Особисті немайнові права як об’єкти цивільного права

Особисті немайнові права як об’єкти цивільного права відповідно до зміни
пріоритетів у правових і соціальних цінностях висунулись на перше місце
і стали домінуючими, що власне й підкреслено у ст.1 ЦКУ. Особливістю цих
прав є те, що деякі з них одночасно є елементом правоздатності та
суб’єктивним правом, одні виникають у момент народження, а інші з
досягнення певного віку. Крім того вони стали самостійним предметом
позитивного цивільно-правового регулювання.

Із введенням у ЦК Книги другої “Особисті немайнові права” Україна
зробила реальний крок до гармонізації свого законодавства відповідно до
загальноєвропейських стандартів прав людини. Вперше визнано, що ці права
є повноцінним предметом цивільно-правового регулювання і мають пріоритет
над майновими відносинами. Тепер особисті немайнові права підлягають
захисту у приватному порядку, наділені позитивним змістом, що надає їх
носіям можливості їх здійснювати шляхом учинення активних дій, а в разі
порушення захищати на свій розсуд за допомогою засобів цивільного права.

Основні концептуальні ідеї особистих немайнових прав закріплені у ст.
269 ЦКУ і полягають у тому, що ці права:

належать кожній фізичній особі від народження або визнання таких прав
законом;

ці права не мають економічного змісту;

вони тісно пов’язані із фізичною особою;

ці право є невідчужуваними і фізична особа не може від них відмовитися
або бути позбавлена;

ці права особі належать довічно. Проте деякі з них у порядку виключення
на підставі чинного рішення суду можуть на певний час припинятися, а то
і навіть в установленому законом порядку обмежуватися, чи зменшуватися у
своєму обсязі;

вони не є стабільними і на них нема певного стандарту. У процесі
становлення людини критерії оцінки своїх прав та можливостей постійно
змінюються і це нормальне явище.

Види особистих немайнових прав передбачені ст.270 ЦКУ, відповідно до
якої до них відносяться: право на життя і охорону здоров’я, право на
свободу й особисту недоторканність, право на недоторканність особистого
і сімейного життя, право на вільний вибір місця проживання і свободу
пересування, право на таємницю листування, телефонних розмов і інші
права. Даний перелік, відповідно до п.3 ст.270 ЦКУ не є вичерпаним.

За цільовою спрямованістю особисті немайнові права можна класифікувати
на:

1) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної
особи. Даним правам присвячена гл.21 ЦКУ. (До них відносяться: право на
життя, право на охорону здоров’я, право на свободу, право на особисту
недоторканність, право на родину та ін.)

2) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне існування
фізичної особи. Даний спектр прав закріплений гл.22 ЦКУ. (Серед них такі
права як право на ім’я, право на індивідуальність, право на інформацію,
право на таємницю кореспонденції, право на недоторканність житла, право
на вибір роду занять).

Характерною рисою особистих немайнових прав, як уже було відзначено, є
їх невід’ємність від носія цих прав. Така невідчужуваність відноситься
не тільки до права, але і до самого блага, яке охороняється правом.
Звідси, на відміну від майнових прав, особисті немайнові права
невідчужувані, а правочини з приводу таких прав виключаються, усяке
відчуження і передача цих прав неприпустимі. І це головна особливість
особистих немайнових прав, оскільки існування цих прав поза органічним,
безпосереднім зв’язком з їхнім носієм, з визначеною особистістю
неможливо.

?????????*?Одночасно майнові й особисті немайнові права можуть існувати
в межах єдиних правовідносин. Так право інтелектуальної власності
становлять особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної
власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної
власності визначається ЦК України та іншими законами.

Особливими немайновими правами є честь, гідність та ділова репутація.
Честь полісемантична за значенням категорія, що полягає в усвідомленні
індивідом свого суспільного значення і визнання цього значення з боку
оточуючих. Честь пов’язана з вимогою певної поведінки й способу для
підтримання репутації особи або престижу тієї спільноти до якої належить
індивід. Окремим проявом честі є офіцерська честь як певна
характеристика офіцера, яку він повинен підримувати у службовій та
побутовій сфері: бути відповідальним за свої слова і поступки,
підтримувати сказане ділом, слідкувати за своїм зовнішнім видом, не
допускати неряшливості. В історії певне значення надавалось дворянській
честі, купецькій честі тощо. Досить доречною буде й згадка про дівочу
честь.

Честь – характеристика особи, що дається їй від суспільства чи певної
соціальної групи. Вона може бути частиної офіційної оцінки людини, що
відображена в характеристиці, рекомендаційному листі, атестації тощо.

Загалом гідність – поняття моральної свідомості, що відображає уявлення
особи про її самоцінність, моральну рівність з іншими. Як категорія
етична вона відображає моральне ставлення індивіда до самого себе і
суспільства до нього. Іншими словами гідність – самооцінка особистості,
яка відображає суб’єктивне сприйняття індивіда себе самим. Як правова
категорія гідність включає в себе право людини на повагу, визнання її
прав і одночасно передбачає усвідомлення нею обов’язку і
відповідальності.

Відмінність честі та гідності полягає у тому, що уявлення про гідність
виходить з принципу рівності всіх людей у моральному відношенні, а
увявлення про честь диференційоване залежно від їх приналежності до
певної соціально-класової, професійної чи іншої спільноти..

Відповідно до п.13 ст1 ЗУ “Про банки і банківську діяльність” ділова
репутація — сукупність підтвердженої інформації про особу, що дозволяє
зробити висновок про професійні, управлінські здібності такої особи, її
порядність і відповідність її діяльності вимогам закону.

Література

Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический
центр. 331 с.,

Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник
Університету внутрішніх справ. — № 3-4. – 1998 . – с. 266-272;

Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник /

Р.Б.Шишка, А.М.Сытник, В.Н.Левков, и др./Под. общ. ред к.ю.н.Р.Б.Шишки.
Х., Эспада. 2001.,

Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко
В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.;

Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.:
Спарк. – 1994, 335 с;

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907
г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Цивільне право України: Академічний
курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна
частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с.,

Більш детально вони будуть розглянуті у книзі другій цього видання.

Советское гражданское право Ч.1 Под общ. ред. В.Ф.Маслова, А.А.Пушкина
– К. –1983.-С.183.

Похожие записи