Реферат на тему:

Особливості контролю за місцевими бюджетами

Не випадково місцеве самоврядування здійснюється на принципі поєднання
місцевих і державних інтересів, бо дієвий контроль на всіх стадіях
бюджетного процесу стосовно місцевих бюджетів у цілому забезпечує і
належне виконання державного бюджету.

На сьогодні повноваження в сфері контролю за місцевими бюджетами
зосереджено як в органах державної влади, так і місцевого
самоврядування. Вважається, що розмежування функцій між цими органами, а
також одночасне їх спрямування на контроль за місцевими бюджетами сприяє
підвищенню використання коштів за цільовим призначенням.

Перевірка бюджетів – це обстеження і вивчення окремих ділянок
фінансово-господарської діяльності органів державної влади та місцевого
самоврядування, бюджетних установ, інших суб’єктів господарювання
автономії, області, району, міста чи району у місті щодо дотримання
учасниками бюджетного процесу визначених законодавством норм складання,
розгляду, затвердження та виконання бюджетів, що проводяться органами
фінансового контролю в межах покладених на них повноважень [13, с. 200].

Контроль за місцевими бюджетами досліджували в своїх роботах В.Т.
Александров, О.В. Бречко, О.А. Васильєв, П.К. Германчук, М. Корнієнко,
І. Луніна, О.І. Назарчук, Н.І. Рубан, І.Б. Стефаник, В.Ф. Шевченко. Вони
розглядали контроль або на окремо взятій стадії, (найчастіше на стадії
виконання місцевих бюджетів), або як контроль лише з боку органів
державної влади чи місцевого самоврядування.

Мета даної статті всесторонньо дослідити здійснення контролю на
місцевому рівні, що проводиться як органами державної влади, так і
органами місцевого самоврядуванняпід час складання, розгляду,
затвердження, виконання звіту про виконання місцевих бюджетів.

Необхідно розмежовувати контроль за місцевими бюджетами і місцевий
контроль. На перший погляд, ці поняття можуть виявитися тотожними, але
місцевий контроль є частиною контролю, що здійснюється за коштами
місцевих бюджетів.

Місцевий або муніципальний контроль – це контроль, який здійснюється
органами місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською,
районною у місті радою та їх виконавчими комітетами, в складі яких
утворюються фінансові відділи (управління) та обласною і районною
радами.

Крім органів місцевого самоврядування, контроль за місцевими бюджетами
здійснюють Міністерство фінансів України, органи державної
контрольно-ревізійної служби, Державне казначейство, органи державної
податкової служби та інші органи державної виконавчої влади, які
контролюють використання коштів місцевого бюджету, а також державні
адміністрації, яким обласні та районні ради делегують свої виконавчі
повноваження.

Перевищення ролі державної влади в контролі за коштами місцевих бюджетів
може порушити основні засади місцевого самоврядування – ґарантованого
державою права та реальної здатності територіальної громади самостійно
або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого
самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції
і законів України, що закріплено в статті 2 Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” [5].

Попередній контроль місцевих бюджетів, як відомо, проводиться до
здійснення фінансових операцій з метою перевірки обґрунтованості
розрахунків і пошуку більш ефективних напрямів використання фінансових
ресурсів.

У статті 75 Бюджетного кодексу України передбачено, що Міністерство
фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим,
місцевим державним адміністраціям (обласним і районним, міст Києва і
Севастополя) та виконавчим органам відповідних рад (сільським, селищним,
міським, районним у місті) особливості складання розрахунків до проектів
бюджетів на наступний бюджетний рік.

Міністерство фінансів здійснює попередній контроль під час подання
місцевими державними адміністраціями і виконавчими органами розрахунків
обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників. Після схвалення
Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України
Міністерство фінансів України доводить розрахунки прогнозних обсягів
міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники,
необхідні для складання проектів місцевих бюджетів.

Кабінет Міністрів України здійснює попередній контроль за місцевими
бюджетами під час схвалення проекту закону про Державний бюджет України,
оскільки встановлює обсяг міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам.
Але, на жаль, у Бюджетному кодексі України не встановлено
відповідальність даного органу за неналежне проведення контрольних дій,
що в подальшому може призвести до нереальності бюджету.

Верховна Рада України також не залишає поза увагою контроль за коштами
місцевих бюджетів, який вона попередньо здійснює під час ухвалення
закону про Державний бюджет України в другому читанні. Саме після цього
Кабінет Міністрів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки
Крим, місцевим державним адміністраціямта виконавчим органам відповідних
рад положення та показники міжбюджетних трансфертів.

Місцеві фінансові органи доводять головним розпорядникам бюджетних
коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів. Згідно зі статтею 22
Бюджетного кодексу України головними розпорядниками за бюджетними
призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, є
уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують
діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади
Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; за бюджетними
призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, – керівники
місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх
секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та
інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних
адміністрацій, виконавчих органів рад.

Місцеві фінансові органи здійснюють контроль при аналізі бюджетного
запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, щодо його
відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності
використання бюджетних коштів, на підставі якого керівник фінансового
органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозицій
проекту місцевого бюджету (пункт 5 статті 75) [2].

На стадії складання проектів місцевих бюджетів районні та обласні ради
делегують повноваження з підготовки проектів бюджетів місцевим державним
адміністраціям, які є органами виконавчої влади. Їх діяльність
регулюється Законом України “Про місцеві державні адміністрації” від 9
квітня 1999 року № 586-XIV [6]. Відбувається делегування повноважень
органів місцевого самоврядування місцевим державним адміністраціям у
зв’язку з відсутністю власних виконавчих органів [14, с. 37–41].

Аналізуючи делегування таких повноважень, Луніна І. [16, с. 34] вважає,
що на практиці відбувається зіткнення інтересів державної адміністрації
та органів місцевого самоврядування через можливість останніх
скасовувати рішення того, кому ці повноваження делеговані, чого на
практиці слід уникати.

Відповідно до пункту 1 статті 76 [2] проект рішення про місцевий бюджет
перед його розглядом на сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
відповідної ради схвалюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим
місцевою державною адміністрацією чи виконавчим органом відповідної
ради, які здійснюють остаточний контроль перед затвердженням місцевого
бюджету.

На стадії розгляду і затвердження місцевих бюджетів контроль здійснюють
і відповідні ради.

Контроль Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідної ради
при затвердженні місцевого бюджету полягає у перевірці врахування
обсягів міжбюджетних трансфертів та інших положень, необхідних для
формування місцевих бюджетів.

У Бюджетному кодексі України не передбачено відповідальність за
недостовірність показників, що закладаються у проектах місцевих
бюджетів, за неналежне здійснення контролю на першій стадії бюджетного
процесу. Крім цього, нормативні акти не визначають і відповідальність
відповідних органів за несвоєчасне прийняття бюджетів. На нашу думку,
встановлення санкцій за такі порушення сприятиме в кінцевому рахунку
належному, своєчасному виконанню бюджетів.

Друга і найбільш дієва форма фінансового контролю – поточний, що
здійснюється з метою попередження на стадії виконання місцевих бюджетів
різного роду відхилень або у разі їх виявлення оперативного корегування.

Контроль на цій стадії є найбільш колоритним у зв’язку з участю великої
кількості контролюючих суб’єктів.

Функцію забезпечення виконання місцевих бюджетів покладено на Раду
міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та
виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови
(у разі, якщо відповідні виконавчі органи не створено).

Практично органом, який здійснює загальну організацію, управління та
контроль за виконанням місцевих бюджетів, є місцевий фінансовий орган,
що затверджує розпис бюджету, за яким він виконується, та забезпечує
відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним
призначенням. Місцеві фінансові органи отримують від територіальних
органів Державного казначейства України баланси, місячні звіти про
виконання місцевих бюджетів.

Зведені місячні показники звітів про виконання місцевих бюджетів
одночасно подаються територіальними органами Державного казначейства
України відповідно Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим,
фінансовим органам місцевих державних адміністрацій та виконавчим
органам відповідних рад. Органи стягнення надають місцевим фінансовим
органам звітність про надходження податків і зборів (обов’язкових
платежів) та інших доходів.

Квартальні звіти про виконання місцевого бюджету подаються до Верховної
Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради Радою міністрів
Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією,
виконавчим органом відповідної ради чи міським, селищним, сільським
головою.

Територіальні органи Державного казначейства України виконують
безпосередньо контрольні функції щодо використання коштів місцевого
бюджету, оскільки пунктом 2 статті 78 Бюджетного кодексу України
закріплено, що казначейське обслуговування місцевих бюджетів
здійснюється територіальними органами Державного казначейства України.

У 2002 році розпочався процес запровадження казначейського
обслуговування місцевих бюджетів і перерахування міжбюджетних
трансфертів, що забезпечило достовірною інформацією про доходи і
видатки, дозволило надавати звітні дані відповідним органам у режимі
реального часу. Отримання своєчасної інформації дозволяє здійснити
аналіз та прийняти правильне рішення.

Відповідно до наказу Державного казначейства України “Про затвердження
Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів” від 04.11.2002
№ 205 [9] рахунки головних розпорядників коштів місцевих бюджетів
відкриваються в територіальних органах Державного казначейства України,
яке здійснює операції по рахунках розпорядників із зарахування та
перерахування коштів, забезпечуючи при цьому поточний контроль за
цільовим спрямуванням бюджетних коштів.

На сьогодні, перш ніж здійснити операцію з бюджетними коштами,
розпорядники повинні отримати дозвіл Державного казначейства щодо неї.
Це, в свою чергу, забороняє комерційним банкам, які обслуговують
розпорядників, перераховувати кошти на рахунки інших господарюючих
суб’єктів, а також видавати готівку за рахунок бюджетних коштів.

Територіальні органи Державного казначейства здійснюють контроль за
розпорядниками бюджетних коштів при отриманні від них: звіту про
виконання загального фонду кошторису установи; звіту про надходження і
використання коштів, отриманих як плату за послуги, що надаються
бюджетними установами; звіту про фінансове зобов’язання бюджетної
установи; звіту про надходження та використання інших надходжень
спеціального фонду.

Казначейська система обслуговування місцевих бюджетів у цілому дає
позитивні результати. Але з 1 січня 2004 року всі головні розпорядники,
в зв’язку з переходом на казначейську систему обслуговування бюджету,
уклали з комерційними банками договори про обслуговування, відповідно до
яких за кожну операцію з отримання готівки, вони сплачують установі
банку по 0,5 % від суми отриманої готівки, до чого місцеві бюджети ще не
готові.

У зв’язку з запровадженням режиму жорсткого обмеження видатків та інших
державних витрат, своєчасного наповнення дохідної частини бюджету,
посилення контролю за дотриманням фінансової дисципліни, цільовим та
ефективним використанням бюджетних коштів, державного і комунального
майна, активізацією роботи щодо усунення виявлених недоліків і порушень
Указом Президента “Про заходи щодо підвищення ефективності
контрольно-ревізійної роботи” від 27 серпня 2000 року № 1031/2000 [7] на
органи державної контрольно-ревізійної служби покладено контроль за
виконанням як державного, так і місцевих бюджетів. Згідно з Указом на
Головне контрольно-ревізійне управління України покладено забезпечення
реалізації державної політики у сфері державного фінансового контролю за
використанням коштів бюджетів усіх рівнів, збереженням державного і
комунального майна, веденням бухгалтерського обліку і фінансової
звітності.

Порядок проведення перевірок і ревізій державною контрольно-ревізійною
службою визначається Законом України “Про державну контрольно-ревізійну
службу в Україні” від 26.01.93 № 2939-XII [4] та Інструкцією про порядок
проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної
служби в Україні, затвердженої наказом Голови контрольно-ревізійного
управління від 03.10.1997 № 121 [8], за наслідками яких вживаються
заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб і поверненню до
бюджетів коштів, використаних не за цільовим призначенням та з
порушенням порядку, визначеного нормативно-правовими актами.

Левченко В.Ф. є прихильником створення муніципального контролю за
діяльністю місцевих рад і виконанням їх бюджетів. Функцію контролю за
виконанням місцевих бюджетів доцільно було б передати створеним при
районних радах відповідним комісіям. При цьому ревізії чи окремі
тематичні документальні перевірки в сільських, селищних, міських (міст
районного значення) радах, органами державної контрольно-ревізійної
служби проводилися б лише за дорученням обласних, районних рад і
правоохоронних органів.

У своїй діяльності державна контрольно-ревізійна служба взаємодіє як з
державним казначейством, так і з державною податковою службою.

Державна податкова служба здійснює контроль відповідно до Закону України
“Про державну податкову службу в Україні” [3] за додержанням податкового
законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати
до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових
платежів), а також неподаткових доходів, встановлених законодавством.

Контролю державної податкової служби відведено важливе місце, оскільки
ці органи забезпечують наповнення до 80 % дохідної частини бюджетів.

Проводячи перевірки, органи державної податкової служби донараховують
суми податків, зборів та інших обов’язкових платежів, здійснюють
примусове їх стягнення та притягують до відповідальності винних у
порушенні податкового законодавства осіб.

У структурі державних податкових інспекцій діють відділи місцевих
податків та інших платежів з функціями документальних перевірок, що
організовують справляння податків і зборів, ресурсних платежів і
неподаткових надходжень до відповідних бюджетів. Але все ж таки державна
податкова служба опікується більше виконанням показників державного
бюджету, ніж місцевих.

Органи державної податкової служби делегували деякі повноваження з
контролю за дотриманням податкового законодавства виконавчим комітетам.
Відповідно до частини 3 пункту 1 статті 8 та пункту 13 статті 10 Закону
України “Про державну податкову службу в Україні” органи державної
податкової служби організовують та здійснюють контроль за додержанням
виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і
обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і
повнотою перерахування цих сум до бюджетів, керуючись постановою
Кабінету Міністрів України від 09.03.1999 № 339, якою затверджено
Порядок контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування
делегованих повноважень органів виконавчої влади.

Попередній та поточний контроль є більш дієвим, на відміну від
наступного, який здійснюється за наслідками виконання місцевих бюджетів.

Річний звіт про виконання місцевого бюджету складається фінансовим
органом Автономної Республіки Крим, державних адміністрацій та
виконавчих комітетів, які передають їх Верховній Раді Автономної
Республіки Крим або відповідній раді. Звіт перевіряється Рахунковою
палатою Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи комісією з питань
бюджету відповідної ради, після чого відповідні ради затверджують звіти
або приймають інше рішення щодо цього.

На даному етапі контроль органів державної податкової служби, державної
контрольно-ревізійної служби та державного казначейства є найбільш
ефективним, оскільки він здійснюється за результатами виконання
місцевого бюджету шляхом проведення ревізій та перевірок, за
результатами яких можна зробити остаточні висновки про використання
коштів місцевого бюджету за цільовим призначенням.

На відміну від Рахункової палати Верховної Радою Автономної Республіки
Крим, Рахункова палата України не здійснює контроль за коштами місцевих
бюджетів, вона лише згідно зі статтею 98 Конституції України контролює
використання коштів державного бюджету.

На сьогодні в системі бюджетів виділено лише Державний бюджет України та
місцеві бюджети. Відповідно бюджет Автономної Республіки Крим віднесено
до місцевих бюджетів, хоча раніше він виділявся в окрему ланку бюджетної
системи і відповідно контролювався та контролюється спеціально утвореним
органом – Рахунковою палатою Верховної Ради АРК. Відомо, що контроль, що
здійснюється контрольно-рахунковими органами, є цілісним, дієвим. Отже,
уже настав час створити ці інституції на місцях, наділити їх правом
подавати свої висновки щодо проектів місцевих бюджетів і здійснювати
контроль на інших стадіях бюджетного процесу відносно місцевих бюджетів.

Перспектива удосконалення комплексності контролю залежить від його
якості на всіх етапах і своєчасність адекватного реагування фінансових
органів, головних розпорядників та інших органів влади за результатами
контролю, на виявлені факти нецільового і неефективного використання
бюджетних коштів, шляхом вжиття заходів щодо відшкодування незаконних
витрат, регулювання обсягів фінансування, приведення їх у відповідність
з нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетний процес [11, с.
151].

Контроль за місцевими бюджетами є одним із необхідних і важливих, адже
економічна стабільність регіонів впливає в цілому і на стабільність у
державі.

Місцевий контроль проводиться не окремо, а разом з державним. Цим самим
органи взаємодіють між собою під час його здійснення. Крім того, органи
місцевого самоврядування можуть делегувати повноваження в сфері контролю
за місцевими бюджетами місцевим державним адміністраціям, а органи
державної влади – відповідно органам місцевого самоврядування. Таке
делегування не порушує принципів місцевого самоврядування, але все ж
таки функцію зі складання та виконання місцевих бюджетів необхідно
залишити в повноваженнях органів місцевого самоврядування, а не місцевих
державних адміністрацій.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Бюджетний кодекс України: Прийнятий 21 червня 2001 року // Урядовий
кур’єр. – 25.07.2001. – № 131. – С. 5–12.

3. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про державну
податкову службу в Україні”: Закон України від 24.12.93 № 3813-12 //
Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 15. – Ст. 84. Із змінами
внесеними Законом України “Про внесення змін та доповнень до Закону
України “Про державну податкову службу в Україні”: Закон України від
05.02.98 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 29. – Ст. 190.
Із змінами та доповненнями внесеними Законами України від 30.06.99 №
783-ХIV, від 30.06.99 // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №
34. – Ст. 274, № 1685-ІІІ від 20.04.00, № 1987-ІІІ від 21.09.00,
№ 2181-ІІІ від 21.12.00, № 2921-ІІІ від 10.01.02, № 2922-ІІІ від
10.01.02.

4. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від
26.01.93 № 2939-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №
13. – Ст. 110.

5. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05. 97 №
280/97 – ВР // Офіційний вісник. – 1997. – № 25. – Ст. 20.

6. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9.04.99 №
586-XIV // Відомості Верховної Ради – 1999. – № 10. – Ст. 190.

7. Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи:
Указ Президента від 27.08. 2000 №1031/2000 // Урядовий кур’єр. – 2000. –
№ 171.

8. Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами
державної контрольно-ревізійної служби в Україні: Затверджена Наказом
Голови контрольно-ревізійного управління України від 03.10.97 № 121 //
Офіційний вісник України. – 1997. – № 4. – Ст. 265.

9. Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів: Затверджений
наказом Державного казначейства України від 04.11.2002 № 205 //
Офіційний вісник. –2002. – № 48. – Ст. 2206. Із змінами і доповненнями,
внесеними наказами Державного казначейства України від 11.03. 2003 року
№ 51 // Офіційний вісник. – 2003. – № 15. – Ст. 688, від 6.02. 2004 року
№ 21 // www. rada.kiev.ua

10. Бейбекова О.О. Із практики розгляду результатів виконання місцевих
бюджетів // Фінансовий контроль. – 2001. – № 3. – С. 17–24.

11. Бречко О.В. Удосконалення контролю в системі управління фінансовими
ресурсами регіону //Фінанси України. – 2002. – № 9. – С. 150–154.

12. Васильєв О.А. Організація комплексних перевірок виконання бюджетів
міст і районів у Донецькій області // Фінансовий контроль. – 2002. – №
3. – С. 6 – 8.

13. Германчук П.К., Стефаник І.Б., Рубан Н.І., Александров В.Т.,
Назарчук О.І. Державний фінансовий контроль: ревізія і аудит. – Київ:
НВП “АВТ”, 2004. – 424 с.

14. Корнієнко М. Місцеве самоврядування та “урядова вертикаль” //
Місцеве самоврядування. – 1997. – № 3 – 4(5). – С. 37–41.

15. Левченко В.Ф. Шляхи удосконалення контролю за виконанням бюджетів
сільських, селищних і місцевих (міст районного підпорядкування) рад //
Фінансовий контроль. – 2001. – № 3. – С. 32–34.

16. Луніна І. Бюджетний кодекс України і реалії міжбюджетних відносин
// Економіст. – 2000. – № 10. – С. 32–36.

Похожие записи