
разі досягнення малолітніми повноліття. Однак, після досягнення
повноліття особа може бути зобов’язана судом частково або в повному
обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14 років життю або
здоров’ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а
зобов’язанні до відшкодування особи є неплатоспроможними або померли.

Відшкодувавши шкоду, що завдана малолітніми, жодна з фізичних та
юридичних осіб, які визнані зобов’язаними суб’єктами за даним видом
делікту не мають права зворотної вимоги (регресу) до малолітньої особи
(ч.4 ст.1191 ЦК України).

За загальним правилом, неповнолітні особи є повністю дієздатні, тобто
такими, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них
відповідальність. Однак, у разі відсутності у неповнолітньої особи
майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, то ця шкода
відшкодовується субсидіарно її батьками (усиновлювачами) або
піклувальником, а у випадку, якщо неповнолітня особа перебувала у
закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, то і
цим закладом (ч.2 ст.1179 ЦК України).

Субсидіарність даної відповідальності полягає в тому, що основна вимога
про відшкодування завданої шкоди пред’являється до неповнолітнього, і
лише у випадку відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для
відшкодування завданої нею шкоди як співвідповідачі будуть факультативно
притягуватись до відповідальності вказані особи.

& ? i

i

вказаних осіб полягає в тому, що вони неналежно виконали покладений на
них обов’язок виховання та нагляду за неповнолітнім. При цьому, вина
батьків (усиновлювачів), піклувальників та закладу, що виконує функції
піклувальника за неналежне виховання та нагляд за неповнолітнім
презюмується, тобто вони будуть відповідати за завдану неповнолітнім
шкоду, якщо не доведуть, що вона завдана не з їхньої вини.

На відміну від відшкодування шкоди, що завдана малолітніми, субсидіарна
відповідальність зобов’язаних за цим деліктом осіб напряму залежить від
того, чи став неповнолітній повністю дієздатним. Так, у випадку, коли:
а) коли неповнолітня особа, яка завдала шкоди, досягнула повноліття; б)
коли неповнолітня особа, яка завдала шкоди, стане власником майна,
достатнього для відшкодування шкоди до досягнення повноліття, — то
зобов’язані особи звільняються від обов’язку додатково відшкодовувати
завдану шкоду. Натомість, коли ж повної дієздатності неповнолітній не
набув, а йому надали, в порядку ст.35 ЦК України, то до уваги береться
наявність згоди на це батьків (усиновителів) або піклувальників. У
випадку, коли такої згоди не було, то неповнолітній відшкодовує завдану
ним шкоду самостійно на загальних підставах. Коли ж батьки
(усиновлювачі) або піклувальники дали свою згоду на набуття
неповнолітнім повної цивільної дієздатності, то вони продовжують нести
субсидіарну відповідальність за шкоду, що завдана неповнолітнім до
досягнення ним повноліття.

Однак, у разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної
цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої
нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в
повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо
вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не
доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Відшкодувавши шкоду, що завдана неповнолітньою особою, батьки
(усиновлювачі), піклувальники, а також заклади, що здійснюють щодо
неповнолітнього функції піклувальника позбавляються права зворотної
вимоги (регресу) до неповнолітньої особи (ч.4 ст.1191 ЦК України).

За загальним правилом, відшкодування шкоди, яка завдана недієздатною
фізичною особою, здійснюється опікуном або закладом, який зобов’язаний
здійснювати нагляд за нею (психіатричні лікарні, диспансери, клініки,
інтернати тощо).

Протиправним діянням, за яке наступає відповідальність зобов’язаних
суб’єктів, є невиконання покладеного на них обов’язку здійснювати нагляд
за недієздатним. Вина опікунів або закладу, який зобов’язаний
здійснювати нагляд за недієздатним презюмується, тобто вони відповідають
за завдану недієздатним шкоду, якщо не доведуть, що шкода була завдана
не з їх вини.

При цьому, обов’язок відшкодувати шкоду опікуном або закладом, який
зобов’язаний здійснювати нагляд за недієздатним не припиняється в разі
поновлення недієздатної особи в цивільній дієздатності.

Відшкодувавши шкоду, що завдана недієздатним опікун та заклад, який
зобов’язаний здійснювати нагляд за недієздатним позбавляються зворотного
права вимоги (регресу) до недієздатної особи (ч.4 ст.1191 ЦК України).

За загальним правилом, шкода, завдана фізичною особою, цивільна
дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах.

Інколи фізичні особи, які є повністю деліктоздатними можуть завдати
шкоду в стані, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та/чи не
могли керувати ними (адієздатна особа). Цей стан може бути наслідком
тимчасової втрати свідомості, афекту, психічної чи іншої хвороби,
сп’яніння тощо. І в зв’язку з цим, що в зазначених діях особи, як
правило, немає вини, то і за загальним правилом, шкода, яка завдана
фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення
своїх дій та/чи не могла керувати ними, не відшкодовується (ч.1 ст.1186
ЦК України). Однак з цього правила є певні виключення:

1) враховуючи матеріальне становище потерпілого та особи, яка завдала
шкоди суд вправі постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди
частково або в повному обсязі;

2) якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану
адієздатності в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних
засобів, токсичних речовин тощо, то шкода відшкодовується на загальних
підставах;

3) якщо адієздатність особи є наслідком психічного розладу або
недоумства, то суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди
її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони
проживали разом з цією особою, знали про це, але не вжили заходів щодо
запобігання шкоді.

Похожие записи