.

Особливості міжнародних морських перевезень (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
302 4548
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Особливості міжнародних

морських перевезень”

ПЛАН

Вступ

1. Нормативно-правові акти та інші договори, які регулюють міжнародне
морське перевезення вантажів

2. Правове регулювання трампового судноплавства

3. Правове регулювання лінійного судноплавства

4. Правові регулювання контейнерних перевезень морем

Висновки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перевезення товарів – справа, пов’язана з ризиком. Перевізники завжди
прагнули максимально обмежити свою відповідальність. З іншого боку,
вантажовідправники мають договірні зобов’язання перед своїми покупцями і
теж прагнуть зменшити ризик втрати або псування перевезених товарів.

Водні транспортні послуги включають перевезення не тільки відкритим
морем, але й ріками і каналами, а також послуги, що надаються морським
перевізникам.

Питання права водних перевезень настільки складні й деталізовані, що в
цьому підрозділі неможливо буде навіть стисло зупинитись на всіх його
аспектах. Тому зупинимося тільки на деяких основних питаннях водних
транспортних послуг, в тому числі на існуючих практичних регулятивних
схем, створених:

– у приватному порядку;

– у міжнародних конвенціях або договорах;

– в актах внутрішньодержавного законодавства.

Значна увага приділяється тим проблемам, що найбільшою мірою впливають
на відносини між перевізником і відправником вантажу або обмежують право
морських, перевізників займатися транспортуванням вантажів і пасажирів.

Хоча в кожній країні існує власне право водних перевезень, в основі
такого права будь-якої країни лежить загальна практика.

1. Нормативно-правові акти та інші договори, які регулюють міжнародне
морське перевезення вантажів

Контракти про міжнародні перевезення. У звичайній угоді на морське
перевезення вантажів задіяне:

– судно;

– один або декілька договорів фрахту;

– документи, що засвідчують право власності на вантаж.

Страхування вантажів, перевезених по воді. Таке страхування необхідне
при відвантаженні товарів значної вартості.

Договір страхування може укласти або продавець, або покупець
перевезеного товару. Такий договір страхування може належати:

– тільки до окремого вантажу (одноразова страховка);

– до всіх вантажів, що перевозяться на ризик страхувальника.

Міжнародні угоди й організації з права водного транспорту. Існує три
основних види міжнародних морських перевізників:

– перевізники в складі міжнародних лінійних конвенцій;

– незалежні перевізники;

– судна “дикого плавання”.

Міжнародні лінійні конвенції – це організації, що встановлюють єдині
тарифи і правила морського перевезення. Вони складаються з перевізників,
що працюють на визначеній території, як, наприклад, конвенція морських
перевізників Північної Атлантики (між США і Великою Британією).

Міжнародні лінійні конвенції, як правило, встановлюють два рівні
тарифних ставок за послуги:

– звичайний;

– контрактний (нижчий від звичайного).

Контрактні тарифні ставки діють для тих вантажовідправників, що уклали з
конвенцією договір, за яким взяли на себе зобов’язання користуватися
тільки послугами конвенції на весь термін дії договору.

Незалежні перевізники встановлюють тарифи й умови перевезення самостійно
і приймають замовлення від будь-яких вантажовідправників. Як правило,
ставки незалежних перевізників на 10 % нижчі ставок членів конвенцій
перевізників.

Судна “дикого плавання” не дотримуються якихось встановлених ставок.
Перевізник, зазвичай, укладає договір фрахту, за яким на судні
резервується певна площа під вантаж. Якщо вантажовідправник своєчасно не
скасував замовлення, він повинен заплатити за вантаж у будь-якому
випадку, навіть якщо перевізник фактично нічого не перевіз. Судна
“дикого плавання” перевозять, як правило, насипні, наливні вантажі.

Міждержавні угоди про відповідальність перевізників. Водні перевізники
історично знаходилися в більш вигідному становищі порівняно з
вантажовідправниками. Це давало їм можливість “диктувати умови”.
Наприклад, вони могли в договорах із вантажовідправниками встановлювати
занадто низький рівень відповідальності або взагалі відмовлятися везти
товари.

Через це для водних перевезень дуже важливе втручання держав, насамперед
у порядок встановлення межі відповідальності перевізників. Щоб
скоординувати заходи різних держав у цій галузі, були укладені
міждержавні угоди.

Тексти деяких міждержавних угод нерідко використовуються як основа для
контрактів на перевезення навіть у тих країнах, що не є учасниками
конвенцій про водні перевезення.

Конвенція про коносамент (Гаазькі правила). Міжнародна конвенція про
уніфікацію деяких правил про коносамент (Гаазькі правила) 1924 р.
встановлює єдині правила про коносамент. Ці правила визначають межі
відповідальності перевізника. У 1968 році були прийняті поправки до
конвенції. В новій редакції конвенцію звичайно називають Правила
Га-ara-Вісбі. У 1978 році була прийнята Конвенція ООН про міжнародні
морські перевезення товарів (Гамбурзькі правила).

Багато спеціалістів вважають, що Гаазькі правила вже застаріли. Думки
про те, які правила про коносамент потрібно використовувати зараз,
розходяться. Вантажовідправники віддають перевагу Гамбурзьким правилам,
у той час як серед перевізників і морських страховиків Правила
Гаага-Вісбі користуються більшою популярністю.

Інші угоди про водні перевезення. Існує ще цілий ряд міжнародних
багатосторонніх і двосторонніх угод із питань водних транспортних
послуг:

– Митна конвенція 1972 р. про міжнародні правила, що запобігають
зіткненням на морі;

– Міжнародна конвенція 1972 р. про контейнери;

– Митна конвенція 1972 р. про контейнери;

– Конвенція 1972 р. про запобігання забруднення моря шляхом скидання
відходів й інших матеріалів;

– Конвенція ООН 1974 р. про правила поведінки для лінійних конвенцій;

– Конвенція ООН 1969 р. про тоннажні виміри на кораблях;

– Міжнародна конвенція про обмеження відповідальності власників морських
суден;

– Конвенція ООН 1982 р. про морське право;

– Міжнародна конвенція 1978 р. про стандарти навчання, сертифікації і
нагляд за особами, що працюють на суднах.

2. Правове регулювання трампового судноплавства

Трамповими (англ, “tramp” – бурлака) називаються судна, що здійснюють
нерегулярні рейси, без чіткого розкладу, і скеровуються судновласниками
туди, де з боку фрахтувальників є попит на тоннаж. Трампові судна
перевозять в основному масові вантажі: ліс, руду, вугілля, зерно,
нафтопродукти й інші вантажі, перевезені навалом або наливом. Більшість
трампових суден універсальні і можуть за необхідності перевозити
генеральні вантажі – упаковані й неупаковані товарно-штучні вантажі
(устаткування, хімікати, апаратуру, металовироби, автомобілі, трактори,
вагони, сільськогосподарську техніку). Таким чином, на цих суднах під
вантаж може бути надане все судно або його частина, або певні вантажні
приміщення.

Договір на перевезення вантажів трамповими суднами укладається у вигляді
чартеру (charter, charter-party). Сторонами в чартерному договорі є
фрахтувальник (вантажовідправник або його представник) і фрахтувальник
(перевізник або його представник). Основні пункти чартерного договору
такі:

* час і місце укладення чартеру;

* повне юридичне найменування сторін (преамбула чартеру);

* назва й опис судна;

* право заміни спочатку зазначеного терміну;

* рід вантажу;

* місце навантаження і розвантаження;

* умови навантаження і розвантаження, у тому числі умови оплати
демереджу (demurrage) – грошового відшкодування, що сплачується
фрахтувальником судновласнику за простій судна під навантажувальними
роботами понад установлений у чартері термін, і диспачу (dispatch) –
відшкодування, яке виплачується судновласником фрахтувальнику за
дострокове завершення вантажних робіт і звільнення судна;

* порядок оплати фрахту;

* термін подання судна, включаючи канцелінг (cancelling) – кінцевий
термін подання судна під навантаження, при недотриманні якого
фрахтувальник має право розірвати чартер;

* інші умови (льодове застереження, застереження за обставин
непереборної сили тощо).

Багатовікова практика торговельного мореплавання привела до створення
типових договорів перевезення, які називаються проформами чартерів. На
основі проформ чартерів, що розробляються або перевізниками, або
спеціалізованими організаціями, укладаються чартери на перевезення
конкретних вантажів у визначених напрямках. У торговельному мореплаванні
застосовуються такі види фрахтування судна:

* фрахтування на один рейс (single voyage chartering), за яким
судновласник одним рейсом перевозить вантаж з одного або кількох портів
відправлення в один або кілька портів призначення;

* фрахтування на послідовні рейси (consecutive voyages chartering)
застосовується при перевезеннях великої кількості однорідного вантажу в
тому самому напрямку кількома послідовними рейсами;

* фрахтування за генеральним контрактом (general contract chartering),
за яким судновласник зобов’язується протягом конкретного періоду
перевезти певну кількість вантажу;

* фрахтування на умовах тайм-чартер (time charter) – це договір про
оренду судна, коли все судно або його частина передається на конкретний
час у розпорядження фрахтувальника для перевезення вантажів у будь-яких
напрямках. Судновласник зобов’язаний тільки утримувати судно у справному
стані й оплачувати утримання екіпажу. Фрахтувальник бере на себе всі
інші витрати (паливо, портові збори) і сплачує орендну плату
судновласнику;

* фрахтування на умовах димайз-чартеру (demise charter) – це договір про
оренду судна, коли судновласник передає його фрахтувальнику на
обумовлений термін разом із командою, члени якої стають службовцями
наймача, котрий бере на себе всі витрати щодо судна, у тому числі
зарплату екіпажу й орендну плату судновласнику;

* фрахтування на умовах бербоут-чартеру (bareboat charter) – це наймання
судна без екіпажу; фрахтувальник бере на себе всі витрати щодо його
використання і виплачує орендну плату судновласнику. Цей вид фрахтування
суден широко застосовується під час придбання суден у розстрочку. У
такому разі договір оренди є також і договором купівлі-продажу. Після
завершення розрахунків фрахтувальник стає власником судна.

Грошова сума, що виплачується фрахтувальником фрахтівникові за
перевезення вантажу трамповим судном, визначається розміром фрахтової
ставки. Фрахтові ставки визначаються залежно від ринкової кон’юнктури і
встановлюються безпосередньо судновласником. Загальне уявлення про
середній рівень фрахтових ставок можна дістати зтаких англомовних
видань,як “Lioyd-s List”,”Lioyd’s Shipping Economist”, “International
Transport Journal”.

3. Правове регулювання лінійного судноплавства

Лінійне судноплавство – форма транспортних послуг, що забезпечує
регулярні перевезення між установленими портами генеральних вантажів за
заздалегідь оголошеним розкладом. Сполучення регулярними лініями
підтримується одним або кількома судноплавними компаніями.

Розрізняють три типи ліній:

* односторонні, що обслуговуються одним судновласником;

* спільні, які обслуговуються кількома транспортними компаніями на
основі угод між ними або міжурядовими угодами;

* конференціальні, організовані для перевезення вантажів на океанських
напрямках на основі угод конференцій судновласницьких компаній.

У 1974 р. у межах ООН було розроблено Кодекс поведінки лінійних
конференцій. Відповідно до нього, конференцією визнається група, що
складається з двох і більше перевізників, які надають послуги щодо
міжнародних лінійних перевезень вантажів на певному напрямку і мають
домовленість про загальні тарифні ставки, права й обов’язки членів
конференції та інші умови.

Усі члени лінійної конференції користуються єдиними тарифами. Ставки в
тарифах установлюються за одиницю маси або обсягу вантажу. Під час
розрахунку фрахту лінійний перевізник має право вибору щодо застосування
масової або об’ємної ставки тарифу, виходячи з принципу найбільшого
фрахту для судна. Практично це означає, що перевізник при калькуляції
провізної ціни встановлює питомий навантажувальний обсяг (обсяг вантажу
ділиться на масу). Якщо питомий навантажувальний обсяг більший від
одиниці, до даного вантажу застосовується ставка за одиницю об’єму, якщо
менший – плата стягується за одиницю маси. У разі перевезення дорогих
вантажів перевізник може стягувати плату за фрахт, що обчислюється як
відсоток від декларованої вартості вантажу (звичайно 3-5%).

До переваг лінійного судноплавства відносять: регулярність, дотримання
термінів розкладу, відносно стабільні ціни, експлуатація
спеціалізованого тоннажу, наявність широкої мережі агентів. Проте це
потребує значних витрат і тому тарифи лінійних перевізників вищі
фрахтових ставок при трампових перевезеннях.

Лінійні судна перевозять переважно дрібні партії вантажів від великої
кількості відправників великій кількості одержувачів. Тому лінійні
компанії приймають вантажі для перевезення задовго до підходу судна.
Вони зберігають їх на своїх складах, організовують і оплачують
навантаження і розвантаження. Вартість цих послуг включається в плату за
транспортування.

Основним документом у морських перевезеннях є коносамент (Bill Lading).

Коносамент – документ, який видає судновласник вантажовідправникові в
підтвердження прийняття вантажу до перевезення морським шляхом. Крім
основного примірника, коносамент має ще два або три оригінали, на яких
перевізники або їх агент ставлять свої підписи і печатку. Існують також
копії без права передання, що не підписуються і не мають юридичної
чинності.

Коносамент, у якому вказане право власності на товар, називається
оригінальним коносаментом. Коносамент виконує три основні функції:
засвідчує прийняття судновласником (перевізником) вантажу до
перевезення, є товаророзпорядчим документом, свідчить про укладення
договору перевезення вантажу морським шляхом, відповідно до якого
перевізник зобов’язується доставити вантаж проти подання документа.

Виконуючи першу функцію, коносамент являє собою розписку судновласника
або його уповноваженого, яка засвідчує, що певні товари в зазначеній
кількості і в належному стані завантажені на судно для перевезення до
обумовленого місця призначення або що товари прийняті під охорону
судновласника з метою перевезення. На коносаменті обов’язково повинна
бути відмітка судноплавної компанії “вантаж на борту”, “вантаж
завантажений” або “вантаж, прийнятий до навантаження”.

Друга функція коносаменту надає право власникові оригіналу
розпоряджатися вантажем, що робить його товаророзпорядчим документом. Це
значить, що тільки особа, зазначена в коносаменті, чи власник
коносаменту на пред’явника може вимагати від судновласника видачі
товару, зазначеного в коносаменті, і має право розпоряджатися цим
товаром. Щоб продати товар, який перебуває в дорозі і представлений
коносаментом, товаророзпоряднику достатньо продати або передати свої
права за коносаментом.

Третя функція коносаменту полягає в тому, що він є єдиним доказом
наявності договору морського перевезення між вантажовідправником і
судновласником. Цю функцію коносамент виконує під час перевезень товарів
на суднах регулярних ліній або при поставці вантажів окремими партіями,
недостатніми за своїми розмірами для використання всього судна чи його
частини. При перевезеннях трамповими суднами коносамент виконує лише
перші дві функції – служить розпискою в одержанні вантажу і
товаророзпорядчим документом.

У коносаменті містяться відомості про назву судна, його власника, тоннаж
судна, найменування портів навантаження і розвантаження, сума фрахту з
вказівкою, де провадиться оплата фрахту – у порту навантаження чи в
порту призначення, кількість виданих примірників коносамента. Він
підписується капітаном судна або пароплавного агента. На звороті
лінійного коносамента звичайно друкуються умови договору перевезення.
Повний комплект коносаментів складають три копії і три оригінали. Один
оригінал пред’являють до оплати в банк, інші видаються перевізникові,
відправнику и одержувачу, так само як І копії, котрі відсилають також у
порт відправлення, порт призначення і митницю. До коносаменту додають:

* маніфест, що містить опис коносаментів партій вантажів для організації
розвантаження;

* ордер на вантаж, який видає відправник капітану;

* штурманську розписку, на основі якої виписується коносамент;

* акт-повідомлення, що є підставою для пред’явлення претензій у разі,
якщо вантаж постраждав під час перевезення.

Коносаменти можуть бути таких видів:

Коносамент на ім’я названої особи або вантажоодержувача. У такому разі
тільки ця особа зможе одержати товар у пункті прибуття товару після
пред’явлення оригіналу коносаменту. У США цей вид коносаменту
називається прямим коносаментом.

Коносамент на пред’явника. Держатель цього коносаменту вважається
юридичним власником товару.

Ордерний коносамент. У цьому разі передбачається, що вантажовідправник
може передати свої права третій особі, індосуючи коносамент, тобто
поставивши на звороті свій підпис і печатку. Такий коносамент
застосовується тоді, коли платіж відбувається проти пред’явлення
документів банкові. Такий коносамент може бути індосований послідовно
кількома особами

Прямий коносамент – тобто без перевалювання.

Наскрізний коносамент. Це означає, що на маршруті проходження вантажу
можливі перевалювання. Вони можуть бути в першому порту розвантаження
або перевантаження товару на інше судно, яке і доставить товар у
кінцевий пункт призначення, або в порту, з якого провадиться подальше
відправлення вантажу сушею, або в пункті відправлення вантажу в порт, із
якого буде провадитися навантаження. У наскрізному коносаменті ціна
перевезення, перше і/або друге фрахтування оплачується перевізником
вантажу і рахунок виставляється на загальну суму. Проте перевалювання
завжди пов’язане з ризиком для власника товару і тому цілком справедливо
згадати тут про “чистий коносамент”. Цей термін означає, що вантаж був
прийнятий перевізником без резервації, тобто у відмінному зовнішньому
стані.

Щоб забрати вантаж із кінцевого пункту призначення, а також для
індосування потрібен тільки один оригінал, незалежно від числа виданих
оригіналів коносаменту. Якщо індосований один з оригіналів коносаменту,
інші оригінал втрачають юридичну силу .

У тому разі, коли вантажоодержувач продає не всю партію товару за
коносаментом, а тільки його частину, або коли партія товару продається
одночасно кільком покупцям він може розділити коносамент на кілька
частин і кожному покупцеві виписати частковий коносамент, або делівері
ордер, за яким кожний клієнт може одержати відповідну частку вантажу.

4. Правові регулювання контейнерних перевезень морем

У міжнародній торгівлі останнім часом часто для перевезень генеральних
вантажів морем використовуються контейнери.

Стандартний контейнер – це металевий ящик (із сталі або алюмінію) з
подвійними дверцятами з одного кінця. У нього може бути вміщено вантаж
загального призначення і тоді транспортований. Більшість контейнерних
перевезень здійснюється в контейнерах двох типів.

1. Двадцатифутовий контейнер місткістю 30 м3. Максимальне завантаження –
18 т. Внутрішні розміри: довжина – 5,89 м, ширина – 2,32 м, висота –
2,23 м (дверцята: ширина – 2,30 м, висота – 2,14 м).

2. Сорокафутовий контейнер місткістю 60 м3 із максимальним завантаженням
на 30 т. Внутрішні розміри: довжина – 12 м, ширина 2,32 м, висота – 2,23
м (дверцята: ширина – 2,30 м, висота – 2,23 м). Ці розміри можуть злегка
варіюватися залежно від виробника. Потрібно завжди вказувати точні
параметри для великогабаритних і спеціальних предметів перевезення.

Надання послуг щодо здійснення контейнерних перевезень вимагає
спеціального оснащення і спеціального устаткування портів підйомними та
розвантажувальними установками. На сьогодні для перевізника контейнерні
перевезення є економічними – вони значно скорочують час навантаження і
розвантаження суден. Географія контейнерних перевезень істотно
розширюється.

Для вантажовідправника основна перевага полягає в зменшенні ризику
втрат, крадіжки або псування вантажу завдяки безпечнішій системі
перевезень. Товари, що легко складуються, можуть доставлятися в простій
упаковці, що дає змогу зекономити двічі: на нескладній упаковці й
транспортних витратах, що залежать від маси вантажу та його габаритів.
При неповному заповненні контейнера вантажовідправник часто користується
послугами транспортно-експедиційного агентства, яке може сформувати так
званий збірний контейнер, використовуючи його для навантаження кількох
партій вантажів від різних вантажовідправників.

При повному завантаженні контейнера коносаменти виписуються
безпосередньо перевізниками вантажів. Якщо формується збірний контейнер,
тобто в контейнері перевозяться вантажі від різних відправників різним
одержувачам, виписуються коносаменти на кожну індивідуальну партію
товару й один зведений коносамент на весь контейнер, котрий видається
останньому вантажовідправнику, що приєднався.

Висновки

Отже, Водні перевізники історично знаходилися в більш вигідному
становищі порівняно з вантажовідправниками. Це давало їм можливість
“диктувати умови”. Наприклад, вони могли в договорах із
вантажовідправниками встановлювати занадто низький рівень
відповідальності або взагалі відмовлятися везти товари.

Через це для водних перевезень дуже важливе втручання держав, насамперед
у порядок встановлення межі відповідальності перевізників. Щоб
скоординувати заходи різних держав у цій галузі, були укладені
міждержавні угоди.

Тексти деяких міждержавних угод нерідко використовуються як основа для
контрактів на перевезення навіть у тих країнах, що не є учасниками
конвенцій про водні перевезення.

Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент
(Гаазькі правила) 1924 р. встановлює єдині правила про коносамент. Ці
правила визначають межі відповідальності перевізника. У 1968 році були
прийняті поправки до конвенції. В новій редакції конвенцію звичайно
називають Правила Га-ara-Вісбі. У 1978 році була прийнята Конвенція ООН
про міжнародні морські перевезення товарів (Гамбурзькі правила).

Існує ще цілий ряд міжнародних багатосторонніх і двосторонніх угод із
питань водних транспортних послуг:

– Митна конвенція 1972 р. про міжнародні правила, що запобігають
зіткненням на морі;

– Міжнародна конвенція 1972 р. про контейнери;

– Митна конвенція 1972 р. про контейнери;

– Конвенція 1972 р. про запобігання забруднення моря шляхом скидання
відходів й інших матеріалів;

– Конвенція ООН 1974 р. про правила поведінки для лінійних конвенцій;

– Конвенція ООН 1969 р. про тоннажні виміри на кораблях;

– Міжнародна конвенція про обмеження відповідальності власників морських
суден;

– Конвенція ООН 1982 р. про морське право;

– Міжнародна конвенція 1978 р. про стандарти навчання, сертифікації і
нагляд за особами, що працюють на суднах.

Договір на перевезення вантажів трамповими суднами укладається у вигляді
чартеру (charter, charter-party).

Список використаної літератури

Внешнеторговые сделки / Сост. И. С. Гринько. – Сумы, 1994.

Гаджинский А. М. Основы логистики. – М., 1996.

Дегтярева О. И., Полякова Т. Н., Саркисов С. В. Внешнеэкономическая
деятельность: Учеб. пособие. – М., 1999.

Кодекс торгового мореплавания. – М., 1996.

Международные перевозки грузов: нормативная база. – М., 1996.

Неруш Ю. М. Коммерческая логистика. – М., 1997.

Новиков Д. С. Транспорт в международных экономических отношениях. – М.,
1984.

Плушников К. И. Транспортно-экспедиторские операции. – М., 1997.

Саркисов С. В. Организация и управление доставкой товаров во
внешнеэкономических связях (основы логистики): Учеб. пособие. – М.,
1998.

Саркисов С. В. Транспорт и его использование в условиях рынка. – М.,
1993.

Світова економіка: Підручник / А. С. Філіпенко, О.І. Рогач, О. І.
Шнирков та ін. – К., 2000.

Условия международных перевозок. – К., 1993.

PAGE

PAGE 15

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020