РЕФЕРАТ
на тему:
“Особливості аграрних
правових відносин”
1. Поняття аграрних правовідносин
У процесі багатогранної діяльності сільськогосподарських комерційних
організацій і інших учасників виробництва сільськогосподарської
продукції, її переробки і реалізації відповідно до статуту укладаються
різноманітні по своїй соціально-економічній сутності і юридичній природі
правовідносин. Центральне місце серед них займають аграрні
правовідносини – правова форма вираження і закріплення суспільних
відносин як економічної категорії, різновиду виробничих відносин, що
складаються і розвиваються в процесі організації і ведення
сільськогосподарського виробництва.
Право безпосередньо не регулює і не конкретизує виробничі відносини в
аграрному секторі економіки. Ці відносини носять матеріальний характер і
виникають незалежно від волі і свідомості людини, як об’єктивна
економічна категорія.
Суб’єктивні права учасників аграрних правовідносин не тільки
визначаються нормами аграрного права, але і гарантуються законом,
охороняються від порушень правоохороними органами.
Основна ціль аграрних правовідносин – правове забезпечення розвитку
сільськогосподарського виробництва. Саме це є основою для формування
всіх аграрних правовідносин у єдину комплексну правову спільність.
Основна особливість аграрних правовідносин складаються в тому, що вони
не являють собою єдиного цілісного відношення, а складають органічний
комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських
відношень, що укладаються в процесі сільськогосподарського виробництва і
його специфіки. Перераховані види аграрних відносин, узяті кожний
окремо, по предметній ознаці ставляться до сфери регулювання традиційних
галузей права – цивільного, земельного, адміністративного, трудового,
фінансового. У сукупності вони утворять єдиний органічний комплекс,
набувають цілісності, оскільки в цій якості орієнтовані на забезпечення
сільськогосподарського виробництва, врахування його специфіки.
2. Суб’єкти аграрних правовідносин
Суб’єктами (учасниками) аграрних правовідносин насамперед є виробники
сільськогосподарської продукції, що володіють відповідною
правоздатністю: усі види сільськогосподарських комерційних організацій
(сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства, державні
сільськогосподарські підприємства й ін.) і їхніх об’єднань незалежно від
форм власності, на яких вони базують свою діяльність;
селянські (фермерські) і особисті підсобні господарства громадян;
виробничі підрозділи сільськогосподарських комерційних організацій;
державні, кооперативні організації, покликані обслуговувати
сільськогосподарське виробництво.
Не можна визнати обгрунтованим твердження проф. А.Г. Первушина про те,
що в якості суб’єктів аналізованих правовідносин “можуть виступати
тільки соціалістичні підприємства, організації і заснування…
учасниками даних відношень іноді бувають структурні підрозділи державних
сільськогосподарських підприємств, але ніколи не бувають громадяни (у
тому числі працюючі в даному підприємстві)”1. Таке штучне звуження кола
учасників аграрних правовідносин нічим не виправдано і не відповідає
практиці виникнення і розвитки аграрних відносин, обумовлених
багатоукладністю форм сільськогосподарського виробництва.
3. Об’єкти аграрних правовідносин
В умовах становлення ринкової економіки основним видом аграрно-правових
(так само як і цивільно-правових) актів є угоди (договори) – вольові дії
громадян і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміна або
припинення цивільних прав і обов’язків (ст. 41 ГК України). Причому те,
що в плині багатьох десятиліть в умовах панування в нашій країні
командно-адміністративної системи була заборонена, наприклад,
купівля-продаж, оренда, застава, дарування і спадкування земельних
ділянок. Що тепер, в умовах аграрної реформи, стає повсякденною справою
в розвитку аграрних відносин.
Аграрні правовідносини можуть породжуватися не тільки цивільно-правовими
угодами, але й административно- правовими актами. Так, при первинному
наданні земельної ділянки свідчення про право власності на землю
видається відповідним комітетом по земельних ресурсах і землевпорядженню
на основі рішення місцевої адміністрації, тобто акта органа керування.
Аграрні правовідносини, узяті в цілому, являють собою єдиний органічний
комплекс відносин. Але усередині цієї єдності є істотні розходження,
обумовлені характером і змістом регульованих правом конкретних аграрних
відносин як вольових економічних актів, що укладаються в процесі
сільськогосподарського виробництва, розподілу, обміну і споживання.
Віднесення аграрних відносин до визначених груп і видів – земельна,
майнова, трудова, організаційно-управлінська, їхня наукова класифікація
– необхідна передумова для аналізу їх утримання, виявлення тенденцій і
шляхів подальшого розвитку, а також вибору форм і методів правового
регулювання.
Юридична класифікація не повинна зводитися до простого перерахування
аграрних правовідносин, а припускає їхнє групування на науково
обгрунтованих економічних і юридичних критеріях.
До загальних економічних критеріїв відносять характер економічних
відносин, що укладаються в сфері с/г виробництва, з одного боку, і в
сфері економічного обороту, товарного обміну – з іншого, а також
урахування розходжень в економічному змісті зазначених аграрних
відносин.
Для наукової класифікації аграрних відносин поряд з економічним їхнім
змітом потрібно враховувати юридичні ознаки і насамперед закріплену в
нормах права ступінь зв’язаності тих або інших аграрних відносин з
урахуванням специфіки с/г виробництва. Найбільш повно ця специфіка
враховується у внутрішніх (внутрішньогосподарських) аграрних відносинах,
у меншому ступені в зовнішніх, оскільки вони обслуговують виробництво.
Зовнішні аграрні відносини не можна звести тільки до тих, що укладаються
в сфері сільськогосподарського виробництва. Значна їхня частина виникає
в процесі економічних взаємовідносин сільськогосподарських підприємств і
інших господарств із державними, кооперативними і громадськими
організаціями, а також окремими підприємцями (громадянами), тобто в
сфері товарно-грошового економічного обороту. Слід зазначити, що
податкові зобов’язання с/г підприємств і інших підприємців перед
державою не носять товарного характеру, але є їхнім зовнішнім
відносинами.
Отже, з урахуванням названих економічних і юридичних критеріїв аграрні
відносини можна розділити на дві великі групи: внутрішні і зовнішні.
Внутрішніми є такі, що засновані на членстві в с/г кооперативі, у сім’ї,
що веде селянське господарство або особисте підсобне господарство, а
також на трудовому договорі в державній або іншій формах організації с/г
виробництва, правовідносини, що укладаються з приводу організації
використання землі, іншого майна і праці в процесі
виробничо-господарської діяльності на цій землі.
Зовнішні ж аграрні правовідносини являють собою визначену сукупність
відносин с/г комерційних організацій і інших учасників с/г виробництва
між собою, а також з іншими підприємствами, організаціями, громадянами і
відповідними органами керування.
Внутрішні і зовнішні аграрні відносини у свою чергу підрозділяються на
різноманітні за своїм характером та змістом види. Будучи врегульованими
правом, аграрні відносини набувають характеру правових відносин.
1 Советское право. Учебник для студентов высших учебных заведений по
экономическим специальностям/ Под ред.А.Г. Первушина,М.,1987. с.40.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
