.

Особливості доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
262 3408
Скачать документ

Реферат на тему:

Особливості доказування цивільного позову про компенсацію моральної
шкоди

У провадженні за цивільним позовом у кримінальному процесі центральне
місце посідає доказування. Його складність щодо моральної шкоди
констатували свого часу Б. Лапіцький, П.А. Лупінська [1, с.127; 2, с.7].
Однак проблематичність доказової діяльності у позовному провадженні про
компенсацію моральної шкоди залишається актуальною і для юриспруденції,
і для практики правозастосування. На наш погляд, це справедлива оцінка –
адже новітність інституту компенсації моральної шкоди, психологічна
природа пошукуваних фактів, відсутність усталеної практики доказування
ускладнюють застосування відповідного способу захисту. Такі чинники
спонукають до ґрунтовного дослідження кримінально-процесуальної
діяльності по доказуванню цивільного позову про компенсацію моральної
шкоди.

Аналіз кримінально-процесуального доказування цивільного позову першою
чергою передбачає з’ясування його предмета – це питання виникає відразу
ж із початком позовного провадження. У юридичній літературі України та
Росії наведені позиції щодо змісту предмета доказування позову про
компенсацію моральної шкоди. Зокрема, О.М. Ерделєвський відзначив, що
доказуванню повинен підлягати характер заподіяних страждань, ступінь
вини заподіювача шкоди, наявність у потерпілого індивідуальних
особливостей, оскільки ці обставини враховуються судом при визначенні
розміру компенсації. На думку автора, розмір компенсації моральної шкоди
не входить у предмет доказування за цивільним позовом. Предмет
доказування повинен охопити встановлення винного, вчинення відповідачем
протиправного діяння, яке потягнуло заподіяння позивачу фізичних чи
психічних страждань [3, с.122]. На думку М.А. Плюхіна, і
І.В. Рєшетнікова до предмета доказування за позовом про компенсацію
моральної шкоди відносять такі питання: 1) чи виявлено діяння з боку
відповідача; 2) чи порушене ним особисте немайнове право позивача і що
це за право; 3) у чому виражаються фізичні і моральні страждання;
4) ступінь вини заподіювача; 5) розмір грошової компенсації; 6) за яких
обставин та яким діянням заподіяно моральну шкоду [4, с.19]. На думку
І.Н. Полякова, якщо позивач заявляє вимогу про компенсацію моральної
шкоди, то у предмет доказування увійдуть факти, що підтверджують
наявність страждань. Крім того, у предмет доказування за позовами про
компенсацію моральної шкоди можуть бути включені факти, на які
посилається відповідач при запереченні позову [5, с.142]. Професор
З.В. Ромовська висловила думку, що предмет доказування за позовом про
компенсацію моральної шкоди формує глибина пережитих страждань. В основі
цієї обставини лежить значення для потерпілого того блага, яке було
порушене чи якого він позбувся [6, с.195].

Очевидно, що усі наведені міркування слушно вказують на окремі значущі
елементи. Проте, як видається, повної моделі предмета доказування жодна
з них не містить. Крім того, вони зорієнтовані на особливості цивільного
процесу. Вважаємо, що структура предмета доказування за цивільним
позовом про компенсацію моральної шкоди повинна охопити обставини, з
яких позивач виводить свою вимогу про сплату грошової компенсації чи
передачу майна у відповідному розмірі, та обставини, які дають підставу
для звільнення від такого обов’язку чи зменшують обсяг відповідальності.

При спробі сформувати конкретний предмет доказування за цивільним
позовом про компенсацію моральної шкоди ми творчо використали відповідну
модель, розроблену професором В.Т. Нором для позовного провадження про
відшкодування збитків від злочину [7, с.84-85]. На наш погляд, вона
оптимально відтворює відповідні приписи норм кримінально-процесуального
закону, матеріального права, які встановлюють загальні підстави майнової
відповідальності, коло її суб’єктів, умови реалізації. Таке бачення
предмета доказування за цивільним позовом у кримінальному процесі є
універсальним, оскільки може бути адаптоване до специфіки компенсації
моральної шкоди як методологічно правильна побудова. Природно, що
узгодження відповідної моделі із специфікою правового регулювання
інституту компенсації моральної шкоди робить її зміст зорієнтованим на
захист особистих немайнових прав.

Слід констатувати, що норми чинного законодавства практично не регулюють
процесуальні моменти реалізації відповідної форми захисту. Тому на їх
підставі справді тяжко сформулювати предмет доказування за цивільним
позовом про компенсацію моральної шкоди. Більш чітко окреслити предмет
доказування у позовному провадженні про компенсацію моральної шкоди дає
можливість роз’яснення відповідної судової практики. Зокрема,
п.2, 4, 5, 7-11, 14, 15, 17-1 постанови Пленуму ВС України від
31 березня 1995 р. №4 “Про судову практику в справах про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди” вказують на обставини, які повинні бути
з’ясовані судом для вирішення цивільного позову про компенсацію
моральної шкоди та визначення її розміру у разі задоволення вимог
позивача [8]. Отже, згідно з роз’ясненням Пленуму ВС України, предмет
доказування за цивільним позовом про компенсацію моральної шкоди повинен
охопити такі обставини:

1. Наявність матеріальної та юридичної підстави: а) протиправне діяння
(п.2; абз.1 п.4; абз.1, 2 п.5; п.15); б) наявність моральної шкоди
(абз.1 п.4; абз.2 п.5); в) причинно-наслідковий зв’язок між протиправним
діянням та моральною шкодою (абз.2 п.5); г) вина заподіювача шкоди, її
форма та ступінь (абз.2, 3 п.5; абз.1 п.10; абз.6 п.11).

2. Характер і обсяг заподіяних потерпілому страждань, інших негативних
наслідків (абз.1 п.4; абз.1 п.9; п.17);

3. Форма і обсяг достатньої компенсації моральної шкоди (абз.2 п.5;
п.9);

4. Особа, якій злочином заподіяно моральну шкоду і яку може бути визнано
цивільним позивачем (п.7; п.17);

5. Вина цивільного позивача у заподіянні моральної шкоди (абз.4.п.10);

6. Покладення законодавцем обов’язку компенсувати моральну шкоду,
заподіяну обвинуваченим, на третіх осіб; на кого конкретно у даному
провадженні (абз.2 п.8; абз. 1 п.10-1; абз. 2 п.11; абз.2 п.14);

7. Вина цивільного відповідача у заподіянні моральної шкоди
обвинуваченим (абз.3 п.5);

8. Майновий стан відповідача-фізичної особи за цивільним позовом (абз.4
п.10).

Відразу ж зазначимо, що запропонована модель не є вичерпною, оскільки
використані при її формулюванні тлумачення абз.2 п.5, абз.1 п.9 вказують
на необхідність встановлювати й “інші обставини, що мають значення для
вирішення даного спору”. Таке бачення адекватне суті інституту
компенсації моральної шкоди, оскільки дає змогу максимально враховувати
індивідуальні особливості реагування потерпілого [9].

Доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди у
кримінальному процесі істотно відрізняється від відповідної діяльності у
цивільному судочинстві та від доказування цивільного позову про
відшкодування збитків. У межах цивільного судочинства обов’язок
доказування покладається на сторону, яка посилається на певну обставину
як на підставу своїх вимог чи заперечень (ст.30 ЦПК України).
Доказування цивільного позову у кримінальній справі здійснюється за
нормами кримінально-процесуального закону. Відповідно обов’язок
доказування наявності, розміру злочинної шкоди не лежить на цивільному
позивачеві. Рівночасно обов’язок доводити відсутність підстави майнової
відповідальності, менший її обсяг не лежить на відповідачеві за позовом
[7, с.89]. Правовий обов’язок доведення характеру та розміру злочинної
шкоди (у тому числі і моральної) у силу ст.22, 64 КПК України
покладається на органи досудового слідства та суд. Адже обставини, що
мають значення для позовного провадження у кримінальній справі, є її
невід’ємною частиною. Але Верховний Суд України вказав, що, незважаючи
на вимоги п.4 ст.64 та ст.66 КПК, органи досудового слідства вкрай
поверхово досліджують (а нерідко взагалі не роблять цього) характер і
розмір моральної шкоди. Така слідча практика призводить до перекладення
органами слідства обов’язку по доказуванню цих обставин на цивільних
позивачів, якими, як правило, є потерпілі, або на суд [10, с.33].

На думку В.В. Кривобока, реалізація принципу змагальності потребує
перенесення тягаря доказування на сторону, яка висунула обвинувачення.
Тому прокурор зобов’язаний доказувати не лише винуватість обвинуваченого
у вчиненні злочину, але й характер та розмір шкоди, заподіяної ним [11,
с.15]. Це дає підстави для висновку, що у всіх випадках заявлення
потерпілим цивільного позову про компенсацію моральної шкоди прокурор у
своїй обвинувальній промові приєднується до його підтримання або
констатує його часткову чи повну необґрунтованість. У останньому
варіанті прокурор повинен діяти відповідно до власних переконань щодо
законності вимог потерпілого аж до заперечення права на компенсацію
моральної шкоди.

Поряд із учасниками процесу, на яких лежить обов’язок доказування,
кримінально-процесуальний закон вказує і учасників провадження, яким
надано право доказування, зокрема підозрюваного, обвинуваченого та його
захисника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача,
їхніх представників [12, с.118]. Це може бути пояснене інтересом цих
учасників власними силами доводити чи спростовувати наявність підстави
цивільного позову та визначати його предмет. Вказані положення є
загальновідомими у науці, утвердженими у практиці кримінального процесу.
Вони у повному обсязі поширюються на доказування цивільного позову про
компенсацію моральної шкоди. Разом із тим аналіз особливостей
доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди буде
неповним, якщо обминути увагою аспект тягаря доказування. Це пояснюється
прямим зв’язком між волевиявом потерпілого та констатацією заподіяння
йому страждань, суб’єктивним характером емоційного реагування. У
контексті виконання обов’язку доказування за цивільним позовом про
компенсацію моральної шкоди це обертається неможливістю встановлення та
дослідження характеру та розміру моральної шкоди без участі самого
потерпілого.

???????$??P??$???????¤?¤?$????>???????¤?$????>? доказування ґрунтується
не лише на фактичному інтересі потерпілого у повному задоволенні вимог.
Особливі закономірності моральної шкоди самі по собі роблять неможливим
досягнення захисту права без залучення потерпілого у доказування
наявності моральної шкоди, її характеру та обсягу. На наш погляд,
змістом тягаря доказування цивільного позивача є необхідність
об(рунтувати позовну вимогу наявними доказами, мотивувати розмір
майнової компенсації моральної шкоди, дати згоду та брати участь у
проведенні психологічної експертизи.

Пленум Верховного Суду України включив факт наявності моральної шкоди у
предмет доказування за цивільним позовом про її компенсацію. Однак у
юриспруденції та судовій практиці її встановлення усталено пов’язується
із доказуванням протиправного діяння, яке порушило певне право
потерпілого. Ця тенденція, на наш погляд, пояснюється тим, що страждання
(фактичний зміст моральної шкоди) опосередковуються у свідомості
потерпілого. Складність доказування негативних змін у психічній сфері
людини, причинового зв’язку між ними та правопорушенням зумовили
вироблення у практиці доказування фактичної презумпції про заподіяння
моральної шкоди. Фактичні (природничі) презумпції як такі дають підставу
зробити висновок про пошукуваний факт за наявності відповідних обставин,
ознак та доказів [13, с.363]. У нашому дослідженні, зокрема, йдеться про
узагальнення, сформульоване правовою теорією та практикою, згідно з яким
моральна шкода визнається заподіяною особі, якщо буде доведено порушення
її прав злочином і потерпілий заявив про це.

Не можна заперечити практичний характер, доцільність цієї презумпції.
Юридична література РФ та України переконує у тому, що цей прийом широко
застосовується при доказуванні моральної шкоди. Зокрема,
О.М. Ерделєвський констатував, що російські суди фактично визнають
моральну шкоду заподіяною відразу ж із встановленням факту порушення
прав відповідачем [3, с.77]. У вітчизняній літературі О. Назарчук
вказав, що вивчення практики судів м.Києва свідчить про визнання факту
заподіяння моральної шкоди у разі доведення суспільнонебезпечного
діяння. Після цього суди відразу ж розглядають питання про розмір
відшкодування [14, с.17]. За спостереженнями В.П. Паліюка, ця презумпція
використовується значною частиною судів України [15, с.76].

Символічно, що Верховний Суд України констатував, що неправомірні дії
завжди викликають негативну реакцію у особи, проти якої вони спрямовані
[16, с.5]. Наведене засвідчує визнання і застосування судами України
презумпції заподіяння моральної шкоди.

Теоретики та практики права de-facto визнали слушність презумпції
моральної шкоди. Зокрема, професори М.С. Малєїн, В.Я. Понарін,
З.В. Ромовська, а також Р.А. Рахунов, П.П. Гурєєв, В. Ільковець,
О.П. Кучинська та інші фахівці поділяють ідею органічності припущення
про заподіяння моральної шкоди порушенням прав людини та недоцільність
доказування наявності страждань. Автори визнають, що для встановлення
факту заподіяння моральної шкоди достатньо довести протиправність діяння
[17]. Ці автори вважають, що специфіка особистих немайнових прав та
виникнення моральної шкоди не викликає сумнівів заподіяння страждань у
разі ушкодження здоров’я, порушення честі та гідності, права на особисту
свободу, розкриття таємниці, а у нашому випадку – і при будь-якому
злочині, що порушує права певної особи.

На підтримку презумпції заподіяння моральної шкоди дозволимо собі
висловити деякі міркування. По-перше, її реалізація відповідала б
науково підтвердженій психологічній закономірності негативного
реагування особи на порушення її прав. По-друге, суспільний досвід
засвідчує зваженість та обґрунтованість думки про те, що свавільне
порушення прав особи травмує її психіку. Відповідно, абсурдно
припускати, що правопорушення є позитивним фактом для потерпілого, а
заподіяння шкоди приємне для нього.

Не менш важливо і те, що презумпція моральної шкоди є глибоко етичною за
своїм навантаженням. Ще Б. Лапіцький свого часу вказував, що вимога
подати докази наявності страждань стане знущанням у випадку порушення
родинної єдності у разі вбивства чи душевної хвороби близького родича та
у нову образу при безчесті [1, с.127].

Аналіз кримінально-процесуального закону дає підставу стверджувати, що
будь-яких обмежень у використанні джерел доказів цивільного позову про
компенсацію моральної шкоди не запроваджено. Не виробила їх і практика.

На завершення розглянемо таку особливість доказування цивільного позову
про компенсацію моральної шкоди, як обов’язкове проведення
судово-психологічної експертизи потерпілого. Для обґрунтування цієї
думки наведемо такі аргументи. На наш погляд, паралельно із визнанням і
застосуванням в Україні презумпції моральної шкоди для найточнішого
врахування характеру та ступеня страждань потерпілого варто вдатися до
психологічної експертизи, а не обмежуватися показаннями потерпілого,
його близьких та знайомих. Адже лише експерт-психолог, аналізуючи
особистість потерпілого, здатний правильно оцінити характер та ступінь
його душевних страждань на основі спеціальних знань. Висновок експерта
про обсяг заподіяних страждань, їх інтенсивність виступатиме науковим
обґрунтуванням ухваленого судом рішення за цивільним позовом про
компенсацію моральної шкоди. Це дасть змогу обмежити сферу судового
угляду, яка органічно притаманна оцінній діяльності у даному виді
позовного провадження. Висновок експерта у цьому сенсі гарантує право
потерпілого на адекватну компенсацію. Рівночасно у такий спосіб
забезпечується охорона майнових прав відповідача за позовом про
компенсацію моральної шкоди. У цьому світлі комплексне правове значення
експертизи психічного стану потерпілого, особливостей його сприйняття,
оцінки та емоційного реагування неможна недооцінити.

Тому видається правильною позиція суддів Верховного Суду України, які
рекомендують у необхідних випадках для з’ясування обставин, що
стосуються заподіяної моральної шкоди, призначити відповідну експертизу
(судово-медичну, психологічну та ін.) [18, с.149]. Отож суб’єкт
правозастосування вже сьогодні може призначити експертне дослідження
психологічного стану потерпілого при провадженні за цивільним позовом
про компенсацію моральної шкоди, використавши потенціал ст.75 КПК
України. Адже для вирішення питань, похідних від такого позову,
необхідно вдатися до використання наукових, зокрема, психологічних
знань.

Надання психологічній експертизі потерпілого статусу обов’язкової, якщо
у кримінальній справі наявний цивільний позов про компенсацію моральної
шкоди забезпечить наукову обґрунтованість висновків слідчого та суду,
які без використання психологічних знань ґрунтуватимуться на особистому
досвіді. Залучення фахівця-психолога викликається тим, що визначальне
значення у реагуванні індивіда на стресову ситуацію мають не зовнішні, а
внутрішні, особистісні умови та процеси. Типи та форми реакцій на
екстремальні умови мають індивідуальні риси. Їх дослідження може бути
здійснене лише експертом-психологом, оскільки їхня діагностика потребує
застосування наукових методик та подальшого аналізу їхніх результатів
[19, с.79-80]. Навіть якщо слідчий чи суддя володіють достатньою
психологічною підготовкою, вони не могли б застосовувати спеціальні
знання для отримання нових доказів через пряму заборону поєднання
процесуальних функцій.

Висновок експерта-психолога про характеристики моральної шкоди
потерпілого у системі з іншими зібраними доказами створює більш “міцний”
інформаційний доказовий базис, підвищує надійність висновків слідчого,
суду за цивільними позовом. Водночас, невикористання такого джерела
доказування призводить до недостатності доказового матеріалу, його
доброякісності у контексті вирішення цивільного позову про компенсацію
моральної шкоди. За висновком В. Бєлоконєва, С.М. Антосика, О.М. Кокуна
визначення величини і характеру моральної шкоди потерпілого не може
вважатися достатньо обґрунтованим без проведення його психологічного
дослідження [20, с.24; 21, с.19].

Література

Лапицкий Б. Вознаграждение за неимущественный вред // Сборник Ярослав.
гос. ун-та. – Ярославль, 1920. – Вып.1. 1918-1919. – С.105-134.

Лупинская П. Значение судебной практики для совершенствования
доказательственной деятельности // Советская юстиция. – 1986. – №18. –
С.7-10.

Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда в России и за рубежом. –
М.: Изд. группа “Форум-Инфра-М”, 1997. – 240с.

Плюхина М.А., Решетникова И.В. Доказывание в судебной практике по
гражданским делам. – Екатеринбург, б. в., 1997. – 245с.

Поляков И.Н. Ответственность по обязательствам вследствие причинения
вреда. – М.: Юридическое бюро “Городец”, 1998. – 172с.

Цивільне право. Частина перша: Підручник / Ред. кол.: Д.В. Боброва,
С.В. Дзера, Н.С. Кузнецова, О.А. Підопригора. – К.: Вентурі, 1997. –
544с.

Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. – К.:
Выща школа. 1989. – 275с.

Вісник Верховного Суду України. Вкладка. – 2001. – №3. – С.1-7.

Зауважимо, що інтерпретоване Пленумом ВС України матеріально-правове
регулювання визначення розміру та порядку компенсації моральної шкоди
потребує конкретизації та наближення до психологічної природи страждань,
юридичного мотиву інституту. Процесуальне законодавство, своєю чергою,
не враховує істотних особливостей доказування відповідного цивільного
позову.

Практика розгляду в кримінальному судочинстві позовів про компенсацію
моральної шкоди, заподіяної злочином // Вісник Верховного Суду України.
– 2000. – №4 (20). – С.29-40.

Кривобок В.В. Діяльність прокурора по забезпеченню відшкодування
матеріальної шкоди, заподіяної злочином: Автореф.дис…канд. юрид.наук /
Нац. юрид. академія. – Харків, 1997. – 19с.

Гошовський М.І., Кубинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі
України. ( К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192с.

Теория доказательств в советском уголовном процессе. 2-е, изд. испр. и
доп. / Отв. ред. Н.В. Жогин, – М.: Юрид. лит., 1973. – 736с.

Назарчук О. Проблеми відшкодування моральної шкоди в судовій практиці //
Економіка. Фінанси. Право. – 1998. – №1. – С.7-31.

Палиюк В.П. Возмещение морального (неимущественного) вреда. Монография.
2-е, изд., испр., доп. – К.: Право, 2000. – 272с.

Узагальнення практики розгляду судами справ про відшкодування моральної
шкоди // Архів Верховного Суду України. – К., 1997. – 20с.

Рахунок Р.А. Участники уголовно-процессуальной деятельности. – М.:
Госюриздат, 1961. – С.243; Гуреев П.П. Защита личных и имущественных
прав. – М.: Наука, 1964. – С.85; Дубривный В.Я. Потерпевший на
предварительном следствии. – Саратов: Приволж. кн. изд-во 1966, – С.8;
Шешуков М.П. О моральном вреде как основании признания потерпевшим //
Правоведение. – 1974. –№2. – С.101; Малеин Н.С. О моральном вреде //
Государство и право. – 1993. – №3. – С.34; Ільковець В., Кубинська О.
Практика застосування кримінально-процесуального законодавства, що
захищає права потерпілого // Право України. – 1993. – №3. – С.10;
Понарин В.Я. Защита имущественных прав личности в уголовном процессе
России. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1994. – С.82; Цивільне право.
Частина перша: Підручник / Ред. кол.: Д.В. Боброва, С.В. Дзера,
Н.С. Кузнецова, О.А.Підопригора. – К.: Вентурі, 1997. – С.195.

Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції
щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. / Відп. ред.
П.І. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 272с.

Мельник В.В., Яровенко В.В. Теоретические основы судебно-психологической
экспертизы. – Владивосток, 1990. – 160с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020