Реферат на тему:

Особливості участі іноземних громадян у стадії порушення кримінальної
справи

Завданням всього кримінального судочинства України є охорона прав і
законних інтересів фізичних і юридичних осіб (ст. 2 КПК України). Аналіз
кримінально-процесуальних гарантій у стадії порушення кримінальної
справи свідчить про те, що в ній відсутній цілий ряд елементів,
необхідних для максимального забезпечення прав і законних інтересів
особи, а, отже, і іноземних громадян.

Актуальність статті обумовлена необхідністю теоретичного й практичного
осмислення особливостей участі іноземних громадян у стадії порушення
кримінальної справи.

Дана проблема ще не мала досить повного аналізу в
кримінально-процесуальній літературі. Як правило, автори розглядають
гарантії прав і законних інтересів особи на стадії досудового слідства і
подальших стадіях кримінального судочинства. Гарантії, що виникають на
стадії порушення кримінальної справи, досліджуються, як правило,
диференційовано. Глибокого дослідження проблем участі іноземних громадян
у стадії порушення кримінальної справи взагалі не проводилося. Ученими
Ф.О. Агаєвим, В.М. Галузо, Є.А. Нагаєвим, А.Г. Волеводзом, В.М.
Волженкиною дослідження проводилося лише по суміжних темах або по інших
галузях права: правовому регулюванню нових напрямів міжнародного
співробітництва у сфері кримінального процесу, наданню правової допомоги
у кримінальних справах у сфері міжнародного співробітництва тощо.

Метою цієї статті є формулювання і обґрунтування положень, які
сформували б основу правозастосування, пов’язану з особливостями
порушення кримінальної справи з участю іноземних громадян.

До завдань дослідження віднесено аналіз норм кримінально-процесуального
та міжнародного права в частині, яка регулює участь іноземних громадян у
кримінальному процесі України; виявлення особливостей застосування даних
норм до іноземних громадян на стадії порушення кримінальної справи.

У стадії порушення кримінальної справи помилково було б говорити про те,
що тут повинні проявити себе всі або більшість принципів кримінального
процесу. Конкретний їх прояв залежить від характеру завдань, що стоять
перед даною стадією кримінального процесу, специфіки прояву
процесуальних форм, від ролі тих або інших суб’єктів та ін.

Відповідно до статті 2 Закону України „Про правовий статус іноземців”
від 04 лютого 1994 року іноземці мають ті ж права і свободи та виконують
ті ж обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено
Конституцією, даним законом та іншими законами України, а також
міжнародними договорами України.

Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і
майнового стану, расової та національної належності, статі, мови,
ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і
свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти
рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод
громадянами цієї держави на території України.

Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди
національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її
громадян та інших осіб, які проживають в Україні [2, с. 9].

Принцип рівності стосовно іноземних громадян означає, що юридична сила
українських законів однаково розповсюджується на всіх іноземних громадян
незалежно від їх приналежності до різних соціальних груп за ознаками
статі, раси, національності тощо. У широкому значенні він включає
рівність прав і свобод усіх іноземних громадян, рівність їхніх
обов’язків і рівність перед судом.

Основний зміст принципу рівності знайшов віддзеркалення в ч. 1 ст. 21
Конституції України, в якій закріплено: „Всі люди є вільні і рівні у
своїй гідності та правах”. У статті 26 Конституції України зазначено:
„іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на
законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а
також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками,
встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України”
[1, с. 11].

Слід зазначити, що конституційне правило, згідно з яким „всі рівні перед
законом і судом”, має своєю основою положення статті 7 Загальної
декларації прав людини. Згідно з даною статтею „всі люди рівні перед
законом і мають право, без жодної відмінності, на рівний захист їх
законом”.

Встановлене статтею 21 Конституції України положення про рівність
базується на міжнародних нормах і принципах, які виробили стандарти
захисту прав і свобод людини і громадянина. Україна, як безпосередній
член світової спільноти, визнає і закріплює на конституційному рівні
загальновизнані принципи і норми міжнародного права у сфері прав людини
і, зокрема, принцип рівності всіх людей перед законом і судом, а не
тільки громадян своєї держави.

У сфері кримінально-процесуальних відносин загальну правову основу
дипломатичного імунітету і привілеїв також складає принцип рівності всіх
перед законом і судом, іншими органами кримінального судочинства,
незалежно від громадянства, національності, роду і характеру занять,
відношення до релігії та інших обставин, принцип, винятковий початок
якого складають норми про дипломатичний і інший імунітет і привілеї.
Мета і призначення цих норм полягає у створенні додаткових процесуальних
гарантій законності і обґрунтованості залучення дипломатичних
представників у сферу кримінального судочинства, захист їх і самого
представництва від неправомірного застосування до них заходів
процесуального примусу і інших право обмежень.

Мова, якою провадиться судочинство, – принцип кримінального процесу,
реалізація якого є гарантією здійснення багатьох інших процесуальних
принципів (гласність, забезпечення права обвинуваченого на захист і ін.)
(ст. 19 КПК України). Даний принцип є одним із проявів у кримінальному
судочинстві державних гарантій національної рівності громадян у всіх
сферах життя і вільного вживання ними національних мов. Його початкові
положення сконцентровані в ст. 10 Конституції України. Визначаючи
українську мову як державну, Конституція України разом з тим гарантує
вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов
національних меншин України (ч. 3 ст. 10 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КПК України особам, що беруть участь у справі
і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право
робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма
матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися
послугами перекладача в порядку, встановленому КПК [3, с. 19].

Але на якості розслідування негативно позначається оформлення пояснень і
протоколів заяв без перекладачів, хоча потім при допитах іноземних
громадян (потерпілих, свідків, підозрюваних) перекладачі в справі беруть
участь.

З метою усунення зазначених недоліків доцільно було б до протоколу з
участю перекладача (наприклад, складання протоколу усної заяви)
прикладати анкету, яка повинна містити всі необхідні дані про
перекладача: прізвище, ім’я, по батькові (повністю), громадянство,
національність, рік народження, загальна і спеціальна освіта, якою мовою
володіє, де і коли вивчав іноземну мову, дані про практичну роботу
перекладача, відношення до опитуваного, домашню адресу і телефон, місце
роботи посада і телефон. Тут же доцільно зробити відмітку про те, що
перекладачу згідно зі ст. 128 КПК України роз’яснені його права, і він
попереджений про відповідальність за явно неправильний переклад і за
ухилення від явки або від виконання своїх обов’язків, і це повинно
підтверджуватися його підписом.

Застосування даної анкети дозволить у протоколах слідчих дій
обмежуватися лише вказівкою прізвищ перекладачів, крім цього виключити з
боку учасників процесу сумнів в їх компетентності, сприятиме реальнішому
забезпеченню права на відвід перекладача, а також допоможе створити
спеціальну базу даних, яка складається з осіб, які володіють іноземними
мовами і охочих надавати допомогу як перекладачі правоохоронним органам.

Кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання, слідчого і
прокурора, здійснювана у зв’язку з виявленням ознак злочину, вчиненого
іноземним громадянином або відносно іноземного громадянина на території
України, регламентується загальними нормами, закріпленими в КПК України,
а також додатковими правилами, обумовленими особливостями правового
статусу іноземних громадян в Україні і детально не регламентованими
Кодексом.

На підтвердження цього слід сказати, що, крім питань, обов’язкових для
вирішення в стадії порушення кримінальної справи, передбачених у главі 8
КПК України, дозволяється і ряд специфічних питань, обумовлених
особливостями правового статусу іноземних громадян у кримінальному
процесі України: правовий статус іноземного громадянина (чи надані йому
привілеї і імунітет від кримінальної юрисдикції України і якщо надані,
то в якому обсязі); правомірність перебування в Україні (місце);
необхідність продовження цього перебування або його припинення, зважаючи
на вчинення злочину; чи виконувалися ним службові обов’язки (які);
порядок інформування відповідних компетентних інстанцій; обов’язковість
участі перекладача, прокурора, представника МЗС і іноземного
дипломатичного (консульського) представництва і ін.

Приймаючи від іноземного громадянина заяву про вчинений злочин, крім
відомостей про обставини вчинення злочину, перш за все необхідно
з’ясувати:

1) громадянином або підданим, якої країни є заявник;

2) якою мовою володіє;

3) засади перебування в Україні;

4) постійне місце проживання за межами і тимчасове в Україні;

5) час планованого виїзду з України і куди саме планується виїзд;

6) строк дії візи (посилання на документ, згідно з яким підтверджувалася
особа іноземного громадянина);

7) місце роботи і посада за межами і в Україні;

8) чи користується заявник дипломатичним або іншим імунітетом. Якщо так,
то необхідно зафіксувати прохання іноземного громадянина про провадження
з його участю тих або інших процесуальних дій.

Оформляючи протоколи і пояснення, одержувані від іноземних громадян,
слідчі і дізнавачі часто не вказують зазначені вище додаткові відомості
про іноземного громадянина. І це не дивно, оскільки чинний КПК України
даної вказівки не містить. А разом з тим, не заносячи в протокол
перераховане, ускладнюються не тільки подальші виклики іноземних
громадян для проведення з ними слідчих дій, але й обіг документів по
інстанціях каналів їхнє перебування або слідчих органів інших країн
відповідно до договорів про правову допомогу.

Якщо заявнику відомий підозрюваний у здійсненні злочину, необхідно
одержати перераховані відомості і про підозрюваного.

З моменту подання іноземним громадянином заяви про вчинений злочин
доцільно забезпечити участь перекладача, незалежно від ступеня володіння
заявником мовою, на якій ведеться провадження по кримінальних справах у
даній місцевості. Особливу актуальність набуває участь перекладача тоді,
коли у вчиненні злочину підозрюється іноземний громадянин і виникає
необхідність перевірити його причетність до вчиненого злочину.
Відсутність перекладача на даному етапі кримінально-процесуальної
діяльності може мати негативні наслідки. Підозрюваний (обвинувачений,
підсудний), зі славшись на незнання або недостатнє знання мови, на якій
ведеться провадження, може заявити клопотання, здатні поставити під
сумнів достовірність відомостей, одержаних під час перевірки заяви
(повідомлення) про злочин і ці сумніви можуть виявитися непорушними,
здатними викликати припинення кримінальної справи або винесення
виправдувального вироку.

У разі виявлення ознак злочину, до здійснення якого причетні іноземні
громадяни (громадянин), необхідно невідкладно вжити заходів до точного
встановлення їхніх осіб, а також з’ясувати, чи користуються вони
дипломатичним або іншим імунітетом і, якщо користуються, то в якому
обсязі.

З метою уточнення наявності і обсягу імунітету іноземних громадян від
кримінальної юрисдикції України слід звертатися в Протокольний відділ
МЗС України.

Деякі особливості може мати огляд місця події, здійснюваний при
перевірці заяви (повідомлення) про злочин, вчинений іноземним
громадянином. Через незнання українського законодавства, іноземні
громадяни іноді недооцінюють суспільну небезпеку вчинюваного злочину або
взагалі не вважать вчинені дії злочином. Дана обставина, а також дружні
відносини з підозрюваним нерідко бувають причиною того, що з боку
іноземних громадян вичиняються дії, спрямовані на перешкоджання роботі
слідчо-оперативної групи (спроби дезорганізовувати проведення огляду
місця події, знищити сліди злочину, перешкодити затриманню підозрюваного
тощо). Враховуючи це, до складу слідчо-оперативної групи бажано включити
дільничного інспектора, оскільки він краще за інших орієнтується в
оперативній обстановці в даному районі, а також декілька співробітників
патрульно-постової служби у форменому одязі і відповідно екіпірованих
для забезпечення громадського порядку.

У складі слідчо-оперативної групи обов’язково повинен бути перекладач.
Це обумовлено тим, що заявник, очевидці і підозрюваний можуть не
володіти в необхідному обсязі мовою, на якій ведеться провадження, і
тому спілкування з ними виявиться скрутним або зовсім неможливим.

Особливу увагу необхідно приділити підбору понятих. Понятих доцільно
підбирати до виїзду на місце події або на місці, уникаючи при цьому
запрошення осіб, які розуміють іноземних громадян. Як показує практика,
надалі за клопотанням обвинуваченого або його захисника понятих нерідко
допитують в судовому засіданні про обставини проведення огляду місця
події. Поняті з-поміж іноземних громадян внаслідок відчуття помилкового
товариства, земляцтва нерідко дають помилкові свідчення, і тим самим
ставиться під сумнів достовірність фактичних даних, одержаних під час
огляду місця події.

Як відомо, під час перевірки заяв (повідомлень) про злочини можуть бути
витребувані необхідні матеріали і одержані пояснення. Проте необхідно
враховувати, що будь-які процесуальні дії щодо осіб, які володіють
дипломатичним або іншим імунітетом, можуть проводитися лише за проханням
або з відома цих осіб. Згода надсилається через Міністерство закордонних
справ України.

У разі виявлення ознак злочину, вчиненого іноземним громадянином, що
користується імунітетом, виникає питання про те, яке саме рішення
доцільно ухвалити: про порушення кримінальної справи або про відмову у
порушенні кримінальної справи. У процесуальній літературі в зв’язку з
цим містяться рекомендації про те, що в даному випадку повинно бути
ухвалене рішення про відмову у порушенні кримінальної справи. При цьому
матеріально-правовою підставою рішення про відмову у порушенні
кримінальної справи є наявність імунітету від кримінальної юрисдикції
України, а процесуальним – відсутність згоди акредитуючої держави або
міжнародної організації на притягнення до кримінальної відповідальності
особи, яка користується імунітетом.

У конвенціях, статутах міжнародних організацій і угодах між Україною та
іншими державами і конкретними міжнародними організаціями сформульовані
положення про те, що акредитуючі держави і міжнародні організації мають
право відмовитися від дипломатичного та іншого імунітету, наданого
відповідним посадовцям і членам їх сімей. Проте звернення до
акредитуючої держави або міжнародної організації з метою отримання згоди
на кримінальне переслідування такої особи у стадії порушення
кримінальної справи є проблематичним.

У діючому КПК України (ст. 99) не визначені кримінально-процесуальні
підстави для винесення рішення про відмову у порушенні кримінальної
справи щодо іноземного громадянина, що користується імунітетом від
кримінальної юрисдикції українського законодавства.

Таким чином, на підставі зазначеного вище можемо зробити такі висновки.

Основною особливістю стадії порушення кримінальної справи у справах
даної категорії є те, що необхідно в найкоротші терміни встановити особу
всіх іноземних громадян, які так чи інакше причетні до вчиненого
злочину, а також обставини вчинення злочину для того, щоб прийняти
законне і обґрунтоване рішення про порушення кримінальної справи або про
відмову в цьому. Виконати вказані дії бажано під час перебування
іноземних громадян на території України.

Наступною особливістю стадії порушення кримінальної справи є прийом
заяви від іноземного громадянина. Приймаючи від іноземного громадянина
заяву про вчинений злочин, крім відомостей про обставини здійснення
злочину, необхідно з’ясувати й додаткові відомості: про громадянство чи
підданство, володіння мовою, місце проживання та роботи, засади
перебування в Україні, про наявність імунітету від кримінальної
юрисдикції України тощо.

До протоколу з участю перекладача необхідно додавати анкету, яка повинна
містити всі необхідні дані про перекладача. Також доцільно зробити
відмітку про те, що перекладачу роз’яснені його права, і він
попереджений про відповідальність за явно неправильний переклад за
ухилення від явки або від виконання своїх обов’язків, і це повинне
підтверджуватися його підписом.

Матеріально-правовою підставою рішення про відмову у порушенні
кримінальної справи є наявність імунітету від кримінальної юрисдикції
України, а процесуальним – відсутність згоди акредитуючої держави або
міжнародної організації на порушення кримінального переслідування особи,
яка користується імунітетом, або згоди самої особи, яка володіє повним
(абсолютним) імунітетом.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року. – К.: Просвіта, 1996. – С. 11.

2. Про правовий статус іноземців: Закон України від 04 лютого 1994 року.
– К., 2004. – С. 9.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України / Верховний Суд України;
Відп. ред. В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 19.

4. Белозеров Ю.Н., Марфицин П.Г. Обеспечение прав и законных интересов
особы в стадии возбуждения уголовного дела: Учеб. пособие. – М.: УМЦ при
ГУК МВД РФ, 1994. – С. 24.

5. Колесников И.И., Иващук В.К. Организация расследования преступлений,
совершае–мых иностранными гражданами: Лекция / Академия МВД России. –
М., 1994. – С. 17–18.

6. Рустамов А. Законное и обоснованное возбуждение уголовного дела –
одна из гарантий правосудия // Сов. юстиция. – 1990. – № 23. – С. 19–20.

Похожие записи