Основні положення загальної частини кримінального права зарубіжних
країн.

Кримінальне право романо-германської сім’ї.

Кримінальне право Англії та США

Кримінальне право Росії

1. Кримінальне право романо-германської сім’ї.

У Франції в 1791 р. з’явився перший буржуазний Кримінальний кодекс.

В 1992 р. був прийнятий новий КК Франції. КК Франції 1992 р. складається
із чотирьох книг, перша з яких містить норми Загальної частини. Кодекс
відображує концепцію охорони прав особи і правової держави: «немає
злочину — немає покарання без встановлення його законом» В КК закріплена
тричленна класифікація злочинів (злочини, проступки і порушення),
відповідальність лише за виражене зовні діяння і за наявності моральної
вини. КК регулює питання обмеженої осудності, відповідальності за замах
(готування не карається), співучасть, містить розділ, в якому
регулюються обставини, що виключають відповідальність (необхідна
оборона, крайня необхідність, примус, виконання наказу та ін.).
Передбачається відповідальність юридичних осіб у виді штрафу, ліквідації
або тимчасового припинення їх діяльності. Смертна кара у Франції
скасована. Позбавлення волі існує у виді довічного ув’язнення або на
певні строки — до тридцяти років, широко передбачені застосування
штрафів, додаткові покарання у виді позбавлення або заборони певних прав
(наприклад, прав водія, володіння зброєю та ін.). При рецидиві покарання
збільшуються, а у деяких випадках можуть подвоюватися. При призначенні
покарання суд має широкі повноваження з пом’якшення покарань,
застосування їх нижче нижчої межі або переходу до іншого, більш м’якого
покарання.

Згідно з французьким кримінальним законодавством для визнання особи
осудною необхідні медичний (відсутність психічного чи нервово-психічного
розладу) та психологічний (наявність здатності усвідомлювати або
контролювати свої дії) критерії. Відповідно до § 20 КК ФРН без вини діє
той, хто, вчинюючи діяння, внаслідок хворобливого психічного розладу,
глибокого розладу свідомості, недоумства або іншого тяжкого психічного
відхилення, нездатний усвідомлювати протиправність діяння чи діяти з
усвідомленням його протиправності.

Замах на злочин в теорії французького кримінального права визначається
як початок виконання злочинного діяння за відсутністю добровільної
відмови від його виконання. За французьким правом розрізняються
співучасть у вигляді підбурювання, керівництва виконавцями, надання
засобів, допомоги та сприяння вчиненню злочину.

Деякі статті Загальної частини КК Франції пов’язані з питаннями боротьби
з організованою злочинністю. Так, наводяться визначення банди,
передумислу, злому, зброї, об’єднання злочинців, установлена
відповідальність за участь у такому об’єднанні. Так, організованою
бандою за КК Франції вважається будь-яка сформована група або будь-яка
змова з метою підготування одного або декількох злочинних діянь.

У Німеччині діє Кримінальне уложення 1871 р. у редакції від 1 січня 1975
р. У параграфі 1 КК ФРН проголошений принцип «немає злочину без вказівки
на те в законі». Злочинні діяння поділяються на злочини і проступки.
Наприклад, згідно з § 12 (1) КК ФРН злочинами є протиправні діяння, за
які передбачене у якості мінімального покарання позбавлення волі на
строк не менше одного року або більш суворе покарання.

Підставою кримінальної відповідальності визнається склад злочину. Вина
вважається необхідною умовою караності. Поняття вини як ознаки злочину
відсутнє у чинному КК ФРН, хоча він і містить ряд норм, присвячених вині
та її формам. Дві форми вини існують і у кримінальному законодавстві ФРН
— умисел та необережність. Умисел, за цим законодавством, може бути
прямим та непрямим (побічним). Прямий умисел має два різновиди: перший,
коли особа усвідомлює своє діяння та його наслідки та бажає як його
вчинити, так і досягти передбачуваних наслідків. Необережність за даним
законодавством має місце тоді, коли особа не передбачає, що її діяння
відповідає складу злочину, хоча могла це передбачати, а тому й
усвідомлювати протиправність своєї поведінки.

У § 15 КК Німеччини зазначено, що карається тільки умисна дія, якщо
тільки закон прямо не передбачає покарання за необережну дію. У
наступному параграфі зазначається: по-перше, якщо хтось при вчиненні
діяння не знає про обставину, яка має відношення до передбаченого
законом складу злочину, той діє ненавмисно; по-друге, той, хто при
вчиненні діяння помилково сприймає обставини, які могли б створити склад
злочину, передбаченого більш м’яким законом, може бути покараним за
умисне вчинення діяння саме за більш м’яким законом.

За кримінальним законодавством ФРН протиправність не включається до
змісту умислу, проте необхідними його ознаками є відповідність
вчинюваних дій передбаченому законом складу злочину та бажання їх
вчинити або припущення щодо можливості їх вчинення, коли особа
примирюється з настанням відповідного становища.

Щодо інституту співучасті, то за законодавством ФРН розрізняються лише
вчинення злочину (у формі одноособового виконання, співвиконання та
опосередкованого виконання) та підбурювання до скоєння злочину.

КК ФРН передбачає змішану формулу неосудності, обмежену осудність,
формулює поняття помилки в ознаках складу злочину і помилки «в
забороні». тобто в протиправності діяння.

У Загальній частині КК регулюється відповідальність за замах, яким
вважається діяння, при якому особа безпосередньо розпочала виконання
складу злочину. Добровільна відмова звільняє особу від кримінальної
відповідальності. Готування до злочину не є караним, крім випадків,
спеціально передбачених законом. КУ виділяє як співучасників:
виконавців, підмовників і пособників, причому кожний карається згідно зі
ступенем своєї вини.

Серед обставин, що виключають злочинність діяння, КК називає необхідну
оборону, крайню необхідність. Так. необхідну оборону § 32 КК визначає як
захист самої особи, яка обороняється, або іншої особи від наявного
протиправного нападу на того. хто обороняється, або на іншу особу.
Перевищення меж необхідної оборони виключає відповідальність. якщо
особа, яка обороняється, діяла внаслідок помилки, страху чи переляку.

Суб’єктом злочину можуть бути тільки фізичні особи.

Правовими наслідками вчинення злочину за КК є міри покарання і заходи
виправлення і безпеки. До основних покарань належать позбавлення волі на
строк до п’ятнадцяти років або довічне ув’язнення і штраф. КК обмежує
застосування короткострокового позбавлення волі. Так. позбавлення волі
на строк до шести місяців призначається судом тільки за особливих
обставин. Якщо санкція закону не передбачає штрафу, то позбавлення волі
на строк до шести місяців може бути замінене штрафом. Призначення штрафу
залежить від майнового стану суб’єкта, причому він обчислюється в
спеціальній одиниці — «денний прибуток». Додатковими покараннями є
позбавлення прав водія, право обіймати громадські посади, обирати і бути
обраним.

У КК широко передбачене застосування «звільнення з випробуванням» при
засудженні до позбавлення волі на строк не більше двох років. На такого
засудженого можуть бути покладені певні обов’язки (наприклад,
відшкодувати завдані збитки, пройти навчання та ін.).

2. Кримінальне право Англії та США

Студентам слід звернути увагу, що дану правову сім’ю ще інколи називають
англо-американською (або неконтинентальною) сім’єю. На відміну від
континентальної Європи, в Англії немає єдиного Кримінального кодексу, в
якому були б об’єднані кримінальні закони.

Щодо поняття злочину у правових системах держав цієї правової сім’ї
можна зазначити, що законодавче визначення цього поняття або зовсім
відсутнє, або у кодексах викладено його формальне визначення. Так, у
англійському праві визначення поняття злочину у традиційному розумінні
не існує. Під ним розуміється шкода, спричинена діянням державі та
суспільним інтересам. Відсутній у ньому і виключний перелік злочинів,
оскільки англійське кримінальне право залишається некодифікованим.

Зазвичай поняття злочину в Англії дається у судових вироках щодо кожного
окремого випадку. В більшості сучасних кримінальних кодексів штатів США,
навпаки, міститься формалізоване визначення злочину — діяння, яке
заборонено нормами кримінального права під загрозою покарання.

Своєрідною є і класифікація злочинів в англійському праві. Так, за
процесуальною ознакою всі злочини поділяються на злочини, що
переслідуються за обвинувальним актом і розглядаються в суді присяжних,
та злочини, що розглядаються шляхом сумарної юрисдикції, тобто
одноособове діючим магістратом (суддею). Є і діяння «змішаної
юрисдикції», що можуть розглядатися в будь-якому із зазначених порядків.

Крім того, встановлена класифікація злочинів на «арештні» і «неарештні».
Перші — це ті, що тягнуть за собою покарання у виді позбавлення волі на
строк більше п’яти років. Відносно цих злочинів встановлені особливі
правила арешту (наприклад, обмеження на звільнення заарештованого під
заставу та ін.). Усі інші злочини вважаються «неарештними».

Готування до злочину, якщо воно не утворює самостійного злочину, не
карається. Проте, у англо-американському праві, існують різні
інститути, які дозволяють розповсюдити кримінальну відповідальність на
готування до злочину («змова з метою…»). Замах, у тому числі й
негідний, підлягає кримінальній відповідальності. До того ж, поняття
замаху, що його містять КК багатьох американських штатів, є настільки
широким, що це дозволяє судам відносити до нього цілий ряд підготовчих
дій. Найбільш повне уявлення про замах за кримінальним законодавством
цієї правової сім’ї можна скласти відповідно до спеціального закону
Англії про замах, що карається у кримінальному порядку (1981 р.). За ним
особа повинна визнаватись винною у замаху, якщо з наміром вчинити злочин
вона скоює дію, яка є чимось «більшим, ніж просте готування до вчинення
злочину». Проте, питання про відмежування зазначеного готування та
замаху на злочин залишається питанням факту і стала практика по ньому
відсутня.

&

&

райня необхідність, а й подружнє примушування, наказ начальника та ін.

Видами покарання в Англії є позбавлення волі, випробування, штраф.
Додатково можуть призначатися позбавлення прав водія, заборона на
заняття певною діяльністю, а також надання безоплатних послуг
суспільству на строк не менше сорока і не більше двохсот сорока часів.
Смертна кара може призначатись у виняткових випадках при зраді державі
та за піратство, поєднаного з насильством.

Що стосується позбавлення волі, то його строки передбачені в окремих
статутах, але якщо в статуті такий строк не визначений, він не може
перевищувати двох років. За загальним правом строк позбавлення волі
встановлюється судом. Позбавлення волі може бути призначено і на
невизначений строк, а також довічно (наприклад, за умисне вбивство).

Кримінальне право США сформувалося і розвивалося під впливом
англійського прецедентного права. Проте в американському праві відразу
ж все більшого значення стали набувати акти Конгресу і законодавчих
органів окремих штатів. США — федеративна держава, в якій діють
федеральні кримінальні закони та кримінальні закони окремих штатів. Ці
дві системи існують паралельно, причому федеральні кримінальні закони
встановлюють лише відповідальність за злочини, що посягають на безпеку
США (зрада, шпигунство), а також за злочини федеральних службовців та
інші злочинні інтереси, що стосуються декількох або всіх штатів
(торгівля і збут наркотиків, крадіжки автомобілів тощо). Переважна
більшість злочинів передбачена в законодавстві окремих штатів.

У більшості штатів до сьогоднішнього часу прийняті нові кодекси. Основою
для прийняття цих кодексів був Зразковий Кримінальний кодекс США (1962
р.), який розроблений інститутом американського права, а тому не має
офіційного характеру. Але через те, що Зразковий КК увібрав у себе
досвід розвитку американського кримінального права, він справив
визначальний вплив на нову кодификацію. І хоча кримінальні кодекси
штатів мають свої особливості, основні положення Зразкового КК,
сприйняті ними, дають можливість однаково тлумачити головні інститути
кримінального права. Водночас норми загального (прецедентного) права
продовжують грати істотну роль у тлумаченні і застосуванні кримінальних
законів, залишаючись одним із джерел кримінального права.

Покараннями в США є смертна кара. позбавлення волі, пробація, штраф.
Верховний суд США обмежив застосування смертної кари в окремих штатах
лише вчиненням тяжкого вбивства або позбавленням життя внаслідок іншого
тяжкого злочину. Смертна кара в різних штатах виконується в різні
способи: електричний стілець, газова камера, введення смертельної
ін’єкції, повішення, розстріл. У деяких штатах смертна кара заміняється
довічним ув’язненням.

Головним видом покарання у цій правовій сім’ї залишається позбавлення
волі. В Англії це тюремне ув’язнення, максимальний строк якого складає
25 років. Практикою вироблено систему певних стандартів призначення
цього виду покарання за різні злочини (систему тарифів).

Позбавлення волі в США може бути призначено на різні строки, причому
через систему абсолютного складання покарання за сукупністю злочинів ці
строки набагато перевищують середню тривалість життя, наприклад, строк
більше 120 років або засудження на два довічних ув’язнення. Це робиться
заради того, щоб винна особа ні в якому разі не змогла вийти з місць
позбавлення волі, навіть при застосуванні амністії та помилування.

Встановлюється можливість винесення невизначених вироків, де покарання
передбачається в межах якогось строку з наданням особливим комісіям або
навіть адміністрації місця позбавлення волі вирішувати питання про
умовно-дострокове звільнення засудженого.

Пробація полягає в залишенні засудженого на волі з обов’язковим
контролем за його поведінкою. Порушення умов пробації може тягти її
заміну позбавленням волі.

Штраф — міра покарання, яка призначається за менш тяжкі злочини. За
тяжкі злочини можуть бути призначені величезні суми, причому не
виключається одночасне застосування позбавлення волі на тривалі строки’.

3. Кримінальне право Росії

У Російській Федерації Кримінальний кодекс, прийнятий 24 травня 1996 р.,
набрав чинності з 1 січня 1997 р.

КК Росії висуває на перший план охорону прав і свобод людини і
громадянина, формулює низку основних принципів кримінального права:
законності, рівності перед законом, винної відповідальності,
справедливості та гуманізму. Підставою кримінальної відповідальності КК
вважає вчинення діяння, що містить всі ознаки складу злочину,
передбаченого в КК.

КК Росії дає визначення злочину як винного, суспільне небезпечного
діяння, забороненого законом під загрозою покарання, тим самим
зберігаючи матеріально-формальне поняття злочину (ст.14). КК класифікує
всі злочини на чотири категорії: невеликої тяжкості, середньої тяжкості,
тяжкі і особливо тяжкі злочини. Ця класифікація впливає на вирішення
питань, пов’язаних з призначенням покарання, звільненням від
кримінальної відповідальності і покарання, при визначенні небезпечного і
особливо небезпечного рецидиву та в інших випадках. КК визнає
відповідальність лише фізичних осіб, вводить поняття обмеженої осудності
(ст.22).

Розрізняючи умисну і необережну вину, КК Росії встановлює, що
відповідальність за необережні злочини настає лише у випадках,
передбачених в Особливій частині. Саму необережність КК поділяє на
легковажність і недбалість, формулюється поняття подвійної форми вини.
Вина виключається не тільки при наявності казусу (випадку), а й тоді,
коли особа хоча і передбачала можливість настання суспільне небезпечних
наслідків діяння, але не могла їм запобігти внаслідок невідповідності
своїх психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або
нервово-психічних навантажень (у літературі цю ситуацію часто називають
спеціальною неосудністю).

Караність готування обмежується лише готуванням до тяжких або особливо
тяжких злочинів.

КК визначає форм співучасті: вчинення злочину групою осіб, вчинення
злочину тією ж групою за попередньою змовою, організованою групою і
злочинною організацією.

Серед обставин, що виключають злочинність діяння, КК Росії, передбачає
необхідну оборону, крайньу необхідность, затримання злочинця, фізичний
або психічний примус, виправданий ризик та виконання явно злочинного
наказу чи розпорядження.

Як основні покарання КК Росії називає обов’язкові роботи (виконуються у
вільний від роботи або навчання час на строк від 60 до 240 годин, але не
більше чотирьох годин на день), виправні роботи, обмеження за військовою
службою, обмеження волі, арешт, тримання в дисциплінарній військовій
частині, позбавлення волі і смертну кару. Додатковими покараннями є
позбавлення військового або спеціального звання і конфіскація майна.

Штраф, а також позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю можуть призначатися як основне, так і додаткове
покарання.

Позбавлення волі призначається на строк від шести місяців до двадцяти
років або довічно. За сукупністю злочинів остаточне покарання може бути
до двадцяти п’яти років, а при сукупності вироків — до тридцяти років
позбавлення волі. Смертна кара призначається лише за особливо тяжкі
злочини, що посягають на життя. Вона не застосовується до жінок, осіб,
які до вчинення злочину не досягли вісімнадцяти років, і до чоловіків,
які досягли на час винесення вироку шестидесяти п’яти років.

В КК Росії передбачається, зокрема, звільнення від кримінальної
відповідальності осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості внаслідок
дійового каяття або в зв’язку з примиренням з потерпілим. В Особливій
частині КК також передбачені випадки звільнення від кримінальної
відповідальності за окремі злочини (наприклад, при добровільній видачі
органам влади зброї, бойових припасів, які незаконно зберігалися винним,
добровільному повідомленні про давання хабара тощо).

КК містить норми про умовно-дострокове звільнення, заміну невідбутої
частини покарання більш м’яким, давність, звільнення від покарання
внаслідок хвороби, погашення і зняття судимості.

Список літератури

Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции,
Германии, Японии). Сборник законодательных материалов /Под редакцией
И.Д. Козаченко. — М.: Издательство “Зерцало”, 1999.

Уголовное право США.: Сборник нормативных актов /Отв. редактор
И.Д.Козачник. -М.: Издательство УДН, 1985

Уголовный кодекс Испании. — М.: Зерцало, 1998.

Уголовный кодекс Республики Польша. — М., 1998.

Уголовный кодекс Республики Туркменистан. — Ашхабад, 1997.

Уголовный кодекс ФРГ. — М., 2000.

Давид Р., Жоффре-Спиноза К. Основные правовые системы современности:
Перевод с французского В.А.Туманова. — М..; Между народные отношения,
1999.

Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник. -М.: Изд-во
НОРМА, 2000.

Примерный уголовный кодекс (США) /Под ред. B.C. Никифорова—М., 1969.

Крылова Н.Е. Основные черты нового Уголовного годекса Франции. -М, 1996.

Крылова Н.Е.., Серебренникова А.В. Уголовное право зарубежных стран. —
М., — 1997.

Ларшин Г.П. Уголовное право зарубежных стран. — М. 1971.

Лейленд Пітер. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство
(Англійський підхід) /Переклад з англійської. -К., 1996.

Малиновский А. А. Уголовное право зарубежных государств. -М., 1998.

Пионтковский А.А. Современное зарубежное уголовное право, -М., 1961.

Полянский М.Н. Уголовное право и уголовный суд Англии. -М.: Юридическая
литература, 1969.

Попов В.П. Международное уголовное право. -М., 1997.

Решетников Ф.М. Правовые систему стран мира. М., 1993.

Решетников Ф.М. Уголовное право зарубежных стран. -М., 1966.

Романов А.Н. Правовая система Англии. — М., 2000.

Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. Вопросы теории и практики. — М.,
1986.

Похожие записи