Дипломна робота

на тему:

“Особливості оподаткування податком

на додану вартість в Україні”

ЗМІСТ

Вступ

1. Особливості оподаткування податком на додану вартість в Україні

Суть та призначення податку на додану вартість, як непрямого податку в
економічному житті країни

Платники податку на додану вартість та об(єкти оподаткування

База та ставки оподаткування

Пільги щодо податку на додану вартість

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість

2. Роль податку на додану вартість в доходах країни

Аналіз надходжень податку на додану вартість до Зведеного
бюджету України

3. Зміни, що відбулися в оподаткуванні податком на додану вартість

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання
економічних процесів належить податкам.

Податки є невід’ємною частиною господарства держави як історичної форми
задоволення колективних потреб. Це найважливіше джерело формування
доходів держави, які, в свою чергу, використовуються на вирішення
економічних, соціальних, оборонних завдань, на розвиток освіти, науки,
культури. Держава не може існувати за рахунок лише добровільних,
благодійних надходжень. Вона повинна мати бюджет із стабільним джерелом
надходжень, роль яких виконують, в першу чергу, податки.

Входження України в ринкову економіку зумовило необхідність створення
власної податкової системи, яка не повинна бути простим копіюванням
досвіду інших країн. Адже податкова система має відображати конкретні
умови нашої країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери,
зовнішньої і внутрішньої політики, традицій народу, географічне
положення і безліч інших чинників. У зв’язку з цим склад податкової
системи, структурні співвідношення окремих податків, порядок їх
обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби можуть
значно відрізнятися. Але існує ряд основних податків, які дістали
загально світове визнання, хоча механізм їх справляння може суттєво
відрізнятися в різних країнах. До них належать: основні прямі податки –
прибутковий податок із доходів юридичних осіб і фізичних осіб, а також
такі форми непрямого оподаткування, як специфічні акцизи представником
яких є акцизний збір, та універсальні акцизи, до яких належить податку
на додану вартість. Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари.
Роль їх у формуванні доходної частини бюджету на відміну від специфічних
акцизів зростає. Податок на додану вартість являється найпоширенішою
формою універсальних акцизів.

Саме податок на додану вартість і розглядається в даній дипломній
роботі.

Податок на додану вартість був введений в Україні в 1992 році Декретом
Кабінету Міністрів України “Про податок на добавлену вартість” і разом з
акцизним збором замінив податки з обороту і з продажу. Надходження по
податкам з обороту і продажу формувалась за допомогою різниці в цінах,
тобто сума податку визначалась як роздрібна ціна мінус оптова ціна, а
всі ціни встановлювала держава. В ринкових умовах таке оподаткування
неможливе, тому що поряд з державними фіксованими і регульованими цінами
існують вільні ціни. Однією з причин заміни було також і те, що податок
на додану вартість зберігаючи переваги податку з обороту, в той же самий
час ліквідував його головний недолік — кумулятивний ефект, який полягає
в тому, що в об(єкт оподаткування включалися податки, котрі були
сплачені раніше, на попередніх стадіях руху товарів. Це і спричинило
появу податку на додану вартість у нас в Україні, який існує вже
дев(ятий рік. На даний момент питання оподаткування податком на додану
вартість ще потребує доопрацювання і удосконалення.

У загальній системі податків і обов(язкових платежів податок на додану
вартість посідає особливе місце. Цей податок, що охоплює найбільшу
кількість суб(єктів господарювання, є одним з основних джерел наповнення
державного бюджету України. Про те саме з ним пов(язано найбільша
кількість порушень податкового законодавства. Однією з причин цього є
складність податкового закону, постійне внесення змін і доповнень до
чинних нормативних актів. На сьогодні питання оподаткування податком на
додану вартість регламентується Законом України «Про податок на додану
вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., після якого було прийнято ще
десятки законів про внесення змін та доповнень. Треба враховувати і те,
що деякі з них вже втратили чинність, тобто були тимчасові, а деякі з
01.01.2000 року набрали чинності. Це пов(язано із нестабільностю
економіки в Україні та недосконалістю податкового законодавства.

Якщо ж говорити з точки зору вирішення фіскальних завдань непрямі
податки, а отже і податок на додану вартість, завжди ефективніші за
прямі податки. Одним з головних чинників є різниця в базах
оподаткування: прибуток або доход при прямому оподаткуванні і обсяг і
структура споживання — при непрямому оподаткуванні. Податок на додану
вартість є найпрогресивнішою формою оподаткування споживання. Разом з
тим, як свідчить вітчизняний досвід, практика нарахування і сплати
податку неповною мірою відповідає вимогам ринкового середовища, що
вимагає подальшого удосконалення механізму справляння податку на додану
вартість відповідно до умов перехідної економіки в Україні.

Тобто, на сьогодні питання податок на додану вартість залишається
відкритою та актуальною темою над якою необхідно працювати і
вдосконалювати.

Основною метою даної дипломної роботи являється розкриття особливостей
оподаткування податком на додану вартість в Україні, його недоліки та
переваги.

В першому розділі роботи розглядається сутність податку на додану
вартість, його роль як “вбудованого стабілізатора” економічного циклу та
вплив на процеси ціноутворення, а також призначення в економічному житті
країни як непрямого податку. В цьому ж розділі приділяється увага деяким
особливостям оподаткування податком на додану вартість: так як він
охоплює найбільшу кількість суб(єктів господарювання, тому в одному з
підрозділів більш конкретно описується, хто є платниками податку на
додану вартість і що є об(єктом оподаткування. Також розкрито питання
щодо ставок і бази оподаткування податком на додану вартість.
Розглядаються особливості обрахунку та сплати податку і такі поняття як
податковий кредит та податкові зобов(язання по податку на додану
вартість. Звертаючи увагу на те, що з моменту введення в Україні податку
на додану вартість кількість пільг зросла, не менш важливе місце займає
питання щодо пільг по податку на додану вартість.

Так як податок на додану вартість, як непрямий податок, у загальній
системі податків та обов(язкових платежів посідає особливе місце та
являється одним з найважливіших джерел фінансових ресурсів держави, тому
другий розділ присвячений аналізу податку на додану вартість в доходній
частині Зведеного бюджету України. В роботі були використані дані
Міністерства статистики України, а також проводиться детальний аналіз
надходжень податку на додану вартість до Зведеного бюджету України по
Державній податковій інспекції в місті Ірпені.

Виходячи з того, що згідно з чинним законодавством щорічно дуже часто
починають або припиняють діяти ті чи інші норми, положення, закони тощо
і Закон України “Про податок на додану вартість” не є виключенням, тому
в третьому розділі дипломної роботи приділяється увага основним змінам в
оподаткуванні податком на додану вартість, які відбулися з 1-го січня
2000 року.

В другій частині третього розділу представлена модель залежності
зростання доходної частини Зведеного бюджету України від податків, які
мають найбільший фіскальний потенціал: податку на додану вартість,
податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян.

В останньому четвертому розділі розкрита тема охорони праці. В останній
період часу в Україні було прийнято ряд законодавчих нормативів, зокрема
Закон України “Про охорону праці” від 14.10.1992 р. № 2694-ХІІ.

Сьогодні треба сказати про те, що держава не забезпечує виконання в
повному обсязі не тільки вимог Конституції в галузі охорони праці, а й
жодного з основних принципів своєї політики в цьому напрямку. Тому в
даному розділі дипломної роботи приділена увага рівню охорони праці в
Україні, а також проведено аналіз умов праці в Державній податковій
інспекції в місті Ірпені. Зокрема, здійснено аналіз повітряного
середовища та освітлення робочих місць, проведена оцінка електробезпеки
та пожежної безпеки, здійсненні відповідні розрахунки.

Основними джерелами інформації, які використовувались для написання
дипломної роботи є: Закони України про Державний бюджет України на 1995
— 2000 роки; Закон України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР
від 03.04.1997 р.; Закон України «Про внесення змін до Закону України
«Про податок на додану вартість » від 1999.12.03, № 1274-XIV; Закон
України “Про охорону праці” від 14.10.1992 р. № 2694-ХІІ; Указ
Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» від 1998.08.07, №
857/98; “Оподаткування в Україні податком на додану вартість” Бюлетень
законодавства юридичної практики в України. — 1998 р. — № 4.

ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ПОДАТКОМ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В УКРАЇНІ.

Суть та призначення ПДВ, як непрямого податку, в економічному житті
країни.

Податки за формою оподаткування класифікуються на прямі та непрямі.

Непрямі податки — це податки, закладені в ціні реалізованого товару чи
наданої послуги.

Одним із основних видів непрямих податків є акцизи (спецефічні та
універсальні).

Акцизи — це непрямі податки, які встановлюються державою на
високорентабельні та монопольні товари (продукцію) і сплачуються
покупцем.

Спецефічні акцизи включаються до ціни окремих товарів. Як правило, це
товари, рівень споживання яких є малоеластичним щодо рівня цін, а також
спецефічні товари. Ставки цього податку є більш низькими на товари
вітчизняного виробництва і більш високими на імпортні товари. Така
диференціація ставок зумовлена політикою держави на підтримку
вітчизняних виробників.

Історія універсальних акцизів бере початок лише в нашому столітті, від
спецефічних вони відрізняються універсальними ставками на всі групи
товарів та більш широкою базою оподаткування.

Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари. Роль їх у
формуванні доходної частини бюджету на відміну від спецефічних акцизів
зростає. Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників.
Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження в бюджет, які не
залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих
товарів.

Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення,
оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами
товарів. Недоліком цього виду акцизів є підвищення рівня цін у країні,
де вони вводяться або де на них підвищуються ставки, а також
регресивність у соціальному аспекті.

У податковій формі існують три форми універсальних акцизів:

податок з продажу (купівлі) у сфері оптової або роздрібної торгівлі;

податок з обороту;

податок на добавлену вартість.

Об(єктом оподаткування податку з продажу (купівлі) у сфері оптової або
роздрібної торгівлі є валовий доход на кінцевому етапі реалізації чи
виробництва товарів, тобто оподаткування проводиться лише один раз, на
одному ступені руху товарів.

Податок з обороту також стягується з обороту але вже на всіх ступенях
руху товарів. Із цим пов(язаний значний недолік податків цієї групи —
кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в об(єкт оподаткування
включаються податки, котрі були сплачені раніше, на попередніх стадіях
руху товарів.

Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але
об(єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а добавлена
вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але в той же самий час
ліквідує його головний недолік — кумулятивний ефект.

Розглянемо більш конкретніше одну з найпоширеніших форм універсальних
акцизів податок на додану вартість.

У 1954 році француз М. Лоре описав схему дії податку, здатного замінити
податок з обороту. Цей податок вперше було апробовано в Республіці
Кот-д(Івуар у 1960 році, в 1967 році – у Данії та частково в Бразилії, у
1968 році – у ФРН і Франції. В 70 – 80х роках податок на додану вартість
дістав широке розповсюдження. На даний момент він є важливою складовою
частиною податкових систем більш ніж у сорока країнах світу, в тому
числі в 17 європейських країнах. В Україні податок на додану вартість
був введений в 1992 році Декретом КМУ “Про податок на додану вартість” і
разом з акцизним збором замінив податки з обороту і з продажу.

На сьогоднішній день в Україні порядок обчислення і сплати податку на
додану вартість регламентується Законом України “Про податок на додану
вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР, який набрав чинності 01.10.1997
року та іншими нормативними актами.

Податок на додану вартість – є частиною новоствореної вартосі і
сплачується до Державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів,
виконаних робіт, наданих послуг.

У загальній системі податків та обов(язкових платежів податок на додану
вартість посідає особливе місце. Цей податок, що охоплює найбільшу
кількість суб(єктів господарювання, є одним з основних джерел наповнення
Державного бюджету України. Податок на додану вартість має високо
ефективність з фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка
включає не тільки товари, але й роботу і послуги. Сприяє вагомому
зростанню доходів держави від цього податку. Вилучення податку на всіх
етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між
усіма суб(єктами підприємницької діяльності. Універсальні, тобто єдині,
ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так
і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної
дисципліни.

Також до переваг податку на додану вартість можна віднести і його роль
“вбудованого стабілізатора” економічного циклу. Багатовіковий досвід
ефективного функцінування податкових систем розвинутих країн привів до
розуміння, що сучасна бюджетна система має властивість пом(якшувати
циклічні коливання економіки, навіть якщо не проводяться ніякі
дискриційні заходи. Це, так звана, автоматична, або вбудована,
стабільність бюджетної системи. Податок на додану вартість, один з
непрямих податків, який виконує роль “вбудованого стабілізатора”
економічного циклу.

Ефективність дії непрямих податків, а отже і податку на додану вартість,
як “вбудованих стабілізаторів”, залежить від двох основних факторів.
Перший — це частка ВВП, яка вилучається державою. (табл. 1.1)

Таблиця 1.1

Частка податків у ВВП.

(у фактичних цінах)

Показники 1996 1997 1998

ВВП, млн. грн. 81519,0 92484,0 103869,0

Податки та обов(язкові платежі до бюджету, млн. грн 30218,7 28112,0
28915,8

Питома вага податків і обов(язкових платежів до бюджету у ВВП, % 37,1
30,4 27,84

Як видно з таблиці 1.1, в Україні частка податків у ВВП досить висока,
отже вони мають значний регулюючий потенціал.

Другим фактором є еластичність податкової системи — показник, який
відбиває зміну величини податкових надходжень залежно від зміни величини
ВВП або національного доходу. Кожен окремий податок впливає на
еластичність податкової системи України залежно від еластичності цього
податку і питомої ваги податку в загальній сумі податкових надходжень.
Збільшення першого і другого факторів збільшує еластичність податкової
системи в цілому (табл. 1.2)

Таблиця 1.2

Питома вага непрямих податків

в податкових надходженнях України (%).

Показники 1996 1997 1998

Податкові надходження, всього 100 100 100

Податок на додану вартість 36,4 35,4 31,4

Акцизний збір 3,7 5,4 5,4

Державне мито 1,1 1,3 1,2

Еластичність окремого податку визначається, по-перше, еластичністю
об(єкта оподаткування щодо ВВП; по-друге, видом податкових ставок:
фіксовані ставки зменшують еластичність надходжень від відповідного
податку, в той час як процентні ставки призводять до її збільшення.

Недоліком податку на додану вартість є значний його вплив на загальний
рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств
населення.

Обчислення та стягнення ПДВ потребує чіткого визначення об(єкта
оподаткування — добавленої вартості. Вона є часткою нової вартості
товару чи послуги. Повна вартість товару чи послуги має такі складові:

Вартість матеріалів чи сировини, а також послуг виробничого характеру,
що відносять на собівартість;

Заробітна плата працівників, які займаються виготовленням цього товару
чи наданням послуги;

Прибуток.

Очевидно, що перша складова частина вартості товару чи послуги не
залежить від зусиль виготовлювача, вона суто арифметично включається в
нову вартість товару чи послуги. У свою чергу, заробітна плата та
прибуток є тими частинами нової вартості, які створюються на цьому етапі
в процесі виробництва, а тому є добавленою вартістю.

Обчислити її обсяг можна двома методами:

перший — від повної вартості відраховується вартість сировини,
матеріалів, послуг виробничого характеру;

другий — скласти величини заробітної плати та прибутку.

Найзручнішим і найпоширенішим є перший метод, він і застосовується в
Україні.

Обчислення добавленої вартості на кожному етапі виробництва товарів і
надання послуг дає змогу уникати подвійного оподаткування і створює
умови для рівномірного включення податку в ціни товарів та послуг на
всіх етапах виробництвах в реалізації.

Згідно з двома методами обчислення добавленої вартості суми ПДВ можна
вираховувати в чотири способи, залежно від того. як застосовується
ставка до об(єкта оподаткування:

( заробітна плата

1. ставка х ( х

( прибуток

2. ставка х заробітна плата

+

ставка х прибуток

( виручка від реалізації

3. ставка х ( —

( матеріальні затрати

ставка х виручка від реалізації

ставка х матеріальні затрати

Четвертий метод обчислення ПДВ дістав назву податкового кредиту, або
метод розрахунків-фактур. Саме він свого часу був прийнятий країнами
Євро Союзу при запровадженні ПДВ, і зараз найпоширеніший у практиці
оподаткуванні.

Для обчислення ПДВ може застосовуватись як одна так і декілька ставок. З
точки зору податкової адміністрації найкраще мати єдину уніфіковану
ставку, що полегшить контроль за стягненням податку. Але, як правило,
існують декілька ставок на різні групи товарів, що зумовлюються
соціально-політичними чинниками. В Україні відповідно до Закону України
“Про податок на добавлену вартість об(єкти оподаткування оподатковуються
за ставкою 20 відсотків. а також податок обчислюється за нульовою
ставкою.

Ставка 20% застосовується при включенні ПДВ до ціни реалізованих
товарів, робіт, послуг.

Для обчислення ПДВ до обороту, що включає у себе суму цього податку.
застосовується коефіцієнт 0,1667 (20%/120%).

Основні елементи ПДВ, які стягуються в Україні, зображені на
структурно-логічній схемі ПДВ (Додаток 1.1).

Платники податку на додану вартість та об(єкти оподаткування.

Платники податку на додану вартість

Платниками ПДВ являються як резиденти так і нерезиденти; фізичні і
юридичні особи; тобто — це всі юридичні особи та громадяни, які
здійснюють від свого імені виробничу та іншу підприємницьку діяльність
на території України, незалежно від форм власності та господарювання.

До фізичних осіб – платників ПДВ — відносяться громадяни України,
іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють діяльність,
віднесену до підприємницької згідно з законодавством або ввозять
(пересилають) товари на митну територію України.

До юридичних осіб — платників ПДВ — відносяться створені згідно
законодавства України:

прибуткові підприємства і організації;

неприбуткові підприємства і організації;

філії, відділення, відокремлені підрозділи підприємств і організацій;

інші суб(єкти підприємницької діяльності, а також створені згідно
законодавства інших держав:

міжнародні неурядові організації та міжнародні об(єднання;

іноземні юридичні особи, їх філії та представництва, які мають
розрахунковий рахунок в установах банків України та здійснюють
підприємницьку діяльність на території України.

Згідно статті 1 Закону України «Про податок на додану вартісь» №
168/97-ВР від 03.04.1997 р. платником податку являється особа, яка
згідно з цим Законом зобов(язана здійснювати утримання та внесення до
бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, що ввозить
(пересилає) товари на митну територію України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартісь» №
168/97-ВР від 03.04.1997 р. платниками податку є:

особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних
місяців перевищував 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
(за винятком сільськогосподарських товаровиробників — учасників
експерименту щодо запровадження єдиного (фіксованого) податку
на території Глобинського району Полтавської області в частині всіх
операцій, що є об’єктом оподаткування, крім операцій з продажу продукції
власного виробництва такими сільськогосподарськими товаровиробниками).

(згідно із Законами України: від 15.01.98 р. N 25/98-ВР, від 20.11.98 р.
N 277-XIV);

— особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або
отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або
споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не
зареєстрованих як платники податку, в разі коли такі фізичні особи
ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не підлягають
оподаткуванню згідно з законодавством;

— особа, яка здійснює на митній території України підприємницьку
діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів продажу,
за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати
ринкового збору в порядку, встановленому законодавством; 

— особа, яка на митній території України надає послуги, пов’язані з
транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України;

— особа, яка відповідальна за внесення податку до бюджету по об’єктах
оподаткування на залізничному транспорті, що визначена у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України; 

— особа, яка надає послуги зв’язку і здійснює консолідований облік
доходів та витрат, пов’язаних з наданням таких послуг та отриманих
(понесених) іншими особами, що знаходяться у підпорядкуванні такої
особи.

Об(єкти оподаткування

Об(єктом оподаткування є обороти з реалізації товарів, робіт, послуг.
При оподаткуванні товарів враховуються предмети, вироби, продукція,
теплоенергія, газ, вода, нерухоме майно, будинки. споруди тощо.

При реалізації товарів — об(єктом оподаткування є обороти з
відвантаження товарів, як власного виробництва так і придбаних;

при реалізації імпортних товарів, які були придбані за іноземну валюту —
об(єктом оподаткування є їх митна вартість або мінімальна вартість
встановлена законодавством;

при реалізації робіт — об(єкт оподаткування — це обсяг виконаних
будівельно-монтажних, науково-дослідницьких, ремонтних робіт в т. ч.
виконаних господарським способом, але при цьому об(єктом оподаткування є
фактична собівартість;

при реалізації послуг — об(єктом оподаткування є:

послу транспорту, транспортування енергетики, вантажно-розвантажувальні
роботи тощо;

послуги пов(язані із здачею в оренду рухомого та нерухомого майна, в т.
ч. землі;

послуги побутового характеру;

рекламні та інформаційні послуги;

послуги зв(язку та з обробки даних;

послуги поза відомчої охорони;

послуги з підготовки та підвищення кваліфікації кадрів та інші.

З метою зменшення випадків ухилення від сплати ПДВ до об(єктів
оподаткування відносять:

обороти з реалізації товарів, робіт, послуг без оплати іх вартості в
середені підприємства для потреб власного споживання, а також для своїх
працівників;

обороти з передачі товарів, робіт, послуг без оплати їх вартості;

обороти з передачі безоплатно або з частковою оплатою товарів, робіт,
послуг іншим підприємствам або громадянам;

та інше.

У громадян, які займаються підприємницькою діяльністю теоретично об(єкт
оподаткування — це чистий доход, тобто різниця між реалізацією та
фактичними матеріальними витратами, включаючи ПДВ на виробництво
товарів.

Відповідно до статті 3 пункту 3.1 Закону України «Про податок на додану
вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. об(єктом оподаткування є операції
платників податку з:

продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому
числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди
(лізингу) та операції з передачі права власності на об’єкти застави
позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості
заставодавця (за винятком сільськогосподарських товаровиробників —
учасників експерименту по запровадженню єдиного податку на території
Глобинського району Полтавської області згідно із Законом України від
15.01.98 р. N 25/98-ВР);

ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання
робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або
споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення
(пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та
надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної
території України (за винятком сільськогосподарських товаровиробників —
учасників експерименту щодо запровадження єдиного (фіксованого) податку
на території Глобинського району Полтавської області в частині всіх
операцій, що є об’єктом оподаткування, крім операцій з продажу продукції
власного виробництва такими сільськогосподарськими товаровиробниками)
(згідно із Законами України: від 15.01.98 р. N 25/98-ВР, від 20.11.98 р.
 N 277-XIV).

Відповідно до статті 3 пункту 3.2 Закону України «Про податок на додану
вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. не є об’єктом оподаткування
операції з:

випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за
кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб’єктами
підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством
фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до
закону, включаючи приватизаційні та компенсаційні папери (сертифікати),
інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи;
обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери;
розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на
ринку цінних паперів. Ці норми не застосовуються до операцій з продажу
бланків дорожніх, банківських та особистих чеків, цінних паперів,
розрахункових та платіжних документів, пластикових (розрахункових)
карток;

передачі майна орендодавця (лізингодавця), що є резидентом, у
користування орендарю (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору
оренди (лізингу) та його повернення орендодавцю (лізингодавцю) після
закінчення дії такого договору;

сплати орендних (лізингових) платежів за умовами договору фінансової
оренди (лізингу) або за умовами договору оренди житлового фонду, що є
основним місцем проживання орендаря;

передачі майна в заставу позикодавцю (кредитору) згідно з договором
позики та його повернення заставодавцю після закінчення дії такого
договору;

передачі кредитором, що є резидентом, об’єкта іпотечного кредиту у
власність або використання позичальником;

грошових виплат основної суми та процентів згідно з умовами іпотечного
кредиту;

надання послуг із страхування і перестрахування, передбачених Законом
України «Про страхування», соціального і пенсійного страхування;

обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної
валюти), банківських металів, банкнот та монет Національного банку
України, за винятком тих, що використовуються для нумізматичних цілей,
базою оподаткування яких є продажна вартість; випуску, обігу та
погашення білетів державних лотерей, запроваджених за дозволом
Міністерства фінансів України; виплати грошових виграшів, грошових
призів і грошових винагород; прийняття ставок, у тому числі шляхом
обміну коштів на жетони чи інші замінники гривні, призначені для
використання в гральних автоматах та іншому гральному устаткуванні,
продажу негашених поштових марок України, конвертів або листівок з
негашеними поштовими марками України, крім колекційних марок, конвертів
чи листівок для філателістичних потреб, базою оподаткування яких є
продажна вартість;

надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування,
залучення, розміщення та повернення грошових коштів за договорами
позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення; надання, управління
і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських
поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або
поручительства;

торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за
винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу
(факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об’єктом
боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні
папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні
бони та деривативи;

оплати вартості державних платних послуг, які надаються фізичним або
юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та
обов’язковість отримання (надання) яких встановлюється законодавством,
включаючи плату за реєстрацію, отримання ліцензії (дозволу),
сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо;

виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших
грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або
соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом; виплат
дивідендів у грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних
прав), надання комісійних (брокерських) та дилерських послуг з торгівлі
або управління цінними паперами, у тому числі приватизаційними та
компенсаційними паперами (сертифікатами), інвестиційними сертифікатами,
житловими чеками, земельними бонами та деривативами на ринку цінних
паперів України, а також деривативами на фондових, валютних і товарних
біржах, створених у порядку, передбаченому відповідними законами»; 

передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи
для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею
корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну
територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі
митної території України; продажу за компенсацію сукупних валових
активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому
платнику податку.

безоплатної передачі у державну власність чи комунальну власність
територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність
об’єктів всіх форм власності, які перебувають на балансі одного платника
податку і передаються на баланс іншого платника податку, якщо такі
операції здійснюються за рішеннями Кабінету Міністрів України,
центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування, прийнятими у межах їх повноважень. Це положення
поширюється на операції з безоплатної передачі об’єктів з балансу
платника податку, який перебуває в державній або комунальній власності,
на баланс іншої юридичної особи, яка перебуває відповідно в державній
або комунальній власності, що здійснюється за рішенням органу державної
влади або органу місцевого самоврядування, до сфери управління яких
належать такий платник податку та така юридична особа.

1.3 База та ставки оподаткування

База оподаткування

Відповідно до статті 4 Закону України «Про податок на додану вартісь» №
168/97-ВР від 03.04.1997 р. база оподаткування може визначатися:

база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної
за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного
збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів
(обов’язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що
включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з
питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості
включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних
активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або
через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів
(робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

у разі продажу товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою
оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій,
здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг),
натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що
перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів
(робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого
використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат
виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов’язаній з
продавцем особі чи суб’єкту підприємницької діяльності, який не
зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається
виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України
платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна)
вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у
ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування,
навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту
перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських,
комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з ввезенням
(пересиланням) таких товарів, плати за використання об’єктів
інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних
зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових
платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну
товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань
оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за
валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на
момент виникнення податкових зобов’язань.

Для робіт (послуг), які виконуються (надаються) нерезидентами на митній
території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість
таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших
податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану
вартість, що включаються у ціну продажу робіт (послуг) згідно із
законами України з питань оподаткування. Визначена вартість
перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом
Національного банку України, що діяв на момент виникнення податкових
зобов’язань.

для готової продукції, виготовленої на території України з давальницької
сировини нерезидента, у разі її продажу на митній території України,
базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість такої продукції з
урахуванням акцизного збору, ввізного мита, а також інших податків,
зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість,
що включаються у ціну такої готової продукції згідно із законами України
з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські
гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що
діяв на момент виникнення податкових зобов’язань. При цьому податок
сплачується до бюджету покупцем у порядку, передбаченому для
оподаткування товарів, що імпортуються, а відповідальність за сплату
податку покупцем такої продукції несе вітчизняний її переробник.

у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка
зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи
перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на
такі товари продавцю, а також у зв’язку з визнанням боргу покупця
безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок,
нарахований у зв’язку з таким продажем, перераховується відповідно до
змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового
зобов’язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець
відповідно збільшує суму податкового зобов’язання на таку ж суму в
період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У
зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобов’язань при
збільшенні суми компенсації продавцю.

Така база оподаткування не застосовується для перегляду цін за
операціями, якщо хоч одна із сторін такої операції не є платником
податку, за винятком операції з перегляду цін, пов’язаних з виконанням
гарантійних зобов’язань.

вартість тари, що згідно з умовами договору (контракту) визначена як
зворотна (заставна), до бази оподаткування не включається. У разі коли
протягом терміну позовної давності, визначеної законом, з моменту
отримання зворотної тари, вона не повертається відправнику, вартість
такої зворотної тари включається до бази оподаткування отримувача.

у випадках коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з
продажу вживаних товарів (комісійну торгівлю), що придбані в осіб, не
зареєстрованих платниками податку, та конфіскованого або безхазяйного
майна, переданого уповноваженими державними органами для його реалізації
у встановленому законодавством порядку, базою оподаткування є комісійна
винагорода такого платника податку. Правила комісійної торгівлі та
визначення комісійної винагороди встановлюються Кабінетом Міністрів
України.

У випадках коли платник податку здійснює діяльність з продажу товарів,
отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення,
довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що
уповноважують такого платника податку (далі — комісіонера) здійснювати
продаж товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі — комітента)
без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є
продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому
Законом України «Про податок на додану вартісь». Датою збільшення
податкових зобов’язань комісіонера є дата, визначена за правилами,
встановленими пунктом 7.3 цього ж Закону, а датою збільшення суми
податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь
комітента або надання останньому інших видів компенсації вартості
зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов’язань
комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості
товарів від комісіонера.

У разі коли платник податку (далі — повірений) здійснює діяльність з
придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої
особи (далі — довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого
повіреного є дата перерахування коштів (надання в управління цінних
паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь
продавця таких товарів (робіт, послуг) або надання інших видів
компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення
податкових зобов’язань є дата передання таких товарів (результатів
робіт, послуг) довірителю. При цьому довіритель не збільшує податковий
кредит на суму коштів (вартість цінних паперів, інших документів, що
засвідчують відносини боргу), перерахованих (переданих) повіреному, але
має право на збільшення податкового кредиту у податковий період
отримання товарів (робіт, послуг), придбаних повіреним за його
дорученням.

Зазначене правило не поширюється на операції з вивезення (пересилання)
товарів за межі митної території України або з ввезення (пересилання)
товарів на митну територію України в межах зазначених договорів,
оподаткування яких регулюється відповідними нормами цього Закону.

у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт,
послуг), які є об’єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3
Закону України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р., під забезпечення боргових зобов’язань покупця, надане
такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або
інших боргових інструментів (далі — вексель), випущених таким покупцем
або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких
товарів (робіт, послуг) без врахування дисконтів або інших знижок з
номіналу такого векселя, а за процентними векселями — договірна вартість
таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих
або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

У разі коли платник податку здійснює за згодою векселедержателя
зустрічну поставку товарів (робіт, послуг) замість грошового погашення
суми боргу, зазначеного у векселі, базою оподаткування є договірна
вартість таких товарів (робіт, послуг) без врахування дисконтів або
інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями —
договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму
процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму
номіналу такого векселя. 

Векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не
оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов’язань або
податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів
операцій, по яких такі векселі використовуються.

якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за
самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі,
не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних
фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна
передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як продаж
таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними
цінами, що діють на момент такого продажу, а для основних фондів групи 1
— за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Ці правила не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або
невиробничі фонди ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням
внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така
ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі
викрадення основних фондів, або коли платник податку надає податковому
органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення
основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може
використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

У разі коли внаслідок ліквідації основного фонду отримуються
комплектуючі, складові частини, компоненти або інші відходи, які мають
вартість, ліквідація таких комплектуючих, складових частин, компонентів
або інших відходів проводиться за правилами, встановленими для
ліквідації основного фонду. 

Ставки податку

Податок на додану вартість з відповідними ставками 21,875 та 28% був
введений в Україні в 1992 році. У 1993 році Україна впровадила нові
ставки: 16,67% — для визначення суми ПДВ і 20% — для включення ПДВ у
ціни реалізації. Та в України ці ставки проіснували недовго, з 15 травня
1993 року обчислення ПДВ знову почало проводитися за відповідними
ставками 21,875% і 28%, що було зумовлено необхідністю збільшенню
податкових надходжень в умовах надзвичайно великого дефіциту бюджету. З
1995 року ПДВ пропонується сплачувати за ставками 16,67% та 20%.

В Україні на даний час встановлено дві ставки: 20% та 0%. Ставка 20% є
домінуючою, нею оподатковується переважна більшість товарів, робіт,
послуг, вона застосовується при включенні ПДВ у ціни реалізованих
товарів, робіт, послуг, а для обчислення ПДВ до обороту, що включає у
себе суму цього податку, застосовується коефіцієнт 0,1667 (20%/120%).

Нульова ставка застосовується при обчисленні ПДВ у разі реалізації
товарів на експорт. Використання даної ставки означає повне
відшкодування податку, сплаченого постачальником за товари, послуги,
матеріальні ресурси, що використовуються для здійснення зазначених вище
поставок.

Згідно статті 6 пункту 6.1 Закону України «Про податок на додану
вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. об(єкти оподаткування ПДВ. за
винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій до яких
застосовується нульова ставка, оподатковується за ставкою 20 відсотків.

Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеною статтею 4
Закону України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р. та додається до ціни товарів, робіт, послуг.

За цією ж ставкою оподатковуються:

продаж товарів для постачання залізничного та автомобільного транспорту
на митну теріторію України незалежно від його належності та видів
перевезень, що здійснює такий транспорт;

продаж послуг з туризму резидентам на митній території України
безпосередньо особою, що здійснює туристичну діяльність або через її
агентів, що не є резидентами.

Відповідно до статті 6 пункту 6.2 Закону України «Про податок на додану
вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. податок за нульовою ставкою
обчислюється щодо операцій з:

продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за
межі митної території України.

У тому числі:

— поставки для заправки або постачання морських (океанських) суден, що:

використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або
вантажів за плату, іншої комерційної, промислової або риболовецької
діяльності, здійснюваної за межами територіальних вод України;

використовуються для рятування або подання допомоги у нейтральних або
територіальних водах інших країн;

входять до складу військово-морських сил України та відправляються за
межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;

— поставки для заправки або постачання повітряних суден, що:

виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення
пасажирів або вантажів за плату;

входять до складу військово-повітряних сил України та відправляються за
межі повітряного кордону України, у тому числі у місця тимчасового
базування;

— поставки для заправки (дозаправки) та постачання космічних кораблів, а
також супутників.

Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі
митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування)
засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.

продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за
межами митної території України.

У тому числі:

надання нерезидентам в оренду, чартер, фрахт морських або повітряних
суден, що використовуються на міжнародних маршрутах або лініях, а також
космічних кораблів або супутників чи їх частин або окремих функцій;

надання послуг персоналу з обслуговування морських, повітряних та
космічних об’єктів, зазначених у підпункті 6.2.1 пункту 6.2 статті 6
Закону України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р.;

надання послуг з передачі авторських прав, ліцензій, патентів, прав на
використання торгових марок та інших юридичних та економічних знань, а
також обробки даних та інформатики для нерезидентів;

надання послуг з організації реклами і публічних зв’язків за межами
України; забезпечення персоналом нерезидентів України; культурної,
спортивної, освітньої діяльності за межами України;

надання послуг з туризму на території України в разі їх продажу за
межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із
застосуванням безготівкових розрахунків.

продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які
розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних
магазинах), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів
України.

Продаж товарів (робіт, послуг) безмитними магазинами без нарахування
податку на додану вартість може здійснюватися виключно фізичним особам,
які виїжджають за митний кордон України, або фізичним особам, які
переміщуються транспортними засобами, що належать резидентам та
знаходяться поза митними кордонами України. Порядок контролю за
дотриманням цих норм встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порушення цих норм тягне за собою відповідальність, встановлену
законодавством.

Товари, придбані у безмитних магазинах без сплати податку на додану
вартість, у разі зворотного ввезення таких товарів на митну територію
України підлягають оподаткуванню у порядку, передбаченому для
оподаткування операцій з ввезення (пересилання) товарів на митну
територію України;

надання транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів за
межами митного кордону України, а саме: від пункту за межами державного
кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів
або вантажів з-під митного контролю на митну територію України
(включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з
випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України
(включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону
України; між пунктами поза межами митного кордону України.

У разі коли надання транспортних послуг, визначених вище, здійснюється у
вигляді брокерських, агентських або комісійних операцій з транспортними
квитками, проїзними документами, укладання договорів або рахунків на
транспортування пасажирів або вантажів довіреною особою перевізника,
операції з таких послуг оподатковуються за ставкою 20 %.

Операції з надання послуг платником податку, пов’язані з перевезенням
(переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України,
оподатковуються за ставкою 20%, яка має включатися до вартості послуг за
транзит;

продажу переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою
сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності і
господарювання;

продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, за винятком
підакцизних товарів, посередницької та рекламної діяльності, грального
бізнесу, підприємствами, що засновані Українським товариством глухих та
майно яких є їх повною власністю, іншим платникам податку. Зазначена
норма поширюється тільки на підприємства, де кількість інвалідів, які
мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного
періоду не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих та фонд
оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного
періоду не менше 40 відсотків суми загальних виплат на оплату праці, що
включається до складу валових витрат виробництва (обігу).

Порядок віднесення товарів (робіт, послуг) до власного виробництва
підприємств, заснованих Українським товариством глухих, встановлюється
Кабінетом Міністрів України.

до 1 січня 2008 року оподатковуються податком на додану вартість за
нульовою ставкою операції з продажу автомобілів власного виробництва
резидентів України, які мають інвестицію (у тому числі іноземну)
виключно в грошовій формі, що становить суму, еквівалентну не менше 150
мільйонам доларів США за офіційним валютним курсом Національного банку
України на день внесення такої інвестиції до їх статутного фонду, яка
зареєстрована у встановленому законодавством порядку. Ці
виробники-резиденти повинні зареєструвати у Кабінеті Міністрів України
інвестиційну програму, що передбачає поетапне доведення ступеня
локалізації виробництва складових частин такого автомобіля не менше 70
відсотків його кошторисної вартості на закінчення десятого року від
початку реалізації інвестиційної програми.

Під локалізацією виробництва слід розуміти запровадження виробництва
окремих складових частин автомобілів на митній території України із
використанням праці громадян України, які мають складати не менше 90
відсотків від середньоспискової чисельності працівників на такому
виробництві. Кабінет Міністрів України встановлює графік поетапної
локалізації виробництва відповідно до затвердженої ним інвестиційної
програми.

Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій з
вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у разі, коли такі операції
звільнено від оподаткування на митній території України згідно з
пунктами 5.1 та 5.2 Закону України «Про податок на додану вартісь» №
168/97-ВР від 03.04.1997 р..

1.4 Пільги щодо податку на додану вартість

Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему
пільг з податку на додану вартість. Вірогідно, що перелік пільг
продиктований намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи
іншого товару (роботи, послуги) від ПДВ передбачає автоматичне зменшення
його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники
податку, і його носії, оскільки у перших з(являється можливість завдяки
зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції за кількісними
параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск.

Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних завдання. По-перше,
захист інтересів малозабезпечених верств населення, тобто
соціально-політичні мотиви; по-друге, стимулювання випуску окремих видів
товарів (робіт, послуг).

З моменту введення ПДВ в Україні діяло 64 пільги. На сьогодні згідно
чинного законодавства стаття 5 Закону України «Про податок на додану
вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. регулює подання пільг з:

продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та
спеціалізованими магазинами і куточками, які виконують функції
роздаточних пунктів, у порядку і за переліком продуктів, встановленими
Кабінетом Міністрів України;

продажу (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів
масової інформації вітчизняного виробництва; продажу книжок вітчизняного
виробництва; продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних
посібників вітчизняного виробництва;

надання згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України,
послуг з вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти
закладами освіти, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання
таких послуг та послуг з виховання та освіти дітей будинками культури в
сільській місцевості, дитячими музичними та художніми школами, школами
мистецтв;

продажу товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком,
встановленим Кабінетом Міністрів України;

послуг з доставки пенсій та грошової допомоги населенню;

надання послуг з реєстрації актів громадянського стану державними
органами, уповноваженими здійснювати таку реєстрацію згідно із
законодавством;

продажу лікарських засобів та виробів медичного призначення,
зареєстрованих в Україні у встановленому законодавством порядку, в тому
числі надання послуг з такого продажу аптечними установами;

надання послуг з охорони здоров’я згідно з переліком, встановленим
Кабінетом Міністрів України, закладами охорони здоров’я, які мають
спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг;

продажу путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей у
закладах за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Зазначена пільга не поширюється на продаж путівок нерезидентам;

надання в порядку та в межах норм, встановлених Кабінетом Міністрів
України, послуг з:

утримання дітей у дошкільних закладах, школах-інтернатах,
кімнатах-розподільниках установ Міністерства внутрішніх справ України,

утримання осіб у будинках для престарілих та інвалідів,

харчування та облаштування на нічліг осіб, які не мають житла, у
спеціально відведених для цього місцях,

харчування дітей у школах, професійно-технічних училищах та громадян у
закладах охорони здоров’я;

харчування, забезпечення речовим майном, комунально-побутовими та іншими
послугами, що надаються спецконтингенту в установах пенітенціарної
системи згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

надання послуг державними службами зайнятості України за переліком,
встановленим Кабінетом Міністрів України;

надання послуг архівними установами України, пов’язаних з наданням
документів Національного архівного фонду України юридичним і фізичним
особам, а також продажу архівним установам України документів
Національного архівного фонду України, які перебувають у власності
юридичних або фізичних осіб відповідно до законодавства України;

надання послуг з перевезення пасажирів міським і приміським пасажирським
транспортом та автомобільним транспортом у межах району, тарифи на які
регулюються у встановленому законом порядку, за винятком операцій з
надання пасажирського транспорту в оренду (прокат);

надання культових послуг та продажу предметів культового призначення
релігійними організаціями за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів
України;

надання послуг з поховання за переліком, встановленим Кабінетом
Міністрів України будь-яким платником податку;

передачі конфіскованого майна, знахідок, скарбів або майна, визнаних
безхазяйними, у розпорядження державних органів або організацій,
уповноважених здійснювати їх збереження або продаж згідно із
законодавством;

передачі земельних ділянок, що знаходяться під об’єктами нерухомості або
незабудованої землі у разі коли така передача дозволена згідно з
положеннями Земельного кодексу України;

безкоштовної передачі рухомого складу однією залізницею або
підприємством залізничного транспорту загального користування іншим
залізницям або підприємствам залізничного транспорту загального
користування державної форми власності в порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України;

приватизації державного майна, а також з безоплатної приватизації
житлового фонду, присадибних земельних ділянок та земельних паїв
відповідно до законодавства;

виконання робіт (вартість робіт) з будівництва житла незалежно від
джерел фінансування;

Подання благодійної допомоги, а саме безоплатна передача товарів (робіт,
послуг), у тому числі при їх ввезенні (пересиланні) на митну територію
України, закладам науки, фізкультури і спорту, що утримуються за рахунок
бюджетів; закладам дошкільної, початкової, середньої,
професійно-технічної та вищої освіти, закладам охорони здоров’я,
культури; релігійним, благодійним організаціям, зареєстрованим у
порядку, встановленому законодавством, а також операції з безоплатної
передачі таких товарів (робіт, послуг) набувачам (суб’єктам) благодійної
допомоги відповідно до законодавства України.

Під безоплатною передачею слід розуміти надання товарів (робіт, послуг)
набувачам благодійної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або
інших видів компенсацій благодійній організації такими отримувачами або
іншими особами, пов’язаними з ними. Порушення цього правила
прирівнюється до навмисного ухилення від оподаткування.

Правила маркування та порядок розподілу товарів, отриманих як благодійна
допомога, а також контролю за цільовим розподілом благодійної допомоги у
вигляді конкретно наданих послуг або виконаних робіт встановлюються
Кабінетом Міністрів України.

Марковані товари, отримані з метою подання благодійної допомоги, які
продаються за грошові кошти або інші види компенсації, та/або виручка,
отримана за такий продаж, підлягають вилученню у недобросовісного
продавця і конфіскуються в доход держави у встановленому порядку.

Не підлягають звільненню від оподаткування операції з подання
благодійної допомоги у вигляді товарів (робіт, послуг), оподатковуваних
акцизним збором, цінних паперів, нематеріальних активів та товарів
(робіт, послуг), призначених для використання у підприємницькій
діяльності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо товари (роботи, послуги) ввозяться (пересилаються) на митну
територію України як благодійна допомога у кількості, що становить чи
може становити загрозу конкурентоздатності аналогічним товарам (роботам,
послугам) платникові податку, Кабінет Міністрів України за заявою таких
платників податку має право ввести обмеження на застосування пільги,
встановленої цим пунктом стосовно окремої групи товарів на строк не
менше 12 календарних місяців.

оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і
дослідницько-конструкторських робіт, які здійснюються за рахунок
Державного бюджету України. 

продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів,
грального бізнесу, підприємствами, що засновані всеукраїнськими
громадськими організаціями інвалідів та майно яких є їх повною
власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи,
становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків
загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких
інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25
відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до
складу валових витрат виробництва (обігу). Перелік всеукраїнських
громадських організацій інвалідів, на підприємства яких поширюється ця
пільга, затверджується Кабінетом Міністрів України. Підприємство, яке
підпадає під дію цього пункту, реєструється в податковому органі у
порядку, передбаченому для платників податку, та отримує право виписки
податкової накладної без нарахування податку на додану вартість.
Податкова звітність таких підприємств здійснюється у порядку,
встановленому центральним податковим органом України.

Ці норми не поширюється на операції з продажу товарів (робіт, послуг),
зазначених в підпункті 6.2.8 пункту 6.2 статті 6 цього Закону України
«Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.;

виконання робіт за рахунок коштів інвесторів по будівництву житла для
військовослужбовців, ветеранів війни та членів сімей
військовослужбовців, що загинули під час виконання службових обов’язків;

безкоштовної передачі продукції (робіт, послуг) власного виробництва
допоміжними сільськими господарствами і лікувально-виробничими трудовими
майстернями (цехами, дільницями) будинків-інтернатів та територіальних
центрів по обслуговуванню самотніх громадян похилого віку (пенсіонерів),
за умови, що така передача здійснюється для забезпечення власних потреб
зазначених закладів;

надання в сільській місцевості сільськогосподарськими товаровиробниками
послуг з ремонту шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони
здоров’я та подання матеріальної допомоги (в межах одного
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць на одну особу)
продуктами харчування власного виробництва та послуг з обробки землі
багатодітним сім’ям, ветеранам праці і війни, реабілітованим громадянам,
інвалідам праці, інвалідам дитинства, одиноким особам похилого віку,
особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та школам,
дошкільним закладам, інтернатам, закладам охорони здоров’я; надання в
сільській місцевості сільськогосподарськими товаровиробниками в період
проведення польових робіт послуг з харчування механізаторів і
тваринників продуктами власного виробництва в польових їдальнях;

продажу та безкоштовної передачі приладів, обладнання, матеріалів
науковим установам та науковим організаціям, вищим навчальним закладам
III — IV рівнів акредитації, внесеним до Державного реєстру наукових
організацій, яким надається підтримка держави за умови використання їх
виключно для власних потреб.

надання послуг із збирання та заготівлі окремих видів відходів як
вторинної сировини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів
України.

звільняються від оподаткування операції з продажу товарів (робіт,
послуг), передбачених для власних потреб дипломатичних представництв,
консульських установ іноземних держав та представництв міжнародних
організацій в Україні, а також для використання дипломатичним персоналом
цих дипломатичних місій та членами їх сімей, які проживають разом з
особами цього персоналу. Порядок звільнення та перелік операцій, що
підлягають звільненню, встановлюються Кабінетом Міністрів України
виходячи з принципу взаємності стосовно кожної окремої держави.

звільняються від оподаткування операції з ввезення на митну територію
України товарів морського промислу (риба, ссавці, мушлі, ракоподібні,
водні рослини тощо, охолоджені, солоні, морожені, консервовані,
перероблені в борошно або в іншу продукцію), видобутих (виловлених,
вироблених) суднами, зареєстрованими у Державному судновому реєстрі
України або Судновій книзі України. Операції з подальшого продажу
зазначених товарів юридичними особами — судновласниками або
фрахтувальниками оподатковуються у загальному порядку.

звільнення від оподаткування, передбачені пунктами 5.1 та 5.3 статті 5,
за винятком підпункту 5.1.2 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про
податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., поширюються на
операції з ввезення (пересилання) на митну територію України зазначених
товарів (робіт, послуг).

звільнення від оподаткування, передбачені пунктами 5.1, 5.2 та 5.5
статті 5 Закону України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р., не поширюються на операції з підакцизними товарами.

звільняються від оподаткування операції з ввезення (імпортування)
науковими установами, науковими організаціями, вищими навчальними
закладами III — IV рівнів акредитації наукових приладів і обладнання,
які використовуються ними виключно для власних потреб.

1.5 Порядок обчислення і сплати ПДВ.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або
відшкодуванню з бюджету, та строки розрахунку з бюджетом.

Платником ПДВ є підприємство, яке реалізує продукцію за рахунок коштів
отриманих від покупців. Для того, щоб платник податку, у разі помилки,
не заплатив ПДВ із своїх коштів важливим є правильне включення цього
податку до ціни.

ПДВ включається в державні регульовані (фіксовані) та вільні ціни
(тарифи), а також до надбавок, знижок, націнок, винагород і т. д., за
ставкою 20% щодо оподаткованого обороту. Якщо оборот включає суму ПДВ,
то застосовується коефіцієнт 0,1667, тобто 20%/120%, який
використовується для визначення суми ПДВ.

Основою для визначення оподаткованого обороту, що не включає ПДВ є
відпускні (оптові) ціни підприємств, що складаються із собівартості та
прибутку. Ціна виробництва на товари (роботи, послуги) без ПДВ
визначається за формулою:

Ц = С + П,

де

Ц – ціна виробництва без ПДВ,

С – собівартість,

П – прибуток.

При формуванні ціни на підакцизні товари спочатку формується ціна з
урахуванням акцизного збору, що включає в себе акцизний збір за такою
формулою:

Ца = (С + П) / (100% — А) х 100%,

де

Ца – ціна на підакцизні товари без ПДВ,

А – ставка акцизного збору.

Ціна на підакцизні товари з урахуванням ПДВ визначається за формулою:

ЦВа = (С + П) / (100% — А) х 100% х 1,2

Якщо ж величина акцизного збору задається в євро, то ціна на підакцизні
товари з урахуванням ПДВ визначається за формулою:

ЦВа = (С + П + АЗ) х 1,2,

де АЗ – акцизний збір

Ціна відпускна на товари. роботи, послуги з урахуванням ПДВ визначається
за формулою:

ЦВ = (С + П) х 1,2,

де ЦВ – ціна відпускна.

Для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України
платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна)
вартість таких товарів, але не менша митної вартості, яка визначається
за формулою:

МВ = (В + М + МЗ + А) х 1,2,

де

МВ — митна вартість,

В – контрактна вартість імпортних товарів,

М – мито,

МЗ – митний збір,

А – ставка акцизного збору.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, або відшкодуванню згідно пункту
7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР
від 03.04.1997 р., визначається як різниця між сумою податку, одержаного
від покупців за реалізовані товари (роботи, послуги), тобто сумою
податкових зобов(язань і скмами податку, що сплачені або підлягають
сплаті постачальникам за виконані роботи, послуги, придбані матеріальні
ресурси, паливо, вартість яких відноситься на витрати виробництва та
обігу відповідно до основних положень про склад витрат та податку за
придбані та введені в експлуатацію основні фонди і взяті на облік
нематеріальні активи, тобто податкового кредиту звітного періоду. Для
цього використовуються формули:

Сума ПДВ, яку отримали підприємства в результаті реалізації товарів
(робіт, послуг)

ПЗ = Д х 0,1667 або

де

ПЗ – податкові зобов(язання по ПДВ,

Д – дохід отриманий від реалізації.

Сума ПДВ, що сплачена або підлягає сплаті постачальникам по матеріальних
витратах, основних виробничих фондах та нематеріальних активах
визначається:

а) ціна продажу без врахування ПДВ

ПК = ЦП х 0,2,

де

ПК – податковий кредит,

ЦП – ціна продажу.

б) ціна продажу з ПДВ

ПК = ЦП (з ПДВ) х 0,1667

Отже, до бюджету буде сплачена наступна сума ПДВ:

ЧСПЗ = ПЗ – ПК,

де

ЧСПЗ – чиста сума податкових зобов(язань, що необхідно сплатити до
бюджету.

Це правило поширюється на підприємства, що є платниками ПДВ, тобто
обкладаються ставкою 20% або 0% і не мають ніяких пільг.

У випадку, якщо підприємство звільняється від оподаткування ПДВ, то сума
ПДВ на придбання товарів, робіт, послуг відноситься до валових витрат і
покривається за рахунок інших джерел.

Якщо підприємство займається декількома видами діяльності, одні з яких
оподатковуються ПДВ, а інші не оподатковуються, та існують особливості
щодо розділу ПДВ у випадках придбання основних виробничих фондів та
взяття на облік нематеріальних активів, то у цьому випадку ПДВ
розподіляється пропорційно питомій вазі по кожному виду діяльності в
загальному обсязі продажу. При цьому проводиться перерахунок ПДВ по
закінченні звітного року.

Згідно пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану
вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. платник податку зобов’язаний
надати покупцю податкову накладну.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 5
Закону України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р., у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з
посиланням на відповідний підпункт пункту 5.1 чи пункт статті 5.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових
зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної
надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування,
складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно
розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку
товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не
містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково
поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у
порядку, встановленому центральним податковим органом України, та
враховується у визначенні загальних податкових зобов’язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку,
передбаченого законодавством для зобов’язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається
виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку,
передбаченому статтею 9 Закону “Про ПДВ”.

Для фізичних осіб, не зареєстрованих як суб’єкти підприємницької
діяльності, що ввозять (пересилають) товари (предмети) на митну
територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно з
законодавством України, оформлення митної декларації прирівнюється до
подання податкової накладної.

Податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг)
покупцю на його вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек,
інший розрахунковий або платіжний документ, що підтверджує передачу
товарів (робіт, послуг) та/або прийняття платежу із зазначенням суми
податку.

У разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної на
вимогу покупця згідно з пунктом 7.2.6 Закону України «Про податок на
додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. покупець має право
звернутися до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою
до податкового органу за своїм місцезнаходженням. До заяви додаються
копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують
придбання товарів (робіт, послуг). Своєчасно подана заява є підставою
для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість,
сплачену у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна не виписується, якщо обсяг разового продажу товарів
(робіт, послуг) не більший двадцяти гривень, у разі продажу транспортних
квитків та при виписуванні готельних рахунків. При цьому підставою для
збільшення суми податкового кредиту є товарний чек (інший розрахунковий
або платіжний документ).

У разі ввезення (імпортування) товарів документом, що посвідчує право на
отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена митна
декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Платники податку повинні вести окремий облік з продажу та придбання
щодо:

— операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та
звільнених від оподаткування;

операцій, вартість яких не включається до складу валових витрат
виробництва (обігу) або не підлягає амортизації;

ввізних (імпортних) та вивізних (експортних) операцій.

Зазначений облік ведеться в спеціальних книгах, форма і порядок
заповнення яких встановлюються центральним податковим органом України.

Порядок сплати ПДВ

Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає
за звітним періодом.

У строки, передбачені для сплати податку, платник податку подає
податковому органу за місцем свого знаходження податкову декларацію
незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов’язання чи
ні. (Додаток 2)

У випадках коли за результатами звітного періоду сума, визначена до
сплати до бюджету, має від’ємне значення, така сума підлягає
відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом
місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання
відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За
бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути
повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку.
Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум
з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що
його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається
до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами.
Правила випуску, обігу та погашення казначейських чеків встановлюються
законодавством.

Здійснення відшкодування шляхом зменшення платежів по інших податках,
зборах (обов’язкових платежах) не дозволяється.

Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому
пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної
заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від
облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її
виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник
податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної
заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету
та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у
несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Для підприємств гірничо-металургійного комплексу, які беруть участь в
економічному експерименті, що проводиться з 1 липня 1999 року до 1 січня
2002 року, у разі, коли за результатами звітного періоду сума податку на
додану вартість, визначена як різниця між загальною сумою податкових
зобов’язань та сумою податкового кредиту за будь-якими операціями з
купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), має від’ємне значення, така
сума підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України платнику
податку протягом місяця, що настає після подання податкової декларації.
Підставою для отримання відшкодування є податкова декларація.
Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум
з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що
його обслуговує, або шляхом видачі казначейського векселя на суму
відшкодування з бюджету. Казначейський вексель приймається в рахунок
сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів до Державного
бюджету України, акцизних і митних зборів, які стягуються під час
митного оформлення товарів, та інших кредитів, або за бажанням платника
податку використовується в розрахунках між резидентами відповідно до
законодавства України. (згідно із Законом України від 14.07.99 р. N
934-XIV)

Податковий орган має право давати розпорядження про нарахування податку
у разі коли розмір податку, зазначеного у декларації, є меншим за
розмір, що випливає з поданих розрахунків, при цьому додаткова сума
податку, нарахована податковим органом, підлягає внесенню до бюджету у
строки, зазначені у розпорядженні податкового органу, але не пізніше 10
календарних днів з дати виписки такого розпорядження.

Суми податку на додану вартість зараховуються до державного бюджету та
використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на
додану вартість та формування бюджетних сум, що направляються як
субвенції місцевим бюджетам.

Суми податку, сплачені фізичними особами у складі ціни придбання товарів
(робіт, послуг), що вивозяться (експортуються) такими фізичними особами
в межах неторговельного (туристичного) обороту, бюджетному відшкодуванню
не підлягають.

Період. за який платник податку зобов(язаний проводити розрахунки
податку та сплачувати його до бюджету згідно з пунктом 1.5 статті 1
Закону України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р. називаться звітним або податковим періодом.

Відповідно до пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про податок на додану
вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.:

для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий (звітний)
період дорівнює календарному місяцю;

для платників податку, що мають обсяг операцій з продажу менший, ніж
зазначений вище, можуть застосовувати за своїм вибором податковий
період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу. Заяву про своє
рішення з цього питання платник податку подає податковому органу за один
місяць до початку календарного року.

Протягом календарного року дозволяється заміна квартального податкового
періоду на місячний з початку будь-якого кварталу поточного року. Заява
про таку заміну надається платником податку до податкового органу за
один місяць до початку кварталу. Зворотні зміни в одному календарному
році не дозволяються.

В разі застосування квартального податкового періоду згідно із статтею 8
Закону України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р. платник податку, який також здійснює вивізні (експортні)
операції з продажу товарів (робіт, послуг), може одержати бюджетне
відшкодування частини податкового кредиту за підсумками результатів
діяльності першого місяця кварталу та двох перших місяців кварталу.

Бюджетному відшкодуванню підлягає відсоток податкового кредиту
розрахункового періоду, що дорівнює відсотку експортних обсягів продажу
товарів (робіт, послуг) у загальному обсязі оподатковуваних операцій з
продажу товарів (робіт, послуг) розрахункового періоду. До експортних
обсягів продажу товарів (робіт, послуг) не включаються майнові
добровільні пожертвування на користь нерезидентів, майнові внески для
продовження будь-якої спільної з нерезидентом діяльності за межами
України, майнові внески, що повертаються іноземному інвестору.

Відшкодування здійснюється у порядку, передбаченому підпунктом 7.7.3
Закону України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від
03.04.1997 р. для податкового (звітного) періоду, що дорівнює
календарному місяцю, а оподаткування за підсумками звітного кварталу
здійснюється у порядку, визначеному пунктом 7.7 Закону України «Про
податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. .

РОЛЬ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В ДОХОДАХ КРАЇНИ.

2.1 Аналіз надходження податку на додану вартість до Зведеного бюджету
України.

Україна переживає економічну кризу. Одним з головним чинників є
податкова система. З одного боку, вона не забезпечує держави достатніми
і надійними доходами, що породжує фінансову кризу держави на макрорівні,
а з другого — підриває фінансову базу підприємницьких структур, чим
вимовлює кризу в мікроекономічному середовищі.

З огляду на це, виникає потреба у глибокому аналізі способів мобілізації
доходів держави, обгрунтування напрямків, форм і методів підвищення
результативності її фінансової діяльності.

У країнах із розвинутою ринковою економікою державні доходи становлять
значну частину валового внутрішнього продукту і мають величезний вплив
на його перерозподіл і розширене відтворення.

У всіх постсоціалістичних економіках у період переходу до ринку частка
державних доходів у ВВП стала зменшуватися. Також тенденція і
спостерігалася в Україні. Питома вага доходів Зведеного бюджету у ВВП
становила у 1994 році 43,5%, у 1995 році – 38,1%, у 1996 – 37,1%, у 1997
році – 29,4%, у 1998 році – 27,7%.

Світовий досвід підтверджує, що існують різні фінансові способи
мобілізації доходів держави. У найзагальнішому вигляді їх поділяють на
податкові й неподаткові. Однак на сучасному етапі найважливішу роль
відіграє податкова діяльність.

Основним джерелом доходів бюджетів базового рівня є регулюючи доходи,
перш за все — прибутковий податок з громадян, податок на прибуток
підприємств, з прямих податків, та ПДВ, з непрямих податків.

Однак, як перелік регулюючих доходів, так і нормативи їх розподілу між
державними і місцевими бюджетами постійно переглядаються.

Якщо протягом 1992 – 1996 років ПДВ був одним з основним регулючих
доходів місцевих бюджетів, то в 1997 – 2000 роках він спрямовуються до
Державного бюджету України.

Державний бюджет України — це централізований фонд фінансових ресурсів
держави, які використовуються для виконання покладених на неї функцій,
передбачених Конституцією України. В організаційному аспекті бюджет — це
план утворення і використання фінансових ресурсів, що знаходяться в
розпорядженні держави.

Сукупність всіх бюджетів (Державний бюджет України, республіканський
бюджет АРК, місцеві бюджети) є Зведеним бюджетом України, який
використовується для аналізу визначення засад державного регулювання
економічного і соціального розвитку.

Як вже відомо, основним джерелом формування доходів Зведеного бюджету
України виступають податки.

В 1998 році податкові надходження склали 76% доходів Зведеного бюджету
України (Рис. 2.1.1)

Рис. 2.1.1 Структура Зведеного бюджету України в 1998 році.

Із них податок на додану вартість складає 25% Зведеного бюджету України,
податок на прибуток з підприємств 19%, прибутковий податок з громадян
12%, акцизний збір – 4% (Рис. 2.1.2). Найбільшу частку, як видно з
діаграми займає ПДВ (1/4 частину Зведеного бюджету України).

Рис 2.1.2 Податки в Зведеному бюджеті України в 1998 році.

Зупинимось детальніше на аналізі ПДВ в доходній частині Зведеного
бюджету. В доходній частині бюджету України податок на додану вартість
за період 1995 – 1998 років мав досить помітні коливання. З 1997 року
надходження від податку на додану вартість зменшились на 3,5% і склали
7460,1 млн. грн, але залишається домінуючим.

З точки зору формування надходжень у бюджет податок на додану вартість
серед непрямих податків займає перше місце. Це пов(язано з більшим
переліком товарів, та з меншою залежністю від циклу економічної
кон(юнктури. Більш детальніше зміни надходжень від ПДВ можна
прослідкувати по таблиці 2.1.1.

Як видно з даних таблиці 2.1.1 протягом 1995 – 1997 років відбувалося
постійне зростання надходжень від податку на додану вартість: у місцеві
бюджети у 1995 – 1996 роках надходження склали відповідно 3004,4 млн.
грн (66,3%) і 3480,9 млн. грн (55,7%), що помітно перевищує надходження
до Державного бюджету: у 1995 році на 32,6%, а у 1996 році на 11,0%. У
1997 – 1998 роках надходження до Зведеного бюджету відбувалося вже
тільки з Державного бюджету України. Хоча воно і забезпечило
стовідсоткове надходження, але в 1998 році відбулося помітне зниження –
на 782,2 млн. грн., менше ніж у попередньому році.

Таблиця 2.1.1

ПДВ у бюджетах України в 1995 – 1998 роках.

Показники 1995 1996 1997 1998

Зведений бюджет, млн. грн, в т. ч.: 4529,9 6246,2 8242,3 7460,1

Державний бюджет

всього

у % до Зведеного бюджету України 1525,5

33,7 2765,3

44,3 8242,3

100,0 7460,1

100,0

Місцеві бюджети

всього

у % до Зведеного бюджету України 3004,4

66,3 3480,9

55,7 —

— —

Але, якщо враховувати індекс інфляції, реальні надходження як від
податку на додану вартість, так і інших податків, постійно зменшуються.
Такі дані свідчать насамперед про те, що в Україні зменшився обсяг
виробництва, а також відбувається приховування податків, і не останнє
місце займає той факт, що після прийняття нової редакції Закону України
«Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. було
прийнято ще десятки законів про внесення в нього змін та доповнень. За
таких умов значна кількість платників цього податку майже автоматично
поповнює кількість потенційних порушників, а отже значні суми не
надходять до бюджету, через неможливість своєчасно простежити усі зміни
та застосувати їх на практиці.

3. Зміни, що відбулися в оподаткуванні податком на додану вартість

З 1 січня нового року дуже часто починають (або припиняють) діяти ті чи
інші норми, положення, закони тощо. І якщо, припустимо, відкрите Закону
України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.,
то це стає більш ніж очевидним.

З першого січня 2000 року набрав чинності Закон України “Про внесенння
змін до Закону України «Про податок на додану вартісь» від 03.12.99 року
№ 1274-ХІV, згідно з яким із Закону про ПДВ були вилучені підпункт 6.2.5
і підпункт 6.2.7, а також пункт 11.12. З цього виливаються два факти:

31 грудня 1999 року стало останнім днем, коли операції з продажу:

вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торф(яних брикетів;

електроенергії;

газу, імпортованого в Україну,

мали право оподатковуватися податком на додану вартість за нульовою
ставкою.

Отже, пільговий пункт 6.2 Закону України «Про податок на додану
вартісь», в якому говориться, за якими операціями ПДВ обчислюється за
нульовою ставкою, зменшився на два підпункти – 6.2.5 і 6.2.7. Інакше
кажучи, віднині, з першого січня 2000 року, операції з продажу вище
зазначених товарів як за грошові кошти, так і шляхом бартеру не
пільгуються і оподатковуються податком на додану вартість на загальних
підставах, тобто за ставкою 20%.

Слід відзначити, що такі товари, як:

вугілля коксове (код згідно з ТН ЗЕД – 2701 12100);

вугілля кам(яне інше (код згідно з ТН ЗЕД – 2701 12900);

вугілля кам(яне, інше (код згідно з ТН ЗЕД – 2701 19000), а також

газ природний (код згідно з ТН ЗЕД – 271121000)

включені до Переліку товарів критичного імпорту (Постанова КМУ від від
18.06.99 року № 1080, з урахуванням змін та доповнень). Отже, згідно з
пунктом 11.5 Закону України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР
від 03.04.1997 р. до 01 січня 2001 року ввезення цих товарів для
вітчизняного виробництва у момент перетину митної території України
здійснюється без сплати податку на додану вартість. Таким чином,
податкові зобов(язання з ПДВ у підприємства-імпортера таких товарів (так
само, як і решті товарів

кретичного імпорту) виникають тільки у випадку їх продажу на території
України.

З 01.01.2000 року припинився особливий порядок використання (виключно на
закладання матеріальних цінностей до державного резерву з метою
підтримки запасу, що не знижується, у порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України) Державним комітетом України з матеріальних резервів
сум ПДВ, сплачених за операціями з відпуску матеріальних цінностей, які
були закладені до державного матеріального резерву згідно з договорами,
укладеними до 01.01.98 рік.

Нагадаємо: “дата народження” пункту 11.22 Закону “Про ПДВ” – 28.03.98
рік, коли набрав чинності Закон України 169/98-ВР від 04.03.98 р..

Довідково тут можна додати, що згідно із статтею 3 Закону України “Про
державний матеріальний резерв” від 24.01.97 р. № 51/97-ВР державний
матеріальний резерв призначається для:

запезбечення потреб України в особливий період;

надання державної підтримки окремим галузям народного господарства,
підприємствам, установам та організаціям з метою стабілізації економіки
у випадку тимчасових порушень строків поставки важливих видів сировини
та паливно-енергетичних ресурсів, продовольства виникнення диспропорцій
між попитом та пропозицією на внутрішньому ринку;

надання гуманітарної допомоги;

забезпечення першочергових робіт при ліквідації наслідків в надзвичайних
ситуаціях.

Відповідно до другої частини пункту 11.6 Закону України «Про податок на
додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. з першого січня 2000 року
платники податків, які експортують товари (роботи, послуги) шляхом
бартерних (товарообмінних) операцій, нарешті отримали право включати до
складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачені (або нараховані () у
зв(язку з придбанням цих товарів (робіт, послуг). Раніше таки суми ПДВ
включалися до складу валових витрат експортерів.

Правда, виникає питання: як довго проіснує дане нововведення( Адже при
зовнішньоекономічному бартері на відміну від внутрішнього (на території
України) використовується нульова ставка – згідно з підпунктом 6.2.1 і
підпунктом 6.2.2 Закону України «Про податок на додану вартісь» №
168/97-ВР від 03.04.1997 р.. по суті у платника податків – експортера
(припустимо відбувається обмін товарами) після закриття
зовнішньоекономічного контракту з іноземним партнером виникає подвійний
податковий кредит. Перший – при оприбуткуванні товарів, які підлягають
експортуванню. Другий — при імпорті товарів (після сплати “імпортних”
податкових зобов(язань). І якщо при подальшому продажу імпортованих
товарів виникає відмінні від нуля податкові зобов(язання, то
віддебетовані суми ПДВ за експортованими товарами нічим “не
компенсуються”. Це витікає з того, що при експорті товарів податкові
зобов(язання виникають нуль гривень.

С 1 січня 2000 року скасовано “касовий” метод виникнення податкових
зобов(язань ( і, відповідно податкового кредиту) за операціями з
транспортування газу. Але є виняток: до 1 січня 2003 року податкові
зобов(язання з надання послуг із транспортування газу населенню та
установам, які фінансуються за рахунок бюджету, які і раніше, будуть
визначатися “за грошима”, а не “за першою подією”.

З 1 січня 2000 року набрав чинності Закон України від 14.07.99 року №
942-ХІV, що також вніс зміни до Закону про ПДВ (п.п. 5.1.20). Тут вже
йдеться не проте, що податковий прес “став жорсткіше”. а навпаки – про
надання податкових пільг. Тобто, з першого січня 2000 року операції з
виконання робіт (вартість робіт) із будівництва житла незалежно від
джерел фінансування звільняються від оподаткування податком на додану
вартість. Зауважте, “стара” редакція підпункту приписувала звільнення
від податку на додану вартість операцій із виконання робіт (вартість
робіт) із будівництва житла тільки за рахунок коштів фізичних осіб та
передачі такого житла у власність таким фізичним особам. У зв(язку з цим
може з(явитись питання: чи виникають податкові зобов(язання при передачі
побудованого житла у власність замовнику ( На нашу думку, Закон “Про
ПДВ” (згідно здіючою редакцією підпункту 5.1.20) передбачає таке: якщо
підприємство (організація) виконує роботи з будівництва житла за рахунок
коштів замовника (юридичної або фізичної особи), то передача такого
житла замовнику податком на додану вартість не оподатковується, тому що
у цьому випадку відбувається продаж не житла як товару, а саме – робіт з
виконання його будівництва.

Висновок

Після розкриття теми “Податок на додану вартість та його роль у
формуванні бюджету” та підводячи підсумки роботи, можна зробити слідуючи
висновки.

Податок на додану вартість, як і будь-який інший податок, має свої
недоліки і переваги.

Основним недоліком податку на додану вартість, як непрямого податку, є
те, що він закладається в ціну товарів і тим самим підвищує її, що
спричиняє недоступність деяких товарів, які оподатковуються податком на
додану вартість малозабезпеченим верствам населення. Аналіз чинного
законодавства з податку на додану вартість засвідчив ще один істотний
недолік — подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні
підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком на додану вартість
базу включається сума акцизного збору. Більше того, в Україні існує
велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є
собівартість – одна із складових бази для нарахування податкового
зобов(язання з податку на додану вартість. Очевидно, що в такий спосіб
держава вирішує свої фіскальні інтереси, одночасно порушуючи
задекларовані нею ж принципи податкової політики. Тобто додана вартість
з метою оподаткування має бути максимально очищена від інших непрямих
податків і платежів.

Широке застосування податку на додану вартість зумовлене чисельними його
перевагами, серед яких найголовнішими є те, що оподаткуванню підлягає
переважно дохід, який спрямовується на споживання; інша його частина
значною мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано
стимулює процес інвестування.

Широка база оподаткування податком на додану вартість сприяє ваговому
зростанню доходів держави від податків на споживання. У загальній
системі податків та обов(язкових платежів податок на додану вартість
посідає особливе місце і є одним з основних джерел доходної частини
Зведеного бюджету України.

Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному
розподілу податкового тягаря між усіма суб(єктами підприємницької
діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо
для платників, так і контроль державних податкових органів за
дотриманням платіжної дисципліни. В Україні на даний час встановлено дві
ставки: 20% та 0%. Ставка 20% є домінуючою, нею оподатковуються
переважна кількість робіт, послуг, товарів.

Встановлення нульових ставок на експортні товари створює позитивні
передумови для збільшення його обсягу та підвищення
конкурентноспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.
Використання даної ставки означає повне відшкодування податку,
сплаченого експортером за товари, послуги, матеріальні ресурси, що
використовуються для здійснення експортних операцій.

Оподаткування власне доданої вартості, сплата податку пропорційно
новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва чи просування
товарів наближають податок на додану вартість до прямих податків із
точки зору прогресивності оподаткування.

А широке коло платників податку на додану вартість, які належать до
різних галузей і форм господарювання, значною мірою визначає його
універсальність.

Таким чином, податок на додану вартість є найпрогресивнішою формою
споживання. Разом з тим, як свідчить вітчизняний досвід, практика
нарахування й сплати податку неповною мірою відповідає вимогам ринкового
середовища, що вимагає подальшого вдосконалення механізму справляння
податку на додану вартість відповідно до умов перехідної економіки
України.

Розглядаючи більш конкретно ставки податку на додану вартість, слід
особливо звернути на два моменти. Перший — пов(язаний з розміром ставки.
Спочатку її було встановлено на рівні 28%, її розмір перевищував усі
допустимі межі. Тому рішення про доведення ставки податку на додану
вартість до 20% є виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і
такий розмір податкової ставки є завищеним. У період становлення
ринкових відносин рівень оподаткування товарів народного споживання має
бути поміркованішим.

Другий момент – визначається кількістю ставок, що використовуються.
Встановлення єдиної ставки податку значно спрощує систему функціонування
та обслуговування податку на додану вартість.

Якщо податок на додану вартість обчислюється за єдиною ставкою до всього
споживання, то податок пропорційний споживанню, але регресивний стосовно
річного доходу. Тому, щоб послабити таку регресивність бажано було б
встановити нижчу ставку на ті товари, які споживаються низькодохідними
групами населення і в той же час підвищити ставки на групи товарів і
послуг, що споживаються переважно високодохідними групами населення. В
результаті така диференціація ставок податок втрачає свою нейтральність
із зменшенням регресивності.

У перспективі доцільно поступово переходити до диференційованої шкали
ставок, керуючись принципами: товари першої необхідності – знижена
ставка, товари розкоші – підвищена ставка, усі інші товари – стандартна
ставка. Розмір ставок податку на додану вартість мають визначатися не
лише бюджетними потребами, а й реальними доходами споживачів. Враховуючи
скрутний фінансовий стан у державі, необхідно зазначити, що
запровадження диференційованих ставок сьогодні буде малоефективним,
оскільки зумовить зростання адміністративних витрат щодо обслуговування
податку на додану вартість та значно ускладнить механізм його дії.

Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему
пільг з податку на додану вартість. Вірогідно, що перелік пільг
продиктовано намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи
іншого товару, роботи, послуги від податку на додану вартість передбачає
автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку.
Зацікавлені в цьому і платники податку на додану вартість і його носії,
оскільки у перших з(являється можливість завдяки зниженню цін збільшити
обсяг реалізації продукції за кількісними параметрами, а для других
істотно послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від податку на
додану вартість має на меті два основних завдання. По-перше, захист
інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні
мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів, робіт,
послуг.

Разом з тим характерною рисою податку на додану вартість як із позиції
фіскальної достатності, так і з позиції економічної ефективності є його
здатність сприяти реальній оцінці вартості товарів. Тому широка система
пільг щодо сплати податку на додану вартість є недостатньо економічно
виправданою.

На нашу думку, звільнення від сплати податку на додану вартість повинно
стосуватися таких товарів і послуг: продуктів харчування, ліків і
медичного обслуговування, витрат на освіту, купівлі та найму житла, книг
і газет, музеїв, державних послуг, фінансових послуг, витрат на
мистецтво, спорт, експортних операцій. При цьому механізм пільгового
оподаткування має грунтуватися на двох методах: вилученні з
оподаткування і встановленні знижених ставок на предмети першої
необхідності.

Якщо ж говорити про аналіз податку на додану вартість в доходній частині
Зведеного бюджету, то протягом 1995 – 1999 років надходження мали
скачкообразний характер: у 1995 році надходження від податку на додану
вартість до Зведеного бюджету склали 22%, у 1996 році – 21%, у 1997 році
– 29%, у 1998 році – 26%. І хоча у 1998 році надходження від податку на
додану вартість і знизились на три відсотки порівняно з попереднім
роком, але в загальній системі податків та обов(язкових платежів податок
на додану вартість посідає особливе місце і є одним з основних джерел
наповнення доходної частини бюджету України. Податок на додану вартість
був і основним джерелом надходження бюджетів базового рівня до 1996
року, який складав у 1995 році 66,3%, у 1996 році – 55,7% до Зведеного
бюджету, що значно перевищувало надходження до державного бюджету, яке
складало відповідно у 1995 році – 33,7%, у 1996 – 44,3%. А у 1997 році
надходження від податку на додану вартість були спрямовані виключно до
державного бюджету. З Ірпінської ДПІ надходження до Зведеного бюджету у
1997 році від податку на додану вартість склали 12538,0 тис. грн, що на
282,0 тис. грн більше ніж було заплановано, тобто план було виконано в
102%. В 1998 – 1999 роках відбулося невиконання плану відповідно на 6,1%
(855,3 тис.грн) та 14% (2245,6 тис. грн).

Невиконання плану по податку на добавлену вартість в Ірпінській
Державній податковій інспекції пов(язано, не дивлячись на те, що
кількість платників податку на додану вартість зросла майже на 1000
осіб, зі зменшенням виробництва доданої вартості (падіння виробництва),
а також з тим, що значна частина юридичних і фізичних осіб – платників
податку на додану вартість не працюють. Але не зважаючи на це сума
надходжень від податку на додану вартість в номінальному виразі постійно
зростає.

Таким чином, податок на додану вартість посідає значне місце в
податковій системі України. Він має свої переваги та недоліки, як з
фіскальних позицій, так і з огляду регулювання обсягів споживання.
Завдання науки про податки полягає в подальшому вдосконаленні механізму
справляння податку, що вимагає як високої податкової техніки, так і
великих фінансових витрат. Як свідчить світовий досвід – це єдиний
правильний шлях.

Аналіз чинного механізму оподаткування податком на додану вартість в
Україні засвідчив, що цей податок є основою бюджетної системи в умовах
економічної кризи. Однак певні недоліки його справляння негативно
позначаються на загальній економічній ситуації і вимагають негайного
усунення.

Список використаної літератури

Закон України «Про податок на додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997
р..

Закон України “Про внесення зміни до Закону України «Про податок на
додану вартісь» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.

Закон України “Про податкову службу в Україні” // Нові Закони України.
1995.- № 12.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про податок на
додану вартість » від 1999.12.03, № 1274-XIV.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування» від 2000.03.02, № 1523-III.

Закон України «Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів» від
1995.11.16, № 432/95-ВР.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою
стимулювання інвестиційної діяльності» від 1999.07.15, № 977-XIV.

Закон України “Про операції з давальницькою сировиною в
зовнішньоекономічних відносинах” від 15.09.95 р. № 327/95-ВР.

Постанова КМ України»Про звільнення окремих видів товарів від податку
на добавлену вартість» від 1993.10.07, № 832

Постанова КМ України»Про затвердження Порядку внесення податку на
додану вартість до бюджету під час ввезення (пересилання) товарів на
митну територію України» від 1998.04.02, № 417.

Постанова КМ України»Про деякі питання відшкодування сум податку на
додану вартість та впорядкування розрахунків з бюджетом» від 1999.12.07,
№ 2215.

Указ Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» від
1998.08.07, № 857/98.

Оподаткування в Україні податком на додану вартість/ Бюлетень
законодавства юридичної практики в України. — 1998 р. — № 4. – 352 с.

Федосов В.М. Податкова система України: Підручник – К.: Либідь, 1994 р.
– 464 с.

Чернік Д.Г Налоги: Учебное пособие – 3-е изд. – М.: Финансы и
статистика, 1997 р. – 688 с.

Податкова діяльність держави в умовах ринкової трансформації економіки
/ Фінанси України — 1999 р. № 12

Податки на споживання в системі доходів бюджету / Фінанси України –
1999 р. № 10.

Податкове регулювання: досвід США і його використання в умовах України
/ Фінанси України – 2000 р. № 3.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» від 17.02.2000
р. № 1458-III.

Закон України «Про Державний бюджет України на 1996 рік» від 22.03.1996
р., № 96/96-ВР.

Закон України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» від 31.12.1998
р., № 378-XIV.

РСР”Про систему оподаткування” від 2.02.1994 р., прийнятий Верховною
Радою України № 96/96-ВР від 22.03.96 р. // Галицькі контракти, № 42,
1996. -с. 76-79.

Закон України «Про Державний бюджет України на 1998 рік від 30.12.97 р.
№ 796/97-ВР.

PAGE 6

PAGE

PAGE 51

Похожие записи