Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням
здоров’я чи смертю фізичної особи
Виокремлення даного делікту зумовлене, насамперед, місцем та значенням
благ, яким завдається шкода, в системі соціальних пріоритетів. Адже
життя та здоров’я людини визнаються вищими соціальними цінностями. Саме
це і зумовлює специфічність протиправності діяння. Річ в тім, що з
огляду на важливість цих благ будь-яке діяння, яким заподіюється шкода
життю та здоров’я фізичної особи, як правило, презюмується протиправним,
окрім випадків, що прямо передбачені в законі, наприклад, необхідна
оборона. При цьому, протиправним вважається також заподіяння шкоди життю
та здоров’ю внаслідок неналежного виконання договірних зобов’язань
(ст.1196 ЦК України).
Що стосується шкоди, то потрібно зазначити, що цим протиправним діянням
фізичній особі заподіюється каліцтво чи інше ушкодження здоров’я або
смерть.
Під поняттям “смерть” слід розуміти певний стан організму фізичної
особи, який посвідчується висновком компетентного медичного органу і
характеризується непоправними руйнівними процесами центральної нервової
системи та кори головного мозку, що наступили внаслідок припинення
функціонування життєво важливих систем людини (судинно-кровоносної,
дихальної, нервової).
Поняттям “каліцтво” охоплюється дві основні категорії: травма та
професійне ушкодження здоров’я. Травма характеризується раптовим та, як
правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому
заподіюється фізичне ушкодження, наприклад, удар результатом якого є
перелом кісток. Тоді як професійне захворювання характеризується як таке
ушкодження здоров’я, що передбачено чинним законодавством та стало
результатом не одноразового, а систематичного та тривалого впливу на
організм людини шкідливих факторів, що є характерними для даного виду
професії. Так, наприклад, хронічний бронхіт є професійним захворюванням
осіб, які працюють на шахтах, рудниках, відкритих кар’єрах тощо.
Поняттям “інше ушкодження здоров’я” охоплюється будь-яке, непов’язане з
каліцтвом, пошкодження здоров’я, що наступило внаслідок так званого
загального захворювання.
Специфіка шкоди, яка завдана життю та здоров’ю полягає також і в тому,
що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому
еквіваленті. І тому, відшкодуванню буде підлягати не зазначена шкода, а
лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї
шкоди. До таких втрат законодавець відносить заробіток (дохід),
втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або
загальної працездатності, витрати, викликані необхідністю посиленого
харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків,
протезування, стороннього догляду (ч.1 ст.1195 ЦК України), а також
видатки на поховання (ст.1201 ЦК України) та інші витрати.
Певними особливостями наділений також і причинно-наслідковий зв’язок між
протиправним діянням та завданою шкодою, який, як правило, носить
складний характер.
І на кінець, певними особливостями наділена і вина заподіювача шкоди у
даному деліктному зобов’язанні. Як і за загальними правилами, вина
заподіювача презюмується, аж допоки він не доведе свою невинність.
Однак, у випадках, коли ця шкода завдається незаконними діяннями органом
державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування,
судових та правоохоронних органів, джерелом підвищеної небезпеки та в
деяких інших випадках, що прямо передбачені законом, то вона
відшкодовується незалежно від вини особи, яка завдала цю шкоду.
Розглянемо тепер особливості відповідальності за цей делікт, залежно від
благ, яким була завдана шкода.
Так, у випадку завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я
фізичній особі, відшкодування, за загальним правилом, відбувається за
такою формулою:
Ршз = З + ДВ + МШ,
в якій Ршз – розмір шкоди, що завдана здоров’ю; З – заробіток (дохід),
втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або
загальної працездатності; ДВ – додаткові витрати; МШ – моральна шкода.
При визначенні розміру заробітку (доходу), який втрачений потерпілим
внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності
важливу роль відіграє той факт, чи знаходиться особа у трудових
відносинах. Якщо так, то розмір втраченого заробітку (доходу), що
підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього
місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого
ушкодження здоров’я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної
працездатності, а за її відсутності – загальної працездатності (ч.1
ст.1197 ЦК України).
Середньомісячний заробіток (дохід) слід обчислювати шляхом поділу
сукупного заробітку (доходу) за 12 або за 3 останні календарні місяці
роботи на відповідну кількість місяців. Для обрахування
середньомісячного заробітку (доходу) фізичної особи-підприємця та
фізичної особи, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокат, особа,
що зайнята творчою діяльністю тощо), слід виходити з річного доходу,
одержаного в попередньому господарському році, на підставі даних органу
державної податкової служби, поділеного на 12 місяців. До сукупного
заробітку (доходу) слід включати всі види оплати праці за трудовим
договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких
сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до
вирахування податку. В свою чергу, не слід включати до суми заробітку
(доходу) одноразові виплати, компенсацію за невикористану відпустку,
вихідну допомогу, допомогу по вагітності та пологах тощо (ч.3 ст.1197 ЦК
України).
Окрім можливості визначити та відшкодувати реальний втрачений
середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого, встановлює також
можливість вимагати відшкодувати також і той заробіток (дохід), який він
міг би отримувати в майбутньому (ч.4 ст.1197 ЦК України).
Коли ж потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його
середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням або
виходячи з його заробітку до звільнення, або виходячи із звичайного
розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості
(ч.3 ст.1197 ЦК України).
На розмір втраченого заробітку (доходу) впливає також і ступінь втрати
професійної працездатності, а за її відсутності – загальної
працездатності. При цьому слід зауважити, що втрата працездатності може
бути тимчасова, яка посвідчується листком тимчасової працездатності або
стійка (тривала), що посвідчується медико-соціальною експертною комісією
(далі – МСЕК).
На підставі рішення МСЕК встановлюється ступінь втрати професійної чи
загальної працездатності особи, ступінь якого визначається у відсотках.
Порядок відшкодування шкоди у випадку втрати працездатності від
нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання
встановлюється спеціальним законом.
Однак, визначена втрата заробітку (доходу) залежно від різних факторів
може змінюватись як в сторону зменшення, так і в сторону збільшення.
Зменшення розміру втраченого заробітку (доходу) можливо:
а) у випадку грубої необережності потерпілого (ч.2 ст.1193 ЦК України).
Коли ж мав місце умисел потерпілого, завдана школа не відшкодовується;
б) залежно від матеріального становища потерпілого (ч.4 ст.1193 ЦК
України);
в) коли працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в
нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст.1204 ЦК
України).
Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливо:
а) за договором (ч.4 ст.1195 ЦК України);
б) якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, яка була
у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст.1203 ЦК
України);
в) у разі підвищення вартості життя (ч.1 ст.1208 ЦК України);
г) у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч.2 ст.1208
ЦК України).
T
V
?
?
i
gd?Re
BFCAeCnD?V?X”YbY?Y¬YOeY¤\I]f_ `Z`jbrdXf???????????????????ae???
мінімальної заробітної плати (ч.1 ст.1199 ЦК України). Якщо ж
потерпілою особою буде неповнолітня особа, яка на момент ушкодження
здоров’я мала заробіток, то в цьому випадку завдана шкода має бути
відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче
встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч.2 ст.1199
ЦК України).
Ще одним видом видатків, які повинні бути відшкодовані потерпілому
внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я є його додаткові
витрати, які викликані необхідністю допомоги та догляду. І тому у
випадку обґрунтованості та доведеності потерпілий може вимагати
додаткових витрат на:
а) посилене харчування;
б) санаторнокурортне лікування;
в) придбання ліків;
г) протезування;
д) сторонній догляд.
Даний перелік не є вичерпним, і тому у випадку необхідності можуть бути
відшкодовані також і витрати на придбання спеціальних транспортних
засобів, підготовку до іншої професії тощо. Порядок відшкодування
додаткових витрат у випадку втрати працездатності від нещасного випадку
на виробництві чи професійного захворювання встановлюється спеціальним
законом.
Ще однією особливість відшкодування додаткових витрат є те, що при
визначенні їх розміру вина потерпілого не враховується (ч.3 ст.1193 ЦК
України).
Крім відшкодування втраченого заробітку (доходу) та додаткових витрат
особа, якій заподіяне каліцтво чи інше ушкодження здоров’я має право
вимагати відшкодування їй моральної шкоди (ст.1168 ЦК України).
У випадку, коли шкода завдана смертю, то відшкодування відбувається за
такою формулою:
Ршс = (Сз * n) / (n +1) + ВП + МШ,
у якій, Ршс – Розмір шкода, що завдана внаслідок смерті особи; Сз –
середньомісячний заробіток; n – кількість осіб, що перебувала на
утриманні померлого та мають право на відшкодування шкоди, що завдана
його смертю; ВП – витрати на поховання; МШ – моральна шкода.
Право на відшкодування шкоди, що завдана смертю особи мають
непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його
смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина
потерпілого, народжена після його смерті (ч.1 ст.1200 ЦК України).
До непрацездатних осіб, які були на утриманні померлого потерпілого або
мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також
строк впродовж якого вони мають право отримувати відповідне
відшкодування шкоди визначаються так:
дитина, яка має право на відшкодування шкоди до досягнення нею 18 років,
а у випадку, коли дитина є учнем або студентом – до закінчення навчання,
але не більш як до досягнення ним 23 років;
чоловік, дружина, батьки (усиновлювачі), які досягли пенсійного віку,
встановленого законом, отримують зазначене відшкодування довічно;
інвалід, якого потерпілий зобов’язаний був утримувати відшкодування
виплачується впродовж строку їх інвалідності;
одного з батьків (усиновлювачів) або другого з подружжя чи іншого з
членові сім’ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють
і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого,
відшкодування виплачується до досягнення останніми 14 років;
іншу непрацездатну особу, які були на утриманні потерпілого,
відшкодування виплачується протягом 5 років після його смерті.
Зазначеним особам в продовж вказаного строку відшкодовується шкода у
розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням
частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які
перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.
Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого розраховується за
аналогічними правилами, які встановлені для відшкодування шкоди, що
завдана каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я. При цьому, до складу
доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за
договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які
він одержував (ч.2 ст.1200 ЦК України).
Окрім розміру середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого особи,
яким завдано шкоди смертю годувальника мають право вимагати
відшкодування моральної шкоди, що пов’язана із смертю годувальника (ч.2
ст.1168 ЦК України) та витрат на поховання та на спорудження надгробного
пам’ятника особі, яка зробила ці витрати (ст.1201 ЦК України). Зазначені
витрати не зараховується до суми відшкодування шкоди і відшкодовується
окремо.
Визначений сукупний розмір відшкодування не може бути зменшений навіть у
випадку, коли заподіянню смерті сприяла вина потерпілого (ч.3 ст.1193 ЦК
України). І лише залежно від матеріального становища потерпілого (крім
випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину) суд може зменшити розмір
відшкодування шкоди, що завдана фізичною особою (ч.4 ст.1193 ЦК
України).
Збільшення розміру відшкодування шкоди, що завдана смертю годувальника
може відбуватись у випадках: а) підвищення вартості життя (ч.1 ст.1208
ЦК України); б) збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч.2
ст.1208 ЦК України) тощо.
Визначений кінцевий розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб,
які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не
підлягає подальшому перерахункові, крім випадків: а) народження дитини,
зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; б) призначення
(припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за
дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ч.4 ст.1200 ЦК України).
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або
смертю потерпілого, за загальним правилом, здійснюється щомісячними
платежами (ч.1 ст.1202 ЦК України). Проте, за наявності обставин, які
мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища
фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути
виплачена одноразово, але не більш як за 3 роки наперед (абз.2 ч.1
ст.1202 ЦК України).
Певною специфікою наділений також і порядок відшкодування шкоди завданої
каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю за яке зобов’язаним
суб’єктом є юридична особа, яка припиняє свою діяльність шляхом
ліквідації. В цьому випадку, платежі, належні потерпілому або особам,
які мають право на отримання такого відшкодування внаслідок смерті
годувальника, мають бути капіталізовані (тобто узагальнені в єдину суму
за весь прогнозований строк виплат) для виплати їх потерпілому або
зазначеним особам.
Див.: Про затвердження переліку професійних захворювань: Постанова КМ
України від 8 листопада 2000 року №1662 // ОВУ. – 2000. – №45. –
Ст..1940.
Під поняттям “професійна працездатність” слід розуміти здатність особи
до виконання певної роботи, виконання якої потребує певної кваліфікації.
Так, наприклад, у випадку, коли піаніст втратив великого пальця, то
вважається, що він втратив свою професійну працездатність на 100%.
Відсоток втрати професійної працездатності особи встановлюється
медико-соціальною експертизою і на підставі цього особа визнається
інвалідом І, ІІ або ІІІ групи.
Під поняттям “загальна працездатність” слід розуміти здатність особи до
виконання будь-якої некваліфікованої роботи взагалі, яка не потребує
спеціальних знань та навичок. Відсоток втрати загальної працездатності
особи встановлюється медико-соціальною експертизою.
Умови та порядок відшкодування такої шкоди встановлюються – Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням
та похованням: Закон України від 18 січня 2001 року // ВВРУ. – 2001. –
№14. – Ст.71.
Діяльність МСЕК та порядок проведення експертиз регламентується на
сьогодні: Про затвердження Порядку організації та проведення
медико-соціальної експертизи втрати працездатності: Постанова КМ України
від 4 квітня 1994 року №221 та Положенням про медико-соціальну
експертизу, затвердженого Постановою КМ України від 22 лютого 1992 року
№83.
Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 року // ВВРУ. –
1999. – №46-47. – Ст.403.
Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 року // ВВРУ. –
1999. – №46-47. – Ст.403.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
