Реферат на тему:

Особливості правового регулювання механізму плати за користування
надрами

Відповідно до п/п. 9 п. 1 ст. 14 Закону ”Про систему оподаткування” до
загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) віднесено
рентні платежі [2], які є своєрідним проявом дії закону вартості та
товарно-грошових відносин. Але потрібно зазначити, що українське
законодавство не має не те, щоб чіткої концепції розвитку такого виду
державних доходів, але й не містить узгоджених стосовно вимог
Конституції України та вищевказаного закону нормативних актів, що
регулюють рентнорозрахункові відносини, як цільне явище. Такий стан
речей можна пояснити відсутністю достатніх теоретичних розробок з цього
питання. За часів СРСР та роки незалежності України в науці фінансового
права не було здійснено жодного спеціалізованого дослідження
особливостей правового регулювання рентних платежів. Виняток становлять
лише деякі окремі публікації, що в цілому не носять системного характеру
[13, с. 58–60; 9, с. 29–55]. Разом з тим, саме в цій сфері економічних
відносин приховано істотні фінансові резерви. Бо не дарма існує думка,
що рентні платежі – це основа майбутньої податкової системи [7, с. 198].

Відправною точкою вирішення проблеми неналежного регулювання механізму
справлення рентних платежів потрібно розглядати необхідність визначення
економічного змісту рентних відносин, бо як правильно відзначила Р.О.
Халфіна, однією з основних закономірностей права є об’єктивна
обумовленість правової форми суспільних відносин змістом відносин, що
регулюються [16, с. 174]. Значущим у цьому питанні є надбання
економічної науки. Як зазначає Б.І. Пасхвер, історія рентної теорії
налічує більш ніж 300 років, а бібліографія з цієї тематики практично
безмежна [14, с. 3,5].

За таких обставин є дивною відсутність загальноприйнятих у теорії
фінансового права визначення та ознак рентних платежів. Під цією назвою
часом розуміють різні за природою та змістом відносини, бо рента має
велику кількість проявів. Та це й не дивно, бо термін ”рента” (нім.
Rente, франц. rente від лат. Reditta – повернута, віддана назад) в
літературі розуміється як будь-який дохід, що регулярно одержується від
нерухомого майна, землі, облігацій, який не потребує підприємницької
діяльності [8, с. 149; 15, с. 439]. Зокрема, в літературі традиційно до
рентних платежів відносять земельну ренту, [10, с. 114] плату за
користування природними ресурсами [11, с. 234–237]. Не маючи можливості
розглянути в цій статті усі чинні в Україні види рентних платежів
обмежимося платою за користування надрами для видобутку корисних
копалин, як однієї з найцікавіших і найзаплутаніших проблем у галузі
фінансової діяльності держави.

Вивчення цього питання необхідно розпочати з огляду на закріплене ст. 13
Конституції України та ст. 4 Кодексу про надра Земля, її надра,
атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в
межах території України, природні ресурси її континентального шельфу,
виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності
українського народу, який здійснює його через Верховну Раду України,
Верховну Раду Республіки Крим і місцеві ради народних депутатів [1; 4].

Як же в Україні реалізується такий принцип? У чому полягає чинний
механізм рентних платежів, що справляються у вигляді плати за
користування надрами для видобутку корисних копалин, зокрема природного
газу та нафти?

Стаття 24 Кодексу ”Про надра” встановила, що користувачі надр мають
право

з-поміж іншого розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше
не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу
(ліцензії). Разом з тим, ст. 10 Закону України ”Про нафту і газ” [5] ці
корисні копалини, видобуті користувачем нафтогазоносних надр і повернуті
в надра для зберігання, технологічних цілей або запобігання їх знищенню,
належать користувачу нафтогазоносними надрами, якщо інше не передбачено
цим Законом або угодою про умови користування нафтогазоносними надрами.
Але що ж має місце в інших випадках?

Відповідно до п. 2 Положення ”Про організацію та проведення аукціонів з
продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля” що
затверджено Постановою КМУ від 4 квітня 2000 р. № 599 [6] продавцями на
таких аукціонах виступають суб’єкти підприємницької діяльності, які
видобувають нафту, газовий конденсат і вугілля на території України за
отриманою відповідною ліцензією; виробники скрапленого газу, а також
інші юридичні особи, які отримують нафту, газовий конденсат, скраплений
газ та вугілля згідно з договорами про спільну діяльність із суб’єктами
підприємницької діяльності, які отримали відповідну ліцензію, та іншими
цивільно-правовими угодами, у тому числі зовнішньоекономічними
контрактами; установи (підприємства, організації), уповноважені
Кабінетом Міністрів України реалізувати частину видобутої нафти газового
конденсату, скрапленого газу та вугілля, що належить державі згідно з
угодами про розподіл продукції, а також нафту, газовий конденсат,
скраплений газ та вугілля, конфісковані або визнані відповідно до
законодавства безхазяйним майном; уповноважені особи з продажу предмета
податкової застави у разі, коли предметом такої застави є нафта, газовий
конденсат, скраплений газ та вугілля; державна акціонерна компанія, яка
утворюється на базі Держкомрезерву, що ліквідується, а також
підприємства системи державного матеріального резерву. З огляду на
наведене можна зробити висновок, щокористувачі надр – особи, які
видобувають газ і нафту як продавці таких корисних копалин, визнаються
державою їх власниками. Але яким же чином вони набувають такого права?

По-перше, такі суб’єкти стають власниками корисних копалин на тих
підставах, що саме вони їх видобули; по-друге, таке право їм надається
за законом та відповідно до отриманого спеціального дозволу (ліцензії),
а також угодами розподілу продукції; по-третє, необхідною умовою набуття
такого права є плата за користування надрами, яку можна розглядати як
специфічний прояв відшкодування народу України вартості об’єкта, який за
Конституцією знаходиться в його виключній власності. Тобто в нашому
випадку вид платежу є нічим іншим як формою прояву купівлі-продажу
частини багатства. Він здійснюється згідно з ст. 28 вищевказаного
кодексу України ”Про надра”.

У чому полягає особливість такої рентної плати? Перш за все необхідно
зазначити, що платниками виступають нафтогазовидобувні підприємства, що
вносять її до Державного бюджету України в розмірі, що встановлюється
Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідно до п. 3 постанови КМУ ”Про затвердження Порядку обчислення та
внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту і
природний газ у 2001 році” від 22 березня 2001 р. № 256 така ціна
включається до оптової відпускної ціни на нафту і природний газ (без
податку на додану вартість) на дату відпуску продукції
нафтогазодобувними підприємствами. Разом з тим визначення розміру таких
платежів для кожного окремого платника здійснюється згідно з постановою
КМУ ”Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами
для видобування корисних копалин та Порядку справлення плати за
користування надрами для видобування корисних копалин” від 12 березня
1997 року № 1014 рядом інших нормативних актів [8, С. 92,93]. Так,
базовий норматив плати за користування надрами для видобування нафти
становить 1,64 грн. за тонну.

На 2002 рік згідно з законом про державний бюджет передбачається
отримати дохід від рентної плати за нафту та природний газ, що
видобувається в Україні в сумі 638 480 тис. грн. [3]. Але такі здобутки
для держави можуть бути набагато більші, якщо докорінно змінити сам
механізм розрахунків. На цей час, якщо проаналізувати процес визначення
сум рентних платежів, що справляються з видобутку нафти і газу, інших
корисних копалин, та їх надходження до держави, то можна дійти висновку
в хибності обраного шляху. Поряд з надприбутками надрокоритсувачів
держава отримує мізерні крихти у вигляді усе тих же рентних платежів,
які відповідно до угод про розподіл продукції можуть отримуватися нею у
вигляді частини добутих корисних копалин (згадаймо п. 2 вищенаведеного
Положення ”Про організацію та проведення аукціонів з продажу нафти,
газового конденсату, скрапленого газу та вугілля”). Звісно, що такі суми
не є пропорційними.

Разом з тим чинний механізм передбачає, що нафтогазовидобувні
підприємства сплачують рентні платежі не за власний рахунок. Вони
відносяться або на кошт усе того ж народу України – власника корисних
копалин (у випадку з виплатою рентних платежів у натуральній формі), або
на кошти кінцевих споживачів (у випадку сплати рентних платежів у
грошовій формі такі суми в подальшому враховуються в ціні реалізації).
Таким чином, надрокористувачі несуть витрати лише на сам видобуток нафти
чи газу, які потім враховують ними в ціні реалізації і відшкодовуються
за рахунок корисних копалин, що залишаються у розпорядженні
нафтогазовидобувних підприємств і відшкодовуються покупцями.

Описаний механізм дуже схожий на той, що встановлений для сплати податку
на додану вартість чи акцизного збору і потребує суттєвих змін. З огляду
на закордонний досвід, зокрема країн Перської затоки, можна було б
здійснити реформування системи рентних платежів на інших засадах,
наприклад, ввести державну монополію на видобуток чи залишати в
розпорядженні нафтогазовидобувних підприємств лише таку частку, яка б
відшкодувала останнім їх витрати на видобуток з встановленим державою
фіксованим відсотком прибутку.

Все, про що йшлося в цій статті, не є безперечним, але викладене вимагає
ретельної уваги до правового регулювання рентних відносин. Мабуть,
доцільно розробити та прийняти з врахуванням вимог ст. 92 Конституції
України системний законодавчий акт щодо справляння рентних платежів.
Адже якщо розглядати їх з погляду обов’язкових платежів, то доцільно
відзначити певну неконституційність цього явища. Крім того, не всі
фахівці вважають, що рентні платежі потрібно відносити до обов’язкових
платежів. Так, А.Д. Мілліонщіков розглядав їх у контексті неподаткових
надходжень держбюджету СРСР [12, с. 40] і така думку має право на
існування в нових економічних умовах.

Література:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – № 30. – С. 141.

2. Про внесення змін до Закону України ”Про систему оподаткування”:
Закон України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР // Відомості Верховної
Ради. – 1997 – № 16. – С. 119.

3. Про державний бюджет України на 2002 рік: Закон України від 20 грудня
2001 року № 2905-III // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 12–13. –
С. 92.

4. Про надра: Кодекс України від 27 липня 1994 року № 132/94-ВР //
Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 36 – С. 340.

5. Про нафту і газ: Закон України від 12 липня 2001 року № 2665-III //
Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 50. – С. 262.

6. Про запровадження акціонерів з продажу нафти, газового конденсату,
скрапленого газу та вугілля: постанова КМУ від 4 квітня 2000 р. № 599 //
Урядовий кур’єр – 17.05.2000. – № 87.

7. Бельсский К.С. Финансовое право. – М.: Юрист, 1994. – 198.

8. Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична термінологія: Довідник. –
К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 149;

9. Лапшин Ю.В. Нормативное сопроваждение платы за пользование недрами
для добычи полезных ископаемых // Вестник налоговой службы Украины. –
2000. № 10. – С. 92, 93.

10. Марьяхин Г., Бурмистров Д. Налоги с населения в СССР. – М.:
Госфиниздат, 1957. – С.114.

11. Миллионщиков А. Д. Расчеты с бюджетом по платежам из прибыли. – М.:
Финансы, 1972. – С. 234–237.

12. Миллионщиков А. Неналоговые доходы. – М.: Финансы, 1967. – С. 40.

13. Пасхавер Б.И. Рентне проблемы в СРСР. – К.:Наукова думка, 1972. – С.
3, 5.

14. Халфина Р.О. Право как средство соціального управления. – М.: Наука,
1988. – С. 174.

Похожие записи