Реферат на тему:

Особисті немайнові права та обов’язки подружжя. Майнові правовідносини
подружжя. Права та обов’язки батьків і дітей. Позбавлення батьківських
прав

План

Вступ.

Особисті немайнові права та обов’язки подружжя. Майнові правовідносини
подружжя.

Права та обов’язки батьків і дітей. Позбавлення батьківських прав

1. Особисті немайнові права та обов’язки подружжя. Майнові
правовідносини подружжя

Подружжя, яке перебуває в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих
немайнових прав та обов’язків. Особисті немайнові права та обов’язки —
це такі, що не мають майнового змісту. В основу регулювання особистих
немайнових відносин між подружжям покладено принципи рівності при
набутті та здійсненні особистих немайнових прав та обов’язків.

Згідно зі ст.ст.49-56 СК України до особистих немайнових прав подружжя
належать:

1) право на материнство та батьківство. Мати дітей — природна потреба і
природне право жінки і чоловіка. Народження дитини є природною і
найважливішою соціальною функцією жінки, яку, крім неї, ніхто здійснити
не може. Реалізація права на материнство та права на батьківство є
законодавчим визнанням природного права жінки та чоловіка на статеве
життя.

Оскільки право дружини на материнство може бути, за нормальних обставин,
реалізоване завдяки статевих стосунків з її чоловіком, небажання
чоловіка мати дитину або його нездатність до зачаття дитини може
спричинити розірвання шлюбу. В свою чергу відмова дружини від народження
дитини або нездатність її до народження дитини також може бути причиною
розірвання шлюбу;

2) право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності.
Індивідуальність особи — це неповторна своєрідність людини. Чоловік і
дружина мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх
звичок, уподобань. Звичайно мова не йдеться про повагу до шкідливих
звичок, які можуть завдати шкоди дітям, другому з подружжя та шлюбові
взагалі;

3) право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на
здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та
відпочинку;

4) право дружини та чоловіка на зміну прізвища після реєстрації шлюбу. У
цьому разі орган РАЦС видає нове свідоцтво про шлюб;

5) право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення
питань життя сім’ї. Подружжя мають право самостійно розподіляти між
собою обов’язки в сім’ї на основі взаємної згоди, повної рівності. Дана
правова норма спрямована проти диктатури в сім’ї з боку одного з
подружжя, нехтування думкою другого з подружжя, а також сприяє побудові
сімейних відносин на засадах шлюбної гармонії;

6) право дружини та чоловіка на особисту свободу. Змістом такого права є
право на: вибір місця свого проживання; припинення шлюбних відносин;
вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним
засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин.

Подружжя зобов’язане:

1) спільно опікуватись побудовою сімейних відносин на почуттях взаємної
любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;

2) спільно піклуватися про матеріальне забезпечення родини;

3) вагітній дружині мають бути створені умови для збереження її здоров’я
і народження здорової дитини; а дружині-матері — умови для поєднання
материнства зі здійсненням нею інших прав і обов’язків.

Крім особистих немайнових прав і обов’язків, подружжя мають і відповідні
майнові права та обов’язки. Реєстрація шлюбу не припиняє права власності
на майно, яке належало дружині та чоловікові до цього моменту.

СК України встановлює два види власності подружжя: особиста приватна
власність дружини і чоловіка та спільна сумісна власність подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

і) майно, набуте кожним із них до шлюбу;

2) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі
договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які
належали їй, йому особисто;

4) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть
якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

5) премії і нагороди, отримані за особисті заслуги;

6) кошти, одержані як відшкодування матеріальної чи моральної шкоди;

7) страхові суми, одержані за обов’язком або добровільним особистим
страхуванням.

Кожен з подружжя самостійно розпоряджається, володіє і користується
належним йому майном, але з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед
дітей. Це означає, що право власності одного з подружжя не є правом,
здійснювати яке він може лише відповідно до свого інтересу.

Спільною сумісною власністю вважається майно, набуте подружжям за час
шлюбу. Кожен з подружжя має рівне право щодо такого майна. Подружжя
користуються рівними правами на майно, набуте за час шлюбу і в тому
разі, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства,
здійснював догляд за дітьми, навчався, хворів чи з інших поважних причин
не мав самостійного заробітку (доходу).

Згідно ст.61 СК України об’єктами права спільної сумісної власності
подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з
цивільного обігу, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші
доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або
внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за взаємною
згодою.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно
набуте за час шлюбу. 1 навпаки, незалежно від розірвання шлюбу колишнє
подружжя має право на розподіл спільної власності. Частки подружжя у
спільній сумісній власності є рівними, якщо інше не передбачено
договором між ними.

Законодавством також передбачені права та обов’язки подружжя по
утриманню один одного. Як правило, цей обов’язок виконується
добровільно. У разі невиконання цього обов’язку чоловік або дружина, що
потребує матеріальної допомоги, має право по суду вимагати надання
утримання (аліментів) від іншого, якщо останній спроможний їх надати. Це
право зберігається і після розірвання шлюбу.

Категорії осіб, що мають право на утримання (аліменти):

1) непрацездатні чоловік чи дружина. Непрацездатним вважається той з
подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є
інвалідом І, II чи III групи;

2) чоловік чи дружина, у яких заробітна плата, пенсія та інші доходи
нижчі за прожитковий мінімум;

3) дружина під час вагітності та протягом трьох років після народження
дитини (якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку — до
досягнення дитиною шести років);

4) чоловік, з яким проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років
(якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку

5 — до досягнення дитиною шести років); 5) чоловік або дружина, з ким
проживає дитина-інвалід. Не має права на утримання той із подружжя, хто
негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той хто став
непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це
встановлено судом.

:

< TH ивши досвід законодавчого регулювання цієї проблеми у інших державах Європи. Працездатні колишня дружина, колишній чоловік мають право на аліменти лише протягом трьох років від дня розірвання шлюбу. Розмір аліментів визначається судом з урахуванням матеріального і сімейного стану обох сторін. 2. Права та обов'язки батьків і дітей. Позбавлення батьківських прав Взаємні права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них. Цей юридичний факт засвідчується органом РАЦС і фіксується у свідоцтві про народження дитини. Батьки і діти зобов'язані надавати один одному взаємну моральну підтримку та матеріальну допомогу. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Батьки користуються рівними правами та мають рівні обов'язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано. Права та обов'язки батьків і дітей поділяються на особисті немайнові та майнові. До особистих немайнових прав і обов'язків належать: 1) обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я; 2) обов'язок батьків невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі РАЦСу; 3) право і обов'язок батьків визначити ім'я, по батькові та прізвище дитини; 4) право і обов'язок батьків визначити місце проживання дитини; 5) право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб, які їх незаконно утримують; 6) право і обов'язок батьків на представництво від імені дитини; 7) право і обов'язок батьків на особисте виховання та розвиток дитини; 8) право батьків на захист дитини, у тому числі і звернення до суду; 9) обов'язок батьків піклуватися про здоров'я дитини; 10) обов'язок батьків забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; 11) обов'язок батьків поважати дитину; 12) право батьків та дітей на безперешкодне спілкування; 13) право дитини на захист своїх прав та інтересів; 14) обов'язок дитини (повнолітніх дочки та сина) піклуватися про батьків. Особисті права та обов'язки учасників батьківських правовідносин в основному тривають до досягнення дітьми повноліття або до часу їх одруження. Достроково ці права та обов'язки можуть припинитися тільки у випадках, передбачених законом. Майнові права та обов'язки батьків і дітей пов'язані з власністю і матеріальним утриманням. Подібно майну подружжя майно батьків і дітей може бути сумісним і роздільним. Майном неповнолітніх дітей управляють батьки. Розмежування майна батьків і дітей зумовлює їх особисту , відповідальність за своїми боргами: батьки не відповідають за зобов'язання своїх дітей (за винятком неповнолітніх), а діти не відповідають за зобов'язання батьків. Неповнолітні діти вправі самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи інший дохід, крім нерухомих речей та транспортних засобів. Права і обов'язки батьків і дітей з матеріального утримання є взаємними. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, повнолітніх дітей, що навчаються (до 23 років) та непрацездатних повнолітніх дітей, що потребують матеріальної допомоги. З іншого боку, повнолітні діти зобов'язані утримувати своїх непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги. Як правило, обов'язки з матеріального утримання виконуються добровільно. У разі ухилення від цього обов'язку і з батьків, і з дітей у судовому порядку можуть стягуватися аліменти. При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальний стан дитини; 2) стан здоров'я та матеріальний стан платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші суттєві обставини. Розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподаткований мінімум заробітної плати. Аліменти підлягають виплаті щомісяця. Крім того, батьки зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину (у разі хвороби, каліцтва, з метою розвитку здібностей дитини і тому інше). Батьки можуть бути звільнені від сплати аліментів, якщо доход дитини набагато перевищує їхні доходи і цілком забезпечує всі потреби дитини. Виплата аліментів може бути припинена за договором про передачу дитині права власності на нерухоме майно. Повнолітні діти зобов'язані утримувати батьків, якщо вони непрацездатні та потребують матеріальної допомоги. Такий обов'язок не виникає, якщо батьки були позбавлені батьківських прав і не відновлені в батьківських правах. Ст. 164 СК України передбачає позбавлення батьківських прав, а не батьківства, яке випливає із кровного споріднення, а тому ні відібрати, ні позбавити його неможливо. Позбавлення батьківських прав - це захід юридичної відповідальності стосовно батьків, що не виконують своїх обов'язків по вихованню дітей. Підстави для позбавлення батьківських прав подані в кодексі вичерпно, хоча і з використанням таких понять, як „жорстко", „ухиляються", і які належить оцінити суду. Тому жодні інші обставини, наприклад, ухилення матері чи батька від утримання дитини, не можуть привести до позбавлення батьківських прав. Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Оскільки батьківські права тривають до повноліття дитини, то позбавлення батьківських прав після його настання закон не допускає. Позбавлення батьківських прав здійснюється тільки в судовому порядку і можливе лише в цивільному процесі. Ініціатором справи про позбавлення батьківських прав може бути один з батьків, опікун (піклувальник) дитини, органи опіки і піклування, навчальний заклад, прокурор, сама дитина, якщо вона досягла 14 років. Позбавлення батьківських прав - одне із суттєвих обмежень особистих прав громадян і тому така справа розглядається судом винятково за участю прокурора, а також представника органу опіки і піклування. Якщо батьківських прав позбавляються обидва батьки, дитина передається на піклування органу опіки і піклування. Як свідчить статистика батьківських прав позбавляються здебільшого матері, головним чином ті, які народили дитину не у шлюбі і які зловживають алкоголем. Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають всі права, що Грунтуються на факті споріднення з дитиною, у тому числі - права вимагати від неї в майбутньому матеріальної допомоги. Разом з тим позбавлення батьківських прав не означає звільнення від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативною вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Згідно ст.169 СК України допускається поновлення в батьківських правах, якщо цього вимагають інтереси дитини і якщо дитина не усиновлена. Поновлення в батьківських правах здійснюється в судовому порядку за позовом особи, позбавленої батьківських прав. Використана література: Конституція України – К. 1996 р. Основи правознавства. Гнатенко І.П. Основи правознавства.

Похожие записи