Реферат

На тему:

Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

Визнання землі нерухомим майном і залучення її до цивільного обігу
спричинює потребу докладно проаналізувати взаємозв’язок правового режиму
такої найважливішої категорії земель, як землі сільськогосподарського
призначення, і ираномочностей громадянина-власника щодо цих земель і, як
наслідок, уточнити сфери застосування цивільного і земельного права в
регулюванні відносин масності на землі сільськогосподарського
призначення.

Поняття «режим» означає сукупність правил, заходів, норм для досягнення
будь-якої мети. Під правовим режимом розуміють встановлені
законодавством порядок використання об’єкта, припустимі межі та способи
розпорядження ним. Правовий режим забезпечується відповідними заходами
впливу (заохочення й відповідальності) з боку органів державної влади і
місцевого самоврядування.

“Правовий режим” земель сільськогосподарського призначення є теоретичним
поняттям, яке узагальнює правову характеристику земель цієї категорії як
об’єкта земельних відносин і містить вказівку на коло найважливіших
правових відносин, що складаються з приводу земель
сільськогосподарського призначення. У радянський період розвитку
земельного права й законодавства основним складовим і головним елементом
правового режиму .земель був примат виключної державної власності на
землю, в тому числі і на землі сільськогосподарського призначення.
Аналіз чинного земельного законодавства дає змогу дійти висновку, що
правовий режим земель сільськогосподарського призначення поширюється на
землі цієї категорії і визначається сукупністю правил їх використання,
включення до цивільного обігу, охорони, обліку, моніторингу,
установлених чинним законодавством.

Безпосереднім об’єктом правового режиму є конкретне земельне угіддя —
земельна ділянка, незалежно від її площі, яка надана й використовується
за безпосереднім цільовим призначенням. Це — перший елемент правового
режиму.

Правовий режим різних ділянок земель сільськогосподарського призначення
неоднорідний. Така неоднорідність зумовлена: видами земель
сільськогосподарського призначення, їх економічними й екологічними
властивостями; юридичним статусом суб’єктів, які використовують ці
землі; іншими об’єктивними обставинами. Тому зазвичай розрізняють
загальний, особливий і спеціальний правові режими земель
сільськогосподарського призначення.

Об’єктом — загального правового режиму є вся площа земель, придатних для
потреб сільського господарства. Основне цільове призначення цих земель —
бути засобом виробництва продуктів харчування і корми для тварин, а
також сировини для промисловості. Для будівництва промислових
підприємств, об’єктів житлово-комунального господарства, залізничних і
автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв’язку, магістральних
трубопроводів, а також для інших потреб, не пов’язаних із веденням
сільськогосподарського виробництва, згідно зі ст. 23 ЗК, надаються
переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя
гіршої якості.

Особливий правовий режим установлюється законодавством для
сільськогосподарських угідь із кадастровою оцінкою вище
середньо-районного рівня. До сільськогосподарських угідь у такому
правовому значенні належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті,
пасовища й перелоги (ст. 22 ЗК). Правовий режим цих земель полягає в
пріоритетному використанні їх для сільськогосподарських цілей.

Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цінних
сільськогосподарських угідь. До таких земель, відповідно до ст. 150 ЗК,
належать землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних
закладів, землі природно-заповідного фонду, землі історико-культурного
призначення та ін. Вилучення (викуп) особливо цінних земель для
несільськогосподарських потреб допускається тільки у виняткових
випадках, а саме: під час будівництва об’єктів загальнодержавного
значення, доріг, ліній електропередачі та зв’язку, трубопроводів,
осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла,
об’єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових
свердловин та виробничих споруд, пов’язаних з їх експлуатацією. Причому
таке вилучення (викуп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів
України або за рішенням відповідної місцевої ради, які, в свою чергу,
повинні попередньо погодити його з Верховною Радою України.

У літературі зазначається, що правовий режим земель
сільськогосподарського призначення спрямований па виконання двох
головних завдань: забезпечення ґрунтової родючості земель, тобто охорони
якості сільськогосподарських угідь (якісний аспект), і збереження
кількості цих земель, запобігання зменшенню площ сільськогосподарських
угідь (кількісний аспект)1.

Перше завдання вирішується здійсненням заходів: щодо збереження і
підвищення родючості ґрунтів; щодо захисту земель від водної і вітрової
ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення,
висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до деградації
земель (меліорація); щодо захисту від зараження сільськогосподарських
угідь бактеріально-паразитичними та карантинними шкідниками й хворобами
рослин, заростання бур’янистими рослинами, чагарником і дрібноліссям,
від інших видів погіршення стану земель; щодо рекультивації порушених
земель, підновлення їх родючості, своєчасного залучення до
господарського обігу (ст. 166 ЗК); щодо збереження і використання
родючого шару фунту та консервації земель (ст. ст. 171, 172 ЗК).

Розв’язання другого завдання забезпечується регулюванням надання й
вилучення земель, встановленням обмежень для їх переведення в
несільськогосподарські. Забезпеченню виконання цього завдання сприяють
основні принципи, закріплені в ЗК: пріоритет використання земель
сільськогосподарського призначення (ст. 23), планування використання
земель (гл. 30) і відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва
(глави 23, 24). Безперечно, виконання зазначених завдань здійснюється в
основному державою, яка встановлює стандарти, норми, нормативи, правила,
регламенти в галузі забезпечення родючості земель.

Проблема збереження й підвищення родючості земель вирішується
здебільшого на рівні управління використанням І охороною земель. Це
управління здійснюється спеціально уповноваженими державними органами,
основними функціями яких є: облік; планування; розподіл і перерозподіл
земель; регулювання порядку експлуатації земель; контроль і правове
забезпечення правового режиму використання земель; охорона земель.
Наявність системи спеціально уповноважених державних органів, які
здійснюють функції управління в галузі охорони й використання земель, є
другим елементом правового режиму земель сільськогосподарського
призначення.

Однак усе це не зменшує значущості таких обов’язків громадян — власників
земельних ділянок сільськогосподарського призначення, як використання
цих ділянок за цільовим призначенням, підвищення родючості ґрунтів і
збереження інших корисних властивостей землі (ст. 91 ЗК). Громадяни
України входять у коло суб’єктів правовідносин з використання земель
сільськогосподарського призначення. Суб’єкти, які здійснюють
господарську діяльність на сільськогосподарських угіддях, є третім
елементом правового режиму цієї категорії земель.

Слід зауважити, що права та обов’язки суб’єктів правовідносин із
використання земель залежать як від правового статусу цих суб’єктів, так
і від особливостей конкретної земельної ділянки. Отже, четвертим
елементом правового режиму земель сільськогосподарського призначення є
наявність прав і обов’язків суб’єктів правовідносин.

П’ятим елементом правового режиму земель учені вважають наявність
ефективного правового механізму, який забезпечує належний правовий режим
використання земель. До елементів такого механізму належать:

— наявність правових норм, виконання яких запобігає порушенню правового
режиму земель і забезпечує пріоритет земель сільськогосподарського
призначення перед землями несільськогосподарського призначення, а також
норм, що не дозволяють вилучення цінних сільськогосподарських земель;

наявність правових норм, застосування яких усуває умови, то спричинюють
порушення правового режиму земель. Наприклад, за борона фінансування
проектно-дослідницьких робіт до прийняття місцевою адміністрацією
рішення про попереднє узгодження місця розміщення об’єкта або рішення
суду в разі виникнення спору;

наявність покарань за порушення правового режиму земель. Так,
відповідальність у вигляді штрафів передбачена за знищення межових
знаків земельних ділянок, за самовільне зайняття землі, за псування і
знищення родючого шару землі тощо;

наявність правових норм, виконання яких дозволить відновити порушення
режиму використання земель. Наприклад, само вільно зайняті земельні
ділянки мають бути повернуті за належністю без відшкодування витрат, які
виникли за час незаконного користування.

Отже, під правовим режимом земель сільськогосподарського призначення
розуміється спеціальний порядок використання земель, встановлений
законодавством для найбільш цінної категорії земельного фонду України.

Усі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва, мають
пріоритетний режим використання. Це означає, що:

По-перше, вони надаються, насамперед, для сільськогосподарського
використання (ст. 23 ЗК). Визначення земель, придатних для потреб
сільського господарства, здійснюється на підставі даних державного
земельного кадастру.

По-друге, земельним законодавством встановлені певні обмеження па угоди
із земельними ділянками, призначеними для сільськогосподарських цілей.
Вимоги полягають передусім у встановленні земельним законодавством
переліку видів земель сільськогосподарського призначення, цілком
вилучених із цивільного обігу, тобто тих, котрі не можуть бути об’єктами
права приватної власності. До них належать, зокрема, техногенне
забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не
забезпечується одержання продукції, що відповідає установленим вимогам
(нормам, правилам, нормативам), а також деградовані й малопродуктивні
землі, які вилучаються з цивільного обігу (ст. ст. 170, 172 ЗК). Крім
того, стосовно земель, які перебувають у приватній власності, земельне
законодавство може встановлювати особливі правила здійснення угод. Так,
покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для
ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути
громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід
роботи в сільському господарстві, або які займаються веденням товарного
сільськогосподарського виробництва, а також юридичні особи України,
установчими документами яких передбачене ведення сільськогосподарського
виробництва, а переважне право купівлі земельних ділянок
сільськогосподарського призначення мають ті громадяни України, які
постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де
здійснюється продаж земельної ділянки (ст. 130 ЗК).

Крім того, за п. 15 Перехідних положень ЗК громадяни та юридичні особи,
які мають у власності земельні ділянки для ведення фермерського
господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а
також громадяни України — власники земельних часток (паїв) не вправі до
1 січня 2005 р. продавати чи іншим способом відчужувати належні їм
земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у
спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. Отже, право
розпорядження землями сільськогосподарського призначення підлягає певним
обмеженням, які встановлюються державою з метою мінімізації негативніших
наслідків, пов’язаних з функціонуванням ринку землі.

По-третє, господарське використання земель сільськогосподарського
призначення має не тільки не погіршувати стан земель внаслідок
виробничої діяльності, але й сприяти відновленню та поліпшенню родючості
ґрунтів, їх корисних властивостей. У цьому зв’язку власники земельних
ділянок і землекористувачі повинні виконувати заходи щодо захисту земель
від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплень, заболочування,
вторинного засмічення, висушування, забруднення відходами виробництва,
хімічними й радіоактивними речовинами та від інших несприятливих
природних і техногенних процесів. Вони зобов’язані також провадити
рекультивацію порушених земель, вживати заходів щодо підвищення їх
родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі. Всі
організації, які здійснюють діяльність, пов’язану з порушенням
поверхневого шару ґрунту, повинні здійснювати зняття, складування,
збереження поверхневого шару ґрунту і нанесення його на ділянку, з якої
він був знятий, чи на іншу земельну ділянку для підвищений її
продуктивності й інших властивостей.

По-четверте, при вилученні (викупі) земель сільськогосподарського
призначення для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським
виробництвом, при тимчасовому зайнятті сільськогосподарських утіль для
інших видів використання, при обмеженні використання або погіршенні
якості сільськогосподарських утіль тощо власникам землі й
землекористувачам відшкодовуються збитки і втрати сільськогосподарського
виробництва.

Похожие записи