Реферат на тему:

Особа злочинця як елемент криміналістичної характеристики
фальшивомонетництва

Таке соціально негативне явище як «економічна злочинність» в умовах
нинішньої криміногенної ситуації в Україні, зберігаючи колишню назву,
наповнюється новим змістом. Очевидним став процес розширення масштабів
усталених та формування нових видів злочинних діянь, який знайшов своє
відображення у розд. 7 нового Кримінального кодексу України.

Впливу вищенаведених процесів зазнали і суспільно небезпечні діяння,
спричинені підробкою грошей, цінних паперів. Не випадково в новому КК
2001 року стаття про фальшивомонетництво характеризується розширенням
кількості діянь, за які встановлена кримінальна караність. Тепер
кримінальна відповідальність настає, за виготовлення з метою збуту та
збуту, а також за зберігання, придбання, перевезення, пересилання,
ввезення в Україну з метою збуту підроблених грошей, цінних паперів,
білетів державних лотерей (ст. 199 КК України).

Статистичні узагальнення за роки чинності КК 1960 р., свідчать, що на
«виготовлення та збут підроблених грошей, цінних паперів, білетів
державної лотереї (ст. 79 КК 1960 р.) припадало приблизно 20%
статистичного масиву, що давали «Інші злочини проти держави»
[5, c. 550]. Статистичні дані Головного інформаційного бюро МВС України
і дані судової статистики свідчать, що, починаючи з 1992 р., кількість
злочинів цієї категорії і судимість за них зростають [2, с. 6].

Поширення фактів вилучення фальшивих грошей з обігу останнім часом
зобов’язує правоохоронців особливу увагу приділяти виявленню, розкриттю
та розслідуванню злочинів, зумовлених фальшивомонетництвом [9, c. 107].
Як показала практика, ці злочини здебільшого скоюють групи осіб чи
організовані злочинні групи, нерідко з розгалуженими міжрегіональними, а
інколи й міжнародними зв’язками, що викликає певні труднощі в
розслідуванні кримінальних справ цієї категорії та потребує високої
майстерності й професіоналізму як оперативних працівників
спецпідрозділів, так і слідчих.

Нагальні потреби правоохоронної практики поставили перед наукою завдання
всебічного вивчення нових процесів та явищ, пов’язаних з фальшуванням
грошей, цінних паперів та білетів державних лотерей, удосконалення
існуючих і формування нових ефективних криміналістичних методик боротьби
з ними.

Одним із важливих напрямів у розробці методичних рекомендацій стосовно
розслідування фальшивомонетництва є дослідження його криміналістичної
характеристики. Центральна ідея, яка робить проблему криміналістичної
характеристики такого виду злочинів важливою для слідчої практики, –
об’єктивна детермінація складових елементів цієї характеристики:
виявлені і на статистичному рівні узагальнені зв’язки, які виявилися між
цими елементами в минулому, мають діагностичну цінність і в такій якості
можуть використовуватися під час розслідування конкретного злочину. Без
урахування криміналістичної характеристики важко уявити можливість
обґрунтованого висунення версій та їхньої ефективної перевірки.

Зауважимо, що криміналістична характеристика злочинів упродовж останніх
років є предметом суперечок та досліджень багатьох науковців і
практиків, проте однозначності щодо її поняття, змісту та структури не
досягнуто. Аналіз викладених у юридичній літературі поглядів на загальне
поняття криміналістичної характеристики злочинівдає підставу трактувати
її як певним чином упорядковану сукупність даних (відомостей) про
криміналістично значимі ознаки злочинів [1, с. 359]. Проте найбільша
розбіжність думок криміналістів спостерігається стосовно структурних
елементів криміналістичної характеристики.

Будь-яке діяння, передбачене ст. 199 КК, має свої індивідуальні ознаки.
Це положення зберігає своє значення і для злочинів, об’єднаних у вид на
підставі загальних класифікаційних критеріїв. Злочини одного виду. маючи
загальні ознаки, разом з тим, не втрачають своєї індивідуальності.
Самоочевидне, що детальна характеристика всіх елементів ситуацій скоєння
злочинів такого виду неможлива, адже, для цього потрібно описувати
кожний злочин зокрема. Тому для формування криміналістичної
характеристики цього виду злочинів, як фальшивомонетництво, потрібно
зупинитися на елементах, найважливіших з погляду розробки
криміналістичних рекомендацій, прийомів для їхнього розслідування.
Такими є закономірно повторювані типові елементи ситуацій вчинення
злочинів даної категорії.

В.В. Радаєв зазначає, що, визначаючи структурні елементи
криміналістичної характеристики певного виду злочинів, необхідно
враховувати положення наук кримінального права, кримінального процесу,
кримінології та ін [7, c. 9].

Зокрема, кримінальний закон, визначаючи загальні ознаки злочинного
діяння і елементи складу злочину, тим самим зумовлює направленість
криміналістичної характеристики, націлює її на створення передумов для
встановлення обставин, які мають кримінально-правове значення. Тому
зміст криміналістичної характеристики певною мірою визначається
обставинами, які підлягають встановленню з метою правильної кваліфікації
в цій категорії справ. Велике значення мають також норми
кримінально-процесуального законодавства, які визначають предмет
доказування, оскільки обставини, що підлягають доказуванню у
кримінальній справі, є вихідною базою для визначення компонентів
криміналістичної характеристики злочинів [3, с. 25; 4, с. 80-81]. А
відповідно до ст. 23 КПК України, до предмета доказування в кожній
кримінальній справі входять причини злочину та умови, що сприяли його
вчиненню, які є головним стрижнем кримінологічної науки.

Адаптуючи ці компоненти до традиційних кримінально-правових ознак
складів злочинів, передбачених ст. 199 КК, і враховуючи визначений КПК
предмет доказування, видається можливим визначити такі імперативні
елементи, властиві видовій криміналістичній характеристиці
фальшивомонетництва: безпосередній предмет посягання, спосіб учинення
злочину, особа злочинця, мета злочину, слідова картина в широкій її
інтерпретації.

Важливим складовим елементом криміналістичної характеристики злочинів,
пов’язаних з підробкою грошей, цінних паперів, є дані про особливості
особи злочинця. У криміналістичному вивченні особи фальшивомонетника
доцільно виділити два напрями. По-перше, здобуття інформації про особу
невідомого злочинця. Цей напрям є актуальним у разі порушення
кримінальної справи за фактом виявлення і вилучення підроблених грошей,
цінних паперів, білетів державних лотерей. По-друге, збирання і
дослідження відомостей про вже відомого слідству затриманого
підозрюваного з метою вичерпної криміналістичної оцінки особи суб’єкта
для: а) вибору тактики провадження окремих слідчих дій; б) досягнення
необхідного психологічного контакту з підозрювиним (обвинуваченим); в)
прогнозування поведінки злочинця; г) планування розслідування злочину.

|

??»?еханізму утворення слідової картини злочину. Тому видається можливим
сформувати криміналістичну характеристику фальшивомонетництва лише
стосовно двох складів злочинів: виготовлення з метою збуту підроблених
державних казначейських білетів, білетів Національного банку України,
металевої монети, державних цінних паперів, або іноземної валюти, або
білетів державної лотереї; збут цих предметів.

Статистичні узагальнення станом на 1998 рік свідчать, що в 97% справ
винні притягувались до кримінальної відповідальності за збут підроблених
грошей і лише у 3% – за виготовлення [6, c. 7]. Поряд з цим у зв’язку з
удосконаленням поліграфічного обладнання, ксерокопіювальної, множильної
та комп’ютерної техніки, особливо з відносним зниженням цін нацю
техніку, та їх безконтрольним придбанням, підвищенням рівня загальної
освіти населення і технічних знань зокрема, що простежуються останніми
роками, слід очікувати відносного збільшення питомої ваги виготовлення
підроблених грошей чи цінних паперів у складі фальшивомонетництва.

Особа фальшивомонетника досить специфічна. При всій подібності з іншими
злочинцями, вони, однак, становлять окремий тип особистості і її
поведінки. Незаконним виготовленням грошових знаків займається обмежене
коло осіб, тісно пов’язаних між собою дружніми чи родинними стосунками,
або є вихідцями з однієї місцевості. Практика розслідування показує, що
фальшивомонетники-одиночки трапляються досить рідко. Ними стають
переважно особи середнього віку (від 18 до 40 років), головно жителі
міст, які володіють знаннями в галузі хімії і поліграфії, мають певні
технічні навики чи навики користувача персонального комп’ютера.
Фальшивомонетництво – прерогатива злочинців-чоловіків. Жінки, причетні
до вчинення таких злочинів, трапляються зрідка і тільки як збувачі
підробок чи пособники (найчастіше поставляють сировину). Конкретні
кримінальні справи вказують на те, що суб’єктами збуту були й іноземні
громадяни [9, c. 107], притім джерело виготовлення фальшивок у більшості
випадків знаходиться за кордоном.

Зазначимо, що вік, освітній рівень злочинця-фальшивомонетника
безпосередньо залежить від способу вчинення злочину, а також і від
розміру суми виготовлених чи збутих підробок. Так виготовлення підробок
струменево-крапельним способом з використанням комп’ютерної техніки
(таке виготовлення найчастіше здійснюється в домашніх умовах на техніці
персонального користування) і їх збут у невеликих розмірах учиняють
особи чоловічої статі віком 18-25 років, безробітні, з середньою
(середньо-технічною) освітою; судимостей не мають; на обліку в нарко- чи
психіатричному диспансері не перебувають; серед знайомих чи за місцем
проживання нічим особливим уваги до себе непривертають, характеризуються
позитивно; в громадському житті, як правило, не заангажовані, особливих
зацікавлень (хобі) не мають. Про молодий вік злочинця говорять підробки
низької якості, відсутність слідів приховання злочину, непродуманість та
необачність дій злочинця.

Перед тим як виготовити першу фальшиву купюру, злочинці вивчають
спеціальну літературу, займаються пошуками необхідного обладнання,
різноманітних пристосувань, фарб, хімічних реактивів. Добиваючись
ідентичної подібності підробок із оригінальними грошима, доводиться
проводити багато експериментів, вкладається велика праця, а також
витрачаються значні кошти [8, c. 89]. Власний технологічний процес
виробляється не відразу.

В тактико-криміналістичному аспекті під час розслідування конкретних
злочинів можуть успішно використовуватися і типологічні дані про
особистість злочинця, розроблені в кримінології, і такі особисті якості
злочинців, які залишаються за рамками кримінологічної характеристики
злочину: наприклад, їхні «професійні» навики, обачність, інші риси, які
створюють їх соцально-психологічний і функціональний портрет.

Вилученим з обігу фальшивим грошам, здебільшого властиві ознаки їхнього
виготовлення однаковим способом, на тому ж обладнанні, з використанням
однакових матеріалів і однакових технологій захисту. свідчить Отже, з
цілковитою впевненістю можна стверджувати, що їх збут, учинений групою
осіб з певними навиками для цієї діяльності. Відтак, виготовлення
підробок способом поліграфічного друку, фотографічним чи комбінованим
способом у великих розмірах указує на групу осіб, яка змовилась для цієї
діяльності, чи організовану групу, до числа якої входить професійний
фальшивомонетник. Останній – це, як правило, особа, віком 25 – 30 років;
мешканець міста; зайнятий (працюючого); матеріально забезпечений; в
повсякденному житті уваги до себе не привертає; володіє
організаторськими, художніми здібностями, з інженерним способом
мислення; за професійною підготовкою (освітою) чи власними інтересами –
має знання в галузі хімії, поліграфії, технологічних процесів, а також
необхідний досвід; соціальноспрямований на самовдосконалення,
самоствердження; з високим рівнем інтелекту та високими вольовими
властивостями. При виготовленні підробок поліграфічним, фотографічним
способом спостерігаються сліди дій, спрямованих на унеможливлення
виявити сліди злочину і особу злочинця. Приховання слідів може бути
елементом вибраного способу злочину, а в певних випадках заходи щодо
знищення слідів злочинець вживає лише після вчинення злочину.

З’ясувавши питання щодо формування видової криміналістичної
характеристики фальшивомонетництва, зокрема такого її елементу, як особа
злочинця, перелічимо властиві йому головні ознаки:

криміналістична характеристика особи фальшивомонетника виступає як
інформаційна модель типового суб’єкта цього виду злочинів;

у криміналістичній характеристиці особи фальшивомонетника повинні
відображатися такі її ознаки, які мають тактико-криміналістичне значення
і тим самим сприяють оптимізації розкриття і розслідування конкретних
злочинів;

інформація, закладена в криміналістичну характеристику під час її
формування, здобута на вірогідному (статистичному) рівні. Відповідно в
практичній роботі слідчого може використовуватися тільки як орієнтовна,
як така, що має оперативно-тактичне значення.

Значення криміналістичної характеристики особи фальшивомонетника полягає
в тому, що між окремими її елементами криміналістичної характеристики
цього виду злочинів існує прямий чи опосередкований, зворотний чи
зустрічний зв’язок. Тому, володіючи інформацією про взаємозв’язок особи
злочинця з іншими елементами криміналістичної характеристики
фальшивомонетництва, можна з оптимальною затратою часу висувати і
успішно перевіряти версії про особу злочинця чи про вчинення злочину
групою осіб, і навпаки.

Література

Біленчук П.Д., Лисиченко В.К., Клименко Н.І. Криміналістика.:
Підручник./ За ред. П.Д.Біленчука. – 2-ге вид. – К.:Атіка, 2001.

Верещак М.В. Питання, що стосуються розгляду кримінальних справ про
фальшивомонетництво// Бюлетень законодавства і юридичної практики
України. – 1998. – №1.

Криминалистическая характеристика преступлений и
пространственно-временные факторы/ Под ред. В.І. Шиканова. – Иркутск,
1991.

Криминалистическая характеристика преступлений / Сб. Науч. тр. – М.,
1984.

Криминология: Учебник для вузов/ Под ред. проф. А.И. Долговой. –
М.:Норма, 2000.

Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах//
Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. – №1.

Радаев В.В. Криминалистическая характеристика преступлений и ее
использование в следственной практике: Лекция. – Волгоград: ВСШ МВД
СССР, 1987.

Шаталов В.С., Ваксян А.З. Фальсификация, подделка,
подлог…(научно-популярное издание). – М.: Лига Разум,1999.

Яковенко М. Фальшивомонетництво як різновид економічної злочинності//
Вісник прокуратури. – 2001. – №2. – Квітень.

Похожие записи