ОСНОВИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

План

1. Загальна характеристика земельного права: поняття і предмет правового
регулювання

2. Загальна характеристика Земельного кодексу

3. Види земель та їх правовий статус

4. Форми власності на землю

5. Право державної власності на землю

6. Право колективної та приватної власності на землю

7. Користування землею

8. Оренда землі

9. Плата за землю

10. Вирішення земельних спорів

1. Загальна характеристика земельного права: поняття і предмет правового
регулювання

Земельне право — галузь права, що регулює земельні відносини з метою
забезпечення раціонального використання земель, створення умов для
підвищення їхньої ефективності, охорони прав організацій та громадян як
землевласників і землекористувачів. Отже, предметом правового
регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та
розпорядження земельними ресурсами, а також із їх охорони і
раціонального використання. Земельне право — комплексна галузь права
України, адже її основу складають норми цивільного права, органічно
пов’язані з нормами адміністративного та екологічного права. Головними
джерелами земельного права слід визнати Конституцію України, Земельний і
Цивільний кодекси.

2. Загальна характеристика Земельного кодексу

Земельний кодекс було прийнято 13 березня 1992 р. Він установлює, що
завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин із
метою створення умов для раціонального використання та охорони земель,
рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання,
збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного
середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ та організацій
на землю. Його розділами є: 1. Загальні положення. 2. Використання
земель. 3. Охорона земель. 4. Відшкодування збитків власникам землі та
землекористувачам і втрат сільськогосподарського й лісогосподарського
виробництва. 5. Контроль за використанням і охороною земель та їх
моніторинг. 6. Державний кадастр земель. 7. Землеустрій. 8. Вирішення
земельних спорів. 9. Відповідальність за порушення земельного
законодавства. 10. Міжнародні договори.

3. Види земель та їх правовий статус

Усі землі України, відповідно до цільового призначення, поділяються на:

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських
населених пунктів);

• землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого
призначення;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі запасу.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни
цільового призначення цих земель.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї
категорії до іншої провадиться органами, які виносять рішення про
передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших
випадках — органами, які затверджують проекти землеустрою та ухвалюють
рішення про створення об’єктів природоохоронного, оздоровчого,
історико-культурного та іншого призначення.

4. Форми власності на землю

Власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну,
приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Розпоряджаються землею ради народних депутатів, які в межах їхньої
компетенції передають землі у власність або надають у користування та
вилучають їх.

Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок
місцеві ради народних депутатів можуть передати відповідно органам
державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого
самоврядування.

5. Право державної власності на землю

У державній власності перебувають усі землі України за винятком земель,
переданих у колективну і приватну власність.

Суб’єктами права державної власності на землю виступають:

• Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України;

• Верховна Рада Автономної Республіки Крим — на землі в межах території
Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

• обласні, районні, міські, селищні, сільські ради народних депутатів —
на землі в межах їхніх територій, за винятком земель загальнодержавної
власності.

Землі, що знаходяться в загальнодержавній власності, можуть передаватись
у колективну або приватну власність і надаватися в користування, у тому
числі в оренду. Не можуть передаватись у колективну і приватну
власність:

• землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці,
проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси,
сквери, бульвари, кладовища і т. д.), а також землі, надані для
розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої
влади;

• землі гірничо-добувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної
систем, транспорту, зв’язку, оборони;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних
закладів та їх дослідних господарств, навчальних господарств навчальних
закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць,
елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів,
племінних радгоспів і конезаводів, господарств із вирощування хмелю,
ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

6. Право колективної та приватної власності на землю

Земля може належати громадянам за правом колективної власності.

Суб’єктами права колективної власності на землю є колективні
сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи,
садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у
тому числі створені на базі радгоспів та інших державних
сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками,
що знаходяться в колективній власності, здійснюється за рішенням
загальних зборів колективу.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних
сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів,
сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на
базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств,
землі садівничих товариств — за рішенням загальних зборів цих
підприємств, кооперативів, товариств. Землі в колективну власність
передаються безкоштовно. Кожний член колективної власності на землю в
разі виходу з колективу має право одержати свою частку землі в натурі
(на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому Земельним
кодексом.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на
умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна,
та статутом відповідного колективного підприємства.

У разі продажу власником своєї земельної частки переважне право на її
купівлю мають співвласники.

Сільські та селищні ради народних депутатів створюють на своїй території
резервний фонд земель.

Право приватної власності громадян України на землю означає, що тільки
вони мають право на одержання у власність земельних ділянок для:

• ведення селянського (фермерського) господарства;

• ведення особистого підсобного господарства;

• будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд
(присадибна ділянка);

• садівництва;

• дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки в разі:
одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні
подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну. Передача земельних
ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами народних
депутатів за плату чи безкоштовно.

Безкоштовно земельні ділянки передаються у власність громадян для:

• ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої
земельної частки;

• ведення особистого підсобного господарства;

• будівництва та обслуговування будинку і господарських споруд;

• садівництва;

• дачного і гаражного будівництва.

За плату передаються у власність громадян для ведення селянського
(фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує
середню земельну частку.

Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у
власність не передаються.

7. Користування землею

Користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним
визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
Тимчасове користування може бути короткостроковим — до 3 років і
довгостроковим — від 3 до 25 років. У разі необхідності ці строки може
бути продовжено на період, що не перевищує одного терміну відповідно
коротко- чи довгострокового тимчасового користування.

Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей має
бути довгостроковим. У постійне користування земля може надаватися
радами народних депутатів із земель, що знаходяться в державній
власності, а в тимчасове користування — із земель, що знаходяться в
колективній і приватній власності, відповідним власником.

8. Оренда землі

У тимчасове користування на умовах оренди земля надається: громадянам
України; підприємствам, установам та організаціям; громадським
об’єднанням і релігійним організаціям; спільним підприємствам;
міжнародним об’єднанням та організаціям за участю українських та
іноземних юридичних осіб і громадян; підприємствам, що повністю належать
іноземним інвесторам; іноземним державам; міжнародним організаціям;
іноземним юридичним особам та особам безч громадянства. Орендодавцями
землі є сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів і
власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове
користування до 3 років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва,
державних і громадських потреб) та довгострокове — до 50 років. Умови
використання землі, строки її використання, плата за оренду землі
визначаються за угодою сторін та обумовлюються в договорі. Після
закінчення строку оренди землі орендатор має переважне право на
відновлення договору. А ще орендарі земельних ділянок
сільськогосподарського призначення мають переважне право на одержання
орендованих земельних ділянок у приватну власність.

Громадяни, які мають земельні ділянки у власності, мають право надавати
їх в оренду без зміни цільового призначення на строк до трьох років, а в
разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до
Збройних Сил України, вступу до навчального закладу — до п’яти років. У
разі успадкування земельної ділянки неповнолітніми допускається надання
цих ділянок в оренду під контролем місцевих рад народних депутатів на
строк до досягнення неповнолітнім спадкоємцем /

9. Плата за землю

Закон України «Про плату за землю» від З липня 1992 р. встановлює, що
використання землі є платним. Плата за землю існує у вигляді земельного
податку або орендної плати і визначається залежно від якості й
місцезнаходження земельної ділянки. При цьому власники землі та
землекористувачі сплачують земельний податок, а орендарі — орендну
плату. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що знаходиться у
власності, користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб’єктом плати
за землю (платником) є власник землі та землекористувач, у тому числі
орендатор. Розмір земельного податку не залежить від результатів
господарської діяльності власників землі та землекористувачів і
встановлюється у вигляді плати за одиницю земельної площі з розрахунку
за рік.

10. Вирішення земельних спорів

Земельні спори розглядаються місцевими радами депутатів, судом,
арбітражним судом або третейським судом у порядку, встановленому
Земельним кодексом та іншими актами законодавства України.

Майнові спори, пов’язані з земельними відносинами (в тому числі спори
про відшкодування збитків і визначення їх розмірів), вирішуються судом,
арбітражним судом або третейським судом.

Спори між громадянами, яким належить житловий будинок, господарські
будівлі та споруди і земельна ділянка за правом спільної власності, щодо
порядку використання й розпорядження земельною ділянкою вирішуються
судом.

Спори з приводу розмежування території сіл, селищ, міст, районів,
областей вирішуються вищою за Ієрархією радою, а спори з приводу
суміжного землекористування громадян розглядаються узгоджувальною
комісією, склад якої обирається відповідною радою. У разі недосягнення
згоди в узгоджувальній комісії спір за заявою однієї зі сторін
розглядається в судовому порядку. Земельні спори розглядаються радами
депутатів у 10-денний строк. У разі розгляду складних питань, що
потребують спеціальних висновків, спори розглядаються у 20-денний строк.

Земельні спори розглядаються радами депутатів за заявою однієї зі
сторін. Вони розглядаються за участю сторін, що їх слід завчасно
повідомляти про час і місце розгляду спору.

Рішення рад може бути оскаржено в суд, арбітражний суд у місячний строк.

Використана література:

Земельний кодекс України.

Основи земельного права. Підручник. – К., 2000.

Словник-довідник юриста. – Харків, 2001.

Похожие записи