Реферат на тему:

Особливості правового регулювання використання пластикових платіжних
засобів

Перебудова економічної основи нашого суспільства і формування
інструментів ринкової економіки, до яких можна віднести і нову форму
безготівкових розрахунків на основі використання пластикових платіжних
засобів, відбувається в умовах дефіциту правового регулювання. Адаптація
закордонних форм безготівкового розрахунку в українській банківській
діяльності відбувається вкрай нерівно. За цих умов, для врегулювання
відносин в галузі застосування пластикових платіжних засобів суб’єкти
підприємницької діяльності намагаються самостійно пристосувати
міжнародну практику до вітчизняного законодавства [147].

В Україні обслуговування по пластикових платіжних засобах провадилося до
моменту припинення існування Союзу РСР відповідно до Інструкції «Про
порядок надання обслуговування громадянам, держателям кредитних карток
інофірм», затвердженої наказом № 164 від 8 травня 1985 р. Державного
комітету СРСР по іноземному туризму і доповненням до неї від 21 червня
1991 р. Крім того, існували «Правила здійснення операцій із банківськими
і кредитними картками» [148].

В останні роки в нормативних актах Національного Банку України серед
форм оплати в національній і іноземній валюті, усе частіше стали
згадуватися і пластикові платіжні засоби. Найбільш детально процедура
здійснення діяльності на ринку пластикових карток викладена в «Положенні
про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у
розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки»
затвердженому правлінням НБУ 24.02.97 р. №37. Учасники ринку пластикових
карток діють також згідно законів України про валютне регулювання, про
банківську діяльність, підприємництво, та інших нормативних актів, що
регулюють комерційну діяльність. [145,146].

Природно, що ринкові відносини в Україні носять динамічний характер, і
тому не всі названі документи відповідають вимогам сьогоднішнього дня
[149]. Крім того, варто мати на увазі, що специфіка роботи з
пластиковими платіжними засобами диктує, щоб кожний банк сам визначав
умови видачі карток клієнтам, їхню вартість, тарифи річного
обслуговування і комісії, систему лімітів, що припускає наявність
власних інструкцій із здійснення операцій із платіжними пластиковими
картами. Тому деякі банки-эмітенти випускають внутрішні нормативні
документи, інструкції, довідники й інші видання, що дають уявлення про
правила експлуатації платіжних карт.

Правовою основою для застосування пластикової картки є договір між
емітентом картки і її держателем, що виникає у випадку схвалення банком
заявки клієнта на видачу йому платіжної пластикової картки і відкритті
спеціального карткового рахунку (СКС). При наявності комп’ютерної
системи обліку на клієнта відчиняється файл, у якому зберігається і
періодично обновлюється інформація про клієнта, дані виданої пластикової
картки, кредитний ліміт. Після цього виготовляється персональна
пластикова картка.

Як показує виконаний нами аналіз інструкцій і нормативних документів
більшості комерційних банків України — учасників платіжних систем,
пластикові платіжні засоби дозволяють оперувати тільки наявними на
рахунку держателя картки коштами шляхом безготівкових розрахунків. Кожна
операція (у тому числі і користування банкоматом) супроводжується
видачею держателю картки першого примірника платіжного документа (сліпа)
або квитанції з банкомата.

Пластикові картки повинні прийматися для оплати товарів і різноманітних
послуг підприємствами торгівлі і сервісних точок в Україні і за її
межами, якщо картка міжнародна. У випадку втрати картки її держатель
зобов’язаний негайно сповістити про це в банк-емітент.

Емітенти карток повинні інформувати мережу сервісних організацій, що
приймають картки, про номери карток, визнаних недійсними: украдених,
загублених, фальсифікованих, фальшивих. Така інформація доводиться у
виді списку номерів недійсних карток, який називається «стоп-лист».
Платежі по недійсних картках не проводяться, тому співробітникам
підприємств необхідно регулярно одержувати «стоп-листи» із переліком
недійсних карток.

Для кожної разової операції з картками конкретного емітента
встановлюється максимальний ліміт суми операції. Під цим припускається,
що власник картки може протягом одного дня використовувати свою картку в
різноманітних підприємствах (готель, ресторан, бар, бюро прокату
автомобілів і т.д.), і в кожному підприємстві сума товарів або зроблених
послуг не повинна перевищувати встановленого ліміту. Розмір ліміту має
строго конфіденційний характер і повідомляється кожному підприємству
окремо. Емітенти можуть періодично змінювати ліміти суми операції.

Перед тим, як приймати пластикову картку до оплати за товари і послуги
співробітник підприємства (касир) зобов’язаний:

— перевірити термін дії пластикової картки, зазначений на ній;

— перевірити, чи не має картка яких-небудь механічних ушкоджень,
поправок і підчищень у реквізитах;

— засвідчити особистість її держателя;

— перевірити номер пластикової картки по «стоп-листі», після чого
вкласти пластикову картку в мале гніздо прокатного апарата (импрінтера)
лицьовою стороною догори, у велике гніздо вкласти бланк рахунку (сліпа)
відповідної форми (із трьох листів) так, щоб його верхня частина
накладалася на нижню частину з випуклими цифрами і буквами, і утворилися
відтиски, як при використанні копіювальної машини. Тут же є присутня
платівка з кодом організації власника импрінтера, а також змінний блок
для дати і номера авторизованого дозволу у відповідній графі сліпа.
Коли все встановлено і закріплено, по сліпу прокочується валик для
оформлення трьох копій рахунку: держателя, банка-эмітента картки і
магазина (ресторану, готелю і т.ін.), де зроблена покупка або надана
послуга. На всіх трьох примірниках рахунку повинні бути чітко відбиті
номер картки, ім’я держателя і термін її дії. Отриманий у такий спосіб
сліп є офіційним документом, що підтверджує вчинення угоди й офіційного
підтвердження заборгованості держателя картки. Сліп не повинний мати
виправлень, підчищень тому що, в такому випадку він повинний бути
визнаний недійсним;

— у графу «тотал» вписати суму проданого товару в гривнях і доларах США,
при цьому сума не повинна перевищувати встановлених лімітів;

— запропонувати держателю картки підписати сліп (обов’язково в
присутності касира або іншої уповноваженої особи), звірити підпис на
сліпі з підписом у картці (ці підписи повинні бути ідентичними);

— пробити на касовому апараті (по окремому для кожного касира паролю)
суму зробленої покупки;

— повернути держателю кредитну картку з першим примірником рахунку, що
залишається в магазині, а один примірник направити для оплати.

У випадку будь-яких сумнівів в істинності картки або при перевищенні
нижнього ліміту суми операції проводиться авторизація.

При відсутності в магазині (готелі, ресторані і т.п.) електронного
термінала, який працює в режимі ON-LINE, тобто постійно, з основним
комп’ютером системи, повинна відбуватися голосова авторизація. Необхідно
відзначити, що у міжнародній практиці існують ситуації, коли авторизація
не проводиться. Це робиться для зручності клієнтів, а також для зниження
навантаження на телефонну лінію. При цьому сторони наперед обумовлюють
мінімальну суму, яку дозволяється витратити, не перевіряючи
платоспроможність клієнта. В Україні цей метод поки що не має
поширення, бо як уже було сказано, більшість українських карт —
дебетові, тобто їхні держателі можуть розпоряджатися тільки тими
грошима, що є на їхньому рахунку.

Процедура голосової авторизації полягає в тому, що касир телефонує в
процесінговий авторизаційний центр, що обслуговує розрахунки по картках.
При цьому називаються основні реквізити — номер підприємства
(встановлюється банком), його адреса, номер пластикової картки, прізвище
та ім’я держателя картки, а також сума на яку купується товар або
надаються послуги. Оператор центру, запросивши в комп’ютері необхідні
дані, може дати один із трьох варіантів відповіді. Відразу угода
відбувається тільки в першому варіанті — при відповіді, що картка чинна
і необхідна сума може бути використана. Другий варіант: із карткою усе в
порядку, але сума занадто велика. У цьому випадку треба або підібрати
щось дешевше і повторити авторизацію, або відмовитися від покупки.
Третій варіант відповіді — картка анульована, тобто держатель заявив про
її втрату (у випадку втрати або крадіжки), або банк сам припинив
відносини з несумлінним клієнтом. У цьому випадку надходить команда
затримати картку. Деякі банки у своїх інструкціях щодо здійснення
операцій з платіжними пластиковими картами рекомендують в разі
неможливості вилучення картки одержати максимальну інформацію про особу,
що її пред’явила.

Електронний термінал дозволяє автоматизувати операцію дозвону і
звертання до рахунку клієнта. У цьому випадку код зчитується з магнітної
смуги. Зв’язок здійснюється по тим ж телефонним лініям, але за допомогою
модему. Відповідність підпису перевіряється візуально.

І, нарешті, одержання готівки за допомогою електронного банкомата.
Банкомат — це пристрій, сполучений із центральним комп’ютером у режимі
ON-LINE, що автоматично робить авторизацію і, якщо усе в порядку, то
видає готівку. Ще при оформленні картки клієнт одержує крім самої картки
запечатаний конверт, що містить PIN-код — цифровий код, який буде
відомий тільки йому (не знає код навіть банкір; код автоматично
наноситься на папір і запечатується в конверт при видачі картки;
визначити PIN-код, звернувшись до комп’ютера в банку, неможливо, бо на
магнітній смузі його теж немає).

Іноді клієнту дають можливість під час отримання картки самостійно
набрати цей код на спеціальній закритій клавіатурі. Це схоже на
кодування в автоматичній камері схову. При видачі готівки банкомат у
визначений момент запитує PIN-код. Клієнт, що втратив ( або забув) код,
може бути оштрафований, оскільки угоди, у такій ситуації передбачають
заміну картки.

При спробі тричі набрати неправильний помилковий PIN-код банкомат
захоплює картку. Те ж відбувається, якщо результат авторизації
негативний.

Коли ж усе в порядку, держатель картки, одержує готівку, а також, при
бажанні — виписку про стан рахунка, сума на якому змінилася за командою
пристрою. Можна звернутися за допомогою банкомата і просто для того, щоб
одержати інформацію про свій поточний рахунок.

Пластиковою карткою може користуватися тільки та особа, ім’я і прізвище
якої нанесені на особову сторону картки, її не можна передавати іншим
особам.

Очевидно, що відносини, які виникають в процесі застосування пластикових
платіжних засобів дуже специфічні і тому потребують спеціального
регулювання.

Відсутність такого регулювання призводить до того, що в одних випадках
учасники ринку пластикових карток не повідомляють правоохоронні органи
про відомі їм факти злочинних посягань, покриваючи збитки за рахунок
власних ресурсів. В такий спосіб вони намагаються підтримати рівень
ділової репутації, а також уникнути втручання контролюючих і
правоохоронних органів в свою комерційну діяльність. В інших випадках
співробітники правоохоронних органів помилково оцінюють злочинні
посягання, як цивільно-правові делікти.

Прийняття в Україні пакету нормативних актів, які встановили б єдині
правила поведінки на ринку пластикових платіжних засобів, найближчим
часом виглядає дуже проблематичним. Крім того певний вітчизняний досвід
в цій справі показує, що доцільніше поступово розробляти норми і
правила, що регулюють відносини між окремими учасниками ринку і на
окремих етапах обслуговування пластикових карток, потім перевірити
ефективність на практиці і лише після цього приступити до створення
єдиного положення про пластикові картки. Одночасно можуть бути
підготовлені і прийняті спеціальні норми кримінального переслідування за
злочинні посягання з використанням пластикових платіжних засобів.

В теперішній же ситуації співробітники правоохоронних органів за
наявності відповідної підготовки, а також організаційних зусиль, можуть
успішно протидіяти злочинним посяганням, використовуючи норми чинного
кримінального кодексу України. Ми вважаємо оцінку чинного кримінального
законодавства, як нездатного захистити інтереси власника [113]
помилковою. В основі цієї помилки малопомітна підміна фактів: дефіцит
правозастосовчої практики видається за дефіцит кримінально-правових
норм. Серед практичних працівників поширена також думка, що з прийняттям
нового кримінального закону [113] протистояти злочинним посяганням буде
легше. На наш погляд, малоймовірно, щоб нове законодавство саме по собі
застосовувалось ефективніше від чинного.

В Україні відповідальність за скоєння злочинів з використанням
пластикових платіжних засобів наступає за традиційними статтями
кримінального кодексу (крадіжка, шахрайство, підробка, тощо).

Будь-який спосіб злочинних посягань з використанням пластикових
платіжних засобів, в основі своїй має корисливий мотив. Тому такі дії в
залежності від способу і фактичної приналежності предмета злочинних
посягань можуть кваліфікуватися за такими нормами кримінального кодексу
України.

Стаття 81 КК України. Розкрадання державного або колективного майна
шляхом крадіжки.

Стаття 140 КК України. Крадіжка (індивідуального майна).

Стаття 83 КК України. Розкрадання державного або колективного майна
шляхом шахрайства.

Стаття 143 КК України. Шахрайство (заволодіння індивідуальним майном).

Стаття 84 КК України. Розкрадання державного або колективного майна
шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем.

Стаття 861 КК України. Розкрадання державного або колективного майна в
особливо великих розмірах.

Додатково дії зловмисників можуть кваліфікуватися за статтями КК: 194 —
підробка документів, штампів і печаток, збут їх та використання
підроблених документів; 1844 — фіктивне підприємництво; 1486 — незаконне
збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять
комерційну таємницю; 1487 — розголошення комерційної таємниці.

Оскільки основною ланкою технологічного ланцюжка системи безготівкових
розрахунків є автоматизовані системи, окремо може використовуватися
стаття 1981 — порушення роботи автоматизованих систем.

Таким чином проблема не в кваліфікації злочинних дій, а втому як їх
виявити, а також зібрати, закріпити і використати докази. В наступному
розділі нами приведена характеристика і класифікація способів злочинних
посягань, пов’язаних з використанням пластикових платіжних засобів,
обізнаність з якими, на наш погляд, дозволить практичним краще
організувати роботу у цьому напрямку.

Відзначимо також, що правовою основою для здійснення заходів, в тому
числі оперативно-пошукового характеру, для виявлення і розкриття
злочинів, пов’язаних з використанням пластикових платіжних засобів, є
статті кримінально-процесуального кодексу України: 111 — справи, за
якими провадження попереднього слідства обов’язкове; 94 — приводи і
підстави до порушення кримінальної справи.

Список використаної літератури

Автономное устройство защиты данных в каналах связи глобальных
телекоммуникационнх сетей / В.В.Бойко, А.А.Довыдьков, А.М.Кудин и др. //
Безопасность информации.- 1995.- № 1.- С.33-37.

Аглотков С.А. HP OpenView — як засіб адміністрування банківських систем
// Перспективні банківські технології.- К.: Коміздат, 1997.- С.39.

Алексеев Н.В. Международные валютно-финансовые и кредитные отношения.-
М.: Наука, 1990.

Алексенцев А.И. О подготовке и повышении квалификации специалистов по
защите информации // Вопросы защиты информации.- 1995.- № 1.- С.45-52.

Анализ каналов уязвимости системы RSA / И.Д.Горбенко, В.И.Долгов,
А.В.Потый, В.Н.Федорченко // Безопасность информации.- 1995.- № 2.-
С.22-26.

Андреев А.А. Пластиковые карточки в России // Пластиковые карточки в
России: Сборник / Сост. А.А.Андреев, А.Г.Морозов, Д.А.Равкин.- М.:
БАНКЦЕНТР, 1995.- С.6-65.

Похожие записи